Каппадокія. Тут помешкання утворені вітром і водою

ПРО Каппадокію згадує у Біблії апостол Петро. Свій перший натхнений Богом лист він написав, зокрема, «пришельцям, розсіяним у... Кападокії» (1 Петра 1:1, Дерк.). Що це був за край? Чому люди тут жили у помешканнях, видовбаних у скелях? Як вони познайомилися з християнством?

«Ми опинилися серед лісу конусоподібних скель і кам’яних стовпів»,— писав британський мандрівник Вільям Ейнсворт, побувавши у Каппадокії в 1840-х роках. Неповторний краєвид цієї місцевості в Туреччині і сьогодні дивує туристів. Загадкові кам’яні «статуї», наче німі вартові, застигли групами у каппадокійських долинах. Одні «статуї», заввишки 30 і більше метрів, схожі на велетенські димарі, а інші нагадують величезні ріжки з морозивом, обеліски чи гриби.

А як гарно сонце розцвічує ці скелі у різні пори дня! На світанку вони блідо-рожеві, опівдні — кольору слонової кістки, а в променях призахідного сонця стають жовтогарячими. Як виріс цей «ліс конусоподібних скель і кам’яних стовпів»? І чому місцеві жителі зробили собі в них помешкання?

Створені вітром і водою

Каппадокія лежить у центрі півострова Мала Азія, який сполучає Азію з Європою. Цю область можна було б назвати плато, якби не два вулкани. Тисячі років тому в результаті потужних вивержень земля тут покрилася двома видами породи — твердим базальтом і м’яким білим туфом, який утворився із стверділого вулканічного попелу.

Річки, дощ і вітер поступово руйнували м’який туф і утворили в ньому глибокі ущелини. З плином часу деякі скелі по краях ущелин розколювалися на безліч конусоподібних частин і стали «скульптурами», яких немає більше ніде у світі. Деякі скелі мали стільки отворів, що стали подібні на медові стільники. Місцеві жителі висікали у м’якій породі помешкання, а коли сім’ї розросталися, додавали нові кімнати. У цих помешканнях було прохолодно влітку і тепло взимку.

 На перехресті культур

Мешканці каппадокійських печер так би й жили своїм звичаєм, якби не вплив різних культур. Через Каппадокію проходив Великий шовковий шлях — знаменитий торговий шлях, що тягнувся 6500 кілометрів і сполучав Римську імперію з Китаєм. Окрім торговців, цим шляхом проходили перські, грецькі та римські війська. Прибульці приносили з собою нові релігійні ідеї.

У II столітті до н. е. в Каппадокії вже існували єврейські поселення. Тутешні євреї в 33 році н. е. були в Єрусалимі на святі П’ятдесятниці. Отже, апостол Петро після злиття святого духу проповідував і каппадокійським юдеям (Дії 2:1—9). Очевидно, дехто з них відгукнувся на звістку і розповів про свою новознайдену віру вдома. Тому Петро і згадував каппадокійських християн у своєму першому листі.

Однак час ішов, і християни в Каппадокії підпадали під вплив язичницьких філософій. Троє відомих діячів каппадокійської церкви IV століття із завзятістю обстоювали небіблійне вчення про Трійцю. Цими діячами були Григорій Назіанзін, Василій Великий і його брат Григорій Нісський.

Василій Великий, крім того, закликав до аскетизму. Скромні каппадокійські печери щонайліпше підходили для відлюдницького життя. Громада ченців росла, і в деяких найбільших конусоподібних скелях було споруджено цілі церкви. У XIII столітті в скелях висікли приблизно триста церков. Багато з них збереглось до наших часів.

Церкви і монастирі вже покинуті, але за сотні років небагато що змінилося в житті місцевих мешканців. Чимало печер заселені й досі. Гості Каппадокії не можуть не захоплюватися тим, як винахідливі мешканці перетворили скелі на зручні домівки.

[Карта на сторінках 24, 25]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

КАППАДОКІЯ

КИТАЙ