Розмаїтість істотна для життя

У 1840-х роках в Ірландії, найгустонаселенішій на той час країні Європи, проживало понад 8 мільйонів людей. Їхнім основним продуктом харчування була картопля, і найбільше вирощували лише один її сорт — «люмперс».

У 1845 році фермери, як завжди, посадили «люмперс», але картопляний грибок знищив майже весь урожай. «Більшість ірландців пережили цей важкий рік,— пише Пол Рейбон у книжці «Останній урожай. Генетична авантюра, яка загрожує знищити американське рільництво» (англ.).— Справжнє лихо прийшло наступного року. Фермерам нічого не залишалось, як ще раз посадити цей же сорт картоплі. Вони не мали інших ґатунків. Грибок знову вразив картоплю, і цього разу наслідки були трагічні. Страждання людей важко описати». За оцінкою істориків, майже мільйон людей загинуло від голоду, а ще 1,5 мільйона емігрувало, переважно до США. Ті, хто залишився, жили у страшенних злиднях.

В Андах (Південна Америка) фермери вирощували багато різних ґатунків картоплі й лише деякі з них уразив грибок. Тому епідемія оминула цей регіон. Отже зрозуміло, розмаїття культур і їхніх різновидів служить захистом. Вирощування лише одного різновиду йде всупереч головній стратегії виживання і робить рослини вразливими до хвороб і шкідників, які можуть повністю знищити врожай у країні. Тому багато фермерів змушені часто використовувати пестициди, гербіциди й фунгіциди,  хоча більшість цих хімікатів небезпечні для довкілля.

Але чому селяни замість того, щоб садити різні місцеві сорти, використовують лише один? Зазвичай через тиск економічних чинників. Коли фермери насаджують один ґатунок культури, це запевняє високу продуктивність, полегшує збір урожаю, продукт виглядає привабливо та є опірним до псування. Такий метод стали широко застосовувати у 1960-х роках, коли почалась так звана зелена революція.

Зелена революція

Унаслідок широкомасштабних урядових і корпоративних кампаній у країнах, де люди часто страждають від голоду, фермери були змушені замінити розмаїття культур, зокрема рису чи пшениці, одним високопродуктивним сортом. Ці «чудо-сорти» гучно вітали, вважаючи, що завдяки ним вдасться викоренити у світі голод. Але вони були не з дешевих. Насіння цих сортів коштувало майже втричі більше за звичайне. Добрий урожай у великій мірі залежав від використання хімікатів, у тому числі добрив, не кажучи вже про таке дороге устаткування, як трактори. Все ж з підтримкою уряду зелена революція набула популярності. «Хоча вона врятувала мільйони людей від голоду,— говорить Рейбон,— то тепер загрожує продовольчій безпеці світу».

Ціною, яку треба було заплатити за короткочасну користь зеленої революції, є довготривала небезпека. Одноманітність культур незабаром стала звичайним явищем на всіх континентах. Крім того, інтенсивне використання добрив сприяло росту бур’янів, а пестициди винищили разом зі шкідниками і корисних комах. На рисових полях токсичні хімікати призвели до загибелі риби, креветок, крабів, жаб, лікарських та інших рослин — а більшість цього була додатковим джерелом їжі. Через контакт з хімікатами отруїлися також деякі фермери.

Доктор Мей-Ван Го, викладачка з кафедри біології у Відкритому університеті Сполученого Королівства, написала: «Тепер немає сумнівів у тому, що вирощування монокультур, впроваджене «зеленою революцією», завдало шкоди біорозмаїттю і продовольчій безпеці по всьому світі». Згідно з Продовольчою і сільськогосподарською організацією Об’єднаних Націй, 75 відсотків генетичного розмаїття культурних рослин, яке існувало століття тому, тепер втрачено переважно через методи виробництва у рільництві.

