Magna Carta і пошуки свободи

ВІД НАШОГО КОРЕСПОНДЕНТА У ВЕЛИКОБРИТАНІЇ

МАЛЬОВНИЧИМИ землями графства Суррей несе свої води ріка Темза. На одній з прибережних лук стоїть меморіал на честь події, що відбулася у XIII сторіччі. Тут, на луці Ранемеде, англійський король Іоанн (Джон) Безземельний (правив у 1199—1216 роках) змушений був зустрітися з баронами, які були невдоволені тим, що король надуживає своєю владою. Барони вимагали, щоб король задовольнив скарги, визнавши за ними певні права. Під величезним тиском король нарешті скріпив своєю печаткою документ, який пізніше став широко відомий як Magna Carta, або Велика хартія вільностей.

Чому цей документ вважають «найважливішим юридичним документом в історії Заходу»? Відповівши на це запитання, ми більше дізнаємось про історію пошуків свободи.

Вимоги баронів

У Іоанна Безземельного стався конфлікт з церквою. Він не покорився папі Інокентію III, відмовившись визнати Стівена Ланґтона архієпископом Кентерберійським. Через це король втратив підтримку папи і навіть був відлучений від церкви. Однак Іоанн пішов на примирення: погодився передати папі свої володіння, Англію та Ірландію, і папа повернув їх лише тоді, коли король пообіцяв бути вірним церкві і сплачувати щорічну данину. Отже, Іоанн став папським васалом.

До цих проблем короля додалися фінансові. Протягом 17 років правління Іоанн 11 разів підвищував податок на землеволодіння. Через суперечки з церквою і фінансові труднощі король втратив довір’я підданих. Мабуть, характер Іоанна аж ніяк не сприяв поліпшенню ситуації.

Врешті загальне невдоволення вилилося у відмову баронів на півночі країни сплачувати додаткові податки. Вони вирушили до Лондона і зреклися васальної залежності від короля. Між сторонами виникли суперечки. Король залишався у Віндзорському палаці, а барони розташувалися на схід від Віндзора, у сусідньому містечку Стейнз. У результаті таємних переговорів сторони зустрілися між цими двома містами на луці Ранемеде. Там у понеділок 15 червня 1215 року Іоанн скріпив печаткою документ, що складався із 49 статей. Він починався словами: «Вимоги баронів, на яких вони наполягають і на які погодився король».

Свобода, гарантована законом

Однак невдовзі виявилась ненадійність Іоанна. В атмосфері антимонархічних і антипапських настроїв Іоанн таки відправляє посланців до папи в Рим. Папа відразу видає  буллу, якою оголошує угоду, досягнену в Ранемеде, недійсною. В Англії спалахує громадянська війна. Наступного року Іоанн Безземельний раптово помирає, а трон успадковує його дев’ятирічний син Генріх III.

З ініціативи найближчого оточення юного Генріха угода, підписана в Ранемеде, була перевидана. Як говориться в одній книжці про Велику хартію вільностей, цю угоду «спішно перетворили із засобу обмеження тиранії на маніфест, який згуртував людей поміркованих поглядів для підтримки [короля]». Протягом правління Генріха III угоду перевидавали ще кілька разів. Коли 12 жовтня 1297 року наступник Генріха Едуард I ще раз підтвердив Велику хартію вільностей, її нарешті долучили до особливо важливих документів держави.

Хартія обмежувала повноваження монарха. Відтепер король, як і всі його піддані, повинен був коритися закону. За словами Вінстона Черчілля, видатного прем’єр-міністра Великобританії та історика XX сторіччя, Велика хартія вільностей визначала «систему залежностей і обмежень, яка має забезпечувати владу монархії, але перешкоджати тирану і самодуру зловживати нею». Що ж, шляхетні сподівання! Але чим же цей документ прислужився пересічній людині? За тих часів зовсім небагато чим. Велика хартія торкалася прав лише «вільних людей», тобто насправді невеликої на той час суспільної групи *.

 «Майже відразу», як говориться в «Британській енциклопедії», Велика хартія вільностей «стала символом і закликом до боротьби проти гноблення, причому кожне нове покоління вбачало у ній засіб захисту своїх свобод». На значення цієї хартії вказує й те, що кожне засідання Англійського парламенту відкривається визнанням Великої хартії вільностей.

Англійські правники у XVII сторіччі за допомогою статей Великої хартії обґрунтували такі права, як право на слухання справи в суді присяжних, недоторканість особи (habeas corpus) *, рівність перед законом, захист від свавільного арешту та контроль парламенту за розмірами податків. Тому з погляду британського державного діяча Вільяма Пітта, Велика хартія вільностей стала невід’ємною частиною «Біблії Англійської конституції».

