Новий дім для горобчика

«НАВІЩО нам зайві клопоти?» — обурився я, коли дружина принесла додому горобчика. Він, бідолаха, випав з гнізда і весь аж тремтів. Глянувши на нього, я розчулився і подумав: «Чи ця крихітка виживе?» *

На початку ми тикали горобчика дзьобиком у подрібнену їжу. Але вже наступного дня наш гість сам домагався їжі. Його цвірінькання було чути через подвійні двері аж на сходовій клітці!

За формою і кольором оперення ми визначили, що це була самочка. Невдовзі пташка зміцніла і почала літати. Але спроби випустити її на волю виявились марними! Ми подумали: «Можливо, вона просто боїться залишати помешкання». Довелось «удочерити» пташку і купити для неї клітку. Тепер вона стала нашою кімнатною горобчихою. Ми назвали її Шпатці, від німецького слова горобчик.

Якось ми приготували рис — одну з улюблених страв Шпатці. Дружина відставила його, щоб він вистиг, а замість нього вкинула перед Шпатці кілька насінин. Але пташка, нахиливши голівку, дзьобиком поскидала насіння зі столу! Від несподіванки ми з дружиною лише глянули один на одного і розсміялись. Тоді швиденько поклали перед Шпатці трохи охолодженого рису, і вона одразу повеселішала.

Піклуючись про нашого горобчика, я пригадав слова, які Ісус промовив до своїх учнів: «Чи не два горобці продаються за гріш? А на землю із них ні один не впаде без волі Отця вашого... Не лякайтесь,— бо вартніші ви за багатьох горобців» (Матвія 10:29—31).

Єгова бачить наші утиски і не забуває про нашу витривалість (Ісаї 63:9; Євреїв 6:10). Ми пожаліли просту пташку. Наскільки ж більше Бог Єгова жаліє і любить тих, хто йому служить! (Надіслано).

[Примітка]