ДІАНІ вже за 80. Її чоловік, який страждав на хворобу Альцгаймера і декілька років перебував у будинку для людей похилого віку, помер. Крім того, померли її двоє синів, а їй довелось боротися з раком молочної залози. Але коли брати й сестри зі збору бачать Діану в Залі Царства чи в служінні, вони помічають, що вона завжди радісна.

Джон понад 43 роки служив роз’їзним наглядачем. Йому подобалося це служіння. Воно було його життям. Однак він припинив виконувати роз’їзну працю, щоб дбати про хворого родича. Тепер він служить у місцевому зборі. Коли ті, хто знав Джона в минулому, зустрічають його на районному чи регіональному конгресі, вони бачать, що він зовсім не змінився. Джон і далі випромінює радість.

Завдяки чому Діана і Джон не втрачають радості? Як може радіти той, хто емоційно та фізично страждає? І як людині залишатися щасливою, якщо вона більше не може виконувати обов’язки, які дуже цінувала? Біблія відповідає на ці запитання. У ній сказано: «Праведний буде радіти Єговою» (Пс. 64:10). Ми ліпше зрозуміємо цю важливу істину, коли дізнаємось, від чого залежить справжня радість і від чого вона не залежить.

Деякі речі майже завжди приносять радість. Подумайте про закохану пару, яка одружується, про людей, які стають батьками, або про тих, хто отримує теократичні обов’язки. Усе це приносить радість, адже це дари Єгови. Він започаткував шлюб, наділив нас здатністю народжувати дітей і доручає нам певні завдання в християнському зборі (Бут. 2:18, 22; Пс. 127:3; 1 Тим. 3:1).

Однак обставини змінюються, і те, що колись приносило нам радість, може залишитися в минулому. На жаль, чоловік або дружина може зрадити чи померти (Єзек. 24:18; Ос. 3:1). Не всі діти слухаються своїх батьків і Бога, і декого з них навіть виключають зі збору. Сини Самуїла, служачи  Єгові, порушували Божі вимоги, а Давид через свої вчинки зазнав лиха у власній сім’ї (1 Сам. 8:1—3; 2 Сам. 12:11). Такі випадки засмучують і завдають болю. Вони не приносять нам радості.

Крім того, через проблеми зі здоров’ям, сімейні обов’язки чи теократичні зміни деякі християни більше не можуть виконувати обов’язки, які мали раніше. Багато братів і сестер, котрі опинились у такій ситуації, визнають, що сумують за своїм колишнім служінням, від якого отримували чимало задоволення.

Як ми побачили, радість може бути короткочасною. Тож чи можливо не втрачати радості навіть тоді, коли обставини змінюються на гірше? Безумовно, адже Самуїл, Давид та інші зберігали радість, зазнаючи випробувань.

Ісус знав, що таке справжня радість. До того як Ісус прийшов з неба на землю, він радів перед Єговою повсякчас (Присл. 8:30). Однак на землі Ісус іноді стикався з неймовірними труднощами. Усе ж він знаходив насолоду у виконанні волі свого Батька (Ів. 4:34). А що сказати про болісні останні години життя Ісуса? Ми читаємо: «Заради радості, яка очікувала його, він зніс смерть на стовпі мук» (Євр. 12:2). Тож варто розглянути, що́ Ісус говорив про справжню радість. Розгляньмо дві ситуації.

Одного разу 70 учнів повернулися до Ісуса після проповідницького служіння. Вони раділи, бо виконували могутні діла і навіть виганяли демонів. Проте Ісус сказав їм: «Радійте не тому, що духи підкоряються вам, а тому, що ваші імена записані на небесах» (Луки 10:1—9, 17, 20). Отже, значно важливішим було мати схвалення Єгови, а не можливість виконувати якесь конкретне завдання, пов’язане зі служінням. Причиною для набагато більшої радості було те, що Бог пам’ятатиме цих вірних учнів.