У періодичному виданні Інституту світового нагляду застерігалось про «величезний економічний ризик генетичної одноманітності». Як можна запобігти цьому? Потрібні агробіологи та сильні хімікати, а також фінанси для фермерів. Проте гарантії все одно немає. Для прикладу: генетична одноманітність — одна з основних причин, чому грибок знищив урожай кукурудзи в США і чому було втрачено 200 000 гектарів рисових полів в Індонезії. Однак протягом останніх років у сільському господарстві почалась нова революція. Вона пов’язана з маніпуляціями над життям на більш фундаментальному рівні — на рівні генів.

 Генна революція

Вивчення генетики відкрило цілком нову прибуткову галузь промисловості, що називається біотехнологія. Як підказує сама назва, це поєднання біології і сучасної технології завдяки, наприклад, генній інженерії. Деякі так звані біотехнологічні компанії, котрі спеціалізуються у рільництві, гарячково працюють, аби запатентувати насіння, що дає великі врожаї, опірне до захворювань, стійке до посух і морозів, а також не вимагає застосування великої кількості небезпечних хімікатів. Якби вдалось досягти таких цілей, це принесло б великий пожиток. Але дехто висловлює стурбованість щодо генетично модифікованих культур.

«У природі генетичне розмаїття має певні обмеження,— говориться у книжці «Генна інженерія, харчі й наше довкілля» (англ.).— Троянду можна схрещувати з різними її видами, але в жодному разі не з картоплею... Проте завдяки генній інженерії можливо перенести гени з одного організму в інший, щоб виробити бажані характеристики. Приміром: ген арктичної риби (як-от деякі види камбали), який відповідає за вироблення хімічного препарату з властивістю антифризу, переносять у картоплю або полуницю, щоб зробити її морозостійкою. Нині стало можливим модифікувати рослини, використовуючи гени бактерій, вірусів, комах, тварин і навіть людини» *. По суті, завдяки біотехнології люди можуть пробити генетичні мури, які розділюють види.

Генна революція, як її дехто називає, подібно до зеленої, сприяє генетичній одноманітності. А дехто говорить, що вона навіть погіршує ситуацію, оскільки генетики можуть застосувати певні технології, наприклад клонування або культуру тканини, створюючи цілком ідентичні екземпляри, або клони. Тому хвилювання щодо знищення біорозмаїття залишаються. Тим часом генетично змінені рослини викликають нову тему для дебатів, приміром як вони можуть впливати на нас і на довкілля. «З великими сподіваннями, деякими перешкодами і не маючи жодного уявлення про потенційні наслідки ми швидко наосліп входимо у нову добу сільськогосподарської біотехнології»,— сказав автор наукових статей Джеремі Ріфкін *.

З другого боку, можливість маніпулювати життям на генетичному рівні є потенційним «золотим дном». Тому різні компанії змагаються, щоб запатентувати нові насіння та інші модифіковані організми. А рослини й далі зникають. Як згадувалось раніше, щоб запобігти біді, деякі уряди і приватні установи заснували банки насіння. Чи завдяки цим банкам майбутні покоління зможуть вирощувати велике розмаїття зернових культур?

Банки насіння — гарантія безпеки?

Королівські ботанічні сади у К’ю (Англія) взялися за те, що гучно називають «одним з найбільших міжнародних проектів охорони природи в історії» — Банк насіння тисячоліття. Головні цілі цього проекту такі: 1) до 2010 року зібрати у насіннєсховище 10 відсотків — понад 24 000 видів — насіннєвих культур нашої планети й 2) задовго перед тим зібрати насіння з місцевих насіннєвих культур у всьому Сполученому Королівстві. Інші країни також заснували подібні банки насіння, або банки генів, як їх іноді називають.

Біолог Джон Туксіл зазначає, що принаймні 90 відсотків величезної кількості насіння, яке зберігається в банках,— це насіння цінних харчових і нехарчових рослин, як-от пшениці, рису, кукурудзи, сорго, картоплі, цибулі, часнику, цукрової  тростини, бавовни, сої тощо. Але насіння — це живі організми, які життєздатні доти, доки у них зберігається внутрішня енергія. Отже, наскільки надійними є банки насіння?

