Як Боже Слово змінило життя індуської сім’ї
НІКОЛИ не забуду, як 22 серпня 2005 року мої найближчі родичі зібралися за сніданком. Моє життя було під загрозою, оскільки в мене виявили в мозку велику пухлину. Мій чоловік Крішна помолився, а тоді я звернулась до родичів.
«Я лягаю в лікарню, і мені будуть робити складну операцію, тож будьте готові до всього. Я вже зробила необхідні приготування до похорону. Тих, хто служить Єгові, я прошу: не переставайте йому служити. А інших благаю погодитися на біблійне вивчення і почати ходити на наші християнські зібрання. Тоді в прийдешньому новому світі ми зможемо всі разом поклонятися Богові, адже він обіцяє своїм правдивим служителям досконале здоров’я і вічне життя в раю на землі».
Перш ніж розказати про операцію і її наслідки, дозвольте почати свою розповідь з того, в якій сім’ї я виростала і як пізнала правдивого Бога.
Індуське виховання
Наша сім’я жила у великому будинку з дерева і заліза, розташованому на пагорбі у приморському місті Дурбані (Південно-Африканська Республіка). Щоб піднятись до брами нашого будинку від головної дороги, яка пролягала внизу в долині, спочатку треба було подолати 125 сходинок. Ці сходи вели до порослої кущами стежки, що виходила на нашу залізну браму. На подвір’ї поруч з брамою стояв храм, який належав моїй бабусі і в якому було повно зображень індуських богів. Бабуся казала, що я була «храмовою дитинкою» (мовою гінді мандір кі бакке), бо нібито народилася завдяки допомозі богів, яким ми поклонялись. Навпроти храму були поліровані червоні сходи, які вели до дверей будинку. Наш будинок був великий: він мав довгий коридор, простору кухню з вугільною піччю, сім спалень і ще одну спальню в прибудові. У домі мешкало 27 чоловік: дідусь з бабусею, тато, троє його молодших братів і молодша сестра, а також їхні сім’ї.
Було нелегко дбати про таку велику родину. Але спільне життя об’єднувало нашу сім’ю, і в кожного з нас залишились приємні спогади. Хатніми справами займалися чотири невістки, серед них моя мама Гаргі Деві. Невістки по черзі готували їсти і прибирали. Головним у домі був дідусь, він купував продукти для всієї родини. Щосереди дідусь і бабуся ходили на базар, щоб купити на цілий тиждень м’яса, фруктів і овочів. А ми, діти, сідали під араукарією на краю урвища, звідки було видно всю долину, і чекали, коли вони повернуться з базару. Як тільки ми бачили, що вони з великими кошиками виходять з автобуса, то збігали вниз 125 сходинками і допомагали їм занести продукти додому.
У нашому саду росла висока пальма, на якій гніздилися майни. Ці птахи літали туди-сюди і голосно цвірінькали.
Бабуся сідала на сходи біля будинку і вдавала, ніби перекладає нам історії, які розповідають птахи. У мене так багато приємних спогадів про дитинство, яке я провела в цьому домі! Ми сміялися, галасували, гралися і ділилися всім, що мали. Як же нам було добре жити разом однією великою сім’єю! А що найважливіше, в цьому домі ми почали навчатися про нашого Творця, Єгову, і про його Сина, Ісуса Христа.До того як пізнати Єгову, ми щодня виконували багато індуських релігійних ритуалів. На великі свята ми завжди запрошували гостей, щоб разом вшанувати різних богів і богинь. Деколи під час таких святкувань бабуся впадала в транс і спілкувалася з духами, а рівно опівночі ми приносили тваринні жертви, щоб задобрити духів. Мій дідусь був добре знаний в нашій громаді за щедрі пожертви на будівництво і підтримку діяльності громадських шкіл та індуських храмів.
Як ми знайшли правду про Єгову
У 1972 році дідусь захворів і помер. Через кілька місяців після цього моя тітка Індерваті, яку також називали Джейн, взяла журнали «Вартова башта» і «Пробудись!» від двох Свідків Єгови. Її мучило сумління, бо вона не запросила їх у дім, щоб порозмовляти. Ми ніколи не приймали в себе Свідків. Але коли вони прийшли наступного разу, тітка покликала їх у дім і розповіла про свою сімейну проблему — про те, що дядько випиває. Сусіди і родичі радили тітці розлучитися. Свідки пояснили їй, як Бог ставиться до шлюбу (Матвія 19:6). Мою тітку дуже вразили біблійні поради і обітниця кращого життя на землі *. Вона вирішила не кидати дядька і почала регулярно вивчати Біблію зі Свідками. Вивчення проходили у вітальні, а інші невістки слухали все зі своїх кімнат.