Пошуки свободи тривають

«Історично склалося так, що конституційне значення Великої хартії вільностей залежало не стільки від її змісту, скільки від того, як її розуміли»,— сказав лорд Бінґхем, який займав посаду головного судді Англії і Уельсу в 1996—2000 роках. Хоч би як там було, ідея свободи, яку несла Велика хартія, поширилася по всьому англомовному світі.

Отці-пілігрими, що 1620 року вирушили з Англії до Америки, взяли з собою примірник Великої хартії вільностей. У 1775 році Британські колонії в Америці повстали проти оподаткування без надання парламентського представництва. Законодавчі збори однієї з колоній, яка пізніше стала штатом Массачусетс, проголосили, що таке оподаткування суперечить Великій хартії вільностей. Цікаво, що у той час на офіційній печатці Массачусетса зображувалося чоловіка з мечем в одній руці і Великою хартією вільностей в другій.

Коли представники новоствореної держави зустрілися, щоб скласти конституцію Сполучених Штатів Америки, було підтверджено принцип свободи, гарантованої законом. Згодом, власне завдяки цьому принципу повстав «Білль про права». Тому 1957 року на знак поваги до Великої хартії вільностей Американська асоціація адвокатів спорудила на луці Ранемеде меморіал з таким написом: «На пам’ять про Велику хартію вільностей — символ свободи, гарантованої законом».

У 1948 році американська політична діячка Елеонора Рузвельт допомагала у розробці Загальної декларації прав людини під егідою ООН, сподіваючись, що вона стане «міжнародною Великою хартією вільностей людей усього світу». Справді, історія Великої хартії вільностей показує, як глибоко люди прагнуть свободи. Однак попри благородні бажання у багатьох країнах основні права людини перебувають нині під загрозою. Щоразу людські уряди виявляються неспроможними забезпечити свободу для всіх. Ось чому мільйони Свідків Єгови очікують повного вияву свободи, гарантованої законом Божого Царства — уряду, який дуже відрізняється від будь-якого іншого.

У Біблії можна прочитати про Бога щось дуже важливе: «Господь же — то Дух, а де Дух Господній,— там воля» (2 Коринтян 3:17). Якщо вам цікаво дізнатися про свободу, яку забезпечить людству Боже Царство, запитайте про неї у Свідків Єгови, коли вони знову завітають до вас. Відповідь може вас здивувати і вказати шлях до свободи.

[Примітки]

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 13]

ВЕЛИКА ХАРТІЯ ВІЛЬНОСТЕЙ

Велика хартія вільностей (лат. Magna Carta) спочатку називалась «Вимоги баронів». Іоанн (Джон) Безземельний скріпив своєю печаткою 49 статей цього документа. Через кілька днів кількість статей збільшилась до 63 і король знову скріпив їх печаткою. У 1217 році її перевидали разом з іншою, меншою хартією закону про ліси. Відтак «Вимоги баронів» отримали назву Велика хартія.

Шістдесят три статті поділяються на дев’ять груп, деякі з них стосуються скарг баронів, інші — реформ закону і правосуддя, а також свобод церкви. У 39-й статті, що є підвалиною громадянських свобод, говориться: «Жодна вільна людина не може бути заарештована або кинута до в’язниці, чи позбавлена володіння, чи оголошена поза законом, чи вигнана, чи будь-яким іншим способом знедолена, ми також не можемо застосувати проти неї силу, чи доручити іншим зробити це інакше як за законним присудом рівних їй та за законом країни».

[Ілюстрація]

Тло: Третє видання Великої хартії вільностей.

[Відомості про джерело]

З дозволу British Library, 46144 Exemplification of King Henry III’s reissue of Magna Carta 1225

[Ілюстрація на сторінці 12]

Король Іоанн Безземельний.

[Відомості про джерело]

З книжки «Illustrated Notes on English Church History» (Vols. I and II).

[Ілюстрація на сторінці 12]

Іоанн Безземельний віддає свою корону папському легату.

[Відомості про джерело]

З книжки «The History of Protestantism» (Vol. I).

[Ілюстрація на сторінці 13]

Іоанн зустрічається з баронами і погоджується скріпити печаткою Велику хартію вільностей, 1215 рік.

[Відомості про джерело]

З книжки «The Story of Liberty, 1878».

[Ілюстрація на сторінці 14]

Меморіал на честь Великої хартії вільностей, Англія.

[Відомості про джерело]

ABAJ/Stephen Hyde

[Відомості про ілюстрації, сторінка 12]

Тло вгорі: З дозволу British Library, Cotton Augustus II 106 Exemplification of King John’s Magna Carta 1215; печатка короля Джона: Public Record Office, London