Євангеліє від Івана 20:1—31

20  Першого дня тижня, рано-вранці,+ коли ще було темно, Марія Магдалина прийшла до гробниці й побачила, що камінь уже відкочений.+  Тож вона побігла до Си́мона Петра та іншого учня, якого Ісус особливо любив*,+ і сказала: «Хтось забрав Господа з гробниці,+ і ми не знаємо, де його поклали».  Тоді Петро і цей учень вирушили до гробниці.  Вони побігли разом, але інший учень, випередивши Петра, прибіг до гробниці першим.  Заглянувши в неї, він побачив лляне полотно, котре там лежало,+ але всередину не зайшов.  За ним прибіг Си́мон Петро і ввійшов у гробницю. Він теж побачив полотно  та хустку, якою була обмотана Ісусова голова, тільки вона лежала не разом з пов’язками, а згорнена окремо, в іншому місці.  Тоді інший учень, який першим прибіг до гробниці, теж увійшов всередину і, побачивши все це, повірив.  Але на той час вони ще не розуміли сказаного в Писанні, що Ісус має воскреснути з мертвих.+ 10  Тож учні розійшлися по своїх домах. 11  Однак Марія і далі стояла біля гробниці та плакала. Нахилившись, вона заглянула в неї 12  і побачила двох ангелів+ у білому, які сиділи там, де лежало Ісусове тіло,— один в головах, а другий в ногах. 13  Вони запитали її: «Жінко, чому ти плачеш?» Вона відповіла: «Хтось забрав мого Господа, і я не знаю, куди його поклали». 14  Сказавши це, Марія повернулась і побачила Ісуса, який стояв поряд, але не впізнала його.+ 15  Ісус запитав: «Жінко, чому ти плачеш? Кого ти шукаєш?» А вона, думаючи, що це садівник, відізвалася: «Пане, якщо це ти виніс його, то скажи, куди його поклав, і я заберу». 16  Тоді Ісус сказав: «Маріє!» А вона, обернувшись, вигукнула єврейською: «Раббунı́!» (що означає «учителю»). 17  Ісус же промовив до неї: «Не тримайся за мене, бо я ще не пішов до Батька. Піди до моїх братів+ і скажи їм: “Я йду до Батька+ свого й Батька вашого, до Бога свого+ й Бога вашого”». 18  Тож Марія Магдалина прийшла до учнів з цією новиною, говорячи: «Я бачила Господа!» — і переказала всі його слова.+ 19  У той же день, перший день тижня, ввечері, учні зібралися разом. Їм з’явився Ісус, хоча зі страху перед юдеями вони були за зачиненими дверима. Він став серед них і привітався: «Мир вам!»+ 20  після чого показав свої руки та бік.+ Побачивши Господа, учні дуже зраділи.+ 21  Тоді Ісус знову сказав: «Мир вам!+ Як Батько послав мене,+ так і я посилаю вас».+ 22  Потім, дмухнувши на них, він сказав: «Прийміть святий дух.+ 23  Якщо ви простите комусь гріхи, вони простяться, а якщо не простите, то не простяться». 24  А Хома,+ один з дванадцятьох,+ званий Близнюком, не був з ними, коли з’явився Ісус. 25  Тож решта учнів сказали йому: «Ми бачили Господа!» На це він відповів: «Поки я сам не побачу на його руках відбитка* від цвяхів і не вкладу туди палець, поки не торкнуся рукою рани на його боці,+ нізащо не повірю».+ 26  Через вісім днів учні знову зібралися в домі; цього разу Хома вже був з ними. І, хоча двері були зачинені, Ісус увійшов, став серед них і сказав: «Мир вам!»+ 27  Далі він звернувся до Хоми: «Вклади сюди палець і подивися на мої руки. Вклади свою руку в мій бік. Перестань сумніватися* і повір». 28  Хома ж вигукнув: «Мій Господи, мій Боже!»+ 29  Проте Ісус сказав йому: «Ти повірив лише після того, як побачив мене? Щасливі ті, хто не бачив, але вірить».+ 30  Крім того, Ісус виконав перед своїми учнями багато інших чуд, але про них у цьому сувої не згадується.+ 31  А все, що тут записано, записано для того, аби ви повірили, що Ісус — це Христос, Божий Син, і, маючи віру, завдяки його імені отримали життя.+

Примітки

Або «до якого Ісус відчував прив’язаність».
Або «сліду».
Букв. «бути безвірним».

Коментарі

Першого дня тижня. Див. коментар до Мт 28:1.

Гробниці. Або «пам’ятної гробниці». (Див. глосарій, «Пам’ятна гробниця».)

Іншого учня, якого Ісус особливо любив. Тобто улюбленого учня Ісуса. Це третя з п’яти згадок про учня, «якого Ісус любив [або «особливо любив»]», чи про «улюбленого учня» (Ів 13:23; 19:26; 20:2; 21:7, 20). Вважається, що ним був апостол Іван. (Див. коментарі до Ів 13:23; 18:15.) У чотирьох інших випадках вживається грецьке слово аґапа́о. А в цьому вірші використано синонім, грецьке слово філе́о, яке в цьому перекладі часто передається як «любити; відчувати прив’язаність до» (Мт 10:37; Ів 11:36; 16:27; 21:15—17; 1Кр 16:22; Тит 3:15; Об 3:19; див. коментарі до Ів 5:20; 16:27; 21:15).

