Івана. Походить від єврейського імені Єгоханан (Йоханан), що означає «Єгова виявив прихильність; Єгова виявив ласку». Ім’я автора не вказане в цьому Євангелії. Однак у II і III століттях н. е. здебільшого не було сумнівів, що автор книги — Іван. Коли ім’я Іван згадується в цьому Євангелії, воно завжди стосується Івана Хрестителя, окрім Ів 1:42 і 21:15-17, де Ісус говорить про батька Петра, якого теж звали Іван. (Див. коментарі до Ів 1:42 і 21:15.) Апостол Іван ніколи не згадується по імені; він та його брат Яків названі «синами Зеведея» (Ів 21:2; Мт 4:21; Мр 1:19; Лк 5:10; див. коментар до Ів 1:6). В заключних віршах Євангелія автор називає себе «учнем, якого Ісус любив» (Ів 21:20—24), й існують вагомі підстави вважати, що цей вислів стосується апостола Івана. (Див. коментар до Ів 13:23.)

Євангеліє від Івана. Жоден з письменників Євангелій не вказав у них свого імені, і назви книг, очевидно, не були частиною тексту оригіналу. В деяких рукописах Євангелія від Івана вжито назву Еуанґе́ліон ката́ Іоа́ннен («Добра новина [або Євангеліє] від Івана»), а в інших міститься коротка назва Ката́ Іоа́ннен («Від Івана»). Точно не відомо, коли саме назви були додані до тексту або ввійшли в ужиток. Дехто припускає, що це сталося у II столітті н. е., оскільки довгі назви трапляються в рукописах Євангелій, датованих кінцем II — початком III століття. На думку деяких вчених, вступні слова книги Марка («Початок доброї новини про Ісуса Христа, Божого Сина»), можливо, стали причиною того, чому кожну з цих книг почали називати «Євангелієм» (буквально «добра новина»). До цього слова додали ім’я письменника, очевидно, для того, щоб чітко розрізняти ці оповіді.

Початку. В Біблії значення слова «початок» залежить від контексту. Тут грецьке слово архе́ («початок») не може стосуватися Бога, Творця, адже він вічний і не має початку (Пс 90:2). Тож воно вказує на час, коли Бог почав творити. Перше творіння Бога було названо Словом; це титул, який мав на небі той, хто пізніше став Ісусом (Ів 1:14—17). Тому тільки про Ісуса можна по праву сказати, що він «народжений першим з усього створіння» (Кл 1:15). Він — «початок Божого творіння» (Об 3:14), а отже, існував перед тим, як були створені інші духовні особи і матеріальний Усесвіт. По суті, через Ісуса «було створене все інше на небі і на землі» (Кл 1:16; щоб побачити інші приклади вживання слова «початок», див. коментар до Ів 6:64).

Слово. Або «Логос». Грецькою го ло́ґос. Вживається тут як титул; трапляється також в Ів 1:14 та Об 19:13. Іван показав, що цей титул належить Ісусу. Він носив цей титул перед своїм приходом на землю, коли був духовною істотою, під час свого земного служіння, коли був досконалою людиною, а також після повернення на небо. Будучи Божим Словом, тобто Речником, Ісус передавав знання і вказівки іншим духовним синам Творця, а також людям. Тож цілком логічно, що перед приходом Ісуса на землю Єгова неодноразово звертався до людей саме через нього. Ісус був Словом, тобто Божим ангелом-речником (Бт 16:7—11; 22:11; 31:11; Вх 3:2—5; Сд 2:1—4; 6:11, 12; 13:3).

З. Букв. «біля». У цьому контексті грецький прийменник прос містить думку про близьке перебування і близькі стосунки. Він також показує, що йдеться про дві різні особи — Слово і єдиного правдивого Бога.

