Чи знаєте, у чому різниця?

«Це піаніно!» «А мені здається, що це синтезатор». «Так це ж орган!» «Зовсім ні, це клавесин». То що ж це насправді?

СПРАВДІ, клавіатура усіх цих музичних інструментів де в чому схожа. Однак звук, який вони утворюють і методи видобування звуків надзвичайно різняться. А як же виникли й удосконалювались клавішні інструменти? Розгляньмо їхню історію, яка налічує багато віків.

Що таке гідравлос?

Перший відомий клавішний інструмент давнини — гідравлос, або «водяний» орган. Вважають, що його створив у першій половині третього сторіччя до н. е. Ктезібій, механік з Александрії. Ось як працював гідравлос: «повітря нагнітали... у дірчасту посудину (пневс), що містилася у великому резервуарі з водою. З пневса повітря переходило нижче у [ряд] труб, причому вода утримувала повітря під постійним тиском» («Музичні інструменти західних країн», англ.). Звук утворювався в трубах, коли кілька великих клавіш приводили у дію тонкі дерев’яні пластини. Оскільки гідравлос звучав різко й голосно, то дуже підходив для цирку, ярмарків і дійств просто неба. Вершини популярності він досяг у часи Римської імперії, казали навіть, що імператор Нерон вправно на ньому грав.

Пневматичний орган

Водний компресор замінили міхами для нагнітання повітря, так почалася доба пневматичного органа. Тепер музикант сидів за інструментом і ногами або руками керував постачанням повітря. Найдавніші знахідки пневматичного органа датуються третім сторіччям н. е. З того часу кілька сотень років він користувався великою популярністю. Мелодії тоді грали дуже повільні, оскільки клавіатура залишалась примітивною. Розмір клавіші був пропорційний до відповідної труби органа. Щоб видобути низьку ноту, музиканту доводилось тиснути на широкий клавіш усіма пальцями руки або й кулаком.

У XIV сторіччі орган став «у Західній  Європі майже виключно церковним інструментом» («Музична енциклопедія», англ.). Винайдення обертового механізму докорінно змінило вигляд і функції клавіатури. Завдяки цьому труби нарешті можна було розмістити далі від клавіатури, та й самі клавіші стали вужчими. Ось тепер, музикант міг граціозно й швидко виконувати музичні пасажі, бо будь-яку клавішу достатньо було натискати одним пальцем. Орган дуже подобався Моцарту і він навіть назвав його королем інструментів.

Перші клавішні інструменти зі струнами

У Біблії першу згадку про струнні інструменти знаходимо в Буття 4:21, крім того, про них неодноразово згадується у зв’язку з народом Ізраїля. Однак лише в XV сторіччі н. е. відбулося поєднання клавіатури і струнних інструментів (на них звуки видобувалися звичайно за допомогою щипків або ударів пальцями чи молоточками). Клавіатура у відомому нам вигляді вперше з’явилася в інструменті, що називається клавікорд. Цей був простий, подібний до скрині інструмент з натягнутими горизонтально струнами. Коли музикант ударяв по клавішах, піднімалися мідні пластинки і вдаряли знизу по струнах.

Потім з’явилися клавесин, спінет і верджинел *. Ці інструменти, а особливо клавесин, стали у XVI—XVII сторіччях головними клавішними інструментами. Конструкція клавесина відрізнялась від інших механізмів, що існували до того. Його «струни защипуються гусячими перами, а не тангентами [металевими пластинками], як у клавікорді. На кінці кожного клавіша був важіль, тобто маленький прямий брусок дерева, до якого кріпилось маленьке гусяче перо або шкіряний язичок. (...) Коли вдаряли по клавішу, важіль підстрибував, пір’їнка торкала струну, а потім, завдяки спеціальному механізму, важіль повертався на своє місце і вже не торкав струни» («Історія музичних інструментів», англ.)

Новий механізм надавав клавесину характерного звучання. Одна піаністка, що виступала колись з концертами, так описала відмінність звучання клавесина і сучасного піаніно: «У [клавесина] тонке металеве звучання і короткі звуки».

Конструкція клавесина протягом років зазнавала великих змін. Перші інструменти мали один ряд клавіатури і по одній струні до кожного клавіша. Згодом у складніших зразках стало дві клавіатури, клавіші з багатьма струнами та інші пристрої завдяки яким видобували звуки різного тону. Видатні композитори того часу, наприклад Йоганн Себастьян Бах (1685—1750) та Доменіко Скарлатті (1685—1757), у повній мірі використали звукові й технічні можливості клавесина та поповнили музичну скарбницю своїми творами, багато з яких виконуються досі.

На початку XIX сторіччя винайшли акордеон. У XX сторіччі особливо поширився акордеон з клавіатурою фортепіанного типу. Цей інструмент одночасно клавішний і духовий, бо його міх, нагнітаючи повітря, змушує коливатися язички. Сучасний акордеон має сім рядів кнопок, які утворюють до 140 низьких звуків, а його клавіатура включає в себе дві — чотири октави.