В іншій ситуації, коли Ісус говорив до натовпу людей, одна єврейка, вражена Ісусовим навчанням, сказала, що його матір має  бути дуже щасливою. Але Ісус виправив її: «Ні, щасливі ті, хто слухає Божі слова й дотримується їх!» (Луки 11:27, 28). Пишаючись своїми дітьми, батьки можуть почуватися щасливими. Усе ж набагато більшу радість приносить послух Єгові і близькі стосунки з ним.

Ми відчуваємо в серці глибоку радість, коли знаємо, що Єгова схвалює нас. І, хоча випробування самі по собі не приносять задоволення, вони не позбавляють нас цієї радості. Навпаки, залишаючись вірними під час випробувань, ми відчуваємо ще більшу радість (Рим. 5:3—5). Крім того, Єгова дає свій дух тим, хто покладається на нього, а радість належить до плоду цього духу (Гал. 5:22). Це допомагає нам зрозуміти правдивість слів, записаних у Псалмі 64:10: «Праведний буде радіти Єговою».

Це також пояснює, чому Діана і Джон, згадані на початку статті, не втрачали радості, коли зазнавали лиха. Діана каже: «Я завжди шукаю сховку в Єгови, як дитина в батька». Вона додає: «Я відчуваю, що він благословляє мене, адже можу й далі регулярно проповідувати з усмішкою на обличчі». Джон, якому довелося припинити роз’їзну працю, продовжив ревно виконувати служіння. Він пояснює, що́ йому допомогло: «У 1998 році мене призначили проводити Школу удосконалення служіння, і відтоді я почав ще більше уваги приділяти особистому вивченню». Джон говорить, що вони з дружиною завжди були готові виконувати будь-яке завдання, яке їм доручав Єгова, тому їм було відносно легко пристосуватися до цієї зміни. Він каже: «Ми ні про що не жалкували».

Багато хто теж відчув на собі правдивість слів з Псалма 64:10. Наприклад, одна подружня пара понад 30 років служила в Бетелі у США. Згодом їх призначили спеціальними піонерами. Вони реалістично визнають: «Природно відчувати смуток, коли втрачаєш те, що любиш», але додають: «Ти не можеш сумувати вічно». Вони відразу почали проповідувати зі збором. Це подружжя також каже: «Ми молилися про деякі дуже конкретні речі. Коли ми бачили відповіді на свої молитви, це нас підбадьорювало і приносило нам радість. Невдовзі після нашого приїзду деякі вісники збору стали служити піонерами, і ми розпочали два плідних біблійних вивчення».

Звичайно, не завжди легко радіти. У житті бувають радісні й сумні моменти. Усе ж Єгова підбадьорює нас словами, які ми знаходимо в Псалмі 64:10. Навіть коли ми засмучені, ми можемо не сумніватися, що той, хто доводить свою праведність, залишаючись вірним Богові попри зміну обставин, «буде радіти Єговою». Більш того, ми можемо чекати на сповнення обіцянки Єгови про «нові небеса і нову землю». Тоді недосконалість кане в забуття. Усі будуть тішитися і повіки радіти тим, що робитиме Бог (Ісаї 65:17, 18).

Тільки уявіть собі, що це означає! Ми матимемо досконале здоров’я і кожного дня будемо прокидатися повні сил. Хоч би яких емоційних ран ми зазнали в минулому, у нас не залишиться і спогадів про них. Єгова запевняє нас, що «минуле вже не буде згадуватись і не прийде на серце». Завдяки воскресінню знову зустрінуться рідні люди. Незліченні мільйони почуватимуться так, як батьки 12-річної дівчинки, яку воскресив Ісус: «Ті, хто це бачив, відразу прийшли у великий захват» (Марка 5:42). Зрештою, кожна людина на землі буде праведною у повному розумінні цього слова і «буде радіти Єговою» всю вічність.