Надія для хворих

У МИНУЛОМУ люди часто уникали тих, хто страждав від емоційних розладів. Внаслідок цього багато хворих відчували, що вони нікому не потрібні. Дехто через свій розлад втратив роботу або не міг ніде влаштуватися. Від інших відверталися навіть їхні родичі. І все це лише поглиблювало проблеми хворих та перешкоджало їм видужати.

Але в останні десятиліття було зроблено великий поступ у розумінні депресії та МДП. Тепер відомо, що ці розлади піддаються лікуванню. Все ж отримати допомогу не завжди легко. Чому?

Як розпізнати симптоми

Емоційний розлад неможливо виявити за допомогою аналізу крові чи рентгену. Лікарі мусять який час поспостерігати за пацієнтом: за його поведінкою і мисленням. Діагноз ставлять лише за наявності цілої групи симптомів. На жаль, іноді члени сім’ї та друзі не усвідомлюють, що чиїсь дивацтва свідчать про емоційний розлад. «Навіть коли люди визнають, що особа поводиться не так, як інші,— пише д-р Дейвід Дж. Мікловіц,— то можуть зовсім по-різному пояснювати причину такого поводження».

Крім того, коли рідні вже розуміють, що ситуація серйозна, іноді нелегко переконати самого хворого звернутися до лікаря. Або ж якщо ви самі страждаєте, то просто не бажаєте нічиєї допомоги. Д-р Марк С. Ґолд каже: «Можливо, ви погоджуєтесь з думками, які приходять вам у голову під час депресії,— що ви нікчема і що таким, як ви, нічого вже не допоможе. Можливо, вам хочеться порадитися з фахівцем, але ви соромитесь свого стану, бо, на вашу думку, самі в усьому винні... А може, ви й не здогадуєтесь, що у вас депресія». Проте знайте, що тим, хто страждає від глибокої депресії, аж ніяк не обійтись без лікаря.

Безперечно, кожен з нас час від часу почувається пригніченим,  але це зовсім не означає, що ми потерпаємо від якогось емоційного розладу. Та що, коли такий стан — не просто перепади настрою? І що, коли він триває надто довго — скажімо два тижні або й більше? До того ж пригнічення може заважати вам нормально жити — працювати, навчатися в школі або ж спілкуватись з друзями. У такій ситуації варто було б порадитися з фахівцем, який міг би встановити діагноз і взятися за лікування депресії.

Якщо причиною розладу є хімічний дисбаланс, тоді необхідне медикаментозне лікування. У інших випадках лікар може порадити пройти курс сеансів психотерапії, які допоможуть хворому давати собі раду з пригніченням. Іноді корисно поєднати цих два методи лікування *. Найважливіше, щоб особа не сиділа склавши руки, а шукала допомоги. «Часто хворі бояться встановлення діагнозу, бо соромляться своєї недуги,— каже Ленор, про яку згадувалося в попередній статті.— Однак дуже шкода, коли людина, підозрюючи у себе хворобу, не звертається за допомогою, яка їй конче потрібна».

Ленор розповідає про те, що сама пережила. «Протягом року я майже не вставала з ліжка,— каже вона.— Потім одного дня, коли почувалась трохи ліпше, вирішила зателефонувати лікарю і записатись на прийом». Їй поставили діагноз маніакально-депресивний психоз і призначили лікування. Це стало поворотним пунктом в її житті. «Коли приймаю медикаменти, то почуваюся дуже добре, як до хвороби,— каже Ленор,— але мушу завжди нагадувати собі, що коли перестану вживати ліки, то все повернеться знову».

У подібній ситуації опинився Брендон, який страждає від депресії. «У підлітковому віці,— розповідає він,— через пригнічення та почуття нікчемності я часто думав про самогубство. І, лише коли мені було за 30, я пішов до лікаря». Щоб тримати ситуацію під контролем, Брендон, як і Ленор, приймає ліки. Проте це ще не все. «Аби підтримувати себе в добрій формі,— каже він,— я дбаю і про свій розум, і про тіло. Намагаюсь достатньо відпочивати і слідкую за своїм харчуванням. Також я наповнюю свій розум і серце позитивними думками з Біблії».

 Однак Брендон зазначає, що депресія — це медична проблема, а не духовна. Усвідомлення цього дуже важливе для одужання. Брендон говорить: «Якось один співхристиянин, бажаючи допомогти мені, сказав, що, оскільки в Галатів 5:22, 23 радість названо плодом Божого святого духу, я, мабуть, перешкоджаю дії того духу й тому ходжу пригнічений. Після таких слів мені лише погіршало. Але відколи почав лікуватися, чорні хмари над моєю головою стали поволі розвіюватись. Я почуваюсь набагато ліпше! Шкода, що не звернувся за допомогою раніше».

Як виграти боротьбу

Навіть після того як діагноз встановлено й розпочато лікування, емоційний розлад і далі створює хворому постійні труднощі й проблеми. Келі, яка веде боротьбу з глибокою депресією, щиро вдячна медикам за допомогу. Вона також каже, що для неї дуже важлива підтримка з боку інших. Спочатку Келі взагалі не хотіла звертатися за допомогою, бо боялася когось обтяжувати. «Я мусила навчитися не тільки шукати допомоги, але й приймати її,— каже вона.— І, коли почала говорити про свої почуття, тоді стала потроху долати пригнічення».

