Життя і побут перших християн

Подорожі до найвіддаленіших куточків землі

«Наступного дня разом з Варнавою вирушив у Дервію. Потім, звістивши добру новину в тому місті й підготувавши чимало учнів, вони повернулися в Лістру, а тоді в Іконію та Антіохію» (ДІЇ 14:20, 21).

МАНДРІВНИК глибоко вдихає прохолодне ранкове повітря. Його ноги гудуть, і все ж він одягає свої зношені сандалі — попереду ще один день подорожі.

Над обрієм піднімається сонце. Мандрівник іде запиленою дорогою, минаючи виноградники й оливкові гаї, та піднімається на круті пагорби. Він зустрічає інших подорожніх: рільників, котрі поволі йдуть на свої поля, торговців, які підганяють тварин, нав’ючених крамом, і тих, хто прямує в Єрусалим на поклоніння. Мандрівник і його товариші розмовляють з кожним перехожим. Чому? Тому що вони виконують наказ Ісуса, який звелів свідчити про нього «навіть у найвіддаленіших куточках землі» (Дії 1:8).

Хто ж цей мандрівник? Ним міг бути Павло або Варнава чи ще хтось з витривалих місіонерів першого століття (Дії 14:19—26; 15:22). Ці сильні чоловіки виявляли неабияку сміливість,  адже мандрувати в ті часи було нелегко. Ось що розповідає апостол Павло про морські подорожі: «Тричі я пережив корабельну аварію, день і ніч провів у відкритому морі». Подорожі суходолом теж несли з собою труднощі. Павло каже, що часто «потрапляв у небезпеки на річках» та «попадав у руки грабіжникам» (2 Коринфян 11:25—27).

Уявіть себе на місці такого місіонера. Скільки ви зможете пройти за день? Що вам треба взяти з собою і де ви будете ночувати?

Подорожі суходолом. Ще перед початком першого століття існувала добре розвинена мережа доріг, які з’єднували головні міста Римської імперії. Дороги вирізнялися високою якістю. Чимало з них були мощені, сягали 4,5 метра завширшки і мали бордюр. Через кожну милю стояв кам’яний стовп, який допомагав визначити відстань. Такою дорогою місіонер, як-от Павло, міг подолати близько 30 кілометрів за день.

Однак у Палестині більшість доріг були ґрунтові й не мали бордюрів, які б відділяли їх від полів та ярів. Іти такими дорогами було небезпечно: мандрівника могли перестріти хижі звірі або розбійники. Нерідко дорога була перекрита.

Що мандрівник брав із собою? Ось деякі необхідні речі: палиця для захисту (1), матрац для спання (2), мішечок з грошима (3), пара запасних сандаль (4), торбина з їжею (5), змінний одяг (6), розкладне шкіряне відерко, щоб набирати воду з колодязів (7), посудина для води (8) і велика дорожня сумка зі шкіри (9).

Дорогою місіонери, мабуть, зустрічали мандрівних торговців, які розвозили товари на місцеві ринки. Свій крам торговці зазвичай везли на віслюках. Ці витривалі тварини були незамінні для подорожей крутими й кам’янистими дорогами. Міцний віслюк, навіть максимально навантажений, міг здолати 80 кілометрів за день. Вози, запряжені волами, рухались значно повільніше — від 8 до 20 кілометрів у день. Зате  воли могли тягти важчий тягар і найбільше підходили для перевезень на короткі відстані. Мандрівники могли наздогнати караван верблюдів або віслюків — десятки тварин, нав’ючених крамом з різних куточків світу. Повз мандрівника верхи на коні міг промчати посланець, який віз листи і державні накази до далеких провінцій імперії.

Коли наступала ніч, мандрівники лягали спати у нашвидкуруч розкладеному наметі. Дехто зупинявся в караван-сараї — заїзді, де були порожні кімнати, що виходили на подвір’я. Такі двори були брудні та незатишні. Вони мало захищали подорожніх від негоди та грабіжників. Тому місіонери, якщо мали змогу, зупинялись на ніч у родичів чи одновірців (Дії 17:7; Римлян 12:13).

Подорожі морем. Невеликі човни перевозили людей і крам прибережними водами або Галілейським морем (Івана 6:1, 2, 16, 17, 22—24). Середземним морем плавали більші кораблі, везучи товар у далекі порти. Ці кораблі доставляли харчі для Риму і перевозили урядовців та пошту.

Удень моряки орієнтувалися по берегових знаках, а вночі — по зорях. Безпечно подорожувати морем могли лише з травня до середини вересня, коли воно було відносно спокійне. Досить часто ставалися корабельні аварії (Дії 27:39—44; 2 Коринфян 11:25).

Люди подорожували морем не тому, що так було комфортніше. На вантажних кораблях про зручності пасажирів дбали найменше. Вдень і вночі, за будь-якої погоди, подорожуючі перебували на палубі, адже усі трюми були забиті дорогоцінним крамом. Пасажири їли харчі, які взяли з собою, їм давали лише питну воду. Інколи погода мінялась дуже швидко. Через бурі й хитавицю люди страждали від морської хвороби, часто протягом кількох днів.

Справді, подорожувати як суходолом, так і морем було небезпечно. А втім, перші християнські місіонери, зокрема Павло, звіщали «добру новину про царство» по цілому знаному на той час світі (Матвія 24:14). Минуло тільки 30 років після того, як Ісус наказав своїм учням свідчити про нього, а Павло вже написав, що добра новина «проповідувалась усьому створінню під небом» (Колосян 1:23).