Перейти до матеріалу

Перейти до змісту

Чи смирення — це вияв слабкості?

Чи смирення — це вияв слабкості?

Погляд Біблії

Чи смирення — це вияв слабкості?

У ТЕПЕРІШНЬОМУ світі людей гордих та настирливих нерідко ставлять у приклад. А скромних та смиренних вважають несміливими, слабкими й безхарактерними. Та чи справжнє смирення — вияв слабкості? І чи дійсно гордість свідчить про внутрішню силу людини? Подивімось, що каже про це Біблія.

Слід зазначити, що іноді Біблія говорить про гордість у позитивному світлі. Наприклад, християни мають гордитися тим, що Єгова є їхнім Богом і що він цікавиться ними (Псалом 47:5; Єремії 9:23; 2 Фессалонікійців 1:3, 4). Батьки пишаються своїми дітьми, коли ті дотримуються біблійних принципів і сміливо обстоюють правдиве поклоніння (Приповістей 27:11). Однак найчастіше гордість призводить до негативних наслідків.

Що таке смирення та гордість

За певним словниковим визначенням, гордість — це надмірно висока думка про себе. Такий вид гордості породжує в людині почуття зарозумілості та вищості, можливо, через красу, національність, становище, здібності або багатство (Якова 4:13—16). Біблія говорить про «чванливих, пихатих... гордих» людей (2 Тимофія 3:2, 4). Іншими словами, горді особи мають завищену самооцінку.

Натомість смиренні люди стараються дивитись на себе чесно і об’єктивно. Вони визнають свою недосконалість і те, що Бог є набагато вищий за них (1 Петра 5:6). Більш того, смиренні люди погоджуються, що інші можуть мати якісь виняткові риси, і навіть радіють цьому (Филип’ян 2:3). Тому їх не з’їдає заздрість (Галатів 5:26). Отже цілком логічно, що справжнє смирення сприяє добрим взаєминам з ближніми, а це береже спокій і допомагає не втрачати внутрішньої рівноваги.

Розгляньмо приклад Ісуса. Перш ніж прийти на землю, він жив у небі як могутній ангел. А на землі він був досконалою, безгрішною людиною (Івана 17:5; 1 Петра 2:21, 22). Ісус мав виняткові розумові й фізичні здібності та володів неперевершеним знанням. Але він ніколи не хизувався цим і завжди виявляв смирення (Филип’ян 2:6). Якось він навіть помив ноги своїм апостолам. Про смирення Ісуса також свідчило те, що він щиро цікавився дітьми (Луки 18:15, 16; Івана 13:4, 5). Одного разу, покликавши до себе дитину, Ісус вказав на неї і промовив до учнів: «Якщо ви не навернетесь і не станете, як малі діти, то ніколи не увійдете в небесне царство» (Матвія 18:2—4). В очах Ісуса та його Батька людина стає справді величною завдяки смиренню, а не гордості (Якова 4:10).

У смиренні — сила

Ісус Христос подав видатний приклад смирення. Проте Ісуса не можна назвати безхарактерним чи несміливим. Він не боявся говорити правду і не мав страху перед людьми (Матвія 23:1—33; Івана 8:13, 44—47; 19:10, 11). За це Ісуса поважали навіть деякі його вороги (Марка 12:13, 17; 15:5). Він ніколи не поводився зухвало. Навпаки, своїм смиренням, добротою та любов’ю Ісус завойовував серця людей, і вони тягнулися до нього. Цього неможливо досягти, виявляючи гордість (Матвія 11:28—30; Івана 13:1; 2 Коринфян 5:14, 15). Також сьогодні мільйони людей охоче підкоряються Христу, оскільки люблять і глибоко поважають його (Об’явлення 7:9, 10).

Боже Слово заохочує виявляти смирення. Адже смиренна людина радо приймає поради, і тому її легко навчати (Луки 10:21; Колосян 3:10, 12). Крім того, набуваючи більш точного знання, вона готова змінювати свої погляди, як це, скажімо, зробив красномовний християнський проповідник Аполлос (Дії 18:24—26). Смиренна людина не боїться ставити запитань. Горда ж особа ніколи не робитиме цього, оскільки не хоче виявляти перед іншими свою необізнаність.

Ще один приклад смирення подав ефіопський вельможа, що жив у I столітті. Коли цей чоловік читав певний уривок з Писання, до нього підійшов християнський учень Пилип і запитав: «Скажи, ти все розумієш, що читаєш?» Вельможа відповів: «Як же мені розуміти, якщо хтось не навчить мене?» Яке ж надзвичайне смирення виявив той чоловік! Особливо, якщо взяти до уваги його високе становище. Завдяки смиренню він глибше зрозумів Писання (Дії 8:26—38).

Ефіопський вельможа дуже відрізнявся від юдейських книжників і фарисеїв, які вважали себе релігійними провідниками свого часу (Матвія 23:5—7). Замість того щоб смиренно слухати Ісуса та його послідовників, вони насміхалися з них та вишукували недоліки. І тому через свою гордість вони залишались у духовній темряві (Івана 7:32, 47—49; Дії 5:29—33).

Якою глиною є ви?

Біблія прирівнює Єгову до гончаря, а людей — до глини (Ісаї 64:8). Саме смирення робить людину м’якою глиною в Божих руках, і з такої глини можна виліпити гарну посудину. А от пихата людина подібна до сухої, затверділої глини, яку можна тільки потрощити. Таким був гордий фараон стародавнього Єгипту, котрий зневажив Єгову і поплатився за це своїм життям (Вихід 5:2; 9:17; Псалом 136:15). Одна біблійна приповість вказує на причину його кінця: «Перед загибеллю гордість буває, а перед упадком — бундючність» (Приповістей 16:18).

Однак чи це означає, що служителі Бога ніколи не виявляють гордості? Ні. Приміром, учні Ісуса часто сперечалися, хто з них найбільший (Луки 22:24—27). А втім, вони не дозволили гордості керувати ними. Учні прислу́хались до Ісуса і згодом змінили своє мислення.

«Заплата покори і страху Господнього,— це багатство, і слава, й життя»,— написав Соломон (Приповістей 22:4). Яка ж вагома підстава, щоб розвивати смирення! Без сумніву, смирення — це вияв сили. Будучи смиренними, ми здобудемо Боже схвалення та надію на вічне життя (2 Самуїла 22:28; Якова 4:10).

ЧИ ВАС КОЛИСЬ ЦІКАВИЛО?

Чи завжди погано гордитися? (2 Фессалонікійців 1:3, 4).

▪ Чому смиренній людині легко вчитися? (Дії 8:26—38).

▪ Чи потрібно розвивати смирення Божим служителям? (Луки 22:24—27).

▪ Яке майбутнє чекає на смиренних людей? (Приповістей 22:4).

[Ілюстрація на сторінках 20, 21]

Діти тягнулися до Ісуса, тому що він був смиренним.