Епідемія ненависті

«Люди ніколи не розуміють тих, кого вони ненавидять» (ДЖЕЙМС РАССЕЛ ЛОУЕЛЛ, ЕСЕЇСТ І ДИПЛОМАТ).

ЗДАЄТЬСЯ, що сьогодні ми звідусіль оточені ненавистю. Такі назви, як Східний Тимор, Косово, Ліберія, Литтлтон і Сараєво, а також неонацисти, бритоголові й крайні расисти, асоціюються в наших розумах з незатертими о́бразами обвуглених руїн, свіжовиритих спільних могил і мертвих тіл.

Надії на майбутнє без ненависті, конфліктів і насилля зруйнувалися. Даніелль Міттеран, дружина покійного президента Франції, пригадує про часи своєї молодості: «Люди мріяли про вільне життя в братньому суспільстві, якому могли довіряти, про те, що, живучи серед людей і з людьми, могли мати внутрішній мир; вони мріяли про здорове, мирне й сповнене гідності життя в міцному й благородному світі, який би дбав про них». Що сталося з цими ідеалами? Вона з жалем сказала: «Слід визнати, що через півсторіччя надходить крах наших мрій».

Сучасного відродження ненависті неможливо не помітити. Ненависть повсюдна й набирає чимраз більш кричущих форм. Почуття особистої безпеки, яке мільйони недооцінюють, поступається хвилі безглуздих актів ненависті, кожен з яких жахливіший за попередній. Навіть якщо ми не відчуваємо ненависті вдома або в нашій країні, вона чигає на нас деінде. Ми, можливо, бачимо прояви ненависті в новинах по телебаченню і в повідомленнях про актуальні події. Деякі види ненависті навіть проникли в Інтернет. Розгляньте кілька прикладів.

В останньому десятиріччі відбувся небувалий сплеск націоналізму. «Націоналізм,— зауважує Джозеф С. Най Молодший, директор Гарвардського центру міжнародних питань,— у більшості частин світу не послаблюється, а посилюється. Замість «глобального села» по цілій землі бачимо більш розрізнені «села». Це у свою чергу збільшує можливість конфліктів».

Інші форми ненависті куди підступніші: вони приховуються в межах країни або навіть по-сусідству. Коли п’ять бритоголових убили літнього сикха в Канаді, у цьому факті «декотрі почали вбачати відродження злочинів через ненависть, і це в країні, яку часто ставлять за приклад расової терпимості». У Німеччині за останні роки поступово зменшилась кількість нападів расистів-екстремістів, але 1997 року число таких нападів підскочило до 27 відсотків. «Це невтішна тенденція»,— сказав міністр внутрішніх справ Манфред Кантер.

В одному повідомленні з північної Албанії говориться, що понад 6000 дітей — це, по суті, домашні в’язні, оскільки існує побоювання, що тих дітей застрілять вороги їхніх сімей. Ці діти — жертви традиційної кривавої помсти, «яка паралізувала життя тисяч сімей». За повідомленнями Федерального бюро розслідувань (ФБР),  у Сполучених Штатах Америки «більш як половина із 7755 злочинів, скоєних через ненависть, що про них було повідомлено ФБР у 1998 році, зумовлена расовим упередженням». Мотивами решти вчинених через ненависть злочинів було упередження з огляду на релігію, етнічне або національне походження, а також інвалідність.

Крім того, щодня газетні заголовки вказують на епідемію ксенофобії, яка скерована переважно проти біженців, котрих тепер налічується понад 21 мільйон. На жаль, більшість тих, хто виражає ненависть до іноземців,— це молоді люди, підбурювані безвідповідальними політичними діячами та людьми, які шукають козлів відпущення. Менш очевидні ознаки подібного явища — це недовір’я, нетерпимість і заяложений погляд на інакших людей.

Що викликає цю епідемію ненависті? Що можна зробити, аби викоренити ненависть? Ці питання буде обговорено в наступній статті.

 [Відомості про ілюстрацію, сторінка 2]

Обкладинка, вгорі: UN PHOTO 186705/J. Isaac

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 3]

Daud/Sipa Press