Щось цінніше за престижну кар’єру

Розповів Мурат Ібатуллін

У 1987 році Міністерство охорони здоров’я скерувало мене як лікаря на чотири роки до Уганди. Мушу визнати, що мені взагалі не хотілося повертатися в свою країну. Я сподівався здобути досвід, який допоміг би мені знайти роботу в багатших країнах, як-от в Австралії, Канаді чи США. Проте в 1991 році мої плани змінилися і я таки повернувся додому. Дозвольте пояснити чому.

Я НАРОДИВСЯ 1953 року в Казані, столиці Татарської Республіки, яка розташована в центрі Російської Федерації. Мої батьки — татари, а більшість татар сповідують мусульманство. Пам’ятаю, що в дитинстві часто бачив, як дідусь з бабусею навколішках молились Аллаху. Їхні діти, в тому числі й мої батьки, наказували нам вийти з кімнати і не заважати їм. Батьки, будучи комуністами й атеїстами, соромилися, що дідусь та бабуся були релігійними.

Коли я мав чотири роки, то став жертвою останньої епідемії поліомієліту в Радянському Союзі, тому мене часто возили по лікарнях та санаторіях. Пригадую, як дідусь молився за моє одужання. Я хотів бути як інші діти і, незважаючи на хвору ногу, грав у футбол, хокей та різні ігри.

У підліткові роки в мене з’явилося бажання стати лікарем. Я не був ані віруючим, ані атеїстом. Просто ніколи не думав про Бога. Через комуністичну ідеологію я часто сперечався з батьком та дядьком. Батько працював у КДБ, а дядько читав лекції з філософії в університеті. Закінчивши медуніверситет, я поставив собі ціль стати добрим нейрохірургом та емігрувати за кордон.

У пошуках кращого життя

В 1984 році я захистив докторську дисертацію на тему діагностики пухлин головного  мозку. Пізніше, 1987 року, мене направили до Уганди, де я працював у лікарні в Кампалі. Разом зі мною в цю мальовничу країну приїхала моя дружина Ділбар і наші діти — семирічний Рустем та чотирирічна Аліса. Робота в лікарні дуже виснажувала, іноді доводилося оперувати навіть ВІЛ-інфікованих. Оскільки в Уганді було лише два нейрохірурги, я часто їздив у різні лікарні по цілій країні.

Якось у книжковому кіоску ми з дружиною вперше в житті побачили Біблію російською мовою і купили кілька примірників, щоб вислати також друзям у Радянський Союз. У той час придбати її там було просто неможливо. Прочитавши кілька розділів з Біблії, ми зупинилися, тому що нічого не зрозуміли.

Протягом трьох років ми відвідували різні церкви в Уганді, намагаючись зрозуміти, у що вірять місцеві люди і в чому знаходять зміст у житті. Крім того, я вирішив прочитати Коран в оригіналі. Ми з Рустемом навіть записалися на курси арабської мови. Через декілька місяців ми вже говорили арабською на побутовому рівні.

Приблизно в той час наша сім’я познайомилась з Гайнцом та Маріане Вертгольцами — місіонерами, які навчали Біблії. Гайнц походив з Німеччини, а Маріане — з Австрії. При першій розмові ми взагалі не торкалися релігійної теми, а, подібно до інших європейців, що зустрілися в Африці, розпитували, хто чим займається. Подружжя розказало, що вони місіонери Свідків Єгови і приїхали допомогти людям зрозуміти Біблію.

Мені відразу пригадалося, як на лекціях з філософії нас вчили, що Свідки — це секта, яка приносить у жертву дітей і п’є їхню кров. Я розказав про це Гайнцу і Маріане, бо не вірив, що вони на таке здатні. На прощання ми з Ділбар взяли по примірнику книжки «Ви можете жити вічно в Раю на землі» і за кілька годин майже всю її прочитали. Коли я запитав Ділбар, що вона про все це думає, дружина відповіла, що в захопленні від прочитаного. На мене книжка справила подібне враження.

Тепер ми прагнули знову порозмовляти з Гайнцом і Маріане. Зустрівшись, ми обговорили багато тем. Біблійна інформація ще більше зворушила наше серце, і нам захотілося поділитися своїми знаннями з друзями і колегами. Серед них був російський посол, консули Радянського Союзу й інших країн та представник Ватикану. Власне він дуже здивував нас, сказавши, що Старий Завіт — це «збірка міфів».

Повернення додому

У 1991 році, за місяць до повернення, ми з Ділбар вирішили стати Свідками Єгови. Нам хотілося відразу після приїзду до Казані продовжити ходити на зібрання. Як же ми розчарувалися, коли за три місяці не знайшли ані Залу Царства, ані жодного співвіруючого! Тому ми самі почали проповідувати від дому до дому, як це роблять Свідки Єгови по цілому світі. Нам вдалося закласти кілька біблійних вивчень, і одна з жінок згодом стала Свідком.

