Різнобарвні барибали

ВІД НАШОГО КОРЕСПОНДЕНТА В КАНАДІ

«Вони стоять на задніх лапах, сидять на озадку... вони навіть хропуть, коли сплять... Вони розумні, допитливі, швидко навчаються та добре пристосовуються й, здається, мають подібну до нашої вдачу».

ЗООЛОГ Вайн Мак-Корі так описав одного з найбільш рідкісних у світі ведмедів — біло-чорного ведмедя, який водиться на північно-західному узбережжі Канади. У 1900 році Вільям Горнедей, член Нью-Йоркського зоологічного товариства, вперше представив цей вид науковому світові. Укладаючи каталог зразків ведмежого хутра з  міста Вікторія (провінція Британська Колумбія), він натрапив на незвичний зразок. Хутро було блідо-кремового кольору з золотавим відтінком і нагадувало шерсть чорного ведмедя.

Зацікавлений знахідкою, Горнедей запросив директора Музею провінції Британська Колумбія Френсіса Кермоді допомогти зібрати більше інформації про новий, на думку Горнедея, вид ведмедів. У 1905 році Горнедей виявив цінування важкої праці, яку Кермоді вклав у пошуки даних зразків та інформації, назвавши ведмедя на його честь — Ursus kermodei.

Цей вид належить до родини чорних ведмедів, хоча колір їхнього хутра не завжди відповідає даній назві. Індіанці, які розмовляють мовою цимшіан і проживають на території, де можна зустріти цих ведмедів, називають їх «мочкемо», або білі ведмеді. Також там бачили оранжевих, каштанових, золотистих, яскраво-жовтих, сіро-голубих ведмедів і навіть плямистих: чорно-коричнево-білих.

Біологи й досі не розуміють, чому декотрі з цих ведмедів мають біле хутро. Дехто вважає, що це — наслідок якоїсь випадкової генетичної мутації. Фактично лише один з десяти ведмедів, яких там бачили,— білий. Ці особливі «канадці» північно-західного узбережжя Тихого океану справді унікальні й заслуговують ближчого знайомства.

Подорож до країни канадських барибалів

Цих незвичайних ведмедиків можна побачити вздовж північного узбережжя Британської Колумбії на території площею майже 75 000 квадратних кілометрів. Якщо від Ванкувера проїхати 600 кілометрів на північний захід, то ви опинитесь поблизу острова Принсес-Роял, що недалеко від протоки Дуглас біля міста Кітімат. Якихось 150 кілометрів на північний схід від протоки є лісозаготівельне поселення Террас, розташоване на березі річки Скіна. Ця територія лежить у самому серці країни барибалів. Вважають, що ця дика місцевість найбільш недоторкана і найбагатша на природні ресурси в Західній Канаді.

Якщо ви хоча б одним оком хочете подивитися на цих білих мандрівників, вам знадобиться досвідчений гід, який добре знає їхні повадки. Найімовірніше побачити одного з ведмедиків у жовтні, коли починається нерест і річки Британської Колумбії кишать лососем. Під час цієї щорічної події ведмеді спускаються з узгір’я, щоб поласувати рибою. Описуючи цю святкову трапезу, один очевидець сказав: «Упіймавши рибину, яка їм до смаку, вони однією лапою притискають її голову, а іншою здирають шкіру, приготувавши в такий спосіб м’ясо до споживання».

Які вони насправді?

На перший погляд ці ведмеді, можливо, видаються привітними та грайливими, аж хочеться їх обійняти. Насправді ж їхня поведінка, як і всіх ведмедів, може бути непередбачуваною та небезпечною. Кажуть також, що в них поганий зір. Проте завдяки малому короткому носу й довгим ніздрям у ведмедів добре розвинутий нюх. Хоча здається, що вони неповороткі, насправді ж вони дуже швидкі. За даними очевидців, деякі з них на коротких відстанях досягають швидкості понад 50 кілометрів за годину!

Довжина тіла дорослої самиці від 130 до 190 сантиметрів, а маса — 50—180 кілограмів. Самці більші, і їхня маса іноді сягає 200 кілограмів. Коли ведмеді стоять на задніх лапах, то сягають у висоту 250—275 сантиметрів. До того ж вони чудово плавають. Працівник рибнагляду спостерігав за ведмедем, який плив від сусіднього острова до материка. Той чоловік скерував свій човен до барибала і був вражений, як ведмідь пірнав та плив під водою, виринаючи лише для того, щоб набрати повітря.

Коли ведмеді зустрічаються з людьми

Коли ведмеді збагнуть, що можуть підкормитися ще і в людей, то нерідко втрачають страх перед людиною й стають надто агресивними та небезпечними. Таких ведмедів часто винищують. Отже, якщо ви зустрінете ведмедя, котрий буде випрошувати їжу, пам’ятайте: нагодувавши його, ви не лише наражаєте себе на небезпеку, але й сприяєте його передчасній загибелі.

Роздумуючи про цього захопливого ведмедика, справді вражає, наскільки розмаїта родина ведмедячих. Яким дивовижним та привабливим є Боже твориво! Яку ж відповідальність несе людина — доглядати за такими чарівними створіннями!

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 27]

Howie Garber/www.wanderlustimages.com