Чи ви вмієте чекати?

ЧИ ВИ можете собі уявити, скільки часу люди щорічно витрачають на чекання? Вони чекають у магазинних чергах і на автозаправних станціях. Чекають, поки їх обслужать у ресторані. Чекають на прийомі в лікаря. Чекають на автобуси й поїзди. І справді, за все своє життя людина витрачає стільки часу на чекання, що в це просто важко повірити. За певними підрахунками, самі лише мешканці Німеччини щороку втрачають 4,7 мільярда годин, стоячи в автомобільних заторах! Коли весь цей час склали, загальна тривалість дорівнювала середній тривалості життя майже 7000 чоловік.

Чекання може викликати безліч негативних емоцій. Живучи сьогодні, ми відчуваємо постійний брак часу, і коли на нас тисне усвідомлення того, скільки ще треба зробити, чекання може стати справжнім випробуванням. Письменник Олександр Роуз якось сказав: «Причина половини мук у житті — це чекання».

Американський політичний діяч Бенджамін Франклін усвідомлював, що чекання також багато коштує. Понад 250 років тому він зауважив: «Час — це гроші». Саме тому різні організації шукають можливостей уникнути непотрібних затримок у роботі. Чим більше товарів удасться випустити за короткий строк, тим більші будуть прибутки. Підприємства з обслуговування населення, знаючи, що догодити клієнтам можна зокрема тоді, коли зменшити час очікування, намагаються пропонувати швидке обслуговування: швидкі обіди, здійснення банківських операцій із салону власного автомобіля тощо.

Марнування життя

Американський поет XIX сторіччя Ралф-Уолдо Емерсон колись пожалівся: «Як же через чекання марнується життя!» Ближче до наших часів письменник Ланс Мароу поскаржився на те, наскільки нудно і фізично виснажливо чекати, а тоді згадав про «менш очевидне лихо, яке несе з собою чекання».  Що ж це за лихо? «Усвідомлення, що в тебе крадуть найцінніше — час, частинку твого життя, і що цього часу більше не повернути». Сумно, але факт: час, відданий чеканню, втрачається раз і назавжди.

Звичайно, коли б життя не було таким коротким, чекання нас так не турбувало б. Але життя справді коротке. Кілька тисяч років тому біблійний псалмоспівець зауважив: «Дні літ наших — у них сімдесят літ, а при силах — вісімдесят літ, і гордощі їхні — страждання й марнота, бо все швидко минає, і ми відлітаємо» (Псалом 90:10). Хоч би де ми жили і хоч би ким були, наше життя — дні, години й хвилини, тобто час, який нам дано при народженні,— дійсно має свої межі. А втім, нам просто не уникнути ситуацій, коли, чекаючи на когось або на щось, ми просто змушені марнувати цей дорогоцінний час.

Учімося чекати

Більшість із нас, мабуть, їхали колись у машині з водієм, котрий постійно намагався обігнати автомобілі спереду. Часто у цьому немає жодної негайної потреби: шоферу не потрібно поспішати на якусь термінову зустріч. Але він просто не може змиритися з тим, що швидкість його їзди залежить від іншого водія. Брак терпіння цього шофера явно свідчить про його недолік: він не навчився чекати. Не навчився? Так, бо вміння чекати — це річ, якої треба учитись. Жоден з нас не народжується з цим умінням. Коли немовля голодне або має якісь інші потреби, йому слід відразу приділити увагу. Лише пізніше діти усвідомлюють, що інколи, аби щось отримати, треба почекати. І оскільки чекання в нашому житті просто неминуче, людина, котра вміє терпеливо чекати, виявляє цим правдиву зрілість.

Існують, безперечно, надзвичайні ситуації, коли нетерпіння можна зрозуміти. Наприклад, якщо молодий чоловік спішить завезти свою дружину до лікарні, бо вона ось-ось має народити, а по дорозі стаються якісь затримки, його нетерпеливість цілком виправдана. Ангели, котрі спонукували Лота вийти зі Содома, не збиралися чекати, поки він зволікав. На місто чекало знищення, отже життя Лота і його сім’ї було в небезпеці (Буття 19:15, 16). Однак у більшості випадків, коли люди змушені чекати, їхнє життя не висить на волосині. У такі моменти було б набагато приємніше, якби кожен умів виявляти терпеливість, навіть якщо чекати доводиться через чиєсь невміння швидко виконати свою роботу або з браку зацікавленості. Крім того, якби кожний навчився добре використовувати час, який іде на чекання, то виявляти терпеливість було б набагато легше. В рамці на сторінці 5 даються поради, як можна не тільки спокійніше зносити чекання, але й мудро використовувати цей час.

