Вальденси. Від єресі до протестантизму
Вальденси. Від єресі до протестантизму
Ішов 1545 рік. У мальовничому Любероні (регіон Прованс, південна Франція) зібралась армія, щоб виконати жахливу місію, навіяну релігійною нетерпимістю. Настав тиждень кровопролиття.
СЕЛА вщент зруйнували, а жителів ув’язнили або ж убили. Брутальні солдати чинили жорстокі звірства у різанині, від якої Європа аж здригнулась. Майже 2700 чоловіків було вбито, а ще 600 заслано на примусові роботи на галери, не кажучи вже про страждання жінок і дітей. Полководець, який керував тією кривавою кампанією, отримав похвалу від французького короля та папи.
На той час Реформація вже розірвала на шматки цілу Німеччину. Католицький король Франції, Франціск I, стурбований поширенням протестантизму, навів довідки щодо так званих єретиків у своєму королівстві. Сподіваючись знайти декілька окремих єретиків, влада Провансу виявила цілі села релігійних розкольників. Вийшов указ знищити ту єресь, і його зрештою виконали, вчинивши різанину 1545 року.
Ким були ці єретики? І чому вони стали об’єктом жорстокої релігійної нетерпимості?
Від багатства до вбогості
Люди, що загинули у тій різанині, належали до релігійного руху XII століття, поширеного у Європі. Те, як цей рух поширився і проіснував декілька століть, робить його унікальним у літописах релігійного інакомислення. Більшість істориків погоджується, що сам рух зародився приблизно в 1170 році. У французькому місті Ліоні багатий купець П’єр Вальдо щиро зацікавився тим, як догодити Богу. Цього чоловіка, мабуть, зворушила порада Ісуса Христа, дана певному багачеві: продати своє майно і роздати вбогим. Отож Вальдо фінансово забезпечив свою родину й полишив своє багатство, щоб проповідувати Євангеліє (Матвія 19:16—22). Невдовзі у нього з’явилися послідовники, які потім стали відомі як вальденси *.
Убогість, проповідування та Біблія лежали в основі життя Вальдо. Протест проти клерикального багатства не був чимось новим. Вже деякий час чимало клерикальних дисидентів викривали зіпсуття церкви та її зловживання владою. Але Вальдо, як і більшість його послідовників, був мирянин. Саме тому він, безсумнівно, вважав, що Біблію треба читати простою мовою — мовою народу. Оскільки до церковного латинського перекладу Біблії мало доступ лише духівництво, Вальдо посприяв перекладу Євангелій та інших книг Біблії на провансальську мову — мову, котру розумів простий народ у східно-центральній частині Франції *. Слухаючись Ісусового наказу проповідувати, ліонські бідняки вийшли звіщати на вулиці (Матвія 28:19, 20). Історик Габріель Одісьйо повідомляє, що саме через їхню наполегливість у публічному проповідуванні церква докорінно змінила своє ставлення до вальденсів.
Від католиків до єретиків
У ті дні проповідувало лише духівництво, і церква мала право давати дозвіл проповідувати. Духівництво вважало вальденсів невігласами і неуками, але 1179 року Вальдо звернувся до папи Александра III за офіційним дозволом проповідувати. Той дозволив, але за умови, якщо цього не заперечуватимуть місцеві священики. Історик Малькольм Ламберт зауважує, що це була «майже відмова». Фактично ліонський архієпископ Жан Бельмен формально заборонив нецерковне проповідування. Вальдо відповів словами з Дії 5:29: «Бога повинно слухатися більш, як людей». Оскільки Вальдо не підкорився забороні, 1184 року його відлучили від церкви.
Хоча вальденсів оголосили поза законом єпархії Ліона і вигнали з того міста, здається, початкове осудження було до певної міри лише на папері. Чимало пересічних людей захоплювалися щирістю й способом життя вальденсів, навіть єпископи продовжували спілкуватися з ними.
За словами історика Юана Камрена, складається враження, що вальденські проповідники «по суті, не чинили опору Римській церкві». Вони просто «хотіли проповідувати і навчати». Історики повідомляють, що цей рух фактично зарахували до єресі декількома указами, які поступово і на довгий час відсунули вальденсів на задній план. Осуди церкви досягли свого апогею, коли 1215 року на IV Латеранському соборі вальденсів піддали анафемі. Як це вплинуло на їхнє проповідування?
Йдуть у підпілля
Вальдо помер 1217 року, і внаслідок переслідування його послідовники розпорошились по французьких альпійських
долинах, Німеччині, північній Італії, а також Центральній і Східній Європі. Гоніння теж змусили вальденсів переховуватися по селах, а це обмежувало їхню проповідницьку діяльність у багатьох територіях.У 1229 році католицька церква завершила свій хрестовий похід на півдні Франції проти катарів, або альбігойців *. Наступним об’єктом нападу стали вальденси. Невдовзі інквізиція вже поводилась нещадно з усіма опонентами церкви. Через страх вальденси пішли у підпілля. До 1230 року вони припинили проповідувати прилюдно. Одісьйо повідомляє: «Замість того щоб шукати нових «овець»... вони присвятилися турботі про навернених і підтримували їх у вірі, незважаючи на зовнішній тиск і переслідування». Він додає, що «проповідування і далі стояло на першому місці, але на практиці воно повністю змінилося».
Їхні вірування і звичаї
Замість того щоб залучати до проповідування і чоловіків, і жінок, до XIV століття вальденси створили чітку межу між проповідниками й просто віруючими. Лише добре навчені чоловіки брали участь у пастирській праці. Ці мандрівні служителі згодом стали відомі як «барби», що означало «дядьки».
