САМЕ за часів Римської імперії Ісус заснував християнство і його послідовники поширили цю релігію по всьому світі. У таких країнах, як Великобританія та Єгипет, досі можна побачити римські дороги, акведуки та пам’ятники архітектури. Усе це доводить, що Римська імперія справді існувала і що оповіді про Ісуса й апостолів теж є правдивими. Наприклад, сьогодні можна пройтися Аппієвою дорогою, якою подорожував до Рима апостол Павло (Дії 28:15, 16).

Біблійні розповіді про Ісуса та його апостолів містять численні згадки про історичні події І століття. Зверніть увагу, наскільки точно письменник Лука вказує рік, в якому відбулися дві дуже важливі  події. Перша з них — початок служіння Івана Хрестителя, а друга — хрещення Ісуса, після якого він став Христом, або Месією. Лука написав, що ці події відбулися «у п’ятнадцятий рік правління кесаря Тібе́рія [29 рік н. е.], коли Понтій Пилат був намісником Юдеї, Ірод — обласним правителем Галілеї» (Луки 3:1—3, 21). Лука також згадує чотирьох інших осіб, які були при владі,— Пилипа (брата Ірода), Лісанія, Анну і Кайяфу. Існування цих семи чоловіків підтверджують історики. Але ми розглянемо деякі історичні дані лише про Тиберія, Понтія Пилата й Ірода.

Кесар Тиберій — відома історична постать. Його зовнішність увіковічили у своїх творах тогочасні митці. Римський сенат настановив його імператором 15 вересня 14 року н. е., коли Ісусу було приблизно 15 років.

Понтій Пилат згадується разом з Тиберієм у праці римського історика Тацита, яку він створив невдовзі після завершення написання Біблії. Ось що Тацит говорить про слово «християнин»: «Христа, від імені якого походить ця назва, стратив при Тиберію прокуратор Понтій Пилат».

Ірод Антипа знаний тим, що збудував біля Галілейського моря місто Тіверію, яке стало його резиденцією. Ймовірно, саме в Тіверії Ірод стяв голову Івану Хрестителю.

У Біблії також згадуються відомі історичні події, що сталися за панування Риму. Про час, коли народився Ісус, Боже Слово розповідає: «У ті дні від кесаря Августа вийшла постанова зробити перепис усієї населеної землі (це перший перепис, і відбувся він, коли Квіри́ній був намісником Сирії). Тож усі люди пішли на перепис, кожен до свого міста» (Луки 2:1—3).

Про Квіринія пишуть і Тацит, і юдейський історик І століття Йосиф Флавій. А свідченням того, що перепис дійсно відбувся, є указ римського намісника. У цьому документі, який зберігається в Британській бібліотеці, сказано: «Настав час провести перепис населення, тож необхідно закли́кати всіх, хто з будь-яких причин живе за межами своєї області, повернутись додому».

Біблія теж розповідає про «великий голод... за днів [римського імператора] Клавдія» (Дії 11:28). Йосиф Флавій підтверджує правдивість цих слів. Він  пише: «Того часу вони потерпали від голоду, і багато людей померло».

Крім того, в Дії 18:2 повідомляється, що «Клавдій наказав усім юдеям покинути Рим». Про цей наказ є згадка у біографії Клавдія, яку 121 року н. е. написав римський історик Светоній. Клавдій, за словами Светонія, «вигнав з Рима усіх євреїв», оскільки через вороже ставлення до християн, вони «постійно порушували спокій у місті».

Приблизно у той час, коли був вищезгаданий голод, Ірод Агріппа, як розповідається в Біблії, одягнув «царські шати» і звернувся з промовою до натовпу. Усі в захоплені почали кричати: «Це голос бога, а не людини!» Відразу після цього, як сказано далі, «черви стали їсти його [Ірода], і він помер» (Дії 12:21—23). Йосиф Флавій теж описав цю подію, але в більших подробицях. Він повідомляє, що Ірод Агріппа виголошував промову в «шатах, витканих повністю зі срібла». Згадує Йосиф Флавій і про «приступ гострого болю в животі», від якого Агріппа помер через п’ять днів.

За правління Римської імперії було записано та сповнилось чимало біблійних пророцтв. Наприклад, коли Ісус в’їжджав у Єрусалим, то зі слізьми на очах передрік, як римляни зруйнують це місто: «Прийдуть дні, коли вороги зведуть навколо тебе укріплення із частоколу... і не залишать у тобі каменя на камені, тому що ти не розпізнало часу, коли виконувалась твоя перевірка» (Луки 19:41—44).

