Еразм досконало володів латинською і грецькою мовами, що дозволило йому порівняти латинські переклади Біблії, зокрема Вульгату, зі стародавніми рукописами Грецьких Писань (які прийнято називати Новим Завітом). Зрештою Еразм усвідомив, якою важливою є правда з Біблії, тому став відкрито говорити про те, що Святе Письмо треба перекладати різними мовами.

Еразм відверто виступав за докорінні реформи у католицькій церкві, адже вважав, що християнська віра — це спосіб життя, а не дотримання беззмістовних обрядів. Тож коли реформатори почали вимагати змін у церкві, разом з ними у немилість духівництва потрапив і Еразм.

У своїх працях цей мислитель висміював лицемірство служителів церкви, їхню любов до розкоші, а також честолюбство пап, які підтримували війни. Він не мирився з тим, що зажерливе духівництво наживалося на пастві, використовуючи такі церковні традиції, як сповідь, вшановування святих, піст і паломництво. Він також осуджував продаж індульгенцій та примусовий целібат.

У 1516 році Еразм опублікував Новий Завіт грецькою мовою, який став першим в історії друкованим виданням Грецьких Писань. В цю працю він помістив примітки та власний переклад Грецьких Писань латинською, що помітно відрізнявся від Вульгати. Еразм переглядав і перевидавав свою працю, тож зрештою в останньому виданні він ще більше відійшов від Вульгати.

Для прикладу, щоб фальшиве вчення про Трійцю мало хоча б якусь біблійну підставу, у Вульгаті до вірша 1 Івана 5:7 була додана фраза: «На небі, Отець, Слово і Святий Дух, і ці троє — одне» (так звана Іванова кома). У своїх перших двох виданнях Нового Завіту Еразм не вжив цих слів, оскільки їх не було в жодному грецькому манускрипті, який він дослідив. А втім, піддавшись тиску церкви, він включив їх до свого третього видання.

Новий Завіт грецькою мовою у виданнях Еразма став основою для перекладів Писань європейськими мовами. Мартін Лютер, Вільям Тиндаль, Антоніо Бручіоллі та Франсіско де Енсінас використовували ці видання, перекладаючи Грецькі Писання на німецьку, англійську, італійську та іспанську мови.

Новий Завіт Еразма був могутньою зброєю в руках реформаторів у період загострення релігійних чвар. Дехто навіть вважав реформатором самого Еразма. Але коли Реформація виявила своє справжнє обличчя, стало чітко зрозуміло, що він не займає жодної сторони у запеклих релігійних суперечках, які набирали щораз більшої сили. Цікаво, що понад 100 років тому історик Давид Шафф написав, що Еразм «помер самітником, не ставши прибічником ні одних, ні других — католикам він був непотрібний, а протестантів відкинув сам».