Життєпис

Невеликі жертви принесли нам величезні благословення

РОЗПОВІЛИ ДЖОРДЖ І ЕНН АЛДЖЯН

Нам з дружиною і в снах не снилося, що колись ми переплутаємо «вчителя» з «мишею». Хто б міг подумати, що, проживши понад 60 років, ми будемо ламати голову над предивними знаками, для того щоб порозумітися з людьми, які приїхали з Далекого Сходу. Але власне цим ми з Енн і займалися наприкінці 1980-х. Ми розповімо вам, як невеликі жертви з нашого боку приносили багато благословень.

Я З ПОХОДЖЕННЯ вірменин і колись належав до Вірменської апостольської церкви. Енн була католичкою. І вона, і я поступилися своїми віруваннями, щоб одружитися 1950 року. Мені тоді було 27 років, а Енн — 24. Після одруження ми оселились у квартирі прямо над моєю хімчисткою в місті Джерсі-Сіті (штат Нью-Джерсі, США). На той час я володів цим підприємством приблизно чотири роки.

У 1955 році ми купили чудовий великий будинок у Мідлтауні (штат Нью-Джерсі). Від нього до роботи було близько 60 кілометрів, працював я шість днів у тижні і приходив додому пізно ввечері. Єдина можливість поговорити зі Свідками Єгови була в мене тоді, коли вони час од часу приходили до мене в хімчистку і давали біблійну літературу. Я читав її з величезною цікавістю. Хоча робота займала майже весь мій час, я дедалі більше поважав Біблію.

Невдовзі я помітив, що радіостанція Товариства «Вартова башта», WBBR, передавала біблійні промови якраз у ті години, коли я їхав машиною на роботу і з роботи.  Я уважно слухав ці промови, і мій інтерес зріс настільки, що я попросив Свідків приходити до мене додому. У листопаді 1957 року до нас прийшов Джордж Блантон і почав зі мною вивчення Біблії.

Наша сім’я об’єднується в чистому поклонінні

Що про все це думала Енн? Нехай вона сама розповість.

«Спочатку я протидіяла як могла. Я так сильно перешкоджала вивченням Джорджа, що він вирішив займатися деінде. Так продовжувалось вісім місяців. За цей час Джордж почав ходити на недільні зібрання у Зал Царства. Тоді я зрозуміла, що він серйозно ставиться до вивчення Біблії, адже неділя була його єдиним вихідним днем. Крім того, він залишався добрим чоловіком і батьком, навіть ставав ще ліпшим. Тому мої погляди почали змінюватись. Джордж звичайно залишав на столику у вітальні якийсь номер журналу «Пробудись!». І коли я витирала порох зі столика, іноді брала журнал, поки ніхто не бачив, і читала. А ще Джордж читав мені з «Пробудись!» статті, які прямо не торкалися доктринальних питань, але говорили про Творця.

Одного вечора, коли чоловік пішов на вивчення Біблії з братом Блантоном, я взяла публікацію, котру наш дворічний син Джордж поклав на стіл поряд з моїм ліжком. У цій публікації йшлося про майбутнє для померлих. Хотілося спати, але я почала читати, тому що зовсім недавно померла моя бабуся, і це мене дуже гнітило. Я відкрила для себе біблійну правду про те, що мертві ніде не страждають і що вони повернуться до життя, коли почнеться воскресіння. Я пожвавішала, сіла на ліжку і почала жадібно читати й підкреслювати в тексті деякі думки, щоб показати їх Джорджу, коли він прийде з біблійного вивчення.

Чоловік не впізнавав мене. Коли він ішов з дому, я була проти його вивчення, а тепер мене переповнювала радість від щойно знайдених біблійних істин! Ми до глибокої ночі говорили про Біблію. Джордж пояснював мені, який намір Бог має для землі. Тоді ж я попросила його вивчати Біблію вдома, щоб я могла приєднатися до нього.

