Приносьмо жертви, приємні Богу

«ЖИТТЯ походить від смерті. У це вірили ацтеки, які приносили в жертву людей у небувалих для Мезоамерики масштабах»,— говорить книжка «Могутні ацтеки» (англ.). Також там написано: «Лише пролиття чимраз більшої кількості крові, підтримувало хитку позицію імперії, що постійно зростала». Згідно з іншою працею, кількість людських жертв, які приносили ацтеки, сягала 20 000 на рік.

Впродовж усієї історії люди через страх і непевність або через почуття провини і докори сумління приносили ті чи інші жертви своїм божествам. А от Біблія показує, що певні жертви наказав приносити всемогутній Бог, Єгова. Тому доречно запитати себе: які жертви приємні Богу? Чи приношення та жертви мають бути частиною поклоніння Богу і сьогодні?

Приношення і жертви у правдивому поклонінні

Сформувавши ізраїльський народ, Єгова дав йому детальні настанови щодо поклоніння, яке Йому подобається. Бог хотів, щоб у це поклоніння входили приношення і жертви (Числа, розділи 28 і 29). Деякі з приношень були з плодів землі, інші — з таких тварин, як бики, вівці, кози, голуби і горлиці (Левит 1:3, 5, 10, 14; 23:10—18; Числа 15:1—7; 28:7). Цілопалення потрібно було повністю спалювати у вогні (Вихід 29:38—42). Що ж до мирних жертв, то люди, які приносили їх, могли спільно їсти з того, що жертвували Богові (Левит 19:5—8).

Згідно з Мойсеєвим Законом, ізраїльтяни всіма своїми приношеннями й жертвами показували, що поклоняються Богові і визнають його Володарем Усесвіту. Приносячи такі жертви, вони виражали вдячність Єгові за його благословення і захист, а також отримували прощення гріхів. Доки ізраїльтяни вірно дотримувалися вимог Єгови щодо поклоніння, він рясно їх винагороджував (Приповістей 3:9, 10).

Найважливішим для Єгови був склад розуму тих, хто приносив жертви. Через свого пророка Осію Єгова сказав: «Я  милости хочу, а не жертви, і Богопізнання — більше від цілопалень» (Осії 6:6). Отож, коли люди відверталися від правдивого поклоніння, вели розгнуздане життя і проливали невинну кров, їхні жертви, що приносилися на жертовнику Єгови, не мали жодної цінності. Саме тому через Ісаю Єгова сказав ізраїльтянам: «Нащо Мені многота ваших жертов? ...Наситився Я цілопаленнями баранів і жиром ситих телят, а крови биків та овець і козлів не жадаю» (Ісаї 1:11).

«Чого Я не наказував»

На відміну від ізраїльтян, мешканці Ханаану приносили в жертву своїм богам власних дітей. Одним з таких богів був аммонітський бог Молох, який називався також Мілком (1 Царів 11:5, 7, 33; Дії 7:43). У «Біблійному довіднику Геллея» говориться: «Під час поклоніння своїм божествам ханаанеяни виконували ритуальний обряд: спочатку займалися розпустою перед обличчям богів, а потім убивали власних дітей-первістків, приносячи їх у жертву тим самим богам».

Чи такі звичаї подобалися Богу Єгові? Безперечно, що ні. Коли ізраїльтяни збиралися ввійти в ханаанський край, Єгова дав їм наказ, записаний у Левит 20:2, 3: «І скажеш до Ізраїлевих синів: Кожен чоловік із Ізраїлевих синів та з приходька, що мешкає в Ізраїлі, який дасть із насіння свого Молохові, буде конче забитий,— народ краю закидає його камінням. А Я зверну лице Своє проти того чоловіка, і винищу його з-поміж народу його, бо з насіння свого дав він Молохові, щоб занечистити святиню Мою, збезчестити Моє святе Ймення».

Здається неймовірним, але деякі ізраїльтяни, що відійшли від правдивого поклоніння, перейняли цей демонічний звичай і стали приносити своїх дітей у жертву фальшивим богам. Про це у Псалмі 106:35—38 говориться: «Помішались з поганами, та їхніх учинків навчились. І божищам їхнім служили, а ті пасткою стали для них... І приносили в жертву синів своїх, а дочок своїх — демонам,— і кров чисту лили, кров синів своїх і дочок своїх, що їх у жертву приносили божищам ханаанським. І через кривавий переступ земля посквернилась».

Цей звичай був огидним в очах Єгови. Тому через свого пророка Єремію Бог сказав про синів Юди: «[Вони] поклали гидоти свої в тому домі, що в нім кликалося Моє Ймення, щоб збезчестити його... І побудували ті жертовні пагірки Тофета, що в долині Бен-Гіннома, щоб палити синів своїх та  дочок своїх на огні, чого Я не наказував, і що на серце мені не приходило» (Єремії 7:30, 31).

Через такі огидні звичаї ізраїльтяни зрештою втратили Боже схвалення. Їхня столиця, Єрусалим, кінець кінцем була зруйнована, а їх самих відвели в полон до Вавилону (Єремії 7:32—34). Зрозуміло, що звичай приносити людей у жертву не походить від правдивого Бога і не має нічого спільного з чистим поклонінням. Будь-яке принесення людей у жертву є демонічним, і правдиві поклонники Бога бридяться всього, що пов’язане з таким звичаєм.

