Вибачення — ключ для досягнення миру

«ВИБАЧЕННЯ має велику силу. Воно допомагає без насилля розв’язувати конфлікти, залагоджувати суперечності між державами, дозволяє урядам визнавати страждання своїх громадян і відновлює рівновагу в стосунках між людьми». Це слова Дебори Таннен — популярної письменниці і соціолога з Джорджтаунського університету у Вашингтоні.

Біблія підтверджує, що щире вибачення нерідко є ефективним способом владнати зіпсовані стосунки. Наприклад, в Ісусовій притчі про блудного сина батько був радий прийняти сина назад у дім, коли той повернувся і щиро попросив пробачення (Луки 15:17—24). Справді, ніколи не слід допускати, щоб гордість зробила нас нездатними попросити вибачення. Звичайно, щирим, смиренним особам просити вибачення не так важко.

Сила вибачення

Авіґаїл, мудра ізраїльтянка стародавніх часів, подала приклад того, яку силу має вибачення, хоча вона й перепрошувала за промахи свого чоловіка. Коли Давид, майбутній цар Ізраїлю, жив у пустелі, він разом зі своїми товаришами охороняв отари Авіґаїлового чоловіка Навала. Однак коли Давидові юнаки попросили хліба і води, Навал прогнав їх дуже образливими словами. Давид у гніві взяв 400 чоловік і пішов на Навала та його дім. Дізнавшись про це, Авіґаїл вийшла назустріч Давиду. Зустрівши його,  вона впала йому в ноги обличчям до землі і сказала: «На мені самій, пане мій, ця провина! І дозволь говорити твоїй невільниці до вух твоїх, а ти послухай слів своєї невільниці». Після цього Авіґаїл пояснила ситуацію і піднесла Давидові в дар їжу й напої. Тоді він сказав: «Іди з миром до свого дому! Бачиш,— я послухався голосу твого, і простив тобі!» (1 Самуїла 25:2—35).

Смиренність Авіґаїл, а також її слова вибачення за грубу поведінку чоловіка врятували увесь її дім. Давид навіть подякував їй за те, що стримала його, щоб він не пішов на пролиття крові. Хоча Авіґаїл особисто й не ображала Давида і його товаришів, вона взяла на себе вину за свою сім’ю і відновила з Давидом мир.

Ще одним взірцем чоловіка, який знав, коли просити вибачення, є апостол Павло. Одного разу він мусив захищатися перед Синедріоном, єврейським високим судом. Обурений Павловими щирими словами, первосвященик Ананій звелів тим, хто стояв коло Павла, щоб били його по устах. Тоді Павло сказав йому: «Тебе битиме Бог, ти стіно побілена... Ти ж сидиш, щоб судити мене за Законом, а наказуєш бити мене проти Закону?» Коли присутні звинуватили Павла у лихослів’ї на первосвященика, апостол негайно визнав свою помилку, кажучи: «Не знав я, брати, що то первосвященик. Бо написано: На начальника люду твого не лихослов» (Дії 23:1—5).

Павло мав рацію, що той, хто призначений бути суддею, не повинен удаватися до насилля. І все ж він перепросив за те, що несвідомо розмовляв з первосвящеником у спосіб, котрий можна було б розцінити як нешанобливий *. Завдяки Павловому вибаченню Синедріон зміг вислухати його. Знаючи про незгоду між членами суду, Павло сказав, що його судять за віру у воскресіння. Через це виникла велика колотнеча, причому фарисеї стали на сторону Павла (Дії 23:6—10).

Чого ми можемо навчитися з цих двох біблійних прикладів? В обох випадках щире розкаяння відкрило можливість для подальшої розмови. Отже, слова вибачення допомагають відновити мир. Так, якщо визнавати свої помилки і просити вибачення за заподіяну шкоду, це може створити нагоду для плідної розмови.

«Але я не зробив нічого поганого»

Коли ми бачимо, що когось образили наші слова чи вчинки, то, можливо, вважаємо, що ця особа непоміркована або надто вразлива. Проте Ісус Христос порадив своїм учням: «Коли принесеш ти до жертівника свого дара, та тут ізгадаєш,  що брат твій щось має на тебе,— залиши отут дара свого перед жертівником, і піди, примирись перше з братом своїм,— і тоді повертайся, і принось свого дара» (Матвія 5:23, 24).

Наприклад, брат може вважати, що ти проти нього згрішив. У такій ситуації Ісус каже, що тобі треба піти і ‘примиритись з братом своїм’, без різниці, чи ти вважаєш себе винним, чи ні. У грецькому тексті слово, яке Ісус тут використав, «позначає взаємні поступки після взаємної ворожості» («Тлумачний словник слів Старого й Нового Завіту», В. Е. Вайн, англ.). Справді, коли між двома людьми є незгода, нерідко на обох лежить частина вини, оскільки обоє недосконалі і мають схильність до помилок. Тому, як правило, потрібні взаємні поступки.