Брат Блантон порадив, щоб ми брали на вивчення і дітей. Нам здавалося, що вони ще надто маленькі, адже молодшому сину було тільки два рочки, а старшому чотири. Однак брат Блантон показав нам вірш із Повторення Закону 31:12, у якому Бог наказував: «Збери той народ,— чоловіків, і жінок, і дітей... щоб вони чули й щоб навчалися» (курсив наш). Ми прислухалися до цього наказу і навіть заохочували дітей  відповідати на вивченні. Відповіді ми готували разом, але ніколи не казали дітям, що саме вони мають казати. Ми вважаємо, що завдяки цьому нам вдалося допомогти їм розвинути глибоку любов до правди. Ми завжди будемо вдячні брату Блантону за поради, які посприяли духовному зросту нашої сім’ї».

Ситуації, в яких ми йшли на жертви

Тепер, коли ми всі вивчали Біблію, перед нами постали нові проблеми. Я працював далеко від дому і звичайно повертався не раніше дев’ятої вечора. Через це мені не вдавалося приходити на зібрання у будні, тож я ходив тільки в неділю. А Енн не пропускала зібрань і робила швидкий поступ. Мені теж хотілося бути присутнім на всіх зібраннях, а також проводити змістовне сімейне вивчення. Я розумів, що доведеться чимось жертвувати. Отже вирішив скоротити робочий час, хоча через це міг втратити деяких клієнтів.

Це рішення принесло нам велику користь. Ми ставились до сімейного вивчення не менш серйозно, ніж до інших п’ятьох зустрічей, які щотижня проводилися у Залі Царства. Ми називали сімейне вивчення нашим шостим зібранням, встановили день і час його проведення — щосереди о 20.00. Коли ми після вечері складали чистий посуд на кухні, хтось із нас, бувало, казав: «Час вже починати наше зібрання!» Якщо я запізнювався, вивчення починала Енн, а я продовжував, коли повертався.

Крім того, ми зранку спільно читали щоденний вірш, це укріпляло нас і зміцнювало сімейні узи. Однак зібратися разом уранці було нелегко, адже кожен вставав у різний час. Тож ми поговорили і вирішили, що будемо вставати о тій самій годині, снідати о 6.30 і після цього разом розглядати щоденний вірш. Такий режим виявився дуже корисним. Коли наші сини виросли, вони розпочали служіння в Бетелі. На нашу думку, їхньому духовному росту посприяли ті щоденні обговорення.

Служіння після хрещення вимагає більших жертв

Я охрестився 1962 року і продав свою хімчистку, в якій працював протягом 21 року. Тоді влаштувався на роботу ближче до дому, до сім’ї, щоб служити Єгові разом з домашніми. Завдяки цьому прийшло багато благословень. Ми поставили мету: кожен з нас буде служити повночасно. І ось вже на початку 1970-х наш старший син Едвард одразу після школи став повночасним служителем, або сталим піонером. Трохи пізніше піонером став наш син Джордж, а потім і Енн. Усі троє дуже підбадьорювали мене своїми розповідями про випадки в проповідуванні. Ми обговорили, як би нам спростити життя, щоб служити повночасно могли ми всі. Вирішили продати будинок. Ми прожили в ньому 18 років, тут виросли наші діти. Наш дім ми дуже любили, але Єгова благословив рішення продати його.

Едварда запросили служити в Бетелі 1972 року, а Джорджа — 1974-го. Ми з Енн сумували за ними, проте ніколи не поринали в мрії про те, як би було добре, щоб наші сини жили десь неподалік, обзавелися сім’ями і дітьми. Ми раділи, що сини служать Єгові в Бетелі *. Ми відчували правдивість  слів у Приповістей 23:15: «Мій сину, якщо твоє серце змудріло, то буде радіти також моє серце».

Починаємо спеціальне піонерське служіння

Наші сини служили в Бетелі, а ми продовжували піонерське служіння. Одного дня 1975 року ми отримали запрошення почати спеціальне піонерське служіння у непризначеній території в окрузі Клінтон (штат Іллінойс). Це було великою несподіванкою! Нам треба було покинути Нью-Джерсі, звідки було недалеко до наших синів у Нью-Йорку і де жили наші друзі й родичі. Однак ми вважали, що отримали призначення від Єгови і пішли на жертву. Це принесло нові благословення.

