Британські канали досі зачаровують

ВІД НАШОГО ДОПИСУВАЧА У ВЕЛИКОБРИТАНІЇ

На початку XIX століття в Англії, Уельсі та Шотландії розкинулась мережа каналів. Їх загальна протяжність становила 6000 кілометрів. Для чого прокладали ці канали і як їх використовують сьогодні, у XXI сторіччі?

У XVIII столітті Великобританія переживала промислову революцію. Тому виникла потреба створити недорогу і швидку транспортну систему, щоб перевозити велику кількість сировини і товарів. Раніше для цього використовували коней, які несли поклажу на собі або тягнули її на возах. Але взимку розбиті дороги перетворювались на суцільне місиво і ставали майже непрохідними. Тож канали були справжнім порятунком, адже лише один кінь міг легко і швидко тягти човен з 30-тонним вантажем.

У 1761 році на замовлення герцога Бриджвотерського побудували канал, яким перевозили вугілля з копалень герцога за 16 кілометрів до клієнтів у Манчестері. Це не лише принесло прибутки власнику, але й удвічі знизило ціну на манчестерське вугілля. А в 1790 році було завершено більш складний проект — систему каналів Ґренд Кросс. Вона сполучила чотири важливі річки, а також з’єднала головний промисловий регіон Англії з морськими портами. Так розпочалась ера британських каналів.

Будівництво та використання каналів

Здібні інженери розробили унікальні методи будівництва водних шляхів, які простягалися на багато кілометрів серед різноманітних форм рельєфу. Одним з таких інженерів був самоук Джеймс Бріндлі, який ніколи не робив креслень та письмових розрахунків. Завдяки зусиллям багатьох фахівців повстали акведуки, тунелі, шлюзи і мости. Їх будували бригади робітників, яких називали навігаторами. Ці споруди досі вважаються визначним досягненням інженерії.

 Для того щоб перевозити об’ємні вантажі,— вугілля, порцелянову глину, залізну руду, цеглу, борошно, вапно та вапняк,— будували дерев’яні вузькі човни. Вони були завдовжки 20 метрів і завширшки 2 метри. Уздовж каналів прокладали доріжки, якими йшли тяглові коні. Термінові вантажі, а також продукти, котрі швидко псувалися, перевозили так званими летючими човнами. Ці човни плавали безперервно, а їхні команди працювали навіть уночі.

На деяких каналах коні тягли комфортабельні пасажирські човни, які вміщали до 120 людей і пливли з середньою швидкістю 15 кілометрів за годину. Коней регулярно міняли. Так само як і «летючі човни», цей транспорт мав перевагу в русі. У носовій частині пасажирських човнів, які ходили Бриджвотерським каналом, кріпилися великі леза. Вони перерізали буксирні канати усіх інших суден на їхньому шляху. З появою каналів звичайні люди вперше отримали можливість дешево і зручно подорожувати на далекі відстані.

Життя на борту

Канальне життя, як його називали човнярі, було досить нелегким. Їм доводилось тяжко працювати і стикатися з різними небезпеками. Через постійний рух вони не могли отримати освіту і ставали дедалі більше відокремленими від суспільства.

В результаті утворилась унікальна спільнота людей. Разом з нею з’явився неповторний вид мистецтва. Човнярі розмальовували свої судна яскравими квітковими мотивами та геометричними візерунками чи зображали на них пейзажі. Такі малюнки вкривали борти човна і кабіну на кормі. У маленькому кубрику — два на три метри — жив човняр з дружиною та дітьми. Оскільки місця було обмаль, човнярі винайшли багато зручних пристосувань, наприклад розкладні ліжка та заховані шафки. З поличок звисало мереживо, а порцеляновий посуд та орнаменти з блискучої латуні довкола кухонної плити відбивали світло. Усе це створювало атмосферу затишку й тепла. Працьовиті дружини човнярів мали багато обов’язків. Попри брудний вантаж, який часто перевозили на борту, їм вдавалося підтримувати на човні  ідеальну чистоту. Навіть декоративний канат на штурвалі був випраний до сяючої білизни.

Занепад і відродження

У 1825 році, коли будівництво мережі каналів майже завершилось, Джордж Стефенсон проклав між Стоктоном і Дарлінгтоном колію. Вона стала однією з перших громадських залізниць, якою їздили паровози. Протягом наступних 20 років залізниця практично відбила хліб у човнярів. Канали почали занепадати. Щоб придушити конкуренцію, залізничні компанії навіть скуповували деякі з них. Після Першої світової війни канали використовували ще менше, оскільки з’явилося чимало нових кращих доріг. У майбутнє каналів, здається, вже більше ніхто не вірив.

Однак упродовж останніх 50 років завдяки зусиллям багатьох людей канали отримують нове життя. Хоча деякими човнами досі перевозять вантажі, більшість з них служить домами або круїзними суднами. Сьогодні для відвідувачів доступні канали протяжністю майже 3000 кілометрів. Подорожуючи цими водними шляхами, можна побачити куточки недоторканої природи та найгарніші краєвиди Великобританії. Цінителі вузьких човнів відновлюють старі традиції і, щоб познайомити з ними широкий загал, організовують на каналах різні свята. Дуже популярними стали яскраво прикрашені відпочинкові човни. Тепер вузьких човнів на каналах більше, ніж у часи, коли їх використовували для перевезення вантажів. Канали відновлюють так само швидко, як їх будували 200 років тому.

