Перейти до матеріалу

Перейти до змісту

Рідкісна зустріч з потайним мисливцем

Рідкісна зустріч з потайним мисливцем

Рідкісна зустріч з потайним мисливцем

ВІД НАШОГО КОРЕСПОНДЕНТА В КАНАДІ

«ДИВИСЬ! Он там, на галявині»,— прошепотів я у захваті. Ми з дружиною плили на байдарці чудовою річкою Нечако, що в центрі Британської Колумбії, і не могли натішитись краєвидами й звуками незайманої природи. Раптом невідомо звідки якесь створіння стрибнуло на необачного зайця. Той кинувся навтьоки. Нападник, помітивши нашу присутність, застиг на місці. Він холодно й пильно подивився на нас та заричав, ніби кажучи: «Ну, дякую, що позбавили мене сніданку», а тоді безшумно зник у кущах. «Що це було?» — запитала дружина. «Рись»,— відповів я. Аж тут у свіжому ранковому повітрі розлігся довгий і голосний рик, від нього нам мурашки пішли поза спиною.

Рідкісний випадок

Це була рідкісна зустріч. Колись давно рись водилась у лісах і горах всієї Північної півкулі, але тепер вона залишилась тільки в ізольованих районах світу. Її бачили у малодоступних гористих областях Євразії, а на півдні — аж у горах Іспанії. Однак рись живе переважно у Сибіру і в густих суцільних лісах на півночі Канади та на Алясці. В одному з довідників про диких котячих говориться: «Рись потребує два типи середовища: ділянки дрімучого старого лісу для захистку і народження потомства та буйних, соковитих галявин з молодим лісом, де можна полювати на зайців».

Деякі особини дорослої рисі приблизно у шість разів більші за велику домашню кішку і у холці сягають стегна людини. Самець північноамериканської рисі важить 10—15 кілограмів, а самиця — від 5 до 10. Представники цього виду удвічі менші за своїх європейських родичів. Деякі екземпляри сягають метра завдовжки.

Від більшості котячих рись відрізняється великими баками. Її морда ширша і коротша, ніж у інших котів, а це надає їй оманливої соромливості і навіть лагідності. Взимку в північноамериканської рисі виростає густе м’яке хутро приблизно 10 сантиметрів завдовжки, зазвичай світло-сіре з темно-сірими вкрапленнями на морді. Євразійська ж рись світло-коричнева з темно-коричневими плямами. Її хвіст короткий і товстий з чорним десятисантиметровим кінчиком. Характерні для рисі великі трикутні вуха закінчуються чорними китицями. Вуха працюють, як антени, допомагаючи визначити, звідки подає звуки маленька жертва.

Цей мисливець-одинак ловить здобич завдяки точності рухів і вмілому маскуванню. Лапи в рисі великі, подібні до снігоступів, кігті вона може втягувати і швидко бігти по глибокому снігу. На дуже довгих сильних задніх лапах рись моментально набирає швидкості і одним стрибком долає 2—3 метри. Вона може, наче акробат, повертатися в повітрі, змінюючи напрямок руху під час погоні. Але всяка її погоня короткочасна. Рись відступає, якщо не схопить жертву приблизно через п’ять стрибків. Тому часто-густо ця тварина переслідує двох, а то й десятьох вуханів, перш ніж котрийсь з них потрапить їй до лап. Не піймав — не поїв! Коли рись наздоганяє жертву, то кусає її сильними короткими щелепами: у неї 28 зубів, 4 з них — ікла, які вона встромляє в шию тварини, наче кинджали.

Рись полює переважно перед самим світанком і у перші сутінки. Як і більшість котячих, вона добре бачить у темноті. Рись потребує лише одну шосту долю світла, котре необхідне людині. Око котячих має позаду сітківки особливу мембрану, яка виконує роль дзеркала і відбиває світло назад через сітківку, аби максимально посилити сигнал. Тому-то, коли кішка дивиться на вас, здається, що її очі світяться. У книжці про котячих говориться: «Рись помічає здобич здалека. Припускають, що вона бачить мишу за 75 метрів, а зайця-біляка — за 300 метрів, а це перевищує сумарну довжину трьох футбольних полів».

Найбільше наш канадський мисливець полюбляє зайців-біляків і у середньому протягом трьох днів убиває два зайці. Здорова рись живе до 15 років. Вона неперебірлива, тож з’їсть і гризуна, а коли й куріпку, качку, бобра чи білку. Відомо, що деякі рисі вбивали навіть оленя і цим заробили репутацію лютих і агресивних мисливців.

Знати і берегти

Коли самиця готова до парування, то робить пахучі позначки і голосно кричить. Після парування вона приведе чотирьох, іноді, коли достатньо їжі, до семи малят. Цікаво, що коли корму мало, виводки у рисі менші.

Цього хижака важко спіймати, він уникає місць, де можна зіткнутися з людиною. Завдяки зусиллям, спрямованим на охорону рисі, їй добре живеться у багатьох районах Британської Колумбії. Крім того, їй допомагає і вибірковий метод заготівлі лісу, оскільки при цьому утворюються галявини, куди прибігають поїсти зайці. Коли зростає кількість зайців, то стає більше хижаків.

Це цікаве створіння є важливою частиною складної екосистеми. Так само як інші хижаки, рись залежить від тварин, на яких полює. В одній книжці з природознавства автор підсумував, що рись «залежить також від трави й гілочок, якими харчується її здобич. Вона залежна і від організмів, що живуть у ґрунті і годують рослини, котрими живляться її жертви». Отож, складність природи показує нам, наскільки важливо жити в гармонії з нею і берегти довкілля для таких створінь, як рись.