Слід також зауважити, що інколи нетерплячість є виявом пихи і свідчить, що, на думку людини, вона надто важлива, аби її затримували. Особам, котрі виявляють подібний склад розуму, варто проаналізувати такі слова з Біблії: «Ліпший терпеливий від чванькуватого» (Екклезіяста 7:8). Чванькуватість, тобто гордість,— це серйозна вада характеру, і в одній біблійній приповісті говориться: «Всякий гордий серцем — гидота в Господа» (Приповістей 16:5, Кул.). Отже, щоб навчитися терпеливості, навчитися чекати, можливо, доведеться відверто проаналізувати самих себе та свої стосунки з ближніми.

Терпеливість буде винагороджена

Зазвичай нам легше чекати на щось, коли ми впевнені, що цього варто чекати і що таки дочекаємось. У зв’язку з цим добре задуматись над одним фактом: усі правдиві Божі поклонники чекають сповнення його дивовижних обітниць, записаних у Біблії. Наприклад, у написаному під Божим натхненням псалмі говориться: «Успадкують праведні землю, і повік будуть жити на ній». Ця обітниця знайшла відгомін у словах апостола Івана, котрий сказав: «Хто Божу волю виконує, той повік пробуває» (Псалом 37:29; 1 Івана 2:17). Звичайно, якби ми жили вічно, то чекання не було б аж такою великою проблемою. Але тепер ми не маємо вічного життя. Чи реалістично взагалі говорити про нього?

Перш ніж відповісти на це запитання, звернімо увагу на факт, що Бог створив наших перших батьків з перспективою вічного  життя. І лише через гріхопадіння як вони, так і всі їхні нащадки, у тому числі й ми, втратили цю надію. Проте відразу після гріхопадіння Бог оголосив свій намір відвернути наслідки їхньої непокори. Він пообіцяв прихід «насіння», котрим, як згодом з’ясувалося, став Ісус Христос (Буття 3:15; Римлян 5:18).

Скористаємося ми зі сповнення цієї обітниці чи ні, залежить від нас особисто. Якщо ми хочемо скористатися, необхідно виявляти терпеливість. Аби допомогти нам розвинути цю рису, Біблія заохочує поміркувати над прикладом рільника. Засіявши насіння, йому нічого не залишається, як тільки робити все можливе для захисту майбутнього врожаю та терпеливо чекати часу жнив. Але згодом, коли рільник побачить плоди своєї тяжкої праці, його терпеливість буде винагороджена (Якова 5:7). Апостол Павло наводить інший приклад терпеливості. Він згадує про вірних чоловіків і жінок давнини. Усі вони прагнули побачити сповнення Божих намірів, але мусили чекати, аж поки надійде призначений для цього Божий час. Павло заохочує нас наслідувати цих людей, котрі ‘обітниці вспадкували вірою та терпеливістю’ (Євреїв 6:11, 12).

Хочемо ми цього чи ні, а чекання залишається невід’ємною частиною нашого життя. Але необов’язково, щоб це постійно приносило нам розчарування. Для тих, хто чекає на сповнення Божих обітниць, воно може бути джерелом радості. Такі люди можуть використовувати цей час, розвиваючи близькі стосунки з Богом та виконуючи працю, яка свідчитиме про їхню віру. А молитва, вивчення та роздумування допоможуть їм розвинути непохитну впевненість у тому, що в Божий призначений час усі його обітниці сповняться.

[Рамка/Ілюстрації на сторінці 5]

БОРІТЬСЯ З МУКАМИ ЧЕКАННЯ!

Плануйте наперед! Якщо ви знаєте, що доведеться чекати, заплануйте щось почитати, написати, зайнятися в’язанням або ще якою-небудь корисною справою.

Використовуйте час для роздумів, адже в нашому світі з його шаленим темпом життя робити це стає дедалі важче.

Коли ви кудись телефонуєте, вас можуть попросити зачекати, тому тримайте коло телефону якусь літературу; за п’ять-десять хвилин можна прочитати декілька сторінок.

Коли ви чекаєте не самі, то, якщо доречно, використовуйте таку можливість, аби порозмовляти з іншими та поділитися з ними підбадьорливими думками.

Інколи доводиться чекати в машині, тому тримайте на такі непередбачені випадки блокнот чи якусь літературу.

Заплющіть очі й відпочиньте або помоліться.

УСПІШНЕ ЧЕКАННЯ — ЦЕ ПЕРЕДУСІМ ПИТАННЯ СКЛАДУ РОЗУМУ ТА ПЕРЕДБАЧЛИВОСТІ.