Розділ 4

Наскільки вірогідним є Старий Завіт?

У наступних кількох розділах ми обговоримо закиди, які висувають на адресу Біблії сучасні критики. Дехто заявляє, ніби Біблія суперечить сама собі і не узгоджується з наукою. До цих закидів ми повернемося пізніше. А спершу розгляньмо поширене твердження, що Біблія — це лише збірка міфів і легенд. Чи мають противники Біблії вагомі підстави для такої критики? Звернімо увагу спочатку на Єврейські Писання, так званий Старий Завіт.

1, 2. Як відбувалась облога Єрихона і які у зв’язку з цим виникають питання?

СТАРОДАВНЄ місто в облозі. Величезний натовп нападників перейшов Йордан і отаборився перед високими міськими мурами. Але яка ж дивна в них тактика! Шість днів поспіль вони мовчки обходять місто, лише священики сурмлять у роги. І ось на сьомий день військо в повному мовчанні обходить місто сім разів. Раптом священики щосили починають сурмити. Усе військо видає гучний бойовий крик, і захисні мури обвалюються, здіймаючи в повітря хмари пилу. Місто стає беззахисним (Ісус Навин 6:1—21).

 ² Так у книзі Ісуса Навина — шостій у Єврейських Писаннях — описано падіння Єрихона, яке відбулося майже 3500 років тому. Та чи було це насправді? Багато прихильників так званої вищої критики, не вагаючись, скажуть «ні» *. Вони стверджують, що книга Ісуса Навина, як і п’ять попередніх книг Біблії, складається з легенд, написаних через багато століть після згаданих у них подій. Чимало археологів також підтримало б цей погляд. На їхню думку, коли ізраїльтяни прийшли в ханаанський край, Єрихон, можливо, взагалі ще не існував.

3. Чому важливо з’ясувати, чи є Біблія точною з погляду історії?

³ Це серйозні закиди. Читаючи Біблію, ви помітите, що її вчення тісно пов’язані з історією. Бог звертався до конкретних чоловіків, жінок, сімей і цілих націй, він давав накази реальному народу. Сучасні вчені, які ставлять під сумнів історичність Біблії, сумніваються також в її цінності і достовірності. Якщо Біблія справді є Словом Бога, то вона повинна містити описи реальних історичних подій, а не якісь легенди та міфи. Чи мають ці критики підстави для заперечення історичної достовірності Біблії?

Наскільки можна довіряти «вищій» критиці?

4—6. Наведіть деякі гіпотези з «вищої» критики Велльгаузена.

⁴ Становлення так званої вищої критики Біблії почалось у XVIII—XIX століттях. У другій половині  XIX століття німецький критик Юліус Велльгаузен виклав свою теорію про те, що перші шість книг Біблії, у тому числі книга Ісуса Навина, були написані в V столітті до н. е., тобто приблизно через тисячу років після згаданих у них подій. Однак він зазначив, що вони містять матеріал, який був написаний раніше ¹. Цю теорію включили в 11-те видання «Британської енциклопедії», опубліковане 1911 року. У ній говорилося: «Книга Буття була укладена після [вавилонської] неволі на основі священицького джерела (P) того періоду, а також давніших несвященицьких джерел, які суттєво відрізняються від P мовою, стилем і релігійними уявленнями».

⁵ На погляд Велльгаузена та його послідовників, події, описані в найстаріших частинах Єврейських Писань, були «не стільки реальною історією, скільки поширеними переказами давнини»². Ті ранні оповіді вони вважали лише відображенням історії Ізраїлю пізніших часів. Наприклад, вони заявляли, що ворожнечі між Яковом та Ісавом насправді не існувало, а розповідь про це відображає ворожнечу між ізраїльським та едомським народами.

⁶ Ці критики також вважали, що Мойсей ніколи не отримував наказу зробити ковчег угоди і що ніколи не існувало намету, який був осередком поклоніння ізраїльтян у пустині. Вони твердили, що священицькі повноваження остаточно закріпились за нащадками Аарона лише за декілька років перед тим, як вавилоняни знищили Єрусалим. А це, на думку критиків, відбулося на початку VI століття до н. е.³

7, 8. Які «докази» своїх теорій наводив Велльгаузен і чи були вони переконливі?

 ⁷ Але які «докази» вони мали для підтвердження своїх ідей? Біблійні критики заявляють, що можуть виділити кілька різних документів, з яких начебто складається текст перших книг Біблії. Головний принцип, яким керуються критики, такий: вони припускають, що кожний біблійний вірш, котрий містить тільки слово Бог (єврейською ’Елогı́м), був написаний одним автором, а кожен вірш, у якому Бога названо по імені Єгова, написав інший автор — ніби один автор не міг вживати обидва слова ⁴.

