МОЇ батьки зустрілися 1919 року на конгресі Міжнародних Дослідників Біблії у Сідар-Пойнті (штат Огайо, США). Пізніше того року вони побралися. У 1922 році народився я, а через два роки — мій брат, Пол. Моя дружина, Грейс, народилася 1930 року. Її батьки, Рой і Рут Ховелл, виховувались у сім’ях Дослідників Біблії, а дідусь і бабуся по маминій лінії були друзями брата Чарлза Тейза Рассела.

Я познайомився з Грейс у 1947 році, і 16 липня 1949 року ми одружились. Перед весіллям ми відверто поговорили про наше майбутнє і вирішили служити повночасно й не мати дітей. Першого жовтня 1950 року я і Грейс розпочали піонерське служіння. У 1952 році нас запросили в районну працю.

Кожен з нас потребував допомоги для того, щоб виконувати своє нове завдання. Тимчасом як я вчився від досвідчених братів, я теж намагався допомогти Грейс. Якось я підійшов до Марвіна Холієна, давнього друга нашої родини і досвідченого роз’їзного наглядача, та попросив: «Грейс молода і недосвідчена. Порадь, хто міг би допомогти їй здобути більше досвіду». Він сказав: «Една Вінкл є досвідченою піонеркою, і вона багато чого її навчить». Ось що потім Грейс говорила про Едну: «Коли вона була поряд зі мною у служінні, мені було спокійніше. Една добре знала, як відповідати на заперечення, і навчила мене слухати співрозмовника, щоб підбирати влучні аргументи. Вона дуже мені допомогла!»

Ми з Грейс служили у двох районах штату Айова, а також на території штатів Міннесота і Південна Дакота. Через деякий час нас призначили в перший район Нью-Йорка, до якого належали райони Бруклін та Квінс. Тоді ми почувалися досить недосвідченими. У нашому районі був збір «Бруклін-Хайтс»,  зібрання якого проходили в Залі Царства Бетелю і в якому служило чимало досвідчених бетелівців. Коли я виголосив свою першу службову промову в цьому зборі, брат Натан Норр підійшов до мене і сказав щось на зразок: «Малколме, ти дав кілька цінних порад, які нам варто застосувати. Пам’ятай, якщо ти не будеш доброзичливо давати нам поради, то мало що зробиш для організації. Продовжуй докладати зусиль». Після зібрання я розповів про це Грейс. Пізніше ми пішли в гостьову кімнату Бетелю. Ми були настільки виснажені і схвильовані, що аж розплакалися.

Через кілька місяців ми отримали запрошення навчатися в 24-му класі школи «Ґілеад», випуск якого відбувся в лютому 1955 року. Перед навчанням у школі нам повідомили, що ми необов’язково будемо місіонерами. Натомість школа мала допомогти нам більш ефективно виконувати роз’їзну працю. Програма цієї школи була надзвичайною і допомогла нам стати смиреннішими.

Коли ми закінчили навчатись, нас призначили в обласне служіння. Наша область охоплювала штати Індіана, Мічиган та Огайо. Згодом, у грудні 1955 року, ми несподівано отримали листа від брата Норра, де говорилося: «Скажіть мені відверто і чесно, чи ви хочете служити в Бетелі... чи, прослуживши в Бетелі певний час, волієте поїхати за кордон. А може, ви бажаєте виконувати обласне та районне служіння». Ми відповіли, що з радістю візьмемося за будь-яке завдання. Майже відразу нас запросили до Бетелю.

За довгі роки служіння в Бетелі я виголошував промови в багатьох зборах та на конгресах по цілій країні. Мені випала честь навчати чимало молодих братів, які пізніше отримали більші обов’язки в організації Єгови. Зрештою, я був секретарем брата Норра у відділі, який займався організацією всесвітньої праці проповідування.

Особливо приємно згадувати роки, проведені у відділі служіння. Я співпрацював з Томасом (Бадом) Салліваном. Чимало років він був наглядачем цього відділу. Але я багато чого навчився і від інших братів. Одним із них був Фред Раск, котрий навчав мене. З теплотою пригадую, як запитав його: «Фреде, чому ти зробив стільки виправлень  у деяких моїх листах?» Він усміхнувся і доречно зауважив: «Малколме, в усному мовленні можна роз’яснити думку додатковими словами, але в листах, особливо написаних тут, усе має бути надзвичайно точним і логічним». Потім він лагідно продовжив: «Не хвилюйся, ти добре виконуєш роботу, а з часом будеш робити це ще ліпше».