Питання не стільки в тому, хто правий, а в тому, хто виявить ініціативу, щоб помиритись. Коли апостол Павло помітив, що християни в Коринті подавали на своїх співпоклонників у світські суди через такі особисті незгоди, як фінансові спори, він зробив їм зауваження: «Чому краще не терпите кривди? Чому краще не маєте шкоди?» (1 Коринтян 6:7). Хоча Павло сказав це, щоб відохотити співхристиян від розголошення особистих незгод у світських судах, проте тут видно чіткий принцип: зберегти мир між співвіруючими набагато важливіше, ніж довести, хто правий, а хто неправий. Якщо пам’ятати про цей принцип, буде легше попросити вибачення за кривду, котру, як хтось вважає, ми йому завдали.

Потрібна щирість

Однак декотрі люди зловживають словами вибачення. Наприклад, в Японії можна тисячі разів почути слово сумімасен — типове слово, яке використовують, коли просять вибачення. Ним навіть виражають вдячність. У цьому випадку воно натякає на почуття незручності, коли немає можливості віддячити за виявлену доброту. Через таку багатозначність сло́ва деякі люди можуть вважати, що ним зловживають, і сумніватися, чи його взагалі кажуть щиро. Перепрошенням зловживають також і в інших культурах.

Без різниці, якою мовою ми розмовляємо, важливо бути щирими, коли просимо вибачення. Слова і тон голосу повинні передавати щире засмучення. Ісус Христос навчав своїх учнів у Нагірній проповіді: «Ваше ж слово хай буде: «так-так», «ні-ні». А що більше над це, то те від лукавого» (Матвія 5:37). Якщо просите пробачення, робіть це щиро! Якось в аеропорту в черзі на реєстрацію пасажирів один чоловік штовхнув жінку чемоданом. Він перепросив її, але через кілька хвилин, коли черга рушила далі, чемодан знову зачепив жінку. Чоловік вдруге ввічливо попросив пробачення. Коли те саме повторилося ще раз, супутник жінки сказав тому чоловікові, що коли він щиро просить вибачення, то хай постарається більше не штовхатися своїм чемоданом. Так, щире вибачення має йти разом із зусиллями не повторювати помилок.

Якщо ми перепрошуємо щиро, то визнаємо свою помилку, просимо прощення і стараємося, наскільки можливо, відшкодувати збитки. У свою чергу той, кого образили, повинен з готовністю простити розкаяного провинника (Матвія 18:21, 22; Марка 11:25; Ефесян 4:32; Колосян 3:13). Оскільки обоє недосконалі, відновлення миру не завжди відбувається гладко. І все ж вибачення є великою допомогою для відновлення миру.

Коли вибачення недоречне

Хоча вирази жалю й смутку мають заспокійливий ефект і сприяють миру, мудра  особа уникає таких слів, коли це недоречно. Візьмемо, для прикладу, справу непорочності в Божих очах. Коли Ісус Христос був на землі, він «упокорив Себе, бувши слухняний аж до смерти, і то смерти хресної» (Филип’ян 2:8). Однак він не просив вибачення за свої погляди, аби лиш полегшити страждання. Також Ісус не перепрошував, коли первосвященик вимагав: «Заприсягаю Тебе Живим Богом, щоб нам Ти сказав,— чи Христос Ти, Син Божий?» Ісус не почав боязко пробачатись, а мужньо відповів: «Ти сказав... А навіть повім вам: відтепер ви побачите Людського Сина, що сидітиме праворуч сили Божої, і на хмарах небесних приходитиме!» (Матвія 26:63, 64). Ісус і думки не мав підтримувати мир з первосвящеником коштом непорочності в очах свого Отця, Бога Єгови.

Християни виявляють повагу і честь представникам влади. Однак їм непотрібно просити вибачення за те, що вони виявляють слухняність Богові і любов до братів (Матвія 28:19, 20; Римлян 13:5—7).

Коли для миру не існуватиме перешкод

Сьогодні ми робимо помилки через те, що успадкували недосконалість і гріх від свого прабатька Адама (Римлян 5:12; 1 Івана 1:10). Грішний стан Адама був результатом його бунту проти Творця. Але спершу Адам і Єва були досконалими й безгрішними, і Бог обіцяв повернути людей до цього досконалого стану. Він усуне всякий гріх та всі його наслідки (1 Коринтян 15:56, 57).

Тільки подумайте, що це означатиме! Даючи пораду про використання язика, Ісусів єдиноутробний брат Яків сказав: «Коли хто не помиляється в слові, то це муж досконалий, спроможний приборкувати й усе тіло» (Якова 3:2). Досконалий чоловік може контролювати свого язика, так що не мусить просити вибачення. Він «спроможний приборкувати й усе тіло». Як буде чудово, коли всі ми станемо досконалими! Тоді вже не буде перешкод для миру між людьми. А поки що щире і доречне вибачення за образу допоможе відновити мир.

[Примітка]

[Ілюстрація на сторінці 5]

Чого можна навчитися з прикладу Павла?

[Ілюстрація на сторінці 7]

Коли кожен буде досконалим, для миру не існуватиме перешкод.