Ми проповідували у непризначеній території протягом кількох місяців і почали проводити зібрання в одному громадському залі в місті Карлайл (штат Іллінойс). Але хотілося мати якесь постійне місце для зустрічей. Місцева сімейна пара знайшла земельну ділянку з дуже маленьким будинком, який можна було орендувати. Ми почистили туалет на подвір’ї, поприбирали в будиночку, і він перетворився на маленький зал для зібрань. І досі ми сміємося, коли пригадуємо допитливого коня, який, бувало, просовував голову у вікно і дивився, що ми таке робимо на зібранні.

З часом у Карлайлі було організовано збір. Ми раді, що зробили свій внесок у цю справу. Нам допомагала молода подружня пара, Стів і Каріл Томпсон. Вони теж приїхали проповідувати на непризначеній території. Томпсони залишалися тут протягом кількох років, а пізніше закінчили «Ґілеад» — біблійну школу Товариства «Вартова башта» — і стали місіонерами у східній Африці. Тепер вони зайняті там роз’їзною працею.

Невдовзі наш маленький зал став надто тісним, ми потребували більшого залу. І знову та сама місцева пара прийшла на допомогу: подружжя купило ділянку, що більше підходила для будівництва Залу Царства. Якою ж була наша радість, коли через кілька років нас запросили на присвячення щойно збудованого Залу Царства в Карлайлі! Я мав честь виступити з промовою на присвяченні Залу. Служіння в цьому місті було чудовим періодом у нашому житті, благословенням від Єгови.

Нове поле діяльності

У 1979 році ми отримали нове призначення у місто Гаррісон (штат Нью-Джерсі). Там ми прослужили приблизно 12 років. У  цей період ми почали вивчати Біблію з китаянкою, а завдяки цьому також з багатьма її земляками. Тоді ж нам стало відомо, що в околиці живуть тисячі китайських студентів і китайських сімей. Тому нас заохотили вивчати китайську мову. Нам доводилося вчити її щодня, і це принесло свої плоди: ми проводили чимало хороших вивчень Біблії з китайцями.

У ті роки, коли ми тільки починали говорити китайською, ми часто потрапляли у смішні ситуації. Якось Енн замість того щоб сказати, що вона «вчитель Біблії», представилась як «біблійна миша». Річ у тім, що слова «миша» і «вчитель» китайською звучать дуже подібно. Мешканка квартири усміхнулася і сказала: «Заходьте, будь ласка. Я ще ніколи не розмовляла з біблійною мишею». Нам і досі нелегко говорити китайською мовою.

Потім нас призначили в інше місце в штаті Нью-Джерсі, де ми далі працювали в китайській території. Згодом нас запросили в Бостон (штат Массачусетс), де вже приблизно три роки росла китайська група. Протягом останніх семи років ми мали честь допомагати цій групі, яка 1 січня 2003 року стала збором.

Благословення в саможертовному житті

У Малахії 3:10 написано, що Єгова закликає свій народ принести жертви, і тоді він виллє благословення аж надмір. Ми відмовилися від підприємницької діяльності, яка мені дуже подобалась, продали дім, який дуже любили. Ми відмовились і від інших речей. Але у порівнянні з благословеннями ці жертви невеликі.

І справді, як рясно Єгова благословляє нас! Ми щасливі, що наші діти прийняли правду, а також що ми служимо повночасно, виконуючи життєво важливе служіння, і бачимо, як Єгова задовольняє наші потреби. Ось так наші маленькі жертви принесли нам величезні благословення!

[Примітка]

[Ілюстрація на сторінці 25]

Луїза і Джордж Блантон з Енн у 1991 році.

[Ілюстрація на сторінці 26]

Зал Царства у Карлайлі, присвячений 4 червня 1983 року.

[Ілюстрація на сторінці 27]

З недавно організованим китайським збором у Бостоні.

[Ілюстрація на сторінці 28]

З Едвардом, Конні, Джорджем і Ґрейс.