Я хотіла бути, як Їфтахова дочка

Розповіла Джоанна Соанс

Ще в підлітковому віці в мене з’явилось бажання — бути, як Їфтахова дочка. Хочу розповісти, що це означає і як вдалося досягнути цієї мети.

ВПЕРШЕ на конгресі Свідків Єгови я побувала 1956 року в індійському місті Бомбеї (тепер Мумбай). Той конгрес змінив усе моє життя. Особливо зворушила промова про Їфтахову дочку.

Ви, можливо, читали в Біблії розповідь про те, як Їфтахова дочка, ще будучи в юному віці, погодилася не виходити заміж. Завдяки цьому рішенню її батько міг виконати обіцянку, дану Богові. Тож дочка Їфтаха все своє життя служила в домі, тобто святині, Єгови, залишаючись незаміжньою (Суддів 11:28—40).

Я дуже прагнула бути, як Їфтахова дочка. Але існувала одна велика проблема — у ті роки в Індії вважалось порушенням традиції, коли дівчина залишалась незаміжньою.

Моя родина

Я була п’ятою з шести дітей Бенджаміна і Марселіни Соансів, які жили в місті Удіпі, що на західному узбережжі Індії. Наша рідна мова — тулу, нею розмовляють близько двох мільйонів людей. Проте, як і більшість мешканців Удіпі, в школі ми навчались мовою ка́нада.

В нашій місцевості вважалося, що у житті найважливіше одружитися і народити дітей. У дитинстві я навіть не чула слова мовою тулу, яке б означало «безшлюбність», «самотність» або «туга за домом». Здавалось, ніби такого тут взагалі не буває. У нашому домі, приміром, жили дідусі з бабусями, дядьки й тітки та з десяток двоюрідних братів і сестер.

За традицією нашого народу в родині панувала певна форма матріархату — родовід вівся по материнській лінії. Тому дочки отримували більшу частину спадку. В тутешніх селах дівчина, вийшовши заміж, продовжувала жити з мамою, а чоловік приходив жити до їхнього дому.

Оскільки наша родина сповідувала християнство, в домі були трохи інші порядки. Щовечора дідусь проводив свого роду богослужіння — молився і вголос читав Біблію мовою тулу. Коли він розгортав свою пошарпану Біблію, нам здавалось, ніби він відкривав скарбничку. Всі ми були в захваті! Особливо мене зацікавив Псалом 23:1 (НС), де сказано: «Єгова — мій Пастир, тож мені не бракує нічого». Я запитувала себе: «Хто такий Єгова і чому він названий Пастирем?»

Ніби луска відпала від моїх очей

Після закінчення Другої світової війни життя було дуже важким, отже ми переїхали до міста Бомбея, що за 900 кілометрів від нашого дому. Там 1945 року до батька прийшли двоє Свідків Єгови і дали йому біблійну брошурку. Батько жадібно прочитав брошурку, подібно як спрагла земля жадібно всотує воду. Він одразу почав ділитися здобутими знаннями з людьми, які розмовляли ка́нада. Поступово утворилась невелика група.  На початку 1950-х вона стала першим у Бомбеї збором, де зібрання проводились цією мовою.

Тато з мамою навчали нас, дітей, запопадливо досліджувати Боже Слово і бути добрими вчителями біблійних істин. Щодня вони знаходили нагоди молитися і вивчати з нами (Повторення Закону 6:6, 7; 2 Тимофія 3:14—16). Якось, під час читання Біблії, з моїх очей ніби луска відпала (Дії 9:18). Я зрозуміла, чому Єгова прирівнюється до пастиря. Адже він веде, годує і захищає своїх служителів, наче пастух отару (Псалом 23:1—6; 83:19).

Єгова взяв мене за руку

Я охрестилася невдовзі після незабутнього конгресу, що відбувся в Бомбеї 1956 року. Через шість місяців, за прикладом свого старшого брата Прабгакара, я стала повночасним проповідником доброї новини. Було велике бажання розповідати людям біблійні істини, але як тільки починала розмову про свої переконання, у роті пересихало, я заїкалась, голос тремтів. «Проповідувати зможу лише з поміччю Єгови!» — в розпачі подумала я.

Єгова допоміг мені через місіонерів Гомер і Рут Маккі з Канади, які 1947 року навчались у місіонерській школі Свідків Єгови в Нью-Йорку. Вони, так би мовити, взяли мене за руку, і я невпевнено зробила перші кроки у служінні. Рут раз у раз ходила зі мною проповідувати від дому до дому. Вона добре знала, як допомогти мені заспокоїтись. Беручи мене за руки, вона казала: «Не хвилюйся, сестричко. Ходімо до наступних дверей». Її спокій передавався мені.