Слово було богом. Або «Слово було божественним [чи «богоподібним»]». Вживаючи цей вислів, Іван вказує на характерну особливість або природу «Слова» (грецькою го ло́ґос; див. коментар до слова Слово у цьому вірші), тобто Ісуса Христа. Як Божий Первісток, через якого Бог створив усе інше, Ісус займає особливе становище, тож його — Слово — справді можна назвати «богом; божественним; богоподібним; божественної природи». Багато перекладачів віддають перевагу варіанту «Слово було Богом», прирівнюючи Слово до Всемогутнього Бога. Однак Іван зовсім не мав на увазі, що «Слово» і Всемогутній Бог — одна особа. Для такого висновку існують вагомі підстави. По-перше, попередня частина речення і наступне речення чітко вказують на те, що «Слово» було «з Богом». Також у грецькому тексті слово тео́с тричі вживається у віршах 1 і 2: у першому і третьому випадку перед цим словом стоїть означений артикль, а в другому випадку артикля немає. Чимало вчених погоджуються з тим, що відсутність означеного артикля перед другим тео́с має істотне значення. В цьому контексті слово тео́с, перед яким стоїть артикль, вказує на Всемогутнього Бога. А тео́с без артикля у граматичній конструкції, що вжита у вірші, має кваліфікативне значення та описує природу «Слова». Тому ряд перекладів Біблії англійською, французькою, німецькою та іншими мовами передають цей вислів подібно до «Перекладу нового світу» і містять думку про те, що «Слово» було «богом; божественним; божественної природи; богоподібним». Такий погляд також віддзеркалюють стародавні переклади Євангелія від Івана саїдським і бохайрським діалектами коптської мови (ймовірно, зроблені у III і IV століттях н. е.). У них перше і друге слово тео́с в Ів 1:1 передано по-різному. Ці переклади підкреслюють природу «Слова», показуючи, що воно було подібним до Бога, і не роблять його рівним Батькові, всемогутньому Богу. З цим віршем узгоджуються слова з Кл 2:9, де сказано, що в Христі «з усією повнотою втілена Божа природа». А згідно з 2Пт 1:4, навіть Христові співспадкоємці мали «прилучи[т]ися до Божої природи». Крім того, у Септуагінті грецьке слово тео́с («Бог») зазвичай вживається як відповідник єврейських слів ел та елогı́м, основне значення яких — «Могутній; Сильний». Ці єврейські слова використовуються щодо всемогутнього Бога, інших богів, а також людей. (Див. коментар до Ів 10:34.) Те, що Слово назване «богом», або «могутнім», узгоджується з пророцтвом Іс 9:6, де передрікалося, що Месія буде названий «Могутнім богом» (не «Всемогутнім Богом») і що він стане «Вічним батьком» усіх, хто житиме під його правлінням. Ревність його Батька, «Єгови, Бога військ», здійснить це (Іс 9:7).

Тим, що з’явилося. Найдавніші грецькі рукописи не містять розділових знаків у віршах 3 і 4. У «Перекладі нового світу» розділові знаки розставлено на основі академічних видань грецького тексту Весткотта — Горта, Об’єднаних біблійних товариств і Нестле — Аланда. Остання частина вірша 3 об’єднана з віршем 4. Такий переклад вказує на те, що життя і світло з’явилися через Слово (Кл 1:15, 16). Деякі переклади, в основі яких лежить інше розуміння грецького тексту, передають останню частину вірша 3 як доповнення до попередньої думки; в них говориться: «І ніщо, що повстало, не повстало без нього». Проте багато вчених віддають перевагу варіанту, вжитому у «Перекладі нового світу».

Нього. Йдеться про Слово, або Логос. (Див. коментар до Ів 1:1.)

Життя... світлом. У натхненій розповіді Івана неодноразово згадується про світло й життя. Бог є Джерелом життя, і через Ісуса, тобто Слово, з’явилися всі інші форми життя (Ів 1:3). Саме тому можна сказати, що життя з’явилося через Ісуса Христа. Також через Ісуса Бог дав можливість грішним, приреченим на смерть людям отримати вічне життя. В цьому розумінні Ісус є життям, яке стало світлом для людей. В Ів 1:9 Слово названо «правдивим світлом, яке освітлює всіляких людей». Кожен, хто йтиме за Ісусом — «світлом для світу», «матиме світло, яке веде до життя» (Ів 8:12). Бог призначив Слово «Керівником, завдяки якому можна отримати життя», тим, хто освітлює людям шлях до життя (Дії 3:15).

Івана. Походить від єврейського імені Єгоханан (Йоханан), що означає «Єгова виявив прихильність; Єгова виявив ласку». Ім’я автора не вказане в цьому Євангелії. Однак у II і III століттях н. е. здебільшого не було сумнівів, що автор книги — Іван. Коли ім’я Іван згадується в цьому Євангелії, воно завжди стосується Івана Хрестителя, окрім Ів 1:42 і 21:15-17, де Ісус говорить про батька Петра, якого теж звали Іван. (Див. коментарі до Ів 1:42 і 21:15.) Апостол Іван ніколи не згадується по імені; він та його брат Яків названі «синами Зеведея» (Ів 21:2; Мт 4:21; Мр 1:19; Лк 5:10; див. коментар до Ів 1:6). В заключних віршах Євангелія автор називає себе «учнем, якого Ісус любив» (Ів 21:20—24), й існують вагомі підстави вважати, що цей вислів стосується апостола Івана. (Див. коментар до Ів 13:23.)

Божий посланець. Або «Божий представник». Іван Хреститель отримав від Бога завдання (Лк 3:2), яке включало проповідування, або публічне проголошення. Іван проголошував юдеям, що приходили до нього, про прихід Месії і наближення Божого Царства, а також заохочував їх покаятися у гріхах (Мт 3:1—3, 11, 12; Мр 1:1—4; Лк 3:7—9). Він служив пророком, учителем (який мав своїх учнів) та проповідником доброї новини (Лк 1:76, 77; 3:18; 11:1; Ів 1:35).

