«КОЛИ я слухав оголошення про виключення мого сина, то все навколо перестало мати значення,— пригадує Юліан.— Він був найстаршою дитиною, і ми були дуже близькі, багато чого ми робили разом. Він завжди був зразковим сином, але несподівано почав неправильно поводитись. Моя дружина часто плакала, і я не знав, чим її потішити. Ми постійно запитували себе, що ми, як батьки, зробили не так».

Чи можна сказати, що виключення християнина є виявом любові, якщо воно приносить стільки болю? Які існують біблійні підстави для таких крайніх заходів? І саме через що людину виключають зі збору?

Свідка Єгови виключають зі збору через два чинники, які наявні одночасно. Перший чинник: охрещений Свідок вчиняє серйозний гріх. Другий чинник: він не кається у скоєному.

Хоча Єгова не вимагає від нас досконалості, проте він має норми святості і сподівається, що його служителі дотримуватимуться їх. Наприклад, Єгова настійно вимагає, аби ми уникали таких важких гріхів, як статева розпуста, ідолопоклонство, злодійство, здирство, вбивство і спіритизм (1 Кор. 6:9, 10; Об’яв. 21:8).

Ви, напевно, погодитеся, що святі норми Єгови розсудливі та захищають нас. Хто не хотів би жити з мирними і порядними людьми, яким можна довіряти? Саме таке середовище існує серед наших духовних братів і сестер. Воно можливе завдяки тому, що ми, присвятившись Богові, дали обіцянку жити відповідно до вказівок з його Слова.

А що, коли охрещений християнин учиняє серйозний гріх через людську слабкість? Вірні слуги Єгови в минулі часи допускались таких помилок, усе ж Бог не відкинув їх раз і назавжди. Яскравим прикладом цього є цар Давид. Він скоїв перелюб і вбивство, однак пророк Натан повідомив йому: «Єгова прощає твій гріх» (2 Сам. 12:13).

Бог простив гріх Давида, оскільки той виявив щире каяття (Пс. 32:1—5). Деяких служителів Єгови в наш час виключають лише тоді, коли вони не каються або продовжують чинити зло (Дії 3:19; 26:20). Якщо старійшини, котрі служать у судовому комітеті, не бачать щирого каяття людини, вони повинні її виключити.

Спочатку нам може здаватися, що рішення про виключення грішника надто суворе  і навіть жорстоке, особливо якщо ми з ним у близьких стосунках. А втім, Слово Єгови дає нам вагомі підстави вважати таке рішення виявом любові.

Ісус зазначив, що «мудрість доводить свою праведність своїми результатами» (Матв. 11:19, прим.). Мудре рішення виключити нерозкаяного грішника приносить плоди праведності. Розгляньмо три з них.

Виключення грішників несе честь імені Єгови. Ми носимо ім’я Єгови, тому наша поведінка неминуче позначається на його імені (Ісаї 43:10). Подібно як поведінка сина може нести честь або ганьбу його батькам, так і хороша чи погана поведінка тих, хто називається іменем Єгови, певною мірою буде впливати на думку людей про нього. Добре ім’я Бога Єгови обстоюється, якщо ті, хто носить це ім’я, живуть відповідно до його норм. За днів Єзекіїля люди з інших народів пов’язували ім’я Єгови з євреями (Єзек. 36:19—23). Так само нині люди пов’язують Свідків Єгови з його іменем. Тому, якщо ми слухаємося законів Єгови, то несемо йому славу.

Ми стягували б ганьбу на Боже святе ім’я, якби чинили розпусту. Апостол Петро радив християнам: «Як слухняні діти, більше не дозволяйте, щоб вас формували бажання, які ви колись мали через незнання, але подібно до Святого, що вас покликав, будьте святі у всіх своїх вчинках, оскільки написано: “Будьте святі, бо я святий”» (1 Пет. 1:14—16). Чиста, свята поведінка несе честь Божому імені.

Але якщо Свідок Єгови робить щось погане, його друзі і знайомі, напевне, знатимуть про це. Виключення показує, що Єгова має чистий народ, який дотримується біблійних вказівок, аби зберігати святість. Якось на зібрання в Зал Царства у Швейцарії прийшов незнайомець і сказав, що хоче стати членом збору. Його сестру виключили за неморальність. Тож він сказав, що прагне приєднатися до організації, яка «не терпить поганої поведінки».

