Стародавні ізраїльтяни отримали наказ приносити десятину a, тобто десяту частину річного прибутку, щоб підтримувати правдиве поклоніння. Бог сказав їм: «Обов’язково віддавайте десятину всього, що виросте з насіння,— того, що будете збирати на своєму полі з року в рік» (Повторення Закону 14:22).

 Наказ приносити десятину був частиною Мойсеєвого закону — зводу законів, які Бог дав стародавньому Ізраїлю. Християни не є під Мойсеєвим законом і не зобов’язані сплачувати десятину (Колоссян 2:13, 14). Натомість кожен християнин жертвує стільки, скільки «постановив у серці, а не з примусу чи неохоче, оскільки Бог любить того, хто дає з радістю» (2 Коринфян 9:7).

•  Що в Старому Завіті сказано про десятину

•  Що в Новому Завіті сказано про десятину

 Про десятину неодноразово згадано в тій частині Біблії, яку прийнято називати Старим Завітом. Більшість згадок стосуються періоду після того, як Бог через Мойсея дав Ізраїлю Закон (Мойсеїв закон), але кілька — періоду до того.

Період до Мойсеєвого закону

 Згідно з Біблією, першим, хто приніс десятину, був Аврам (Авраам) (Буття 14:18—20; Євреїв 7:4). Він приніс десятину лише раз — цареві-священику Салима. Немає жодних підстав думати, що Авраам чи хтось із його дітей приносив десятину ще раз.

 Другим, хто приніс десятину, був Яків, внук Авраама. Він просив Бога поблагословити його і пообіцяв віддати Богові десяту частину з усього, що отримає (Буття 28:20—22). Як зазначають деякі біблеїсти, Яків, очевидно, сплатив цю десятину, склавши тваринні жертви. Він виконав свою обіцянку, проте не наклав зобов’язання на рідних приносити таку десятину.

Період, коли діяв Мойсеїв закон

 Приносячи десятину, стародавні ізраїльтяни підтримували релігійну діяльність.

•   Десятину використовували, щоб задовольняти потреби осіб, які служили повночасно, як-от левіти чи священики, адже вони не мали власної землі і не могли дбати про себе матеріально (Числа 18:20, 21). Коли левіти з несвященицького роду отримували від ізраїльтян десятину, то теж мали з усього, що найліпше, віддавати десяту частину священикам (Числа 18:26—29).

•   Очевидно, була ще одна десятина, яку сплачували кожного року. З неї отримували користь і левіти, й інші ізраїльтяни (Повторення Закону 14:22, 23). Ізраїльські родини використовували цю десятину під час особливих свят. Також у певні роки її розподіляли серед дуже бідних осіб, щоб задовольнити їхні потреби (Повторення Закону 14:28, 29; 26:12).

 Як вираховували десятину? Щороку ізраїльтяни відкладали десяту частину свого врожаю (Левіт 27:30). Якщо ж вони вирішували заплатити десятину грішми, то мали додати ще 20 відсотків від її вартості (Левіт 27:31). Ізраїльтяни також мали віддавати «десяту частину з дрібної або великої худоби» (Левіт 27:32).

 Щоб визначити цю десяту частину, ізраїльтянин вибирав кожну десяту тварину, яка виходила з загону. У Законі говорилося, що не можна перевіряти, краща ця тварина чи гірша, ані замінювати її на іншу, також було заборонено викупляти її (Левіт 27:32, 33). Але другу десятину, яку зазвичай використовували під час щорічних свят, можна було обмінювати на гроші, щоб покривати витрати на довгу подорож до місця проведення свят (Повторення Закону 14:25, 26).

 Коли ізраїльтяни сплачували десятину? Ізраїльтяни сплачували десятину щороку (Повторення Закону 14:22). Але кожен сьомий рік був винятком. Того року, який називався суботнім, тобто роком відпочинку, ізраїльтяни нічого не вирощували (Левіт 25:4, 5). З огляду на це в період жнив не приносили жодної десятини. Кожного третього і шостого року семирічного суботнього циклу ізраїльтяни давали другу десятину бідним і левітам (Повторення Закону 14:28, 29).

 Як карали за несплату десятини? Мойсеїв закон не передбачав кари за несплату десятини. Ізраїльтяни приносили десятину, бо відчували моральне зобов’язання. Людина казала Богові, що принесла десятину, і просила поблагословити її (Повторення Закону 26:12—15). Бог вважав, що той, хто не приносить десятини, обкрадає його (Малахії 3:8, 9).

 Чи десятина була заважким тягарем? Ні. Бог пообіцяв ізраїльтянам: якщо вони приноситимуть десятину, він зіллє на них стільки благословень, що їм нічого не бракуватиме (Малахії 3:10). Коли ж вони не приносили десятини, то страждали. Вони втрачали Боже благословення. Крім того, священики і левіти мусили працювати, щоб забезпечувати себе матеріально, і вже не виконували своїх обов’язків у храмі, а це негативно позначалося на духовності народу (Неемії 13:10; Малахії 3:7).

 Коли Ісус жив на землі як людина, Божі поклонники ще повинні були сплачувати десятину, але після його смерті ця вимога була скасована.

За життя Ісуса

 У тій частині Біблії, яку зазвичай називають Новим Завітом, сказано, що під час земного життя Ісуса ізраїльтяни продовжували приносити десятину. Ісус визнав, що вони були зобов’язані сплачувати десятину, але засудив релігійних провідників, які ретельно це робили, хоча нехтували «тим, що важливіше в Законі,— справедливістю, милосердям і вірністю» (Матвія 23:23).

Після Ісусової смерті

 Після смерті Ісуса приносити десятину вже не треба було. Ісусова жертовна смерть стерла, або скасувала, Мойсеїв закон, у тому числі «наказ збирати десятини» (Євреїв 7:5, 18; Ефесян 2:13—15; Колоссян 2:13, 14).