Іван. Тобто Іван Хреститель. В грецькому оригіналі цього Євангелія Іван Хреститель згадується 19 разів. На відміну від інших письменників Євангелій, апостол Іван ніколи не додає слова «Хреститель» до цього імені. (Див. коментарі до Мт 3:1; Мр 1:4.) Коли Іван пише про котрусь із трьох жінок, на ім’я Марія, він уточнює, про яку з них ідеться (Ів 11:1, 2; 19:25; 20:1). Але коли він пише про Івана Хрестителя, то не робить цього. Переплутати Івана Хрестителя з апостолом Іваном неможливо, адже апостол не згадує власного імені у своєму Євангелії. Цей факт служить додатковим доказом того, що це Євангеліє написав апостол Іван. (Див. «Вступ до Івана» і коментар до назви книги Івана.)

Свідчити. Або «для свідчення». Грецький іменник «свідчення» (мартірı́а) з’являється у Євангелії від Івана вдвічі частіше, ніж у трьох інших Євангеліях разом взятих. Споріднене дієслово, що зазвичай перекладається як «свідчити» (мартіре́о), трапляється у Євангелії від Івана 39 разів, а в інших Євангеліях лише 2 рази (Мт 23:31; Лк 4:22, «говорити»). Це грецьке дієслово настільки часто вживається щодо Івана Хрестителя, що дехто вважає, що його можна було б назвати «Іваном Свідком» (Ів 1:8, 15, 32, 34; 3:26; 5:33; див. коментар до Ів 1:19). У Євангелії від Івана це дієслово також нерідко вживається стосовно Ісусового служіння (Ів 8:14, 17, 18). Вартими уваги є слова Ісуса, промовлені до Понтія Пилата: «Я для того народився і прийшов у світ, щоб свідчити про правду» (Ів 18:37). У книзі Об’явлення, яку написав Іван, Ісуса названо «Свідком вірним» та «свідком вірним і правдивим» (Об 1:5; 3:14).

Нього. Йдеться про Івана Хрестителя. (Пор. Дії 19:4.)

Світ. Грецьке слово ко́смос тут стосується людства. Вислів прийти у світ, очевидно, стосується передусім хрещення Ісуса, а не його народження на землі. Після свого хрещення Ісус ніс світло людям, виконуючи серед них доручене йому служіння. (Пор. Ів 3:17, 19; 6:14; 9:39; 10:36; 11:27; 12:46; 1Ів 4:9.)

Світ з’явився через нього. Грецьке слово ко́смос («світ») тут стосується людства. Це видно з останньої частини вірша, де говориться, що світ його не знав. У нерелігійній літературі це грецьке слово іноді передавало думку про всесвіт і створіння загалом, і в такому значенні його, мабуть, використав апостол Павло, коли звертався до греків на Ареопазі (Дії 17:24). Однак у Грецьких Писаннях воно переважно вказує на все людство або його частину. Звичайно, Ісус брав участь у створенні всього, у тому числі неба, землі і того, що на них. Проте в цьому вірші наголошується на його ролі у створенні людей (Бт 1:26; Ів 1:3; Кл 1:15—17).

Слово стало тілом. Ісус був справжньою людиною від народження до смерті. Він пояснив, чому став тілом, коли сказав: «Цей хліб — моє тіло, і я дам його, щоб світ отримав життя» (Ів 6:51). Крім того, тільки будучи людиною, Ісус міг відчути все, що відчувають люди з плоті і крові, і стати співчутливим Первосвящеником (Єв 4:15). Він не міг одночасно бути і людиною, і богом; у Біблії говориться, що його «було зроблено трохи нижчим від ангелів» (Єв 2:9; Пс 8:4, 5; див. коментар до слова тілом в цьому вірші). Однак не всі погоджувалися з тим, що Ісус прийшов у тілі. Наприклад, з цим не погоджувалися гностики. Вірячи, що знання (грецькою ґно́сіс) можна отримати в надприродний спосіб, вони поєднали грецьку філософію та східний містицизм з вченнями відступницького християнства. Гностики вважали, що весь матеріальний світ є злом. Тому вони навчали, що Ісус не міг прийти на землю у фізичному тілі і людям лише здавалося, ніби він має тіло. Очевидно, ранній гностицизм був поширений наприкінці I століття н. е., тож Іван, мабуть, невипадково пише: «Слово стало тілом». У своїх листах він застерігає від лжевчення про те, що Ісус не прийшов «у тілі» (1Ів 4:2, 3; 2Ів 7).

Тілом. Або «людиною». Грецьке слово саркс тут вказує на живу істоту з фізичним тілом. Народившись на землі, Ісус був людиною, а не духом. Він не просто взяв собі фізичне тіло, як це колись робили ангели (Бт 18:1—3; 19:1; ІсН 5:13—15). Отже, Ісус по праву міг називати себе «Сином людським» (Ів 1:51; 3:14; див. коментар до Мт 8:20).

Перебувало. Букв. «перебувало у наметі». Дехто, спираючись на вислів «перебувало [«перебувало у наметі»] серед нас», твердить, що Ісус не був справжньою людиною, а лише втіленням духовної істоти. Однак варто зауважити, що Петро використав споріднений іменник, який перекладається як «намет», коли говорив про своє фізичне тіло як про тимчасове місце перебування (2Пт 1:13, прим.). Хоча Петро знав, що скоро помре і воскресне в духовному, а не у фізичному тілі, він не говорив, що був втіленням якоїсь духовної істоти (2Пт 1:13—15; див. також 1Кр 15:35—38, 42—44; 1Ів 3:2).