Упродовж багатьох років служіння в Бетелі Грейс виконувала різноманітну роботу. Зокрема вона була покоївкою і прибирала в житлових кімнатах. Їй подобалась ця робота. Ще й нині, коли ми зустрічаємося з декотрими братами, які в ті роки були молодими бетелівцями, вони з любов’ю кажуть Грейс: «Ти навчила мене гарно застеляти ліжко, і моїй мамі це дуже подобалось». Грейс із задоволенням служила у відділі журналів, кореспонденції та відділі копіювання магнітних стрічок. Завдяки виконанню цих обов’язків вона зрозуміла, що будь-яке доручення в організації Єгови — це велика честь і благословення. Вона й далі переконана в цьому.

У середині 70-х років ми зрозуміли, що наші старенькі батьки потребують більше уваги. Тож нам довелося прийняти важке рішення. Ми не хотіли покидати Бетель та любих нам братів і сестер, з якими разом служили Єгові. Але я вважав своїм обов’язком піклуватися про наших батьків. Отже, ми поїхали з Бетелю, маючи надію, що ситуація зміниться і ми повернемось.

Щоб заробляти на життя, я почав працювати страховим агентом. Не забуду слова одного менеджера, який навчав мене: «Успіх цієї справи залежить від вечірніх візитів. Саме ввечері можна застати людей вдома. Немає нічого важливішого від вечірніх візитів». Я відповів: «Не буду перечити, ви досвідчений у страховій справі, і я поважаю вашу думку. Але я маю також духовні обов’язки, які ніколи не занедбував, і не збираюсь цього робити. Я буду навідуватися до людей вечорами, але по вівторках і четвергах мені потрібно відвідувати важливі зібрання». Єгова рясно поблагословив мене за те, що я не пропускав зібрань через світську роботу.

Ми були поряд з моєю мамою, коли вона в липні 1987 року померла в будинку для людей похилого віку. Головна медсестра підійшла до Грейс і сказала: «Пані Аллен, ідіть додому і трохи відпочиньте. Усі знають, що ви постійно були біля своєї свекрухи. Не хвилюйтеся, ви робили все, що могли».

У грудні 1987 року ми заповнили анкети на служіння в Бетелі, який так любили.  Але через кілька днів Грейс поставили діагноз — рак товстої кишки. Після успішної операції вона почала одужувати і рак вдалося подолати. Тим часом ми отримали листа з Бетелю, в якому брати порадили нам служити у своєму зборі. Тож ми зосередилися на проповідуванні звістки про Царство.

Згодом я знайшов роботу в Техасі. Ми вважали, що теплий клімат цього штату буде корисним для нас. Приблизно за 25 років служіння в Техасі ми дуже здружилися з братами і сестрами.

Грейс мала рецидив раку товстої кишки й рак щитовидної залози. А зовсім недавно в неї виявили рак молочної залози. Проте вона ніколи не нарікала, не піддавала сумніву принципу головування та завжди співпрацювала зі мною. Її часто питають: «У чому секрет вашого успіху і щастя в подружньому житті?» Вона наводить чотири причини: «Ми є близькими друзями. Щодня розмовляємо одне з одним. Ми кожного дня спільно проводимо час і ніколи не лягаємо спати розсерджені одне на одного». Звичайно, часами в нас бувають неприємні тертя, але ми прощаємо і забуваємо. Це дуже ефективне.

Зазнавши різних випробувань у житті, ми взяли для себе кілька цінних уроків.

1.  Завжди довіряти Єгові й погоджуватися з тим, що́ він допускає. Ніколи не покладатися на власне розуміння (Прип. 3:5, 6; Єрем. 17:7).

2.  У всіх питаннях звертатися за порадою до Слова Єгови. Вкрай важливо слухатися Єгови та його законів. Тут не буває золотої середини — або ти слухняний, або ні (Рим. 6:16; Євр. 4:12).

3.  Найважливішим у житті є здобуття доброго імені в очах Єгови. Потрібно ставити його справи на перше місце, не шукати матеріальних багатств (Прип. 28:20; Еккл. 7:1; Матв. 6:33, 34).

4.  Молитися, щоб Єгова допомагав ревно служити йому і мати в цьому успіх. Зосереджуватися на тому, що́ нам під силу робити, а не на тому, чого не можемо (Матв. 22:37; 2 Тим. 4:2).

5.  Пам’ятати, що немає іншої організації, яку благословляє і схвалює Єгова (Ів. 6:68).

Кожен з нас прослужив Єгові понад 75 років, а як подружжя ми служимо йому майже 65 років. Усі ці десятиріччя ми із задоволенням служили нашому Богові. Ми з надією молимося, щоб наші брати і сестри мали насичене життя і благословення, які приносить довіра до Єгови.