Доба електроінструментів

У XX сторіччі почалась доба електричних клавішних інструментів. Найстаршим з таких інструментів вважають тельгармонію, яку винайшов 1906 року Тадеус Кагил. У 30-х роках XX сторіччя з’явився електроорган, а невдовзі після нього — електричні клавесин і фортепіано. Електроорган має зовсім інший механізм роботи, ніж гідравлос. Коли натиснути клавіш електрооргана, електричний сигнал утворює звук, який змінюється і посилюється.

Сьогодні найбільш поширений електронний клавішний інструмент — це синтезатор, який почали розробляти у 1940-х роках.  Відтоді він став улюбленим інструментом багатьох сучасних ансамблів і груп. Синтезатор може відтворити будь-який звук — від гавкоту собаки до симфонії у виконанні оркестру.

Звісно, у сучасній музиці визначне місце займає комп’ютер. Синтезатори часто обладнані комп’ютером, який використовують як генератор звуку, отож його можна назвати справжнім музичним інструментом. Хоча комп’ютером зазвичай оперують за допомогою клавіатури музичного інструмента, сучасні музиканти також можуть запрограмувати його на управління мишкою або звичайною комп’ютерною клавіатурою. «Тепер майже кожна студія звукозапису має безліч апаратури, під’єднаної до комп’ютерів. Музику записують у цифровій формі на твердий диск і потім, перш ніж остаточна версія буде записана на цифрову аудіоплівку, працюють над нею на мікшері з використанням складного програмного забезпечення» («Музична енциклопедія»).

Чи сучасний розвиток музичних інструментів означає, що клавішні інструменти віджили свій вік? Навряд, варто лише згадати такі мелодійні та емоційні твори, як «Для Елізи», «Місячна соната» Бетховена, чи «Місячне сяйво» Дебюссі. Оглядаючись на багатовікову історію музики для клавішних інструментів і вплив, який вона мала на життя безлічі людей, слід визнати, що клавішні інструменти збагатили скарбницю музики і духовно-емоційний світ людини.

[Примітка]

[Рамка/Ілюстрації на сторінках 20, 21]

Що сказати про фортепіано?

Протягом останньої чверті XVIII сторіччя клавесин поступився своїм місцем і улюбленим клавішним інструментом стало фортепіано, яке зазвичай називають піаніно. Звідки походить назва цього інструмента? Існує багато суперечливих версій щодо того, хто його винайшов і коли, але відомо, що на початку XVIII сторіччя над фортепіано працював італієць Бартоломео Крістофорі. Крістофорі дав інструменту назву gravicembalo col piano e forte (клавесин з тихим і голосним). Вона вказувала на одну з переваг фортепіано перед клавесином, граючи на якому музикант не міг змінювати силу звуку. Завдяки ж новому механізму молоточок піднімався і вдаривши по струнах, відразу повертався на місце. Сила звуку залежала від сили удару по клавішах. Завдяки цьому відкрилися великі можливості виражати почуття і добиватися бажаної сили звуку, змушуючи музику звучати піано (тихо) чи форте (голосно).

Крім того, у фортепіано було три педалі. Права забезпечувала вільну вібрацію струн, ліва послаблювала звук, а середня продовжувала звучання певних нот чи акордів.

Протягом XVIII сторіччя в Європі продовжували удосконалювати і видозмінювати фортепіано. На початку 1740-х років з’явився менший його варіант — квадратне піаніно. Концертне фортепіано, або рояль, займало більше місця, оскільки струни різної довжини натягались у ньому горизонтально. На початку XIX сторіччя з’явилося піаніно, яке популярне й сьогодні.

Кореспонденти журналу «Пробудись!» запитали професійну піаністку про головну різницю між роялем і піаніно. Вона сказала: «Коротко кажучи, це міць, чистота і виразність звуку. Рояль має більший резонанс. Звук особливо чистий і сильний. А піаніно тихіше. Це також зумовлюється тим, що воно зазвичай стоїть біля стіни, через що дека не достатньо підсилює звук».

[Ілюстрація]

Концертний рояль майже три метри завдовжки.

 [Ілюстрації на сторінці 18]

Верджинел із зображенням парку, 1666 рік, Англія.

Клавесин, клавіші зроблені з панцира черепахи (на вставці), 1760 рік, Німеччина.

Клавікорд, 1906 рік, США.

Акордеон з клавіатурою фортепіанного типу, 1960 рік, Італія.

Сучасні синтезатор і комп’ютер.

[Відомості про джерело]

Чотири верхні фотографії: з люб’язного дозволу Yale University Collection of Musical Instruments

[Ілюстрація на сторінці 19]

Гідравлос.

[Відомості про джерело]

Courtesy Macedonian Heritage

[Ілюстрація на сторінці 19]

Орган у Сіднейському оперному театрі, Австралія.

[Відомості про джерело]

З люб’язного дозволу Australian Archives, Canberra, A.C.T.