Ми бачили його славу. Спостерігаючи за життям і служінням Ісуса, Іван та інші апостоли бачили славу і велич, які міг мати тільки той, хто досконало віддзеркалював риси Єгови. Крім того, апостол Іван разом з Яковом та Петром бачив преображення Ісуса (Мт 17:1—9; Мр 9:1—9; Лк 9:28—36). Тож Іван, ймовірно, мав на увазі не лише Ісусові риси, що були віддзеркаленням Божих рис, але й преображення, свідком якого став понад 60 років до того. Ця подія також справила сильне враження на апостола Петра, котрий написав свої листи приблизно за 30 років до того, як Іван написав Євангеліє. Петро вважав преображення яскравим підтвердженням «пророчого слова» (2Пт 1:17—19).

Єдинородний син. Грецьке слово моноґене́с, яке зазвичай перекладають як «єдинородний», означає «єдиний у своєму роді; один-єдиний; унікальний». В Біблії це слово використовується для опису спорідненості між дитиною (сином чи дочкою) та її батьками. (Див. коментарі до Лк 7:12; 8:42; 9:38.) У біблійних книгах, написаних Іваном, це слово вживається лише щодо Ісуса (Ів 3:16, 18; 1Ів 4:9), але ніколи не стосується його народження чи життя на землі. Іван використовує його, описуючи передлюдське існування Ісуса, коли той був Логосом, або Словом,— тим, хто був «з Богом на початку», ще «до створення світу» (Ів 1:1, 2; 17:5, 24). Ісуса названо «єдинородним сином» тому, що він був Первістком Єгови і єдиним, кого Бог створив сам. Хоча інші духовні істоти також названі «синами правдивого Бога» і «синами Бога» (Бт 6:2, 4; Йв 1:6; 2:1; 38:4—7), усі вони були створені Єговою через його Первістка (Кл 1:15, 16). Отже, слово моноґене́с вказує на те, що Ісус був «єдиним у своєму роді; унікальним; незрівнянним» і що тільки його Бог створив сам (1Ів 5:18).

Божої ласки. Або «незаслуженої доброти». Грецьке слово ха́ріс трапляється у Грецьких Писаннях понад 150 разів і залежно від контексту має різні відтінки значення. Коли йдеться про Божу незаслужену доброту до людей, це слово вказує на щедрий дар Бога, за який він не сподівається нічого взамін. Ця риса включає щедрість, безмежну любов і доброту, які є цілковито незаслуженими; вона виявляється виключно завдяки щедрості дарівника (Рм 4:4; 11:6). Однак слово ха́ріс не обов’язково вказує на те, що особа, якій виявлено доброту, її не достойна. Тож зрозуміло, чому це слово застосовується до Ісуса. Коли йдеться про Божу ласку, або незаслужену доброту, до Ісуса, вислови, у яких вживається слово ха́ріс, доречно перекладені як «сповнений Божої ласки» (як у цьому вірші) або «Бог був прихильний до нього» (Лк 2:40, 52). В інших контекстах це грецьке слово перекладається як «ласка», «прихильність», «щедрий дар» (Лк 1:30; Дії 2:47; 7:46; 1Кр 16:3; 2Кр 8:19).

Сповнений Божої ласки і правди. Ісус Христос, «Слово», мав Божу ласку і завжди говорив правду. Але, як видно з контексту, цей вислів має ширше значення; Єгова обрав свого Сина, щоб він пояснив і показав, в чому полягає правда і незаслужена доброта Батька (Ів 1:16, 17). Ісус настільки добре виявляв Божі риси, що міг сказати: «Хто бачив мене, той бачив і Батька» (Ів 14:9). Через Ісуса Христа Бог виявляє незаслужену доброту і розкриває правду всім охочим.

Той, хто йде за мною. Іван Хреститель був приблизно на шість місяців старший від Ісуса і почав своє служіння раніше від нього. У цьому розумінні Ісус йшов «за» Іваном (Лк 1:24, 26; 3:1—20). Однак Ісус виконував набагато більші діла, ніж Іван, тож у цьому сенсі він випередив Івана, тобто перевершив його. Коли Іван Хреститель сказав, що Ісус існував ще до нього, то тим самим визнав передлюдське існування Ісуса.

Сповна отримали незаслужену доброту. Букв. «отримали незаслужену доброту на незаслужену доброту». Висловом «незаслужена доброта» перекладається грецьке слово ха́ріс. У цьому вірші воно вказує на Божу щедрість, безмежну любов і доброту, які є цілковито незаслуженими і виявляються виключно завдяки щедрості дарівника. (Див. глосарій, «Незаслужена доброта».) Оскільки в оригіналі двічі повторюється слово ха́ріс і вживається грецький прийменник антı́ («на»), то це передає думку про великий невпинний потік незаслуженої доброти.

