«Ми повинні підкорятися Богові, а не людині»

Він відважно давав ґрунтовне свідчення

РОЗЛЮЧЕНИЙ натовп готовий забити до смерті слухняного служителя Бога. Римські солдати встигають вихопити цього чоловіка з рук нападників і беруть його під варту. Це дає початок низці подій, які відбуваються протягом близько п’яти років. У результаті багато високопоставлених римських чиновників чують про Ісуса Христа.

Цей потерпілий — апостол Павло. Близько 34 року н. е. Ісус сказав, що Павло (Савл) звіщатиме його ім’я «царям» (Дії 9:15). У 56 році н. е. це ще не відбувалось. Але коли третя місіонерська подорож апостола підходить до кінця, ситуація змінюється.

Не заляканий люттю натовпу

Хоча християни, «керовані духом», застерігають Павла про запекле переслідування, яке чекає на нього в Єрусалимі, він продовжує свою подорож до цього міста. Павло з відвагою говорить: «За ім’я Господа Ісуса я готовий не лише бути зв’язаним, але й умерти в Єрусалимі» (Дії 21:4—14). Як тільки Павло відвідує Єрусалимський храм, юдеї з Азії, обізнані з доброю новиною, підбурюють натовп убити його. Римські воїни швидко прибувають на допомогу апостолові (Дії 21:27—32). Такий порятунок дає Павлу унікальну можливість. Адже він може сповістити правду про Христа непривітним слухачам і високопоставленим чиновникам.

Проповідування високопоставленим особам

Павла тягнуть до безпечного місця вверх по сходах фортеці, знаної як фортеця Антонія *. З тих сходів апостол переконливо свідчить релігійному натовпу (Дії 21:33—22:21). Але щойно він згадує про своє доручення проповідувати поганам, як шалена юрба знову вибухає ненавистю. Воєначальник Лісій наказує покарати Павла батогом, аби довідатися, чому юдеї звинувачують його. Проте Павло уникає бичування, заявляючи, що є римським громадянином. Наступного дня Лісій приводить Павла до Синедріону, аби дізнатися, в чому юдеї звинувачують його (Дії 22:22—30).

Стоячи перед цим верховним судом, Павло знову має чудову нагоду свідчити співвітчизникам. Мужній проповідник розповідає про свою віру у воскресіння (Дії 23:1—8). Юдеї не втихомирюються у своїй лютій ненависті, і воїни забирають Павла до казарми. Наступної ночі він отримує від Господа підбадьорливе запевнення: «Будь відважним! Бо як ти ґрунтовно свідчив про мене в Єрусалимі, так повинен свідчити і в Римі» (Дії 23:9—11).

Замір стосовно вбивства Павла викрито, і апостола без зволікань таємно відправляють до Кесарії, римської столиці Юдеї (Дії 23:12—24). У Кесарії Павло має ще одну сприятливу можливість дати свідчення «царям». Павло постає перед римським намісником Феліксом. Апостол доводить, що немає ніяких підстав для того, щоб його обвинувачували. Пізніше Павло проповідує Феліксу і його дружині Друзіллі про Ісуса, про самовладання, про праведність і прийдешній суд. Павлові доводиться бути у в’язниці два роки, оскільки Фелікс сподівається отримати хабара, якого апостол йому не дає (Дії 23:33—24:27).

Коли Фелікса заступає Фест, юдеї уже вкотре домагаються, щоб Павла засудили  і стратили. Слухання справи знову проходить у Кесарії. Щоб запобігти перенесенню суду до Єрусалима, Павло говорить: «Я стою перед судовим сидінням кесаря... Подаю апеляцію до кесаря» (Дії 25:1—11, 20, 21). Через декілька днів апостол представляє свою справу перед царем Іродом Агріппою II. Після цього Ірод каже: «Ще трохи — і ти й мене переконаєш стати християнином» (Дії 26:1—28). Приблизно 58 року н. е. Павла відсилають до Риму. Перебуваючи під вартою, винахідливий апостол протягом ще двох років проповідує про Христа (Дії 28:16—31). Схоже, що Павло зрештою захищався перед імператором Нероном, був виправданий і як вільна людина мав змогу відновити свою місіонерську діяльність. Ніщо не свідчить про те, що якийсь інший апостол мав нагоду звіщати добру новину таким видатним особам.

Як видно з вищесказаного, апостол Павло жив згідно з важливим принципом. Коли Павлові співвіруючі постали перед юдейським судом, вони виразили цей принцип такими словами: «Ми повинні підкорятися Богові, а не людині» (Дії 5:29). Який чудовий приклад подав нам Павло! Незважаючи на постійні спроби людей зупинити апостола, він слухняно виконував наказ — давати ґрунтовне свідчення. У результаті такого непохитного послуху Богові Павло виконав своє призначення як «вибрана... посудина», щоб звіщати ім’я Ісуса «іншим народам, а також царям та Ізраїлевим синам» (Дії 9:15).

[Примітка]

[Рамка/Ілюстрації на сторінці 9]

ЧИ ПАВЛО ХОТІВ ПРОСТО ЗАХИСТИТИ СЕБЕ?

Відповідаючи на це запитання, письменник Бен Вітерінгтон III пише: «Для Павла... власний захист не був таким важливим. Швидше він хотів дати урядовцям — як юдеям, так і поганам — свідчення про євангеліє... Дійсно, перед судом постало саме євангеліє».