На роботу на острови Тихого океану!

 У ЗАЛАХ чекання міжнародних аеропортів Брисбена та Сіднея (Австралія) панувало незвичайне пожвавлення. Група із 46 осіб збиралася до польоту на сонячні острови Самоа, де вони мали зустрітися зі своїми 39 товаришами з Нової Зеландії, Гаваїв та Сполучених Штатів Америки. У цих людей був дуже нетиповий багаж, переважно робочий інструмент: молотки, пили та свердла. Зазвичай той, хто вирушає на мальовничі острови Тихого океану, не бере таких речей. Що там казати, їхня подорож була унікальна.

Ті люди подорожували на власний кошт, щоб два тижні безоплатно працювати добровольцями на будівництві, яке велося під наглядом Регіонального інженерного бюро з австралійського філіалу Свідків Єгови. Ця будівельна програма фінансується за рахунок добровільних пожертв. Сюди входить зведення Залів Царства, Залів конгресів, місіонерських домів, а також філіалів та перекладацьких бюро, необхідних для обслуговування зборів Свідків Єгови, кількість яких зростає на тихоокеанських островах швидкими темпами. Охоче вас познайомимо з декількома працівниками, які вже брали участь у будівництві Залів Царства у своїх країнах.

Макс за професією покрівельник, він приїхав з Каури (Новий Південний Уельс, Австралія). Макс одружений, має п’ятеро дітей. Його співпрацівник, Арнольд, прибув з Гаваїв. У цього чоловіка два сини, крім того, він піонерує, тобто виконує повночасне служіння. Вдома Макс і Арнольд служать у своїх зборах старійшинами. Очевидно, ці чоловіки, як і більшість учасників будівництва, виявили бажання працювати тут не тому, що мають зайвий час. Просто вони та їхні родини усвідомлюють, що існує така потреба, і хочуть робити все можливе, аби внести свою частку в цю будову.

Працівники різного походження надають необхідну допомогу

Вміння і допомога цих людей були потрібні в Тувалу — тихоокеанській державі, населення якої становить приблизно 10 500 чоловік. Ця держава займає ізольовану групу дев’яти коралових островів, що розташована поблизу екватора та північно-західної частини архіпелагу Самоа. Площа кожного острова становить у середньому два з половиною квадратних кілометри. У 1994 році місцевий збір із 61 Свідка нагально потребував нового Залу Царства та більшого перекладацького бюро.

 У цій частині тихоокеанських тропіків будівлі слід проектувати й будувати так, щоб вони змогли витримати сильні грози й циклони, які бувають тут досить часто. Але на островах Тувалу є мало будівельних матеріалів доброї якості. Як же тоді бути? Усе, починаючи від покрівельного матеріалу й будівельних ферм і закінчуючи меблями й фіранками, унітазами й душовими сітками, навіть гвинти та цвяхи, було переправлено з Австралії.

Перед тим як прийшли матеріали, маленька група приготувала місце й заклала фундамент. А тоді прибули міжнародні працівники, щоб будувати, фарбувати і меблювати приміщення.

До речі, уся ця діяльність у Тувалу розгнівила місцевого священика, який проголосив по радіо, що Свідки будують «вавилонську башту»! Як же було насправді? «Біблія говорить, що, коли будівельники вавилонської башти перестали розуміти одні одних, через те що Бог помішав їхні мови, вони були змушені припинити будову й покинути незакінчену башту»,— зауважує добровільний працівник на ім’я Греймі (Буття 11:1—9). «Але коли люди працюють для Бога Єгови, усе відбувається зовсім інакше. Хоча будівельники розмовляють різними мовами і мають різне походження, будівництво завжди доводиться до кінця». Так само й цього разу роботу було виконано лише за два тижні. А на присвячення прибуло 163 особи, у тому числі дружина прем’єр-міністра.

Даг, наглядач будови, пригадує: «Було дуже приємно працювати з добровольцями з інших країн. Ми по-різному виконуємо працю, маємо різну термінологію, навіть різні системи вимірювання, але ніщо не стало на заваді». Він вже брав участь у багатьох таких будовах. Даг говорить: «Я ще раз переконався, що з допомогою Єгови його народ може зводити будівлі будь-де на землі, навіть в ізольованих місцях з важким кліматом. Ми, безперечно, маємо багато талановитих людей, але уможливлює все дух Єгови».

Божий дух спонукує також Свідків-остров’ян забезпечувати працівників харчами та житлом, а це для декого велика жертва. Прибулі дуже цінують таку гостинність. Кен, австралієць з Мельбурна, працював на подібній будові у Французькій Полінезії. Він говорить: «Ми прибули для того, щоб служити, а до нас ставилися, як до царів». Коли можливо, місцеві Свідки також допомагають на будові. На Соломонових островах жінки вручну мішали бетон. Сто чоловіків і жінок піднімалися за лісоматеріалом високо в гори, де не припиняються дощі. Вони знесли понад 40 тонн дерева. Не обійшлося й без допомоги молодих людей. Один працівник з Нової Зеландії пригадує: «Пам’ятаю, один молодий брат-остров’янин ніс за раз два-три мішки цементу. І він цілий день — і в дощ, і в спеку — кидав лопатою гравій».