Закон... незаслужена доброта і правда. У Грецьких Писаннях Закон, даний через Мойсея, часто протиставляється «незаслуженій доброті» (Рм 3:21—24; 5:20, 21; 6:14; Гл 2:21; 5:4; Єв 10:28, 29). Мойсеїв закон був «опікуном, який вів до Христа» і «тінню майбутнього», тобто містив прообрази, які сповнились на Ісусові (Гл 3:23—25; Кл 2:16, 17; Єв 10:1). Крім того, Закон давав людям «точне знання про гріх» (Рм 3:20). Завдяки такому знанню з’явилось розуміння того, що «плата за гріх — смерть» і що «будь-який переступ чи непослух стягував справедливе покарання» (Рм 6:23; Єв 2:2). Тут Іван протиставляє «Закон» «незаслуженій доброті і правді», які прийшли завдяки Ісусу Христу. Завдяки Ісусу пророчі образи з Закону, в тому числі жертви для прощення гріхів і примирення з Богом, стали реальністю (Лв 4:20, 26). Ісус також показав, що Бог виявить грішним людям свою «незаслужену доброту», або «щедрий дар» (так іноді перекладається грецьке слово ха́ріс), коли віддасть свого Сина як жертву, яка очищає від гріха (Кл 1:14; 1Ів 4:10, прим.; див. коментар до Рм 6:23 і глосарій, «Незаслужена доброта»). Ісус розкрив нову істину — його жертва звільнить людей від гріха і смерті (Ів 8:32; див. коментар до Ів 1:14).

Єдинородний бог. Тут Іван має на увазі Слово, тобто «Ісуса Христа», якого раніше він назвав «богом» (Ів 1:1, 17). Іван говорить про Ісуса як про єдинородного Божого Сина (Ів 1:14; 3:16). В цьому уривку Іван називає Ісуса «єдинородним богом», що підкреслює унікальне становище, яке Ісусу дав Бог. Ісуса по праву можна назвати «богом» з огляду на те, як слово «бог» вживається в Біблії. Цей титул вказує на когось могутнього і використовується навіть щодо людей (Пс 82:6; див. коментарі до Ів 1:1; 10:34). Ісус є «богом», тобто могутнім, тому що отримав силу і владу від всемогутнього Бога, свого Батька (Мт 28:18; 1Кр 8:6; Єв 1:2). Оскільки Ісус — єдиний, кого Бог створив сам, і єдиний, через кого «усе з’явилося» (Ів 1:3), його цілком доречно названо «єдинородним богом». Цей вислів показує, що Ісус займає вище становище і має більшу славу, ніж усі інші духовні сини Бога. Як видно з деяких перекладів Біблії, існують рукописи, які тут вживають вислів «єдинородний Син». Але в найдавніших і найавторитетніших грецьких рукописах вживається вислів «єдинородний бог» (з означеним артиклем або без нього).

Біля Батька. Букв. «на лоні Батька». Цей вислів вказує на те, що Ісус має особливу прихильність свого Батька і тісні взаємини з ним. Тут вжито образний вислів, який походить від звичаю напівлежати за столом під час прийняття їжі, коли особа могла відхилитися назад на груди близького друга (Ів 13:23—25). Отже, Ісус — найближчий друг Єгови і може розповісти про нього більше, ніж будь-хто інший (Мт 11:27).

Свідчення дав Іван. В Ів 1:7, де говориться, що Іван Хреститель прийшов свідчити про світло, вживається те саме грецьке слово мартірı́а, що і в цьому вірші. Тут це грецьке слово вказує на проголошення Івана Хрестителя про Ісуса, записане в наступних віршах.

Ілля. Див. коментар до Мт 11:14.

Пророк. Тобто довгоочікуваний пророк, про якого передрік Мойсей (Пв 18:18, 19; Ів 1:25—27; 6:14; 7:40; Дії 3:19—26).

Єгови. Це цитата з Іс 40:3, де в оригіналі вживається Боже ім’я у вигляді чотирьох єврейських приголосних יהוה (транслітеруються як ЙГВГ). (Див. додатки А5 і В.) У своїх Євангеліях Матвій, Марко і Лука показують, що пророцтво Ісаї стосується Івана Хрестителя. В цьому вірші Іван Хреститель сам застосовує до себе це пророцтво. Іван вирівняє дорогу для Єгови в тому розумінні, що стане попередником Ісуса, який представлятиме свого Батька і прийде в Його ім’я (Ів 5:43; 8:29).

Хрещу. Або «занурюю; заглиблюю». Грецьке слово баптı́зо означає «занурювати». Біблія і в інших уривках вказує на те, що хрещення відбувалося шляхом повного занурення. Наприклад, Іван хрестив людей у Йорданській долині, неподалік від Саліму, «оскільки там було багато води» (Ів 3:23). Коли Пилип хрестив ефіопського вельможу, вони обидва «ввійшли у воду» (Дії 8:38). Те саме грецьке слово вживається у Септуагінті в 2Цр 5:14, де сказано, що Нааман «сім разів занурився в Йордан».

Сандалії. Зняти і нести чиїсь сандалії або розв’язати їхні ремінці (Мт 3:11; Мр 1:7; Лк 3:16) вважалося малопочесним завданням, яке зазвичай виконували раби.

