Чому стільки бідних у світі достатку?

«БІДНІ завжди з вами» (Матвія 26:11). Ці слова Ісус промовив ще в I столітті. І справді, вбогих людей у всі віки було немало. Чому ж у світі казкових багатств панує бідність?

На думку декого, люди бідніють унаслідок власної безвідповідальності. Часом так і буває. Наприклад, п’яниці, наркомани та азартні гравці нерідко втрачають все майно. Але не завжди вбогі люди винні у своїй бідності.

Багатьох звільнили з роботи через зміни на підприємствах. Часто люди змушені віддавати всі свої заощадження, щоб оплатити медичні послуги. Не забувайте також про мільйони зубожілих людей, які живуть у країнах, що розвиваються. Більшість з них зовсім не винні у своїй бідності. Як ми побачимо далі, таким людям не під силу змінити обставини, котрі призводять до бідності.

Уроки минулого

На початку 1930-х років світ охопила економічна криза, відома як Велика депресія. Приміром, у США мільйони людей залишились без  роботи, а сотні тисяч сімей втратили свої домівки. У той час як люди голодували, фермерів змушували виливати величезну кількість молока і вирізувати худобу.

Чому вони це робили? Закони економіки вимагали, щоб продаж будь-яких товарів давав прибуток. А коли такі важливі продукти, як молоко, м’ясо і зерно, не приносили прибутку, вони знецінювались і їх просто знищували.

Згодом багатьма містами прокотилися голодні бунти. Деякі городяни, котрі не могли купити їжі для своїх сімей, здобували її зі зброєю в руках. Інші ж вмирали з голоду. Отже, під час Великої депресії в першу чергу постраждали незаможні люди. Хоч у США була потужна економіка, уряд, замість того щоб подбати про їжу, житло і роботу для всіх громадян, віддав перевагу інтересам багатих.

Економічна ситуація сьогодні

З часом світ оправився від Великої депресії, і тепер багато людей, здається, стали заможнішими та більш захищеними матеріально. Однак у цьому світі достатку бідняки мають мізерні шанси вирватись зі злиднів. Сьогодні так часто говорять про бідність і голод у країнах, котрі розвиваються, що це вже нікого не вражає. Ми багато чуємо про біженців, які голодують, втікаючи від війни; про політичні інтриги, внаслідок яких марнуються великі запаси їжі; про бідних, котрі не можуть звести кінці з кінцями, оскільки ціни на товари першої необхідності постійно зростають. Усе це показує, що держави  неспроможні подбати про найменш захищені верстви населення. А світова економіка не враховує потреб мільйонів зубожілих людей.

Як видно, жодна створена людьми система не може задовольнити всіх наших матеріальних потреб. Близько трьох тисяч років тому один проникливий чоловік написав: «Знов я побачив всі утиски, що чинились під сонцем,— і сльоза ось утискуваних, та немає для них потішителя, і насилля з руки, що їх гноблять, і немає для них потішителя» (Екклезіяста 4:1). А втім, соціальна нерівність та здирництво поширені й нині — в епоху матеріального процвітання.

На жаль, мільйонам людей не під силу вибратися з трясовини бідності. Проте багато хто навчився давати собі раду з економічними труднощами. Вони впевнені, що в майбутньому на них чекає краще життя.

[Рамка на сторінці 5]

Боротьба за виживання

Ось що розповідає про американців, які живуть на межі бідності, письменник і журналіст Дейвід Шіплер: «Мати з дитиною мешкають у старій, занедбаній квартирі, через що в дитини частішають приступи астми. Тому доводиться виклика́ти швидку допомогу. Мати не в стані сплатити рахунки за медичні послуги, тож не може отримати вигідний кредит на купівлю машини. Жінка змушена придбати старий ненадійний автомобіль, який часто ламається, і вона постійно запізнюється на роботу. Як наслідок, жінка не отримує підвищення і втрачає можливість заробити більше грошей. Отож вона не спроможна винайняти ліпше помешкання» («The Working Poor​—Invisible in America»). Мати і дитина балансують над прірвою бідності, хоча живуть у найбагатшій країні світу.

[Рамка на сторінці 6]

Добрих намірів недостатньо

У листопаді 1993 року у Вашингтоні проводилась важлива нарада. Урядовці вирішували, як використати сотні мільйонів доларів, що були виділені на допомогу бездомним. У цей час через дорогу від будинку, де проводилась нарада, зібралися поліцейські, пожежники і лікарі. Швидка допомога забирала тіло бездомної жінки. Вона померла на автобусній зупинці навпроти Міністерства житлового будівництва і міського розвитку — державної установи, яка має піклуватись про бездомних.

Побачивши велику кількість транспорту та персоналу різноманітних служб, один працівник Міністерства сказав кореспонденту газети «Нью-Йорк таймс»: «Просто дивує, скільки коштів витрачається на людину після її смерті. За життя ж вона не має ні крихти з цього».

[Ілюстрація на сторінках 4, 5]

Іммігрантка з трьома дітьми (Велика депресія, 1930-ті роки).

[Відомості про джерело]

Dorothea Lange, FSA Collection, Library of Congress

 [Ілюстрація на сторінках 6, 7]

На подібних підприємствах людей безжалісно експлуатують. Вони працюють в середньому по 10 годин на день, отримуючи щомісяця приблизно 14 доларів.

[Відомості про джерело]

© Fernando Moleres/Panos Pictures