Попри все це серед любителів каналів самих човнярів небагато. Ви спитаєте чому? Тому що відновлення каналів посприяло утворенню цілої мережі прогулянкових доріжок. Завдяки цьому пішоходи, велосипедисти і рибалки відкрили для себе нові маловідомі куточки міст та заміської природи. Штучні водосховища, з допомогою яких підтримували рівень води в каналах, стали домівкою для багатьох видів флори і фауни. Та й самі канали створюють чудове середовище для життя різних рослин і тварин.

Будівництво британських каналів поклало початок величезним змінам. Але парадокс у тому, що тепер канали дають можливість утекти від шаленого темпу сучасного життя, до якого самі вони спричинилися.

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 14]

ПРОХІД ЧЕРЕЗ ТУНЕЛІ

Доріжки для коней були прокладені в небагатьох тунелях. До того як винайшли моторні човни, проплисти тунелями можна було тільки за допомогою досить небезпечного методу. На носі човна з обох боків прикріплялася пара довгих дощок, на які човнярі лягали спиною. Міцно тримаючись за дошки, чоловіки відштовхувалися ногами від стін. Так човен просувався вперед. У темряві тунелю, який освітлювала лише одна свічка, було легко промахнутися і, втративши рівновагу, впасти у воду. Іноді чоловіків затискало між бортом човна та стіною, і вони гинули. В минулому загальна довжина тунелів у британській системі каналів становила 68 кілометрів. У довгих тунелях човни штовхали чоловіки, котрі отримували спеціальну підготовку. Найдовший тунель, який відремонтували і відкрили біля Стендеджа в Йоркширі, простягається аж на 5 кілометрів.

[Відомості про джерело]

Courtesy of British Waterways

 [Рамка/Ілюстрації на сторінці 15]

ШЛЮЗИ І ЧУДО-КОЛЕСО

Відомо, що вода не може текти під гору. Що ж робити, коли на шляху з’являється підвищення? Тоді його просто оминають, через що маршрут стає довшим. Інша можливість — пробити тунель або побудувати шлюз. Шлюз складається з воріт і камери між ними, яка з’єднує різні рівні води. Після того як судно заходить у шлюз, ворота зачиняють. Тоді камеру заповнюють водою, щоб підняти човен на вищий рівень, або спускають воду, щоб опустити його.

А що, коли шлюз неможливо відреставрувати? З цією проблемою стикнулися інженери в Шотландії, з’єднуючи два занедбані канали між Глазго та Единбургом. Низка з 11 шлюзів біля Фолкерка не підлягала ремонту. Колись вона сполучувала канали Юніон і Форт-енд-Клайд (найдавніший у світі канал, який з’єднує два моря). Інженери знайшли геніальне вирішення і побудували колесо небаченої конструкції. Воно сягає 35 метрів у діаметрі та служить своєрідним ліфтом для човнів. Фолкеркське колесо може переправляти одночасно вісім човнів — чотири вниз і чотири вгору. Це триває лише 15 хвилин.

Гігантське колесо, яке лондонська газета «Таймс» назвала «дивовижним досягненням інженерного мистецтва», віддзеркалюється у воді великого круглого озера. На його березі побудований причал для 20 човнів.

[Відомості про джерело]

Top right: Courtesy of British Waterways

[Рамка/Ілюстрації на сторінках 16, 17]

 ПРИЄМНА ПОДОРОЖ КАНАЛАМИ

Останніми роками ми з дружиною, літні люди, любимо відпочивати на каналах, здійснюючи спокійні подорожі човном. Що робить їх такими приємними? Для нас це нагода втекти від гамірних автострад і шаленого руху. Вузький човен неспішно лине по воді зі швидкістю не більше 5 кілометрів за годину. Чому так повільно? Для того щоб не руйнувати береги каналів. Люди, які гуляють зі своїми собаками, можуть нас легко обігнати.

Ще одна перевага такого відпочинку — це можливість роздивлятися пейзажі і навіть вітатися з перехожими. Нерідко гарні краєвиди просто заворожують. Зазвичай ми винаймаємо човен у Південному Уельсі на каналі Монмутшир-Брекон. Цей 50-кілометровий канал простягається від уельського кордону до гір Брекон, які здіймаються приблизно на 900 метрів. Час від часу нам на шляху трапляються шлюзи. Ми з цікавістю спостерігаємо, як човен піднімається або опускається на інший рівень. (Дивіться супровідну інформацію «Шлюзи і чудо-колесо» на сторінці 15).

Відпочинкові човни дуже комфортабельні й укомплектовані всім необхідним. Деякі навіть мають по дві двомісні спальні з окремими душовими і туалетами. Човни також обладнані центральним опаленням на випадок прохолодних вечорів. Їжу ми готуємо самі, але якщо хочеться зробити перерву, зупиняємось і йдемо в кафе, яких на каналі багато.

Звідусіль віє спокоєм, особливо в ранкові години. У рівних водах каналу віддзеркалюються дерева і пагорби. Навколо панує надзвичайна тиша. Її порушує тільки дзвінкий спів пташок. У воді пильнують мовчазні чаплі, іноді вони неспішно і розмірено крокують попереду човна. (Надіслано).

[Відомості про джерела]

Courtesy of British Waterways

Top right: By kind permission of Chris & Stelle on Belle (www.railwaybraking.com/belle)

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 13]

Courtesy of British Waterways