Віфанії. В деяких рукописах згадується не «Віфанія», а «Вітавара», і цю назву містять деякі переклади Біблії. Однак у найавторитетніших рукописах вживається назва «Віфанія».

Віфанії за Йорданом. Тобто на схід від річки Йордан. Ця Віфанія згадується у Грецьких Писаннях лише один раз, і її не слід плутати з Віфанією, що неподалік Єрусалима (Мт 21:17; Мр 11:1; Лк 19:29; Ів 11:1). Точне місце розташування Віфанії на схід від Йордану невідоме. Існує погляд, що вона була напроти міста Єрихон — там, де, як прийнято вважати, охрестився Ісус. Однак зі слів, записаних в Ів 1:29, 35, 43; 2:1, можна зробити висновок, що ця Віфанія лежала не біля Єрихона, а ближче до Кани галілейської. Отже, Віфанія за Йорданом, найімовірніше, розташовувалася на невеликій відстані на південь від Галілейського моря, але сьогодні неможливо точно визначити, де саме. (Див. додаток Б10.)

Ягня Боже. Після того як Ісус охрестився, пішов у пустелю, де був спокушуваний Дияволом, і повернувся звідти, Іван Хреститель представив його як «Ягня Боже». Цей вислів трапляється лише тут і в Ів 1:36. (Див. додаток А7.) Порівняння Ісуса з ягням є дуже влучним. Зі сторінок Біблії видно, що ягнят складали в жертву. Такими жертвами Божі поклонники показували, що визнають свій грішний стан і прагнуть відновити стосунки з Богом. Це було тінню майбутньої жертви Ісуса, який мав віддати своє досконале життя за людство. Вислів «Ягня Боже» нагадує про ряд уривків з натхнених Писань. Іван Хреститель знав Єврейські Писання, тож міг мати на думці одну або кілька з описаних далі ситуацій: те, як Авраам склав у жертву барана замість свого сина Ісака (Бт 22:13); те, як ізраїльтяни різали пасхальне ягня у Єгипті перед визволенням з неволі (Вх 12:1—13); або ж те, що на Божому жертовнику в Єрусалимі кожного дня вранці і ввечері складали в жертву барана (Вх 29:38—42). А можливо, Іван пригадав пророцтво Ісаї, де того, кого Єгова назвав «мій слуга», «вели, наче вівцю на заріз» (Іс 52:13; 53:5, 7, 11). Коли апостол Павло писав свого першого листа до коринфян, він згадав про Ісуса як про «наше пасхальне ягня» (1Кр 5:7). Апостол Петро порівняв «дорогоцінну кров Христа» до «крові бездоганного та незаплямованого ягняти» (1Пт 1:19). У книзі Об’явлення прославлений Ісус понад 25 разів названий «Ягням» у переносному значенні. (Ось приклади: Об 5:8; 6:1; 7:9; 12:11; 13:8; 14:1; 15:3; 17:14; 19:7; 21:9; 22:1.)

Світу. У грецькій нерелігійній літературі, а також у Біблії грецьке слово ко́смос часто стосується людства. В цьому вірші, як і в Ів 3:16, слово ко́смос вказує на все людство, яке, згідно з цим віршем, є винним у гріху, тобто гріху, успадкованому від Адама.

Немов голуб. Голубів використовували у поклонінні: їх приносили в жертву (Мр 11:15; Ів 2:14—16). Ці птахи також мали символічне значення: вони були символом невинності і чистоти (Мт 10:16). Голуб, якого Ной випустив з ковчега, повернувся з оливковим листочком; це означало, що вода спадає (Бт 8:11) і наближається час спокою і миру (Бт 5:29). Тож під час Ісусового хрещення Єгова, мабуть, використав образ голуба, щоб звернути увагу на роль Ісуса як Месії — чистого і безгрішного Божого Сина, який віддасть своє життя за людство і закладе основу для періоду спокою і миру, що настане під час його царювання. Коли під час хрещення на Ісуса зійшов Божий святий дух, тобто діюча сила, то це, можливо, було схоже на те, як голуб змахує крилами, коли сідає.

Син Божий. Цей вислів часто вживається в Біблії щодо Ісуса (Ів 1:49; 3:16—18; 5:25; 10:36; 11:4). Оскільки Бог не людина і не має буквальної дружини, цей вислів є образним. Він допомагає читачеві зрозуміти, що Бог та Ісус мають такі ж стосунки, як батько і син. Крім того, цей образ наголошує на думці, що Єгова, створивши Ісуса, дав йому життя. З цієї ж причини «сином Божим» названо також першу людину, Адама. (Див. коментар до Лк 3:38.)

Іван... з двома своїми учнями. Одним з цих двох учнів Івана Хрестителя був «Андрій, брат Симона Петра». (Див. коментар до Ів 1:40.)

Ті двоє учнів пішли за Ісусом. Ці слова показують, що першими учнями Ісуса були учні Івана Хрестителя. (Див. коментарі до Ів 1:35, 40.)