⁸ Так само, коли в книзі якусь подію описано більш ніж один раз, це вважають доказом того, що над нею працювало кілька осіб, хоча і в іншій стародавній семітській літературі трапляються подібні приклади повторення. Крім того, припускають, що будь-яка зміна стилю говорить про зміну автора. Але навіть сучасні письменники змінюють стиль на різних етапах своєї творчості або в залежності від тематики *.

9—11. Наведіть деякі значні недоліки сучасної біблійної критики.

⁹ Чи існує надійне обґрунтування для цих теорій? Аж ніяк. Один коментатор зауважив: «Критика, в ліпшому разі, базується на гіпотезах і припущеннях: завжди можна щось поправити, спростувати чи замінити. Вона є звичайним розумуванням, тому їй властиві сумніви і здогадки,  що є невід’ємною частиною будь-яких розумувань»⁵. А біблійна критика базується на «гіпотезах і припущеннях» у більшій мірі, ніж будь-яка інша.

¹⁰ Ґлісон Арчер молодший вказує на ще одну хибу в міркуваннях поборників «вищої» критики. За його словами, проблема полягає в тому, що представники «школи Велльгаузена виходили з голого припущення (яке вони навіть не спромоглися довести), що релігія ізраїльтян, як і будь-яка інша, мала чисто людське походження і що її слід вважати лише продуктом еволюції»⁶. Інакше кажучи, Велльгаузен та його послідовники виходили з припущення, що Біблія — це просто слово людини, і на цьому будували свої подальші міркування.

¹¹ У 1909 році «Єврейська енциклопедія» («The Jewish Encyclopedia») вказала на ще два недоліки в теорії Велльгаузена: «Аргументація, якою Велльгаузен полонив мало не всіх сучасних біблійних критиків, ґрунтується на двох припущеннях: по-перше, з розвитком релігії ритуали  стають складнішими і, по-друге, старіші джерела описують більш ранні стадії формування ритуалів. Перше припущення суперечить факту існування примітивних культур, а друге спростовується наявними кодексами ритуалів, наприклад індійськими».

12. Що можна сказати про слушність біблійної критики з позиції археології?

¹² Чи можливо якимсь чином перевірити теорії «вищої» критики, щоб переконатись, правильні вони чи ні? У «Єврейській енциклопедії» далі говориться: «Погляди Велльгаузена майже повністю ґрунтуються на суто текстуальному аналізі, і їх необхідно доповнити науковими археологічними дослідженнями». Чи з плином часу археологія підтвердила слушність теорій Велльгаузена? Відповідь знаходимо в «Новій британській енциклопедії»: «Археологічна критика, схоже, підтверджує достовірність характерних історичних подробиць навіть з найдавніших періодів [біблійної історії] і ставить під сумнів теорію про те, що оповіді у П’ятикнижжі [події, описані в найдавніших книгах Біблії] є відображенням історії значно пізніших часів».

13, 14. Чому «вища» критика Велльгаузена попри свою хитку основу є досі популярною?

¹³ Чому ж біблійна критика попри всі свої недоліки настільки популярна серед сучасних інтелектуалів? Тому що вона говорить те, що їм хочеться почути. Один вчений XIX століття пояснив: «Особисто я вітаю цю книжку Велльгаузена більше, ніж інші книжки, оскільки пекуче питання щодо історії Старого Завіту, на мій погляд, нарешті  вирішено так, що це узгоджується з принципом еволюції людини, який я не можу не застосовувати до історії всієї релігії»⁷. Очевидно, «вища» критика якнайліпше відповідала його упередженим поглядам еволюціоніста. І зрештою обидві теорії служили одній меті. Так само як еволюція усуває необхідність вірити в Творця, «вища» критика Велльгаузена наводить на думку, що не потрібно вірити у те, що Біблія натхнена Богом.

¹⁴ У нашу добу раціоналізму припущення, що Біблія є словом не Бога, а людини, цілком задовольняє інтелектуалів *. Їм набагато легше повірити, що пророцтва були записані після згаданих у них подій, аніж визнати, що то були справжні передречення. Вони заперечують біблійні оповіді про чудеса, називаючи їх міфами, легендами чи казками, і навіть не припускають думки, що це могло відбуватись насправді. Проте такий погляд є упередженим і не дає підстав сумніватись у достовірності Біблії. Біблійна критика має серйозні недоліки, і своїми нападами на Біблію вона не змогла довести, що Біблія не є Словом Бога.

Чи підтверджується Біблія археологією?

