У першому столітті н. е. апостол Павло сказав старійшинам, які служили в ефеському зборі: «Пильнуйте за собою та за всією отарою; святий дух призначив вас у ній наглядачами, щоб ви пасли збір Бога, який він придбав кров’ю власного Сина» (Дії 20:28). Яку роль відіграє святий дух у призначенні старійшин та служителів збору в наш час?

По-перше, святий дух спонукав письменників Біблії записати вимоги для старійшин і служителів збору. У 1 Тимофія 3:1—7 наводяться 16 вимог для старійшин. Інші вимоги знаходимо в таких віршах, як Тита 1:5—9 і Якова 3:17, 18. А вимоги для служителів збору містяться в 1 Тимофія 3:8—10, 12, 13. По-друге, ті, хто рекомендує і призначає чоловіків для служіння в зборі, конкретно моляться, щоб дух Єгови керував ними, коли вони розглядатимуть, чи брат у розумній мірі відповідає біблійним вимогам. По-третє, брат, чия кандидатура розглядається, повинен виявляти у своєму житті плід Божого святого духу (Гал. 5:22, 23). Тож Божий дух залучений в усе, що стосується процесу призначення.

Але хто насправді призначає таких братів? У минулому всі рекомендації, пов’язані з призначенням старійшин та служителів збору, надсилалися в місцевий філіал. Там брати, призначені Керівним органом, мали розглядати ці рекомендації і здійснювати відповідні призначення. Відтак філіал повідомляв про це раду старійшин, а старійшини у свою чергу — рекомендованих братів, запитуючи їх, чи вони бажають прийняти цей обов’язок і чи дійсно відповідають вимогам. Потім у зборі робилося відповідне оголошення.

А як призначали старійшин і служителів збору в першому сторіччі? Інколи апостоли призначали братів для виконання певних доручень, наприклад, вони призначили сімох братів дбати про щоденний розподіл їжі для вдів (Дії 6:1—6). Однак ще до того, як отримати таке додаткове завдання, ті чоловіки вже, мабуть, служили старійшинами.

І хоча Святе Письмо детально не пояснює, як здійснювалося кожне призначення в минулому, дещо про це ми можемо довідатись. Біблія зазначає, що Павло і Варнава, повертаючись  додому з першої місіонерської подорожі, «після посту й молитви призначили в кожному зборі старійшин і віддали їх у розпорядження Єгови, в якого ті повірили» (Дії 14:23). Через кілька років Павло написав Титу, своєму партнеру в роз’їзному служінні: «Я залишив тебе на Криті, щоб ти виправив недоліки і, подорожуючи з міста до міста, призначав старійшин, як я тебе вчив» (Тита 1:5). Також Тимофій, який багато подорожував з апостолом Павлом, здається, мав подібні повноваження (1 Тим. 5:22). Тож зрозуміло, що призначеннями займалися роз’їзні наглядачі, а не апостоли та старійшини в Єрусалимі.

Відповідно до цього біблійного зразка Керівний орган Свідків Єгови зробив зміни щодо призначення старійшин і служителів збору. З 1 вересня 2014 року їх призначатимуть так: кожен районний наглядач уважно розгляне рекомендації у своєму районі. Під час візитів у збори він намагатиметься познайомитись з тими, кого рекомендують, співпрацюючи з ними в служінні, якщо це можливо. Після обговорення рекомендацій з радою старійшин збору на районному наглядачеві лежатиме відповідальність призначати старійшин і служителів збору у своєму районі. Завдяки цьому такий розпорядок буде ближчий до зразка першого століття.

Хто залучений в цей процес? Як завжди, основний обов’язок «вірного і розсудливого раба» давати поживу хатнім слугам (Матв. 24:45—47). За допомогою святого духу він досліджує Святе Письмо, аби давати вказівки щодо практичного застосовування біблійних принципів, котрі впливають на те, як організований всесвітній збір. Вірний раб також призначає всіх районних наглядачів і членів комітету філіалу. У свою чергу кожен філіал надає доречну допомогу в тому, як застосовувати отримані вказівки. Всі ради старійшин зобов’язані ретельно розглядати у світлі Біблії придатність братів, яких вони рекомендують для служіння в Божому зборі. На районних наглядачах лежить серйозна відповідальність уважно й з молитвою розглядати рекомендації старійшин і потім призначати чоловіків, які відповідають біблійним вимогам.

Розуміючи, як здійснюється призначення, ми ще більше цінуємо роль святого духу в цьому процесі. Тому ми ще більше довіряємо і поважаємо призначених чоловіків у християнському зборі (Євр. 13:7, 17).

В Об’явлення 11:3 говориться про двох свідків, які мали пророкувати впродовж 1260 днів. Далі сказано, що дикий звір «переможе їх і вб’є». Але «через три з половиною дні» ці два свідки повинні були повернутися до життя, викликавши велике здивування в усіх, хто це бачив (Об’яв. 11:7, 11).

Хто такі ці два свідки? Подробиці з цієї розповіді допоможуть нам це з’ясувати. По-перше, ми читаємо, що вони «зображені двома оливковими деревами й двома світильниками» (Об’яв. 11:4). Це нагадує нам світильник і два оливкових дерева, про які писав пророк Захарій. Ті дерева зображають «двох помазанців», а саме намісника Зоровавеля і первосвященика Ісуса, «які стоять біля Господа всієї землі» (Зах. 4:1—3, 14). По-друге, два свідки виконують чуда подібні до тих, які виконували Мойсей та Ілля. (Порівняйте Об’явлення 11:5, 6 з Числа 16:1—7, 28—35 і 1 Царів 17:1; 18:41—45).

Що спільного між цими посиланнями? У кожному випадку йдеться про Божих помазанців, які брали провід під час важкого часу випробувань. Тож виконання слів з 11-го розділу книги Об’явлення полягає в тому, що помазані брати, які брали провід у час встановлення Божого Царства в небі 1914 року, проповідували «одягнені в мішковину» впродовж трьох з половиною років.

Під кінець свого проповідування одягнені в мішковину помазані брати, образно кажучи, були вбиті, коли їх вкинули до в’язниці на відносно короткий період, символічні три з половиною дні. З погляду ворогів праця Божого народу повністю припинилася, через що вони дуже раділи (Об’яв. 11:8—10).

А втім, як передрікалося в пророцтві, після трьох з половиною днів два свідки ожили. Ті помазанці, які були звільнені з в’язниці і які залишилися вірними, отримали особливе доручення від Бога через їхнього Господа, Ісуса Христа. У 1919 році вони належали до тих, кого було призначено служити «вірним і розсудливим рабом» і дбати про духовні потреби Божого народу в останні дні (Матв. 24:45—47; Об’яв. 11:11, 12).

Варто зазначити, що слова з Об’явлення 11:1, 2 пов’язують ці події з часом, коли мав бути виміряний духовний храм. У 3-му розділі книги Малахії згадується подібна перевірка духовного храму, після якого мав прийти час очищення (Мал. 3:1—4). Скільки тривала ця перевірка і праця очищення? Вона відбувалася з 1914 року до першої половини 1919-го. Цей період охоплює як 1260 днів (42 місяці), так і символічні три з половиною дні, про які йдеться в 11-му розділі книги Об’явлення.

Як же приємно, що Єгова подбав про цю працю духовного очищення, аби очистити особливий народ, ревний до добрих діл (Тита 2:14). Крім того, ми цінуємо приклад вірних помазанців, які брали провід у час випробувань і були символічними двома свідками *.