Приблизно 10-та година. Тобто приблизно 16:00. (Див. коментар до Мт 20:3.)

Одним з тих двох. Про цих двох учнів говориться в Ів 1:35. Учень, ім’я якого не згадується,— це, очевидно, апостол Іван, син Зеведея, письменник цього Євангелія (Мт 4:21; Мр 1:19; Лк 5:10). На користь цього висновку свідчить те, що письменник ніколи не називає свого імені, ніколи не згадує імені апостола Івана і завжди називає Івана Хрестителя просто «Іван».

Месію. Або «Помазанця». Грецьке слово Мессı́ас (транслітерація єврейського слова машı́ах) трапляється в Грецьких Писаннях лише двічі. (Див. Ів 4:25.) Титул машı́ах походить від єврейського дієслова маша́х, яке означає «мазати (рідиною)» і «помазувати» (Вх 29:2, 7). У біблійні часи священиків, правителів і пророків урочисто помазували олією (Лв 4:3; 1См 16:3, 12, 13; 1Цр 19:16). Тут, в Ів 1:41, після титулу «Месія» йде пояснення: що в перекладі означає «Христос». Титул «Христос» (грецькою Хрісто́с) вживається у Грецьких Писаннях понад 500 разів і є відповідником титулу «Месія»; обидва слова означають «Помазанець». (Див. коментар до Мт 1:1.)

Ти Симон. Згідно з Біблією, Симон мав п’ять імен. (Див. коментарі до Мт 4:18; 10:2.) Очевидно, тут описано, як Ісус знайомиться з Петром і дає йому семітське ім’я Кифа (Кефа́с), яке, можливо, споріднене з єврейським словом кефı́м («скелі»), вжитим у Йв 30:6 і Єр 4:29. Тут письменник Євангелія, Іван, також дає пояснення: «Кифа» перекладається як «Петро» (грецьке ім’я, яке означає «камінь; кусок скелі»). Цим семітським і грецьким ім’ям в Біблії названий тільки Симон. Ісус, який розпізнав, що Натанаїл є чоловіком, «в якому немає обману» (Ів 1:47; 2:25), також зміг розпізнати, якою людиною є Петро. Петро був надійним і непохитним, наче скеля, особливо після Ісусової смерті і воскресіння. Він зміцнював і підтримував збір (Лк 22:32; Дії 1:15, 16; 15:6—11).

Іванів. Згідно з деякими стародавніми рукописами, Петрового батька тут названо Іваном. В інших стародавніх рукописах його названо Йоною. В Мт 16:17 Ісус звертається до Петра як до «Симона, сина Йони». (Див. коментар до Мт 16:17.) На думку деяких вчених, грецькі відповідники імен Іван і Йона — це, ймовірно, різне написання одного й того самого єврейського імені.

Натанаїла. Походить від єврейського імені, що означає «Бог дав». Очевидно, інше ім’я Варфоломія, одного з 12 апостолів Ісуса (Мт 10:3). Варфоломій, що означає «син Толмая»,— це свого роду прізвище, утворене від імені батька. У ті часи було звичним утворювати імена від імені батька, тому Натанаїла називали Варфоломієм, тобто сином Толмая; в Біблії також згадується чоловік, якого звали Вартимей, тобто син Тимея (Мр 10:46). Коли Матвій, Марко і Лука говорять про Варфоломія, то згадують його ім’я разом з іменем Пилипа. Іван так само пов’язує Натанаїла з Пилипом, що служить додатковим підтвердженням того, що Варфоломій і Натанаїл — одна й та сама особа (Мт 10:3; Мр 3:18; Лк 6:14; Ів 1:45, 46). В ті часи багато хто мав більш, ніж одне ім’я (Ів 1:42).

Мойсей у Законі, а також Пророки. Ці слова нагадують вислів «Закон і Пророки». Цей і подібні вислови вживаються у Євангеліях кілька разів (Мт 5:17; 7:12; 11:13; 22:40; Лк 16:16). «Закон» стосується біблійних книг від Буття до Повторення Закону, а «Пророки» — пророчих книг Єврейських Писань. Коли ці назви вживаються разом, інколи йдеться про всі Єврейські Писання. Учні, згадані в цьому вірші, очевидно, були старанними дослідниками Єврейських Писань, і Пилип міг мати на думці такі уривки, як Бт 3:15; 22:18; 49:10; Пв 18:18; Іс 9:6, 7; 11:1; Єр 33:15; Єз 34:23; Мих 5:2; Зх 6:12; Мл 3:1. По суті, багато біблійних віршів показують, що всі Єврейські Писання свідчать про Ісуса (Лк 24:27, 44; Ів 5:39, 40; Дії 10:43; Об 19:10).