Однак своїм послідовникам Ісус дав чіткі вказівки, як уникнути лиха: «Коли побачите, що Єрусалим, оточений військовими таборами, знайте: наблизилось його спустошення. Тоді нехай ті, що в Юдеї, втікають у гори, і хто в місті, хай виходить з нього» (Луки 21:20, 21). Можливо, Ісусові учні думали: «Хіба втечеш з міста під час облоги?»

Ось як Йосиф Флавій описав ті події. Оскільки євреї не сплачували Риму мито, в 66 році н. е. римський намісник забрав цю суму грошей з храмової скарбниці. Це викликало обурення юдейських повстанців, тож вони повбивали римських воїнів і проголосили незалежність. Трохи пізніше того ж року Цестій Галл, римський намісник Сирії, з 30-тисячним військом вирушив на південь до Єрусалима і прибув туди під час релігійного свята. Військо Галла, підійшовши до міста, почало підкопувати мури храму, в якому сховалися повстанці. Раптом з невідомих причин Галл відступив. На радощах євреї погналися за римлянами і стали атакувати їх.

Але ці події не ввели в оману правдивих християн. Вони зрозуміли, що сповняється Ісусове пророцтво, адже місто було оточене військовими таборами. Тепер же, коли військо відступило, є нагода втекти. Чимало вірних християн подалося до Пелли, політично нейтрального язичницького міста, розташованого в горах за Йорданом.

А що сталося з Єрусалимом? Римське військо повернулося, однак цього разу під проводом Веспасіана і його сина Тита. Воно налічувало 60 000 воїнів. Коли 70 року н. е. напередодні Пасхи римляни підійшли до Єрусалима, всі його мешканці й паломники, які прибули на свято, опинилися в пастці. Римські війська вирубали в околицях усі дерева і, як передрікав Ісус, побудували укріплення із частоколу. Приблизно через п’ять місяців місто було підкорене.

Хоча Тит наказав не чіпати храму, якийсь солдат кинув смолоскип і храм згорів дощенту — не залишилося каменя на камені. Так збулося кожне слово Ісусового пророцтва. Як писав Йосиф Флавій, у місті загинуло близько 1 100 000 євреїв і прозелітів, здебільшого від голоду і хвороб, а 97 000 було взято в полон. Багато полонених стали рабами в Римі. Сьогодні  в цьому місті можна відвідати знаменитий Колізей, будівництво якого завершив Тит, повернувшись з походу в Юдею. Також тут можна побачити арку Тита, зведену в пам’ять про взяття Єрусалима. Отже, біблійні пророцтва дійсно гідні довір’я, бо сповняються в найменших подробицях. Тому необхідно зважати на те, що Біблія говорить про майбутнє.

Коли Ісуса привели до римського намісника Понтія Пилата, він сказав, що його Царство, або уряд, «не належить цьому світу» (Івана 18:36). Ісус вчив своїх послідовників молитися про прихід того уряду: «Батьку наш, що на небесах. Нехай прийде твоє царство. Нехай виконується твоя воля як на небі, так і на землі» (Матвія 6:9, 10). Зверніть увагу, що під правлінням Божого Царства на землі буде виконуватись воля Бога, а не гордих та честолюбних людей.

Ісус уже править на небі, і невдовзі він згідно з Божим початковим наміром перетворить усю землю на рай (Луки 23:43).

А коли Боже Царство втрутиться в справи людства? Воскреслий Ісус дав відповідь на це запитання апостолу Івану, який був ув’язнений на острові Патмос. Сталося це за правління римського імператора Доміціана, брата Тита. У захопливому видінні Ісус розповів Івану про «сімох царів: п’ять з них уже відійшло, один є тепер, а інший ще не прийшов. Коли ж прийде, то залишиться ненадовго» (Об’явлення 17:10).

У час написання цих слів п’ять «царів», або імперій,— Єгипет, Ассирія, Вавилон, Мідо-Персія та Греція — вже впали. Та, котра «є тепер»,— це Рим. Залишилась лише одна — остання світова держава, що відіграла свою роль у біблійній історії. Що це за держава? Як довго вона правитиме? Відповіді на ці запитання будуть розглядатися в наступному номері.