В Писанні. Мабуть, йдеться про Пс 16:10 або Іс 53:10. Деякі пророцтва про Месію на той час були незрозумілі навіть для Ісусових учнів. Особливо це стосувалося пророцтв про те, що Месію відкинуть, що він страждатиме, помре і воскресне (Іс 53:3, 5, 12; Мт 16:21—23; 17:22, 23; Лк 24:21; Ів 12:34).

Єврейською. Див. коментар до Ів 5:2.

Раббуні! Слово семітського походження, яке означає «мій учитель». Дехто вважає, що спочатку титул «Раббуні» був більш шанобливим і теплим, ніж титул «Раббі». Однак у цьому вірші та в Ів 1:38 Іван перекладає обидва титули як учитель. На той час, коли Іван писав своє Євангеліє, займенниковий суфікс 1-ї особи однини (, що означає «мій») у цьому слові, очевидно, втратив своє значення.

Не тримайся за мене. Грецьке дієслово га́птомай означає «торкатися» або «триматися». У деяких перекладах Ісусові слова передано так: «Не торкайся до мене». Однак Ісус не заперечував, аби Марія Магдалина просто торкнулася до нього, адже він дозволив іншим жінкам, які побачили його після воскресіння, «обійня[ти] його ноги» (Мт 28:9). Очевидно, Марія Магдалина боялась, що він ось-ось підніметься у небо. Через сильне бажання бути зі своїм Господом вона вхопилась за Ісуса і не відпускала його. Аби запевнити Марію, що він поки що не йде, Ісус наказав їй не триматися за нього, піти до його учнів і повідомити новину про його воскресіння.

Бога свого й Бога вашого. З цієї розмови, яка відбулась 16 нісана 33 року н. е. між Ісусом і Марією Магдалиною, чітко видно, що воскреслий Ісус вважав Батька своїм Богом, так само як Марія Магдалина вважала Ісусового Батька своїм Богом. Два дні перед тим, ще коли Ісус висів на стовпі мук, він вигукнув: «Боже мій, Боже мій»,— так він виконав пророцтво з Пс 22:1 і визнав свого Батька своїм Богом (Мт 27:46; Мр 15:34; Лк 23:46). У книзі Об’явлення Ісус також називає Батька «мій Бог» (Об 3:2, 12). Ці уривки підтверджують, що воскреслий, прославлений Ісус Христос поклоняється небесному Батьку як своєму Богові, так само як це роблять Ісусові учні.

Юдеями. Очевидно, йдеться про юдейську владу, тобто релігійних провідників. (Див. коментар до Ів 7:1.)

Близнюком. Див. коментар до Ів 11:16.

Мій Господи, мій Боже! Букв. «Господь мій і Бог [го тео́с] мій!» Деякі біблієзнавці вважають, що, хоча цей вигук здивування був звернений до Ісуса, насправді він стосувався Бога, його Батька. На думку інших, грецький текст оригіналу вказує на те, що ці слова стосувалися Ісуса. Навіть якщо це так, то значення вислову «мій Господи, мій Боже» можна зрозуміти, взявши до уваги все натхнене Писання. Оскільки контекст показує, що незадовго до того Ісус передав учням слова: «Я йду до Батька свого й Батька вашого, до Бога свого й Бога вашого», немає підстав стверджувати, що Хома вважав Ісуса Всемогутнім Богом. (Див. коментар до Ів 20:17.) Хома чув, як Ісус молився до свого «Батька» і називав його «єдиним правдивим Богом» (Ів 17:1—3). Отже, Хома міг звернутися до Ісуса словами «мій Боже» з кількох причин. Він міг вважати, що Ісус є «богом», хоча й не Всемогутнім Богом. (Див. коментар до Ів 1:1.) Або ж Хома звернувся до Ісуса подібно до того, як стародавні Божі служителі зверталися до ангелів Єгови. З оповідей у Єврейських Писаннях Хома знав, що іноді люди звертались до посланого Єговою ангела так, наче він був Богом Єговою, і навіть самі письменники оповідей називали так ангелів. (Пор. Бт 16:7—11, 13; 18:1—5, 22—33; 32:24—30; Сд 6:11—15; 13:20—22.) Отже, Хома міг використати вислів «мій Боже» у такому самому значенні — він визнав, що Ісус є представником і речником правдивого Бога.

Дехто стверджує, що означені артиклі перед грецькими словами, перекладеними як «Господь» і «Бог», вказують на те, що ці слова стосуються Всемогутнього Бога. Однак артиклі можуть вживатися тут лише через те, що цього вимагають правила граматики. У грецькій мові називний відмінок іменника з означеним артиклем іноді перебирає на себе функцію кличного відмінка. Приклади цього містяться в таких уривках: Лк 12:32; Кл 3:18—4:1 і 1Пт 3:7. Тож артиклі не відіграють вирішальної ролі у тому, як слід розуміти слова Хоми.

Медіафайли