Хіба з Назарета може бути щось добре? На думку багатьох, слова Натанаїла свідчать про те, що Назарет був непримітним селом і навіть галілеяни зверхньо ставилися до його мешканців (Ів 21:2). Про Назарет не згадується ні у Єврейських Писаннях, ні в працях Йосифа Флавія. Однак в ІсН 19:12 і в працях Флавія говориться про поблизьку Яфію (лежала менш ніж за 3 км на південний захід від Назарета). Вартим уваги є те, що не всі галілейські міста згадуються у Єврейських Писаннях чи у працях Йосифа Флавія. Крім того, письменники Євангелій завжди називають Назарет «містом» (грецькою по́ліс), а це слово переважно означає населений пункт більший, ніж село (Мт 2:23; Лк 1:26; 2:4, 39; 4:29). Місто лежало у низині серед пагорбів, з яких відкривався вид на рівнину Ездрилон (Єзреїл). Біля Назарета розташовувалось кілька міст і сіл, і ця місцевість була густонаселеною. Назарет лежав неподалік важливих торговельних шляхів, тож його мешканці були в курсі останніх подій громадського, релігійного та політичного життя. (Пор. Лк 4:23.) Місто також мало власну синагогу (Лк 4:16). Отже, не схоже, що Назарет був незначним селом. Ймовірно, Натанаїл просто здивувався, що Пилип вважав чоловіка з сусіднього галілейського міста Назарет Месією, адже в Писаннях передрікалося, що Месія прийде з юдейського Віфлеєма (Мих 5:2; Ів 7:42, 52).

Дійсно, це ізраїльтянин, в якому немає обману. Всі нащадки Якова були ізраїльтянами, але Ісус, без сумніву, не мав на увазі лише походження Натанаїла. Ім’я Ізраїль, яке означає «той, хто бореться з Богом (домагається чогось у Бога)», було дане Якову після того, як він боровся з ангелом за благословення. На відміну від свого брата Ісава, Яків цінував святе і з готовністю боровся за те, щоб отримати Боже схвалення (Бт 32:22—28; Єв 12:16). Ісус показав, що Натанаїл був не просто ізраїльтянином за походженням, а виявляв таку ж віру і бажання виконувати Божу волю, як його прабатько Яків. Ісусові слова (нагадують слова з Пс 32:2) також вказують на те, що Натанаїл не був підступним чи лицемірним.

Ти побачиш набагато більше. Вже невдовзі Натанаїл переконався у правдивості цих слів. На весіллі у Кані галілейській, його рідному місті, Натанаїл став свідком того, як Ісус здійснив своє перше чудо: перетворив воду на добре вино (Ів 2:1—11; 21:2). Разом з іншими 11 учнями, які пізніше були призначені апостолами, Натанаїл бачив, як Ісус зціляв хворих, виганяв демонів і навіть воскрешав померлих. Окрім всього цього, сам Натанаїл та інші апостоли отримали силу здійснювати чуда і проголошувати звістку: «Наблизилося Царство небесне» (Мт 10:1—8).

Щиру правду. Букв. «правду, правду». Грецькою аме́н аме́н. Грецьке слово аме́н є транслітерацією єврейського аме́н і означає «нехай буде так» або «безперечно». Ісус часто використовував це слово, перш ніж висловити якесь твердження, обіцянку чи пророцтво, і таким чином підкреслював цілковиту правдивість і надійність своїх слів. Ні в Біблії, ні в іншій релігійній літературі немає доказів того, що хтось, крім Ісуса, так використовував слово аме́н (Мт 5:18; Мр 3:28; Лк 4:24). Вислів аме́н аме́н трапляється тільки у Євангелії від Івана. Він вживається 25 разів. У цьому виданні вислів аме́н аме́н перекладено як «щиру правду», але його також можна передати як «дуже щиро» або «з усією впевненістю». Цілу фразу «щиру правду кажу вам» можна також перекласти як «запевняю вас» чи «кажу вам правду».

Небо. Вжите тут грецьке слово може стосуватися фізичного неба або духовної сфери.

Ангелів. Або «посланців». У Біблії грецьке слово а́нґелос і єврейське мала́х трапляються майже 400 разів. Основне значення обох слів — «посланець». Вони перекладаються як «ангели», коли йдеться про духовних створінь, і як «посланці», коли однозначно йдеться про людей. Зазвичай з контексту видно, чи йдеться про людину, чи ангела, однак у тих випадках, коли це точно не відомо, у примітках часто вказується альтернативний варіант (Бт 16:7; 32:3; Йв 4:18, прим.; 33:23, прим.; Ек 5:6, прим.; Іс 63:9, прим.; Мт 1:20; Як 2:25; Об 22:8; див. глосарій, «Ангел»). У книзі Об’явлення, в якій багато символічних образів, деякі згадки про ангелів можуть стосуватися людей (Об 2:1, 8, 12, 18; 3:1, 7, 14).

До Сина людського. Або «служити Сину людському». Говорячи про ангелів, що піднімаються вгору і спускаються, Ісус, імовірно, мав на увазі видіння Якова. В цьому видінні ангели піднімалися і спускалися по сходах або драбині (Бт 28:12), і це показувало, що ангели відіграють важливу роль у стосунках Бога з людьми, які мають його схвалення. З Ісусових слів також видно, що його учні мали докази того, що Божі ангели служили йому і що через них Бог опікувався Ісусом і давав йому вказівки.

Сина людського. Див. коментар до Мт 8:20.