З часом вже всі невістки вивчали Біблію. Тітка Джейн розповідала нам, чого навчалася з Біблії і часто читала та пояснювала історії з книжки «Слухатися Великого Вчителя» *. Коли дядьки дізналися, що їхні дружини вивчають Біблію, то стали нас переслідувати. Один дядько спалив всю біблійну літературу і навіть Біблію. Дядьки сварили і били нас за те, що ми ходимо на зібрання. Лише мій батько не переслідував нас, він ніколи не був проти, що ми навчаємося про Єгову. Усі чотири невістки не переставали ходити на зібрання і зростали в любові до Бога Єгови.
У 1974 році тітка Джейн охрестилася, ставши Свідком Єгови. Те саме невдовзі зробили моя мама та інші тітки. Зрештою бабуся перестала дотримуватися індуських обрядів. Я багато років ходила з родичами на всі християнські зібрання. Якось на великому конгресі Свідків Єгови сестра, на ім’я Шаміла Рамперсад, запитала мене: «А коли ти збираєшся
охреститися?» Я відповіла: «Я не можу охреститися, тому що ніхто ніколи не вивчав зі мною Біблію». Вона запропонувала мені вивчення. На наступному конгресі, 16 грудня 1977 року, я охрестилася. З 27 моїх родичів, які жили під одним дахом, 18 охрестились. Однак на час моєї операції мій батько, Сонні Дева, все ще був індусом.«Ні про що не тривожтесь»
Мені надзвичайно допомагали слова з Филип’ян 4:6, 7, особливо коли в мене виявили велику пухлину в мозку. У цих віршах говориться: «Ні про що не тривожтесь, але завжди з будь-якими проханнями звертайтесь у молитвах і благаннях до Бога, виявляючи йому також вдячність. Тоді Божий мир, який неможливо збагнути розумом, берегтиме завдяки Христу Ісусу ваші серця та здатність мислити». Дуже важко «ні про що не тривожитись», тим більше коли знаєш, що можеш померти будь-якої миті. Спочатку я тільки плакала, а потім стала молитися до Єгови і відчула «Божий мир, який неможливо збагнути розумом».
Бог Єгова, образно кажучи, взяв мене за праву руку і постійно вів мене (Ісаї 41:13). Він допоміг мені сміливо пояснити медичному персоналу, чому я вирішила слухатися біблійного наказу стримуватися від крові (Дії 15:28, 29). Хірург і анестезіолог погодилися оперувати мене без переливання крові. Потім хірург повідомив, що операція пройшла успішно і всю пухлину вдалося видалити. Він також сказав, що вперше бачить, щоб пацієнт настільки швидко видужав після такої серйозної операції на мозку.
Через три тижні я вже проводила біблійне вивчення, лежачи в ліжку. А наприкінці сьомого тижня я знову почала водити автомобіль, ходити у проповідування і на зібрання Свідків Єгови. Я надзвичайно ціную допомогу своїх християнських братів і сестер, які проповідували разом зі мною. Вони ніколи не залишали мене саму і завжди проводжали додому. Я слухала аудіозаписи Біблії та зосереджувалася на духовному, і, думаю, це допомогло мені швидше одужати.
Я дуже зраділа, коли дізналася, що після моєї операції батько погодився вивчати Біблію зі Свідками. Він охрестився у віці 73 років і тепер ревно служить Єгові. Також разом з нами служать Єгові більше 40 членів моєї великої родини. Хоча в мене звужене ліве поле зору, а череп з’єднаний металевими скобами, я з нетерпінням чекаю часу, коли Єгова зробить «все нове» в Раю на землі (Об’явлення 21:3—5).
Я щаслива, бо маю люблячого чоловіка, який є християнським наглядачем, і чудову доньку Клерісту, яка підтримує мене, щоб я могла продовжувати служити повночасною проповідницею. Бог Єгова щедро поблагословив моє служіння. Боже Слово змінило життя багатьох людей, з якими я вивчала Біблію. Понад 30 з них присвятились Богу і охрестилися.
Моє серце переповнює надія на те, що прийде час, коли Єгова звільнить нас від страждань, яких ми зазнаємо в цій системі, і подарує життя в раю на землі.
^ абз. 12 Більше інформації про Божий намір щодо землі ви знайдете у 3-му розділі книжки «Чого насправді вчить Біблія?». Книжка опублікована Свідками Єгови.
^ абз. 13 Опублікована Свідками Єгови. Більше не друкується.