Після Другої світової війни велика частина Європи лежала в руїнах. Але позитивним було те, що Свідки Єгови та інші в’язні звільнилися з нацистських концтаборів. Щоправда, їхнє життя не стало безтурботним. Багато кому, в тому числі служителям Єгови, бракувало їжі, одягу, житла та інших необхідних речей. Сестра Карін Гартунг каже: «Через те що житла було дуже мало, доводилося приймати родичів у себе або винаймати кімнату в них». Якийсь час сестра Гертруд Петцінгер a, яка провела в концтаборах сім з половиною років, мусила жити в сараї і спати на кріслі.

 Яких заходів було вжито, щоб подбати про братів і сестер з пошматованих війною місцевостей? І чого ми можемо повчитися в тих, хто жив у той післявоєнний час?

 Організація Єгови без зволікань прийшла на допомогу братам і сестрам в Європі. Натан Норр і Мілтон Геншель, які тоді служили у Всесвітньому центрі Свідків Єгови, відвідали тамтешніх одновірців, щоб оцінити їхні потреби. У листопаді та грудні 1945 року вони побували в Англії, Швейцарії, Франції, Бельгії, Нідерландах, Данії, Швеції, Фінляндії і Норвегії. Після того брат Норр написав: «Там ми вперше побачили, наскільки руйнівною була війна у цій частині світу».

 Брат Норр хотів відвідати також Німеччину, але не отримав дозволу. Однак Еріх Фрост b, який наглядав за німецьким філіалом нашої організації, зміг виїхати з країни і зустрітися з ним. «Брат Норр дав нам практичні поради і пообіцяв, що буде надіслано допомогу: їжу та одяг,— розповідав Еріх.— Уже невдовзі в Німеччину надходили великі вантажі з борошном, олією, вівсянкою та іншими продуктами. Також брати і сестри з інших країн відправляли нам багато одягу, в тому числі костюми, спідню білизну та взуття». Свідки в Німеччині приймали ці подарунки зі сльозами на очах. «І ця допомога не була одноразовою,— сказано у звіті.— Відправки продовжувалися два з половиною роки!» c.

 Умови життя братів і сестер поступово поліпшувалися, і вони продовжували зосереджуватися на служінні Єгові. Що цьому сприяло?

 Вони не занедбували духовних справ (Ефесян 5:15, 16). Через війну було важко отримувати нашу літературу і брати участь у духовній діяльності. Але після війни вони знову почали регулярно проводити зібрання і проповідувати. Юрґен Рундель з Австрії пригадує: «Публікація “Інформатор” d і роз’їзні наглядачі заохочували нас активно займатися духовними справами... Ми зосереджувалися на Єгові, Ісусі, особистому вивченні Біблії та служінні. Ніщо не відвертало нашої уваги, навіть телевізор».

 Сестра Ульріке Кролоп розповідає: «Пригадую, скільки радості мені приносило глибоке дослідження Біблії. У цьому чудовий приклад подав мій чоловік. Як тільки ми отримували нову “Вартову башту”, він все відкладав і брався за вивчення». Згадана раніше Карін каже: «Під час війни ми побачили, як швидко можна втратити всі матеріальні речі. Але духовна пожива, хоча і в невеликій кількості, продовжувала надходити. Єгова дбав про своїх відданих служителів».

 Вони знову почали проповідувати (Матвія 28:19, 20). Упродовж війни служителі Єгови не мали можливості вільно проповідувати і навчати людей правди. Брат на ім’я Фрідгельм згадує, як після війни «кожен знову вирушив у служіння». А ось що каже Ульріке: «Перший Свідок, який проповідував сім’ї мого чоловіка, був в одязі, який носив у концтаборі. Було видно, що він почав проповідувати відразу після звільнення». Юрґен пригадує: «Після війни майже кожен вісник палав духом. Багато молодих братів і сестер розпочали повночасне служіння».

 «Умови життя в розбомблених містах були просто жахливі»,— розповідає Ульріке. Чимало людей жили серед руїн. Як Свідки Єгови їх знаходили? Ульріке, рідні якої пізнали правду після війни, каже: «Ми дивилися, де світить лампа або з комина піднімається дим, і йшли туди».

 Вони підбадьорювали одне одного (1 Фессалонікійців 5:11). Під час війни багато Свідків Єгови зазнали жорстокого ставлення. Але після війни вони старалися менше думати про пережите і більше підбадьорювати одне одного. Їхня віра була випробувана, і вони раділи, що залишилися відданими Єгові (Якова 1:2, 3). Йоганнес, який тепер живе в США, пригадує: «Наш районний наглядач, який був у концтаборі, розповідав чимало підбадьорливих історій про те, як Єгова допомагав братам і сестрам. Ці розповіді дуже зміцнювали нашу віру».

 Йоганнес каже, що після війни брати і сестри не забували, «як Єгова захищав їх у концтаборах і як він відповідав на їхні молитви». Це допомагало їм підтримувати з ним близькі стосунки. Як уже згадувалось, після звільнення Свідки зберігали духовні звички: регулярно читали Біблію, відвідували зібрання і проповідували. Елізабет, яка побувала на конгресі в Нюрнберзі 1946 року, пригадує, що звільнені брати і сестри «виглядали худими і слабкими. Але вони палали духом, коли розповідали про пережите» (Римлян 12:11).

 Вони зберігали міцні стосунки з одновірцями (Римлян 1:11, 12). Через жорстоке переслідування під час війни Свідки Єгови не могли вільно спілкуватися одне з одним. Ось що каже Карін: «Вони рідко бачилися зі своїми братами і сестрами, тому що боялися наразити їх на небезпеку». Але це змінилося, коли війна закінчилась. «Брати і сестри робили все разом,— пригадує Фрідгельм.— Найважливішим для них завжди були зібрання і служіння».

 «Тоді серед Свідків рідко хто мав автомобіль,— згадує Дітрих, який служить старійшиною в Німеччині.— Тож на зібрання доводилось добиратися пішки. Але ми ходили групами. Завдяки цьому наші стосунки зміцнювалися і ми почувались, як одна сім’я».

 Сьогодні чимало Свідків Єгови страждають через стихійні лиха, хвороби, війни, переслідування та економічні труднощі (2 Тимофія 3:1). Але нам не треба надто тривожитися. Чому? Приклад наших вірних братів і сестер в Німеччині за часу нацизму запевняє, що наш Бог буде підтримувати нас у ці важкі останні дні. Тож нам варто мати такий самий погляд, як в апостола Павла. Він написав: «Ми зможемо сміливо говорити: “Єгова — мій помічник, я не буду боятися. Що зробить мені людина?”» (Євреїв 13:6).