Виключення захищає чистий християнський збір. Апостол Павло перестерігав коринфян про те, наскільки небезпечно залишати у зборі свідомих грішників. Він прирівняв поганий вплив таких людей до закваски, яка викликає бродіння тіста. «Трохи закваски заквашує все тісто»,— зазначив Павло. Потім він порадив коринфянам: «Вилучіть грішника з-поміж себе» (1 Кор. 5:6, 11—13).

Очевидно, грішник, про якого згадує Павло, чинив жахливу розпусту. Інші члени збору навіть почали виправдовувати його поведінку (1 Кор. 5:1, 2). Якби у зборі на такий грубий гріх дивилися крізь пальці, інші християни могли б наслідувати аморальні звичаї, які панували в їхньому розбещеному місті. Якщо ігнорувати свідомі гріхи, то це породжує недбале ставлення до Божих норм (Еккл. 8:11). Крім того, нерозкаяні грішники могли б стати «підводними скелями», і віра інших членів збору розбилася б, немов корабель (Юди 4, 12).

Виключення може допомогти грішникові опам’ятатися. Одного разу Ісус розповів про молодого чоловіка, який покинув батьківський дім і, живучи розгульно, промарнував свій спадок. На гіркому досвіді блудний син пересвідчився, що життя далеко від дому було порожнім і суворим. Зрештою син опам’ятався, розкаявся і вирішив повернутися до своєї сім’ї (Луки 15:11—24). Ісус описав сердечного батька, який радів змінам у серці свого сина, і це допомагає нам зрозуміти почуття Єгови. Бог запевняє нас: «Мені не приємна смерть грішника. Для мене краще, коли грішник покидає свій шлях і залишається жити» (Єзек. 33:11).

Подібно й виключені, коли вже не належать до християнського збору — їхньої духовної родини, можуть усвідомити, що́ вони втратили. Гіркі плоди їхньої грішної поведінки і спогади про щасливі дні, коли вони мали добрі стосунки з Єговою та його народом, можуть допомогти їм опам’ятатись.

 Щоб досягти бажаного результату, необхідна любов і рішучість. Псалмоспівець Давид сказав: «Якщо вразить мене праведний, це буде виявом відданої любові, якщо докорить мені, це буде наче олія, вилита на мою голову» (Пс. 141:5). Для прикладу уявіть собі пішого туриста, який вибився з сили морозного дня. Він починає знемагати від переохолодження і відчуває сонливість. Якщо він засне у снігу, то помре. Його супутник, чекаючи рятувальників, час від часу б’є його по обличчю, щоб він не заснув. Це, очевидно, завдає болю, але може врятувати йому життя. Так само й Давид усвідомлював, що болюче виправлення, яке походить від праведної людини, піде йому на добро.

У багатьох випадках виключення є виховним заходом, якого потребує грішник. Юліанів син, згаданий на початку статті, приблизно через десять років після виключення змінив своє життя, повернувся у збір і тепер служить старійшиною. Він визнає: «Будучи виключеним, я спізнав усю гіркоту наслідків свого життя. Я потребував такого виховного заходу» (Євр. 12:7—11).

Щоправда, виключення — це духовна трагедія, але така трагедія не обов’язково має стати абсолютним провалом. Усі ми відіграємо певну роль у тому, щоб виключення досягло своєї мети.

Старійшини, які мають нелегке завдання оголосити рішення про виключення, намагаються віддзеркалювати любов Єгови. Повідомляючи особі про їхнє рішення, вони лагідно і чітко пояснюють, які кроки вона має зробити, щоб поновитися у зборі. Щоб нагадати виключеним, як вони можуть повернутися до Єгови, старійшини час від часу відвідують тих, чия поведінка засвідчує про намагання змінитися *.

Члени сім’ї виявляють любов до збору і до того, хто провинився, якщо поважають рішення про виключення. «Він залишався моїм сином,— пояснює Юліан,— але своїм способом життя він звів бар’єр між нами».

Усі члени збору виявляють любов, що ґрунтується на принципах, якщо уникають контакту і розмов з виключеним (1 Кор. 5:11; 2 Ів. 10, 11). Так вони підсилюють покарання, яке виключений отримав від Єгови через старійшин. До того ж одновірці можуть виявляти більше любові й підтримки рідним виключеного, адже ті дуже страждають і можуть почуватися так, ніби їх теж вилучено зі збору (Рим. 12:13, 15).

«Виключення — це виховний захід, якого ми потребуємо і який допомагає нам жити відповідно до норм Єгови,— каже Юліан.— Окрім болю, виключення приносить у кінцевому підсумку позитивні результати. Якби я закривав очі на погану поведінку свого сина, він ніколи б не одужав духовно».