Спостерігаємо світ

Акули в небезпеці

Чимало риболовів прочісують моря та океани світу в пошуках акул. Коли здобич потрапляє їм до рук, то вони відрізають лише плавці, а тушу викидають за борт. «Люди чинять такі звірства тільки заради того, щоб хтось поласував супом [з цих плавників], за який треба заплатити багато грошей»,— повідомляє журнал «Саєнс ньюс». У серпні 2002 року працівники морської прикордонної охорони США затримали біля узбережжя Мексики гавайське судно, на якому було 32 тони акулячих плавців. На борту корабля не знайшли жодного іншої частини акулячої туші. «Аби завантажити судно такою кількістю «товару», слід було безжалісно вирізати аж 30 000 акул, а більше ніж 580 000 кілограм акулячого м’яса перетворити на відходи такого «виробництва»,— зазначалося в журналі.— В загальному щороку по цілому світі риболовецькі флотилії вбивають приблизно 100 мільйонів акул». Однак до тих пір, поки акулячі плавці продаватимуться на ринку (кілограм плавців коштує понад 440 доларів США), таке хижацьке ставлення навряд чи зміниться.

 Де взяти вільний час?

Нещодавнє вивчення показало, що «люди, які нарікають на брак часу, насправді обманюють самих себе», повідомляє газета «Острейліан». Посилаючись на дослідження, проведене Університетом Нового Південного Уельсу і Австралійським державним університетом, в газеті зазначається: «Більшість з нас витрачають на роботу та ведення домашнього господарства більше часу, ніж насправді потрібно». Вчені підрахували, скільки часу має працювати бездітна подружня пара, аби забезпечити себе речами першої необхідності. Результати підрахунків порівняли з тою кількістю часу, яку вони фактично проводять на роботі. Дослідження показало, що в середньому бездітна пара «працює 79 годин на тиждень, 37 годин витрачає на хатні обов’язки, 138 годин — на себе. А втім, щоб забезпечити себе найнеобхіднішим, на роботу їм треба всього лиш 20 годин на тиждень [по 10 годин кожному], на хатні обов’язки — 18 годин, а 116 годин вистачить, аби задовольнити особисті потреби [як-от їжа чи сон]», повідомляє газета. Якщо подружжя спростить своє життя, то вивільнить цілих 100 годин на тиждень. Згідно з повідомленням в газеті «Острейліан», бездітні сім’ї «найбільше скаржаться, що їм не вистачає часу. Але насправді вони вільніші за будь-кого іншого, а особливо за пари, які мають дітей».

В Індії кількість діабетиків зростає

За приблизними підрахунками Всесвітньої організації охорони здоров’я, у світі від діабету страждає понад 170 мільйонів людей. Як повідомляє газета «Деккан геральд», найбільша кількість діабетиків живе в Індії — 32 мільйони. Припускають, що у 2005 році ця цифра сягне понад 57 мільйонів. На міжнародному конгресі, що проходив у Шрі-Ланці, експерти вказали на основні причини різкого зросту кількості хворих на діабет в Азії. Це — неправильне харчування, зміна традиційного способу життя, стрес і спадковість. До групи ризику належать також і немовлята, які важать менше норми, й ті, кого перегодовували у дитинстві. Індія — одна з країн, де лікування діабету обходиться порівняно недорого. Але через брак обізнаності та запізнілу діагностику рівень смертності внаслідок цього захворювання залишається досить високим і чимало людей страждає від серйозних ускладнень. Вивчення, проведене у найбільших містах Індії, виявило, що 12 відсотків дорослого населення вже хворі на діабет, а в 14 відсотків погано засвоюється глюкоза, що часто передує цьому захворюванню.

Журналісти та війна

Газета «Нью-Йорк таймс» зазначає, що «багато [кореспондентів], які працюють у «гарячих точках» планети, повертаються до дому з важкими емоційними травмами». Ця газета прокоментувала «опитування, проведене серед [140] кореспондентів, що працюють в шести провідних інформаційних агентствах світу. Усі вони регулярно вели репортажі з місць бойових дій». У газетній статті повідомлялось, що «на відміну від інших [107 кореспондентів], які не були у «гарячих точках» планети, журналісти, що стали очевидцями бойових дій, набагато частіше страждають від депресій та синдрому посттравматичних стресових порушень». Серед симптомів — «болючі спогади, страшні сни та кошмари, дратівливість, труднощі із зосередженням та постійна настороженість». До того ж «кореспонденти стикаються з рядом соціальних проблем... їм важко пристосуватись до цивільних умов та підтримувати тривалі стосунки з іншими, вони не хочуть спілкуватися з друзями та зловживають алкоголем, аби притупити болісні спогади». Чоловіки та жінки, що брали участь у опитуванні, в середньому «провели 15 років у районах воєнних конфліктів, зокрема у Боснії, Руанді, Чечні, Сомалі та Афганістані».