15, 16. Існування якого стародавнього правителя, згаданого в Біблії, було підтверджене археологією?

¹⁵ Археологія як галузь науки має більш надійне підґрунтя, ніж «вища» критика. Виявляючи  залишки стародавніх цивілізацій, археологи допомагають нам значно поглибити розуміння того, як жили люди в давнину. Не дивно, що археологічні знахідки раз у раз узгоджуються з записаною в Біблії інформацією. Іноді археологія навіть захищає Біблію від нападок критиків.

¹⁶ Наприклад, згідно з книгою Даниїла, до завоювання Вавилону персами останнім його правителем був Валтасар (Даниїла 5:1—30). Оскільки, крім Біблії, Валтасар більше ніде не згадувався, критики заявляли, що Біблія неправдива і що цей чоловік ніколи не існував. Однак у XIX столітті в руїнах на півдні Іраку було знайдено кілька маленьких циліндрів з клинописом. Вони містили молитву за здоров’я найстаршого сина вавилонського царя Набоніда. Як же звали сина? Валтасар.

17. Як пояснити факт, що Біблія називає Валтасара царем, а більшість інших джерел — спадкоємцем престолу?

 ¹⁷ Отже, Валтасар існував! Але чи був він царем під час падіння Вавилону? У більшості знайдених згодом документів про нього говориться як про сина царя, спадкоємця престолу. Проте один з клинописних документів, названий «Поемою Набоніда», пролив більше світла на справжнє становище Валтасара. У ньому говорилося: «Він [Набонід] довірив «Табір» своєму найстаршому (синові), первородному, війська по цілій країні він віддав під його (командування). Він віддав (усе), довірив царство йому»⁸. Отож Валтасару було довірене царство. Фактично це означало, що він став царем *. Становище, яке мали Набонід і Валтасар, пояснює, чому  Валтасар під час останнього бенкету у Вавилоні запропонував Даниїлу стати третім правителем у царстві (Даниїла 5:16). Оскільки Набонід був першим правителем Вавилону, Валтасар був другим.

Інші докази

18. Як археологія засвідчує, що правління Давида принесло мир і добробут?

¹⁸ Про історичну точність Біблії свідчить багато археологічних знахідок. Наприклад, у Біблії говориться, що після того, як цар Соломон перейняв владу від свого батька Давида, Ізраїльське царство процвітало. «Юда та Ізраїль були численні, як пісок, що над морем, щодо многоти. Вони їли й пили та тішилися!» (1 Царів 4:20). На підтвердження цього в одній праці зазначається: «Археологічні дані виявляють, що в Юді протягом X століття до н. е. і деякий час після того спостерігався швидкий зріст населення. Мир і добробут,  досягнуті завдяки Давиду, створювали сприятливі умови для будівництва багатьох нових міст»¹⁰.

19. Яку додаткову інформацію про війну між Ізраїлем і Моавом отримано завдяки археології?

¹⁹ Згодом Ізраїль та Юда стали окремими царствами, а Ізраїль завоював сусіднє Моавське царство. Коли моавітяни на чолі з царем Мешою збунтувались, Ізраїль уклав союз з Юдою і сусіднім Едомським царством, щоб воювати проти них (2 Царів 3:4—27). Варто зазначити, що 1868 року в Йорданії було знайдено стелу (кам’яну плиту з написом), на якій моавітською мовою викладено розповідь Меші про цю війну.

20. Що говорить археологія про знищення Ізраїлю ассирійцями?

²⁰ Потім, 740 року до н. е., Бог допустив, щоб ассирійці зруйнували непокірне північне царство Ізраїлю (2 Царів 17:6—18). Стосовно біблійного опису цієї події археолог Кетлін Кеньйон зазначає: «Дехто може припускати, що тут є перебільшення». Чи так це насправді? Вона додає: «Археологічні свідчення про падіння царства Ізраїлю,  мабуть, ще яскравіші, ніж оповідь з Біблії. (...) Повне сплюндрування ізраїльських міст Самарії і Хацора, а також знищення Меґіддо — доведений археологією факт, який показує, що письменник [Біблії] не перебільшував»¹¹.

21. Які подробиці археологія розкриває про підкорення Юди вавилонянами?

²¹ Пізніше, згідно з Біблією, вавилоняни взяли в облогу й захопили Єрусалим, у якому правив цар Єгояхін. Цю подію описано у вавилонських хроніках — на клинописній таблиці, знайденій археологами. Там написано: «Цар Аккаду [Вавилону]... обложив місто Юди (іагуду), і цар узяв місто в другий день місяця аддару»¹². Єгояхіна відвели у Вавилон і кинули до в’язниці. Але з часом, як повідомляє Біблія, його звільнили і призначили йому харчове утримання (2 Царів 24:8—15; 25:27—30). Підтвердження цього міститься в знайдених у Вавилоні господарських записах. У них перелічують продукти, якими забезпечували «Йаукіна, царя Юди»¹³.