«Барби», які відвідували сім’ї вальденсів, намагалися цей рух зберегти, замість поширювати його. Усі «барби» вміли читати й писати, а також проходили біблійне навчання, що тривало до шести років. Користуючись Біблією рідною мовою, вони роз’яснювали її своїй отарі. Навіть противники визнавали, що вальденси, у тому числі їхні діти, були добре обізнані з Біблією і могли цитувати великі частини Святого Письма.
Серед усього іншого перші вальденси відкидали брехню, віру в чистилище, меси за померлих, папські прощення, індульгенції та поклоніння Марії і «святим». Крім того, вони щорічно відзначали Господню Вечерю (Тайну вечерю). Як сказав Ламберт, їхня форма поклоніння «насправді була релігією пересічного мирянина».
«Подвійне життя»
Громади вальденсів були досить згуртовані. Одружувались вони лише з членами свого руху, і за кілька століть утворилися родові імена вальденсів. А втім, у боротьбі за виживання вальденси намагались приховувати свої погляди. Оскільки вони тримали в таємниці свої релігійні вірування і звичаї, їхнім противникам було легше відверто звинувачувати їх у тому, що вони, приміром, поклоняються Дияволу *.
Щоб протидіяти таким звинуваченням, вальденси нерідко йшли на компроміс і робили те, що історик Камрен назвав «мінімальним підкоренням» католицькому поклонінню. Багато вальденсів сповідалися католицьким священикам, ходили на месу, вживали святу воду, а навіть займались паломництвом. Ламберт говорить: «У багатьох справах вони поводилися так, як і їхні сусіди-католики». Одісьйо відверто зазначає, що з часом вальденси вже «вели подвійне життя». Він додає: «З одного боку, аби забезпечити спокійне життя своїм родичам, зовні вони поводились як католики, а з іншого боку, додержувалися між собою певних обрядів та звичаїв, щоб їхня громада існувала й далі».
Від єресі до протестантизму
У XVI столітті Реформація повністю змінила релігійне життя в Європі. Жертви нетерпимості могли або домагатися законного визнання у своїй країні, або ж переїжджати у пошуках більш сприятливих
умов. Сама ідея про єресь вже не була такою актуальною, бо на той час дуже багато людей почали сумніватися у панівній релігії.Вже 1523 року про вальденсів згадував відомий реформатор Мартін Лютер. У 1526 році один із вальденських «барбів» доніс в Альпи звістку про релігійні події в Європі. Після цього настав період обміну, коли з вальденсами ділилися своїми поглядами протестантські громади. Протестанти заохотили вальденсів профінансувати перший переклад Біблії з мов оригіналу на французьку. Цей переклад вийшов 1535 року і згодом став відомий як «Біблія Оліветана». Справжній парадокс, але більшість вальденсів не розуміли французької.
Оскільки переслідування з боку католицької церкви не припинялися, чимало вальденсів, як і протестантів-переселенців, замешкали в безпечнішому регіоні південної Франції, Провансі. Невдовзі влада стривожилась такою імміграцією. Попри багато схвальних відгуків щодо способу життя й моралі вальденсів декотрі люди піддавали сумніву їхню вірність та звинувачували їх у тому, що ті становили загрозу громадському порядку. Було видано Меріндольський указ, який призвів до жахливої різні, про яку йшлося на початку статті.
Стосунки між католиками і вальденсами дедалі погіршувалися. У відповідь на напад, щоб захиститися, вальденси навіть вдалися до зброї. Цей конфлікт прилучив їх до пастви протестантів. Отже, вальденси з’єдналися з головним напрямком протестантизму.
Упродовж століть вальденські церкви формувалися у таких далеких від Франції країнах, як Уругвай і США. А втім, більшість істориків погоджуються з Одісьйо, який каже, що «вальденси як рух припинили своє існування у часи Реформації», коли їх «поглинув» протестантизм. По суті, рух вальденсів втратив свою початкову ревність багато століть раніше. А це тому, що через страх його члени відмовились від проповідування і навчання Біблії.
[Примітки]
^ абз. 7 Ім’я Вальдо пояснює походження назви «вальде́нси». Вальденсів також називали «ліонськими бідняками».
^ абз. 8 Ще 1199 року єпископ міста Метц (з північно-східної Франції) поскаржився папі Інокентію III, що люди читали та обговорювали Біблію, перекладену на їхню рідну мову. Найімовірніше, цей єпископ мав на увазі вальденсів.
^ абз. 15 Дивіться статтю «Катари. Чи вони були християнськими мучениками?» у «Вартовій башті» за 1 вересня 1995 року, сторінки 27—30.
^ абз. 21 У результаті постійних наклепів на вальденсів їх почали називати «водерı́» (від французького слова «водва́»). Цим словом описують підозрілих єретиків або поклонників Диявола.
[Карта/Ілюстрація на сторінці 23]
(Повністю форматований текст дивіться в публікації)
Території, які потрапили під вплив вальденсів
ФРАНЦІЯ
Ліон
ПРОВАНС
Люберон
Страсбург
Мілан
Рим
Берлін
Прага
Відень
[Ілюстрація]
Вальденси профінансували переклад «Біблії Оліветана», який вийшов 1535 року.
[Відомості про джерело]
Біблія: © Cliché Bibliothèque nationale de France, Paris
[Ілюстрації на сторінках 20, 21]
ВАЛЬДО
Спалення двох старших вальденських жінок.
[Відомості про джерело]
Сторінки 20 і 21: © Landesbildstelle Baden, Karlsruhe