Проблеми банків насіння

Для того щоб існував банк насіння, потрібні гроші, за словами Туксіла, щороку в загальному 300 мільйонів доларів. Однак, як він зауважує, навіть ця кількість може бути недостатньою, бо «лише 13 відсотків насіння банку перебуває у відповідних приміщеннях, де воно може довго зберігатись». Оскільки насіння не може довго існувати у невідповідних умовах, його потрібно посадити до того, як воно почне псуватися, щоб зібрати нову генерацію, інакше банки насіння перетворяться на морги насіння. Звичайно, аби втілити це в життя, потрібна велика кількість працівників і чимало витрат, не кажучи про приміщення, на утримання яких вже і так бракує коштів.

У книжці «Розмаїте насіння — живий скарб» (англ.) пояснюється, що Державна лабораторія збереження насіння у Колорадо (США) «має багато труднощів, у тому числі перебої з електропостачанням, зіпсуте охолоджувальне устаткування, а також неукомплектований штат, через що величезна кількість різноманітного насіння залишається невпорядкованою і некаталогізованою». На банки насіння теж впливають політичні заворушення, економічні спади і стихійні лиха.

Тривале зберігання створює ще додаткові проблеми. У природних умовах рослини мають обмежену, але дуже важливу здатність пристосовуватись, і це дає їм змогу переносити захворювання та інші труднощі. Але у захищеному середовищі банку вони після декількох генерацій втрачають деякі з цих властивостей. Однак насіння багатьох рослин, яке добре зберігається, може лежати століттями, перш ніж потребуватиме заміни. Попри ці обмеження та непевність, саме існування банків насіння виявляє, що занепокоєння майбутнім харчових культур чимраз зростає.

Вочевидь, найліпший спосіб запобігти зникненню рослин — це охороняти природне середовище й відновлювати розмаїтість культур. Проте, за словами Туксіла, для цього нам потрібно «виробити врівноважене ставлення до людських потреб і природного середовища». Але наскільки реалістично думати, що люди «вироблять врівноважене ставлення» до світу природи, якщо вони домагаються промислового й економічного прогресу майже з релігійною завзятістю? Навіть сільське господарство, як ми побачили, підпорядковане високотехнологічному ринковому світу великого капіталу. Однак повинне існувати якесь розв’язання.

[Примітки]

 [Рамка/Ілюстрація на сторінці 7]

Фермери «зникаючий рід»?

«З 1950 року кількість бажаючих займатися рільництвом різко знизилася в усіх індустріальних країнах, у деяких навіть на понад 80 відсотків»,— говориться в журналі «Ворлд воч». Наприклад, у США сьогодні більше в’язнів, ніж фермерів. Що ж є причиною такої «втечі» з полів?

Серед головних чинників: низький дохід, збільшення сільськогосподарської заборгованості, ріст убогості та прогрес у механізації. У 1910 році американські фермери отримували 40 центів від кожного долара, що покупці витрачали на харчі, але у 1997 році ця цифра зменшилась до 7 центів. Селянин, котрий вирощує пшеницю, зазначається у «Ворлд воч», «отримує лише 6 центів від долара, який споживач платить за буханець хліба». Це означає, що рільник одержує за пшеницю майже стільки ж грошей, скільки покупець затрачає на обгортковий папір. У країнах, що розвиваються, ситуація фермерів ще гірша. Якщо в Австралії або Європі фермер спроможний взяти позику в банку, щоб пережити важкий для нього рік, то селянин у Західній Африці не завжди в стані продовжити займатися рільництвом. Для нього це може закінчитися трагедією.

[Ілюстрації на сторінці 7]

«Вирощування монокультур, впроваджене «зеленою революцією», завдало шкоди біорозмаїттю і продовольчій безпеці по всьому світі» (д-р Мей-Ван Го).

[Відомості про джерела]

Тло: U.S. Department of Agriculture

Centro Internacional de Mejoramiento de Maíz y Trigo (CIMMYT)

[Ілюстрації на сторінці 8]

У Банку насіння тисячоліття (Великобританія) зберігається цінне насіння рослин.

[Відомості про джерело]

© Trustees of Royal Botanic Gardens, Kew