Будучи Свідком Єгови, Келі разом зі співвіруючими відвідує зібрання у Залі Царства. Але іноді навіть ці радісні зустрічі перетворюються для неї у випробування. «Часто я відчуваю, що штучне світло, багато людей і шум негативно впливають на мене. Тоді з’являється почуття вини і депресія поглиблюється. У такі хвилини мені здається, ніби мій розлад свідчить про духовну слабкість». Що вона робить у таких випадках? Келі розповідає: «Я зрозуміла, що депресія — це хвороба, з якою треба постійно боротися. Вона не вказує на брак любові до Бога чи до співхристиян і аж ніяк не вказує на духовну слабкість».

Люсія, про яку вже згадувалося у цій серії статей, дуже вдячна за чудову допомогу, котру їй надають  лікарі. «Завдяки порадам психіатра я навчилася давати собі раду з перепадами настрою, які супроводжують цю хворобу»,— каже вона. Люсія також наголошує на важливості відпочинку. «Щоб давати собі раду в період манії, необхідно добре висиплятися,— зазначає жінка.— Чим менше я сплю, тим сильніше виявляється розлад. Навіть коли сон не приходить, я змушую себе просто лежати й відпочивати».

Шілі, про яку теж йшлося раніше, допомагає ведення щоденника, в котрому вона записує свої почуття й думки. Жінка помітила, що тепер більш позитивно дивиться на життя. Але час від часу розлад і далі дається взнаки. «Коли я втомлена, у розум починають закрадатися негативні думки,— говорить Шіла.— Але я навчилася відкидати їх або принаймні не перейматись ними».

Потіха з Божого Слова

Біблія приносить потіху й розраду багатьом людям, які страждають від «думок болючих» (Псалом 94:17—19, 22). Шері, наприклад, особливо допомагають рядки з Псалма 72:12, 13. Там псалмоспівець каже про Божого призначеного Царя, Ісуса Христа: «Визволить він бідаря, що голосить, та вбогого, що немає собі допомоги! Він змилується над убогим та бідним, і спасе душу бідних». Також Шері потішають слова апостола Павла, записані в Римлян 8:38, 39: «Я пересвідчився, що ні смерть, ні життя, ні Анголи, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні вишина, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої».

Елейн, яка страждає від МДП, каже, що для неї близькі взаємини з Єговою — це ніби якір у життєвих бурях. Її дуже потішають слова псалмоспівця: «Серцем зламаним та упокореним Ти не погордуєш, Боже» (Псалом 51:19). «Як приємно знати, що наш ніжний небесний Батько, Єгова, все розуміє,— говорить вона.— Наближаючись до нього в молитві, особливо коли огортає тривога й страх, я відчуваю його підтримку».

Як ми побачили, емоційні розлади створюють особливі труднощі. Проте Шері й Елейн переконалися, що завдяки цілковитому довір’ю до Бога і відповідному лікуванню можна вести більш-менш нормальне життя. А як близькі й друзі можуть допомогти тим, хто страждає від МДП або депресії?

[Примітка]

[Вставка на сторінці 10]

«Відколи почав лікуватися, чорні хмари над моєю головою стали поволі розвіюватись. Я почуваюсь набагато ліпше!» (БРЕНДОН).

[Рамка на сторінці 9]

Зі спостережень подружнього партнера

«Люсія дуже добра й прониклива особа і до своєї хвороби любила допомагати іншим. Навіть тепер у періоди просвітлення, коли вона спокійна, люди тягнуться до неї. Але більшість не розуміє, що емоційний стан Люсії може різко змінюватися від депресії до манії. Це наслідок маніакально-депресивного психозу, від якого вона страждає вже чотири роки.

Під час маніакальної фази Люсія може не спати до першої, другої або й третьої ночі, бо їй до голови приходить безліч цікавих ідей. Енергія аж б’є через край. Люсія на все гостро реагує і бездумно витрачає гроші. Вона не боїться найнебезпечніших ситуацій, вважаючи, що з нею нічого не трапиться, і нехтує будь-якою небезпекою — моральною, фізичною чи якоюсь іншою. Така імпульсивність може призвести до самогубства. А по п’ятах за манією завжди йде депресія, сила якої зазвичай пропорційна силі попередньої фази.

Моє життя неймовірно змінилося. Хоча Люсія лікується, однак хвороба не відступає і те, що нам вдалося зробити вчора, неможливо зробити сьогодні і невідомо, як буде завтра. У будь-яку хвилину все може помінятись. Я ніколи не думав, що навчуся так добре пристосовуватись до обставин» (Маріо).

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 11]

Якщо не обійтись без ліків

Дехто вважає, що приймати ліки при емоційних розладах — ознака слабохарактерності. Але розгляньте такий приклад: хворий на діабет мусить дотримуватися програми лікування, яка може включати інсулінотерапію. Чи це свідчить про його слабовільність? Звичайно ж ні! Просто уколи інсуліну допомагають організму засвоювати поживні речовини, і завдяки цьому людина залишається здоровою.

Подібно виглядає ситуація із вживанням ліків від депресії та МДП. Хоча багатьом хворим допомогли психотерапевтичні сеанси, завдяки яким вони зрозуміли, що з ними діється, але цього не завжди достатньо. У випадку хімічного дисбалансу в мозку самих розмов і логічних пояснень замало. Стівен, який страждає від МДП, каже: «Лікар навів мені цікаву ілюстрацію. Людину можна навчити чудово їздити на машині, але якщо їй дати автомобіль без керма чи гальм, їй не допоможе жодне навчання. Подібно й самі психотерапевтичні сеанси можуть не допомогти хворому на депресію. Насамперед треба відновити хімічний баланс у мозку».

[Ілюстрація на сторінці 10]

Біблія приносить потіху й розраду багатьом людям, які страждають від негативних думок.