Якось мені сказали, що партнеркою у служінні для мене призначили старшу віком та досвідчену проповідницю Елізабет Чакранараян. Відразу спало на думку: «Чи вдасться зжитися з цією сестрою? Вона від мене набагато старша». Але час показав, що Елізабет була саме тою партнеркою, яка мені потрібна.

«Ми не є одинокими»

Спочатку нас відправили служити в історичне місто Аврангабад, за 400 кілометрів на схід від Бомбея. Ми швидко збагнули, що були єдиними Свідками в місті, де мешкало майже мільйон людей. Крім того, треба було вивчити мову маратхі, якою там розмовляли.

З часом підступило почуття самотності. Наче сирота, я інколи гірко плакала. Але з материнською теплотою в голосі Елізабет потішала: «Деколи ми почуваємося самотніми, проте ніколи не є одинокими. Ти далеко від друзів і рідних, але Єгова завжди поруч. Якщо він буде твоїм другом, самотність зникне». Її слова досі зігрівають мені серце.

Коли в нас було мало грошей, нам щодня доводилось іти пішки по 20 кілометрів, незважаючи на пилюку чи багно, спеку чи холод. Влітку температура на вулиці часто сягала 40 градусів. У сезони мусонів на кілька місяців частина нашої території ставала болотом. Усе ж для нас були більшою трудністю не погодні умови, а певні звичаї та погляди місцевих мешканців.

Наприклад, жінки не спілкувалися з чоловіками прилюдно, хіба що були їхніми родичами. Не було прийнято, аби жінка навчала чоловіка. Тож ми стикнулися з насмішками та обра́зами. Півроку щотижневі зібрання ми проводили лише вдвох. Та з часом до нас долучилися зацікавлені  правдою люди. Так утворилась невеличка група. Дехто навіть ходив з нами в служіння.

«Вдосконалюй своє вміння»

Приблизно через два з половиною роки нас призначили назад у Бомбей. Елізабет продовжила працю проповідування, а мене попросили допомагати батькові, який був єдиним перекладачем нашої біблійної літератури на мову ка́нада. Він цінував мою допомогу, оскільки був дуже зайнятий виконанням різних обов’язків у зборі.

Згодом 1966 року батьки вирішили переїхати назад до рідного міста Удіпі. Полишаючи Бомбей, тато сказав мені: «Доню, вдосконалюй своє вміння. Перекладай просто і зрозуміло. Уникай самовпевненості й залишайся смиренною. Покладайся на Єгову». Це була остання батькова настанова, бо невдовзі після приїзду в Удіпі він помер. Аж донині, працюючи перекладачем, я стараюся слухатись цієї поради.

«Ти не хочеш жити нормальним життям?»

Згідно з традицією в Індії батьки прагнуть одружити своїх дітей в юному віці й заохочують їх мати велику сім’ю. Тож мене часто запитували: «Ти не хочеш жити нормальним життям? Хто подбає про тебе у старості? Тобі не самотньо?»

Інколи такі висловлювання пригнічують. Та я не показую своїх почуттів, а, як тільки буваю на самоті, розповідаю про них Єгові. Він не вважає мене обділеною через те, що я сама, і це дуже потішає. Аби і далі служити йому з повною віддачею, я роздумую про Їфтахову дочку, а також про Ісуса. І вона, і він залишались неодруженими та цілком віддавалися служінню Богові (Івана 4:34).

Дар від Єгови

Майже 50 років ми з Елізабет були близькими подругами. Вона померла 2005 року в 98-літньому віці. Останніми роками через поганий зір вона не могла читати Біблію, тому щодня довго і палко молилась до Бога. Інколи я думала, що Елізабет у своїй кімнаті обговорює з кимось Біблію, та насправді вона розмовляла з Єговою, який був для неї реальною Особою. Вона жила так, ніби Бог буквально був поруч з нею. Це навчило мене одної істини: щоб, подібно до Їфтахової дочки, залишатись непохитною у служінні Богові, треба завжди «бачити» його поруч із собою. Я дуже вдячна Єгові, що в моєму житті була ця старша, зріла сестра, яка навчала і зміцняла мене в молодості, а особливо за часу випробувань (Екклезіяста 4:9, 10).

Так само як дочка Їфтаха, я спізнала чимало благословень у служінні Єгові. Завдяки тому, що я залишалась незаміжньою і застосовувала біблійні поради, моє життя було духовно багатим і повноцінним. Так мені вдалось багато років «постійно без відволікань служити Господу» (1 Коринфян 7:35).

[Ілюстрація на сторінці 28]

Батько виступає з промовою в Бомбеї, 1950-ті роки

[Ілюстрація на сторінці 28]

З Елізабет незадовго до її смерті

[Ілюстрація на сторінці 29]

Разом з іншими оповіщаю про біблійну промову в Бомбеї, 1960 рік

[Ілюстрація на сторінці 29]

У перекладацькому відділі