 Одного разу нас відвідав старенький Свідок, який отримав нашу адресу від співвіруючих в Уганді. Ми відразу приєдналися до групи з 15 осіб, які проводили зібрання в маленькій однокімнатній квартирі. Гайнц і Маріане підтримували з нами зв’язок і навіть приїхали до нас у Казань. Пізніше ми також відвідали їх у Болгарії, куди вони були призначені місіонерами після Уганди. Тут вони й досі служать.

Багатий духовний урожай

Працюючи у різних лікарнях, я намагався при кожній нагоді ділитися зі співробітниками біблійною правдою. Багато з них, у тому числі кілька медиків, відгукнулося та невдовзі стало Свідками Єгови. У 1992 році, через рік після нашого приїзду, група Свідків у Казані вже нараховувала 45 осіб, а ще через рік — понад 100. Сьогодні в Казані діє сім зборів Свідків Єгови — п’ять російськомовних, один татаромовний і один збір мовою жестів. Також тут є вірменська та англійська групи.

У 1993 році я відвідав медичну конференцію в Нью-Йорку і побував на екскурсії у всесвітньому центрі Свідків Єгови в Брукліні. Там я познайомився з Ллойдом Беррі, який допомагав координувати працю проповідування Свідків по всьому світі. Незважаючи на свою зайнятість, він знайшов час для мене.

Ми порозмовляли про потребу мати біблійну літературу татарською мовою. І от через декілька років у Росії було організовано татарську перекладацьку групу і з’явилася література цією мовою. Згодом ми почали регулярно отримувати журнал «Вартова башта», призначений для вивчення Біблії. Незабаром сформувався перший збір татарською мовою.

Використання методів збереження крові

Я дотримувався усіх Божих законів, також і закону, записаного у Дії 15:20. Там сказано, що Божі слуги повинні «стримуватися... від крові». А в 29 вірші додається, що потрібно теж «стримуватися від пожертвуваного ідолам, від крові, від м’яса задушених тварин і від блуду».

Тому Свідки Єгови, звертаючись до лікарів, просять поважати їхній погляд щодо крові і використовувати безкровні методи лікування. Якийсь час я співпрацював з комітетом зв’язку з лікарнями в Казані *. У 1997 році до нас з Новосибірська звернулася мати однорічного Павлика, який потребував термінової операції. Тоді в Росії було декілька досвідчених лікарів, які робили операції без переливання крові. Ми почали шукати такого лікаря.

Нам вдалося знайти кардіохірургічну лікарню в Казані, де погодилися прооперувати Павлика. Тридцять першого березня 1997 року хірурги успішно провели операцію без переливання крові і усунули серйозну ваду серця, яка називається тетрада Фалло. Газета «Вєчєрняя Казань» за 3 квітня повідомила: «Маленький хлопчик почувається добре і більше не потребує ліків для серця... Вперше за одинадцять місяців мама  Павлика може полегшено зітхнути». Невдовзі після операції Павлик видужав і зробив свої перші кроки у лікарняному коридорі.

Сьогодні у Павла добре здоров’я, і він вже навчається у восьмому класі. Хлопець веде нормальне життя і любить плавати, кататися на ковзанах та грати футбол. Павло з мамою належать до збору Свідків Єгови в Новосибірську. Після випадку з Павлом хірурги тієї ж лікарні успішно зробили операції на серце кільком пацієнтам-Свідкам без переливання крові. Медицина в Татарстані далі розвивається, і безкровна хірургія набирає щораз більшої популярності.

Моя теперішня робота

Я з Ділбар, а також кілька інших Свідків працюємо в лікарні, яка надає висококваліфіковану медичну допомогу пацієнтам з неврологічними і кардіологічними проблемами. Ми проводимо різні операції, особливо з використанням методів збереження крові. Я працюю нейрокардіологом і продовжую вдосконалюватися в неінвазивній безкровній нейрохірургії. Будучи професором відділення неврології і нейрохірургії Казанського державного медуніверситету, я читаю лекції студентам-медикам та лікарям і показую їм переваги безкровної медицини *.

Моя дружина займається ультразвуковою діагностикою в тій самій лікарні. Ми дуже любимо свою роботу, оскільки можемо допомагати людям. Але більшу насолоду отримуємо, коли бачимо, як біблійна правда духовно уздоровлює людей. Ми радіємо, що можемо розповідати іншим про Божу обіцянку, згідно з якою невдовзі тут, на землі, «не скаже мешканець “Я хворий!”» (Ісаї 33:24).

[Примітки]

[Ілюстрація на сторінці 12]

Під час лікарської практики в Африці

[Ілюстрація на сторінці 13]

У 1990 році ми з дружиною почали вивчати Біблію зі Свідками Єгови

[Ілюстрація на сторінці 14]

З Ллойдом Беррі під час екскурсії в Брукліні (Нью-Йорк, 1993 рік)

[Ілюстрація на сторінці 15]

Павло з мамою сьогодні

[Ілюстрація на сторінці 15]

У проповідницькому служінні з Ділбар