Європа старіє

«Старий Світ виправдовує свою назву»,— повідомляє іспанська газета «Паіс». Майже в усіх країнах Євросоюзу щонайменше 20 відсоткам населення вже понад 60 років. Демографи прогнозують, що в Австрії, Іспанії та Італії до 2050 року вже 40 відсотків мешканців досягне 60-річного віку. Як зазначалось на Другій світовій конференції з питань старіння, що проходила у Мадриді, такий швидкий зріст кількості громадян похилого віку вимагатиме значних економічних та соціальних змін. Набагато складніше буде знайти кошти на пенсії та медичне страхування. Роботодавці, наймаючи літних працівників, будуть вимушені розробити гнучкий графік роботи або ж надати їм можливість працювати неповний робочий день, а також скасувати встановлені строки виходу на пенсію. Крім того, як зазначив іспанський бізнесмен Жузеп Маріа Ріера, «оскільки молодих людей стане менше, компанії, аби й далі отримувати прибутки, будуть змушені орієнтуватися на старших споживачів».

Статеве виховання вкрай необхідне

Як повідомив журнал «Шпіґель», в Німеччині між 1996 та 2001 роками кількість абортів серед дівчат віком 15—17 років збільшилася на 60 відсотків. Однак за той самий період кількість тих, хто зробив аборт навіть не досягнувши 15-річного віку, збільшилася аж на 90 відсотків. Норберт Клюге з Університету Кобленц-Ландау, зазначив, що сьогодні діти досягають статевої зрілості значно раніше. Проте вони «не отримали належного статевого виховання, а якщо й отримали, то запізно». Ще до 10 років діти мусять знати, як вони з’явилися на світ та що таке статеві стосунки. Але, на думку Клюге, батьки часто соромляться розмовляти про це зі своїми дітьми. За словами газети «Берлінер моргенпост», керівник Федеральної ради батьків у Бонні порадив, займаючись статевим вихованням дітей, наголошувати не лише на біологічних процесах, але й на «почуттях і взаєминах» між особами протилежної статі.

Електронна пошта та вміння спілкуватися

Канадська газета «Ґлоб енд мейл» повідомляє, що, за словами дослідників, службовці, які працюють на тому самому поверсі, «спілкуються» за допомогою електронної пошти так, начебто вони жили у різних годинних поясах. Висловлюючись про вплив електронної пошти на вміння спілкуватися, Дейвід Крістал, професор лінгвістики з Уельського університету, зазначив: «Коли ви безпосередньо з кимсь розмовляєте, то відразу чуєте відповідь на своє запитання. В цьому і полягає особливість розмови». Проте електронна пошта не дає такої можливості, бо необхідний деякий час, аби відповісти на отримане повідомлення. До того ж автор електронного послання заволодіває «розмовою» і його ніхто не може перебити. «Уміння не тільки говорити, але й слухати,— стверджує «Ґлоб енд мейл»,— дуже важливе в спілкуванні».

Ще одна нервова система?

Німецький науковий журнал «Більд дер віссеншафт» стверджує, що нервова система людини має нервові волокна, які здатні реагувати на любов та ніжність. Вчені зі Швеції помітили, що дотик м’якого пензля викликає приємні відчуття у жінки, яка давно втратила основні тактильні рецептори. Ці відчуття виникають завдяки особливій нервовій системі, що складається з безмієлінових нервових волокон, або волокон повільної провідності. Ця група нервів реагує тільки на ніжні дотики та активізує ті ділянки мозку, які відповідають за емоції. Коментуючи цей вид нервових волокон, газета «Інтернешнл гералд трібюн» говорить: «Безмієлінові нервові волокна починають функціонувати з перших годин життя, а можливо, ще в утробі матері, у той час як нервові волокна швидкої провідності (мієлінові волокна) поступово розвиваються після народження. Коли батьки торкаються свого немовляти, воно фізично може і не відчуває цього дотику, але у нього виникають приємні почуття, що свідчать йому про любов і ласку батьків».