 У тому, що на будівництві працювали місцеві Свідки, була ще одна перевага. Філіал Товариства Вартової башти на Самоа повідомляє: «Брати-остров’яни набули професійних навичок, які знадобляться їм, коли виникне потреба в нових Залах Царства, а також під час ремонтів та реконструкцій будівель після циклонів. Крім того, тепер їм буде легше знайти роботу, щоб заробляти собі на життя, оскільки в цій місцевості для багатьох це велика проблема».

Будова стає чудовим свідченням

У Хоніарі Колін побачив, як будується Зал конгресів для Свідків на Соломонових островах. Це справило на нього сильне враження. Цей чоловік написав мовою піджин-інгліш до місцевого філіалу Товариства Вартової башти: «Вони всі одно, ніхто не напосідає на нікого, вони ще й одна родина». Незабаром після того Колін повернувся до свого села на острові Аруліго, що лежить за 40 кілометрів. Вдома він з родиною почав будувати свій Зал Царства. Цього разу вони надіслали до філіалу таке повідомлення: «Наш Зал Царства, навіть кафедра для промовця, готові. Чи можна нам проводити тут зібрання?» Працівники філіалу одразу все організували, і тепер зібрання регулярно відвідує понад 60 чоловік.

Новобудову в Тувалу бачив і радник Європейського Союзу. «Мабуть, усі вам кажуть те саме,— сказав він одному робітникові,— але я мушу теж додати: це просто чудо!» Одна телефоністка запитала жінку, яка приїхала добровільно працювати на будову: «Чому ви такі щасливі? Тут така спека!» Вони ніколи не бачили, як справжні християни чинять добро і виявляють саможертовність на ділі.

Вони не жалкують про це

«Хто сіє щедро,— той щедро й жатиме»,— говорить Біблія в 2 Коринтян 9:6. Працівники, їхні сім’ї та збори щедро сіють, допомагаючи своїм співвіруючим, Свідкам з Океанії. «Мій збір заплатив більше, ніж третю частину ціни за квиток на літак,— говорить Росс, старійшина з Кінкамбера, розташованого поблизу Сіднея,— а мій швагер, який також приїхав зі мною, дав ще 500 доларів». Інший працівник оплатив подорож, продавши свою машину. Ще інший продав трохи землі. Кевіну були потрібні додаткові 900 доларів, тому він вирішив продати 16 своїх дворічних голубів. Він через знайомого знайшов покупця, який запропонував йому за них рівно 900 доларів!

«Чи поїздка була варта суми в розмірі 6000 доларів, якщо брати до уваги гроші за переліт і неотриману зарплату?» — запитали в Дані і Шерил. «Звичайно! Навіть якби ця сума була у два рази вища, почуття задоволення і радості набагато більше компенсували б витрати»,— відповіли вони. Новозеландець Елан з міста Нельсона додав: «Усієї суми, в яку мені обійшлася поїздка до Тувалу, я не витратив би навіть на політ до Європи. Але хіба б я зазнав стільки благословень і знайшов би так багато друзів різного походження? Чи тоді я зробив би щось добре для когось іншого? Аж ніяк! І хоч я дещо зробив для наших братів-остров’ян, вони віддали мені набагато більше».

Також ця будова мала успіх завдяки підтримці членів сімей. Хоча декотрі дружини приїхали разом зі своїми чоловіками і навіть допомагали на будівництві, інші не змогли покинути дітей-школярів або певні обов’язки. «Моя дружина виявила більшу жертовність, ніж я, коли погодилась доглядати за дітьми та домом у час моєї відсутності»,— сказав Клей. Безсумнівно, усі чоловіки, які не змогли взяти з собою дружин, від щирого серця погодяться з ним.

Після закінчення будови в Тувалу добровільні працівники побудували Зали Царства, Зали конгресів, місіонерські доми й перекладацькі бюро у Фіджі, Тонга, Папуа — Новій Гвінеї, Новій Каледонії та інших місцях. Багато споруд, у тому числі декотрі в Південно-Східній Азії, поки що тільки проектуються. Чи вистачить для них робітників?

Очевидно, з цим труднощів не буде. «Кожен, хто брав участь у міжнародних будовах, просив, щоб про нього пам’ятали, коли знову будуть щось планувати,— написав гавайський філіал.— Повернувшись додому, вони одразу беруться робити для цього заощадження». Хіба починання може бути безуспішне, коли його учасники безкорисливо віддають свої сили і зазнають рясних благословень від Єгови?

[Ілюстрація на сторінці 9]

Матеріали для будівництва.

[Ілюстрації на сторінці 9]

Бригада робітників на будові.

[Ілюстрації на сторінці 10]

Після закінчення будівництва ми раділи тому, що здійснив Божий дух.