Чи бажання жити вічно суперечить нашій природі? Аж ніяк! У Біблії говориться, що воно закладене в нас Богом (Екклезіаста 3:11). Біблія також каже, що «Бог є любов» (1 Івана 4:8). Але хіба може так бути, що сповнений любові Бог створив нас з бажанням жити вічно і водночас прирік нас на смерть?

Смерть приносить багато горя. Недарма Біблія називає її ворогом (1 Коринфян 15:26). До когось вона приходить раніше, до когось пізніше. Але її прихід неминучий. Зазвичай людям неприємно і навіть страшно думати про смерть. Чи варто сподіватися, що цей страшний ворог колись зникне?

Хтось, можливо, здивується, але Бог ніколи не хотів, щоб люди вмирали. Як видно з біблійної книги Буття, за Божим задумом, людина мала жити на землі вічно. Бог Єгова дбайливо приготував землю для того, щоб на ній жили люди. Потім у раю, тобто Едемському саду, він створив першу людину, Адама. Після того «Бог побачив, що все зроблене ним — дуже добре» (Буття 1:26, 31).

Бог створив Адама на свій образ, досконалим (Повторення Закону 32:4). Дружина Адама,  Єва, теж була без жодної вади, вона мала досконалий розум і тіло. Єгова сказав Адаму і Єві: «Народжуйте дітей, розмножуйтесь і наповнюйте землю. Оволодівайте нею і пануйте над рибами, що в морі, над летючими створіннями, що в небі, і над усіма живими створіннями, що рухаються по землі» (Буття 1:28).

Для того щоб наповнити землю своїми нащадками, Адаму з Євою потрібно було дуже багато часу. Спочатку у Єви мали народитися діти, у них — свої діти і так доти, доки земля була б повністю населена згідно з Божим задумом (Ісаї 45:18). Хіба доручив би Єгова Адаму з Євою таке завдання, якби їхнього життя вистачило тільки на те, щоб побачити своїх дітей і, можливо, ще онуків? Хіба це доручення мало б сенс, якби вони не могли дожити до часу, коли земля наповниться їхніми нащадками?

А тепер звернімо увагу на доручення панувати над тваринами. Адам мав дати тваринам назви, що вимагало часу (Буття 2:19). А для того, щоб панувати над тваринами, треба було вивчити їх і зрозуміти, як про них дбати. На це мало піти ще більше часу.

Отже, завдання наповнити землю і панувати над тваринами свідчать, що перші люди мали жити дуже довго. І справді, Адам жив надзвичайно довго.

З Біблії ми дізнаємось про те, що колись люди жили набагато довше, ніж тепер. У ній говориться: «Проживши загалом 930 років, Адам помер». Також у ній наводяться імена шести інших чоловіків, які прожили понад 900 років: Сиф, Енош, Кенан, Яред, Метушалах і Ной. Усі вони жили до Потопу, який стався за часів Ноя, а коли Потоп почався, Ною уже було 600 років (Буття 5:5—27; 7:6; 9:29). Завдяки чому люди жили настільки довго?

Ці шість чоловіків жили у час, близький до періоду, коли люди ще були досконалими. Очевидно, саме в цьому полягав секрет їхнього довголіття. Але як саме досконалість пов’язана з довголіттям? Як буде подолано смерть? Для того щоб знайти відповіді на ці запитання, треба зрозуміти, чому ми старіємо і помираємо.