Святкування Великодня не ґрунтується на Біблії. Якщо ви дослідите історію цього свята, то дізнаєтесь, що насправді воно походить зі стародавніх обрядів родючості. Розгляньмо кілька фактів.

1.   Назва і походження. В одному з випусків «Українознавчого альманаху» говориться: «Назва Великдень дійшла до нас із прадавніх часів, коли, найімовірніше, так називали день весняного рівнодення, який припадає на 20–21 березня. У слов’ян цей день був пов’язаний із відродженням природи і новим аграрним роком». Як пояснюється у словнику-довіднику «Слов’янський світ», Великдень — це «одне з головних весняних свят давніх слов’ян, день народження весняної богині, праматері. [...] Християнство, щоб відсторонити значимий хліборобський обряд Великдень, до цих днів приурочило свято Воскресіння Ісуса Христа».

2.   Писанки, крашанки. За словами професора В. Жайворонка, «звичай розмальовувати писанки походить ще з дохристиянських часів; здавна писанки наділялися охоронними властивостями» («Знаки української етнокультури: словник-довідник»). У журналі «Людина і світ» (за квітень 2000 року) про великодні звичаї слов’ян сказано, що розфарбовування писанок та інші обрядові дії «мали вплинути позитивно на надприродні сили, схилити їх до активізації репродуктивних функцій». В іншому джерелі говориться: «Наші предки вірили, що писанка має магічну силу» (В. Войтович, «Генеалогія богів давньої України»).

3.   Кролики. Ці тварини є символом родючості, котрий «походить зі стародавніх обрядів і символіки язичницьких весняних свят народів Європи та Близького Сходу» («Encyclopædia Britannica»).

4.   Нове вбрання. «Зустрічати скандинавську богиню весни, Істре, не в новому вбранні вважалося ознакою неввічливості і віщувало нещастя» («The Giant Book of Superstitions»).

5.   Інші звичаї. Сучасне свято Великодня «запозичило дуже багато із весняних обрядів язичн[ицького] культу (випікання пасок, взаємне цілування-христосування, вшанування крашанок, запалювання багать). Із свята сімейних духів у слов’ян був взятий звичай ходити на могили родичів, умилостивляти їх шляхом принесення жертв і милостині» («Релігієзнавчий словник»).

 В одній книжці про походження великодніх традицій говориться: «Великодні свята українців славні і своїми обрядами, що, без сумніву, є дохристиянськими» (М. Крищук, «Читанка з народознавства»).

 Біблія засуджує людей, котрі, поклоняючись Богові, дотримуються традицій чи звичаїв, яких він не схвалює (Марка 7:6—8). У 2 Коринфян 6:17 говориться: «Відділіться,— говорить Єгова,— та більше не торкайтесь нечистого». Великдень — це язичницьке свято. Ті, хто прагне догоджати Богові, не будуть брати участі у його святкуванні.