Викупна жертва Ісуса Христа

Але хтось може запитати: «Чому тоді Закон Єгови вимагав від ізраїльтян приносити в жертву тварин?» Апостол Павло порушив саме це питання і дав на нього відповідь: «Навіщо ж тоді Закон? Він був доданий, аби виявляти провини аж до приходу нащадка, який отримав обітницю... Отже, Закон став нашим вихователем, що вів до Христа» (Галатів 3:19—24). Тваринні жертви, які приносились за Мойсеєвим Законом, були прообразом більшої жертви, яку мав принести Бог Єгова заради людства,— жертви його Сина, Ісуса Христа. Говорячи про цей вияв любові, Ісус сказав: «Бог так полюбив світ, що віддав свого єдинородного Сина, аби кожен, хто виявляє, що вірить у нього, не був знищений, а отримав життя вічне» (Івана 3:16).

З любові до Бога і людей Ісус охоче віддав своє досконале людське життя у викуп за Адамових нащадків (Римлян 5:12, 15). Він сказав: «Син людський прийшов не для того, щоб йому служили, а щоб послужити і дати душу свою як викуп за багатьох» (Матвія 20:28). Ніхто інший на землі не міг звільнити людей з рабства гріха і смерті, в яке їх було продано через первородний гріх Адама (Псалом 49:8, 9). Тому, за словами Павла, Ісус «ввійшов раз і назавжди у святе місце — причому не з кров’ю козлів і бичків, а зі своєю власною кров’ю — та здобув для нас вічне визволення» (Євреїв 9:12). Бог визнав цінність жертовної крові Ісуса і таким чином «зробив недійсним рукописний документ, який... свідчив проти нас». Інакше кажучи, Єгова скасував Закон-угоду з її обов’язковими приношеннями і жертвами, щоб дати людям «дар... вічне життя» (Колосян 2:14; Римлян 6:23).

Образні жертви і приношення

Тож тваринні жертви і приношення більше не є обов’язковою вимогою для правдивого поклоніння. Але чи нам все ще потрібно приносити якісь жертви? Безсумнівно, що так. Ісус Христос, служачи Богу, вів саможертовне життя і зрештою приніс себе в жертву заради людства. Тому він сказав: «Якщо хтось хоче йти за мною, нехай зречеться самого себе, візьме свого стовпа мук і постійно йде за мною» (Матвія 16:24). Це значить, що кожен, хто бажає стати послідовником Ісуса, мусить іти на певні жертви. Які?

Справжній послідовник Ісуса живе вже не для себе, а для того щоб виконувати Божу волю. Він ставить на перше  місце не власну волю і прагнення, а волю й прагнення Бога. Ось як це висловив апостол Павло: «З огляду на Боже співчуття, благаю вас, брати: віддайте свої тіла на жертву живу, святу і приємну Богові, віддано служачи йому своїм розумом. Перестаньте пристосовуватись до системи, в якій живете. Натомість перемінюйтеся — обновлюйте свій розум, щоб особисто переконатися, в чому полягає добра, приємна й досконала Божа воля» (Римлян 12:1, 2).

Крім того, Біблія показує, що жертвами для Єгови можна вважати і наші вислови хвали. Пророк Осія говорив про «жертву плода своїх уст» (Осії 14:2). Єврейський вислів, вжитий ним у цьому вірші, буквально можна передати як «молоді бики наших уст». Ці слова свідчать про те, що Бог вважає хвалу наших уст однією з найкращих жертв. Апостол Павло заохочував єврейських християн: «Приносьмо Богові жертву хвали, тобто плід уст, що прилюдно визнають його ім’я, і робімо це через Ісуса» (Євреїв 13:15). Сьогодні Свідки Єгови запопадливо проповідують добру новину і роблять учнями людей з усіх народів (Матвія 24:14; 28:19, 20). По всій землі вони день і ніч приносять Богові жертву хвали (Об’явлення 7:15).

Окрім проповідування, до жертв, які приємні Богу, належать наші добрі діла задля інших людей. «Не забувайте робити добро й ділитися з іншими,— заохочував Павло,— бо такі жертви дуже приємні Богу» (Євреїв 13:16). Щоб наші жертви хвали були приємні Богові, ми маємо належно поводитись. Павло настійно радив: «Поводьтесь гідно доброї новини про Христа» (Филип’ян 1:27; Ісаї 52:11).

Як це було і в минулому, всі жертви, пов’язані з правдивим поклонінням, приноситимуть людям благословення Єгови і велику радість. Тож робімо все, що в наших силах, щоб приносити жертви, які дійсно приємні Богу!

[Ілюстрація на сторінці 18]

«Синів своїх і дочок своїх... у жертву приносили божищам ханаанським».

[Ілюстрації на сторінці 20]

Коли правдиві християни проповідують добру новину і чинять інші добрі діла, вони приносять приємні Богу жертви.