Спільна потреба всіх людей

ВАМ НЕОБХІДНА ЇЖА. Ви не проживете без води. Не обійтися вам і без повітря. У негоду ви потребуєте якогось сховку чи притулку. Ці потреби мають не лише люди, але також незліченні мільярди інших живих істот нашої планети. Проте існує одна потреба, що притаманна лише людині. Яка?

Канадський соціолог Реджінальд Біббі написав: «Люди мають потреби, які може задовольнити лише релігія». А в журналі «Соціологічний огляд Америки» (англ.) за лютий 2000 року була опублікована стаття, в якій говорилось: «Людину, мабуть, завжди цікавитимуть духовні речі».

 Справді, протягом усієї історії люди відчували потребу в поклонінні. Щоб її задовольнити, впродовж сторіч більшість з них зверталась до організованої релігії. Але обставини змінюються. У багатьох промислових країнах, наприклад Північної Америки й Північної Європи, дедалі зростає кількість людей, які залишають свої церкви. Чи це означає, що релігії приходить кінець? Звичайно, що ні.

«Повідомлення про «смерть» релігії дуже перебільшені»,— написала шведська газета «Свенска дагбладет». Що заступає традиційні церкви? Газета продовжує: «Сьогодні ми вже не належимо до жодної церкви. Натомість у нас є можливість вибрати на світовому ринку релігій те, що нам до вподоби, і створити власну суміш вірувань... Це може бути що завгодно: від цілющих кристалів до буддійської мантії монаха. Якщо ж такий вибір набридне, то його неважко у зручний час змінити».

Релігієзнавці називають таку тенденцію формуванням «власної релігії» або «невидимої релігії». Вищезгаданий соціолог Біббі створив вислів: «релігія на будь-який смак». Інші називають такі вірування «релігією на замовлення» чи «на смак». У деяких країнах, що вважаються християнськими, найрелігійніші групи складаються з людей, які, по суті, мають свою особисту релігію.

Розгляньте результати опитування, яке проводилось у Швеції, одній з найбільш секуляризованих країн. Згідно з цим опитуванням, двоє з трьох людей вважали, що сповідують «християнство по-своєму». Дехто казав: «Я маю свій погляд на християнство», «у церкві я почуваюсь ніяково», «я не люблю ходити до церкви й слухати священиків» або ж «я можу сам помолитися у своїй кімнаті». Чимало людей схилялися до віри в реінкарнацію чи долю. Більшість заявила, що вірить у можливість існування якоїсь божественної сили, але не могла точно її визначити.

Ще одне опитування виявило, що багато людей починає думати про релігію, коли перебуває на природі, насолоджуючись краєвидами. Молода фермерка сказала: «Думаю, що саме серед лісів і полів я є найближче до Бога». Інший опитуваний, який не вважав себе віруючим, висловився так: «Коли я приходжу до лісу, то складається враження, ніби потрапляю у величезний храм... Не знаю, Кому він належить, але відчуваю Його присутність». Говорячи про щось святе, божественне і те, що викликає благоговіння, деякі люди вказали на незайману природу. Вони розповіли, що на лоні природи відчувають відновлення сил, мир і гармонію. А один з респондентів підсумував: «Тепер Бога можна знайти в лісі».

У наш час такі погляди поширені в багатьох частинах світу. Томас Люкмен, американський релігієзнавець, зауважив, що в промислових суспільствах релігію, діяльність якої зосереджується навколо церков, відкинуто й замінено «соціальною формою релігії». По суті, людина як індивід формує філософію життя, вибираючи собі поняття про духовні речі, а потім об’єднує їх і створює власну релігію.

Ви можете запитати: «Чи справді загальновідомі релігії та церкви опинились на задвірках суспільства? Якщо так, то чому?» Ці питання розглядатимуться у наступній статті.

[Ілюстрація на сторінці 3]

Висловлюючись про сучасну тенденцію шукати духовність у природі, один дослідник зробив висновок: «Тепер Бога можна знайти в лісі».