Госпісна медицина. Яка її мета?

«Моя 94-річна мама, яка страждала від Альцгаймера та серцевої недостатності, вже не вставала з ліжка. Вона нічого не їла і не реагувала на наші спроби розбудити її. В лікарні мені сказали, що у неї “змінений стан свідомості”. Я хотіла доглядати маму вдома, але потребувала допомоги» (Джін).

ВІД невиліковної недуги страждає не лише сам хворий, але і його рідні. Часто перед ними постає нелегкий вибір: продовжити життя близької людини будь-яким коштом чи лише зробити останні дні її життя якомога приємнішими.

Багато хто вирішує скористатися допомогою госпісної медицини. Вона включає в себе піклування про емоційні, духовні та соціальні потреби невиліковно хворого. Мета госпісної медицини — усунути страждання, спричинені смертельною хворобою. Система госпісів поширена приблизно в половині країн світу, хоча й, можливо, не скрізь однаково розвинена. Наприклад, більшість країн Африки через зростання кількості ВІЛ-інфікованих, хворих на СНІД та рак вже мають програму госпісної медицини чи починають її впроваджувати.

Мета госпісної медицини

Деякі пацієнти вважають, що скористатися допомогою госпісу — це те саме, що припинити боротьбу за життя. Члени сім’ї можуть думати, що немилосердно віддати близьку людину в госпіс і просто чекати на її смерть. Проте коли людина вирішує скористатися такою допомогою, це не означає, що вона відмовляється боротися за життя. Радше у госпісі пацієнт не страждає так сильно і може добре почуватися до кінця свого життя. Також госпіс дає можливість членам родини перебувати поруч з близькою людиною і підтримувати її.

Хоча у госпісі не виліковують хронічних хвороб, все ж тут надають допомогу при таких ускладненнях, як-от пневмонія чи інфекція сечового міхура. Якщо обставини змінюються — з’являється нова ефективна терапія або недуга відступає,— хворому можуть знову запропонувати звичайне лікування.

Переваги домашнього догляду

У певних країнах госпісну допомогу надають лише в медичних установах. Однак в інших країнах, якщо цього бажають родичі, нею можна скористатися вдома. У багатьох культурах, наприклад в Африці,  прийнято, щоб про важкохворих і стареньких дбала сім’я, тоді вони не почуваються покинутими.

Піклуючись про близьку людину вдома, сім’я може звертатись за допомогою до команди працівників госпісної програми. До цієї команди входить лікар, медсестри, санітари та психолог. Вони навчають, як полегшити страждання хворого, і пояснюють, чого слід очікувати в останні хвилини життя. Також вони з розумінням ставляться до побажань пацієнта та його родини. Наприклад, за рішенням сім’ї вони не робитимуть непотрібних діагностичних тестів і, якщо хворий не може самостійно їсти, не кормитимуть його через зонд.

Долорес та Джін доглядають свого 96-річного батька вдома. Оскільки в нього постійно погіршується здоров’я, вони дуже вдячні за допомогу, яку отримують. Долорес каже: «П’ять днів на тиждень до нас приходить доглядальниця і допомагає купати батька, якщо потрібно, підстригає та бриє його, а також змінює постіль. Раз на тиждень приходить медсестра, щоб виміряти температуру, тиск та пульс, перевірити тип дихання і поповнити запас ліків. Раз у три тижні батька відвідує лікар. Якщо ж ми потребуємо їхньої допомоги частіше, то можемо зв’язатися з ними у будь-який момент».

Найціннішим у госпісній медицині є те, що команда медиків завжди готова прийти на допомогу. Досвідчені працівники підбирають ефективні ліки і болезаспокійливі препарати, які б не притуплювали свідомості хворого. Іноді вони проводять оксигенотерапію — штучну вентиляцію легень. Завдяки такій підтримці пацієнти не бояться, що в останні дні життя будуть страждати від болю чи інших неприємних симптомів, тому вони і їхні піклувальники почуваються спокійнішими.

Турбота, сповнена співчуття

Персонал госпісу розуміє, що слід зважати на почуття пацієнта і виявляти до нього  повагу. Марта, яка працює в госпісі понад 20 років, говорить: «Спочатку я дізнаюся, що люблять і чого не люблять пацієнти, а тоді намагаюсь допомогти їм в повній мірі насолоджуватися залишеним часом. Я часто дуже прив’язуюсь до них, а декого навіть щиро люблю. Щоправда, іноді пацієнти з хворобою Альцгаймера чи іншими деменціями стають агресивними і намагаються вдарити мене, вкусити або й копнути. Проте я завжди пам’ятаю, що людина поводиться так лише через хворобу».

Працівники госпісу, виконуючи свою нелегку роботу, відчувають внутрішнє задоволення. Ось що говорить Марта: «Завдяки моїй підтримці, рідним значно легше доглядати за близькою людиною. Їм стає спокійніше від усвідомлення того, що кваліфікована госпісна команда готова нести тягар турбот разом з ними».

Госпіс — це добра альтернатива лікарні чи будинку для людей похилого віку, адже тут надають практичну допомогу співчутливі фахівці. Джін, згадана на початку, задоволена, що вибрала саме госпісну медицину в догляді за мамою. Вона каже: «Мама могла залишатися в оточені рідних, які дбали про її фізичні, емоційні та духовні потреби, і водночас отримувати медичну допомогу та необхідні ліки. Усі працівники госпісної служби були добрими фахівцями і чуйними людьми. Ми дуже цінували їхні поради та досвід. Я впевнена, що мама була задоволена такою опікою».

[Вставка на сторінці 17]

Найціннішим у госпісній медицині є те, що команда медиків завжди готова прийти на допомогу

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 16]

«Ми були поряд з нею»

Жінка, на ім’я Ісавель, живе в Мексиці. Її мама 16 років вела боротьбу з раком молочної залози. На жаль, рак пустив метастази і вже не підлягав лікуванню. Ісавель пригадує: «Ми дуже переживали і молилися, щоб мама не зазнавала нестерпного болю, який часто відчувають хворі на рак перед смертю. Відповіддю на наші молитви була місцева лікарка, яка спеціалізувалася у паліативній медицині. Вона приходила раз на тиждень, виписувала відповідні болезаспокійливі ліки і давала нам чіткі та легкі для виконання поради по догляду за мамою. Особливо нас потішала думка, що в разі потреби можемо викликати лікаря в будь-який момент. В останні дні життя мама не відчувала болю, була спокійна і навіть могла трошки поїсти. Ми були поряд з нею аж до її смерті. Вона померла вдома уві сні».

[Рамка на сторінці 17]

Коли кінець неминучий

Дбайте про те, щоб простирадла були чистими, сухими та не мали складок. Аби запобігти пролежням, регулярно перевертайте хворого і вчасно змінюйте спідню білизну або памперси, якщо у нього нетримання. Щоб добре працював кишківник, можна використовувати свічки та сольові клізми. Перед смертю людині не обов’язково давати їжу та воду. Натомість зволожуйте рот шматочком льоду чи мокрим тампоном та змазуйте губи бальзамом. Хворому стає набагато легше, коли просто тримати його за руку. Пам’ятайте, що він може чути до останніх хвилин свого життя.