22, 23. Який існує зв’язок між археологією та біблійною історією?

²² Ось як професор Дейвід Ноел Фрідман охарактеризував зв’язок між археологією та біблійною історією: «У цілому археологія підтверджує історичність біблійної оповіді. Широкий хронологічний огляд подій від доби патріархів до часів Нового Завіту узгоджується з археологічними даними. (...) Майбутні відкриття, скоріш усього, підтвердять розважливий погляд, що біблійна традиція є історично обґрунтованою і точно переданою, хоч вона і не є історією в критичному, або науковому, розумінні».

 ²³ Стосовно намагань прихильників «вищої» критики підірвати довіру до Біблії професор говорить: «Спроби сучасних вчених відтворити біблійну історію,— скажімо, теорія Велльгаузена про те, що патріархальна доба була відображенням розділеної монархії, або тлумачення історії Ізраїлю Нотом та його послідовниками на підставі погляду, що Мойсей ніколи не існував, а вихід [ізраїльтян з Єгипту] не є історичним фактом,— виявилися невдалими на фоні археологічних даних і біблійної оповіді»¹⁴.

Падіння Єрихона

24. Що Біблія розповідає про падіння Єрихона?

²⁴ Чи означає це, що археологія узгоджується з Біблією в усьому? Ні, розбіжності існують. Одним з прикладів є видовищне захоплення Єрихона, описане на початку цього розділу. Згідно з Біблією, Єрихон був першим містом, яке ізраїльтяни на чолі з Ісусом Навином завоювали, коли ввійшли в Ханаан. Біблійна хронологія показує, що місто впало у першій половині XV століття до н. е. Після захоплення Єрихон був спалений дотла і лежав спустошений сотні років (Ісуса Навина 6:1—26; 1 Царів 16:34).

25, 26. Яких двох різних висновків дійшли археологи в результаті розкопок Єрихона?

²⁵ Перед Другою світовою війною професор Джон Ґарстанґ розкопав місто, яке за припущеннями могло бути Єрихоном. Це місто було дуже давнім, його неодноразово руйнували і відбудовували. Ґарстанґ з’ясував, що одного разу, коли воно було зруйноване, його мури  завалилися наче від землетрусу і місто повністю згоріло. На думку Ґарстанґа, це відбулося близько 1400 року до н. е., що не дуже відрізняється від біблійної дати знищення Єрихона Ісусом Навином ¹⁵.

²⁶ Після війни розкопки на місці Єрихона продовжила Кетлін Кеньйон. Вона дійшла висновку, що зруйновані мури, які знайшов Ґарстанґ, на кількасот років старіші, ніж він думав. За її оцінками, Єрихон дійсно зазнав великих руйнувань у XVI столітті до н. е., але вона заявила, що в XV столітті до н. е., коли, згідно з Біблією, Ісус Навин завойовував цей край, ніякого міста там не було. Також вона згадує ознаки, які можуть вказувати на інше знищення, котре могло відбутися 1325 року до н. е., і припускає: «Якщо знищення Єрихона пов’язувати з завоюваннями Ісуса  Навина, то археологія пропонує цю [останню] дату»¹⁶.

27. Чому розбіжності між даними археології та Біблії не повинні нас надмірно тривожити?

²⁷ Чи це означає, що Біблія помиляється? Зовсім ні. І хоча археологія відкриває нам «вікно» в минуле, через нього не завжди все добре видно. Інколи за ним усе вкрито імлою. Один коментатор зауважив: «Археологічні знахідки, на жаль, фрагментарні і тому не дають можливості побачити повну картину»¹⁷. Зокрема це стосується ранніх етапів історії Ізраїлю, про які немає чітких археологічних свідчень. А в Єрихоні вони ще менш чіткі, адже ґрунт у місці, де проводились розкопки, зазнав сильної ерозії.

Обмежені можливості археології

28, 29. У чому, як визнають вчені, можливості археології обмежені?

²⁸ Самі археологи визнають, що можливості їхньої науки обмежені. Наприклад, Йоганан Агароні говорить: «Коли йдеться про історичне або історико-географічне тлумачення, археолог, для того щоб скласти повну історичну картину, виходить за межі точних наук і спирається на гіпотези і суб’єктивну оцінку»¹⁸. Про датування різних археологічних знахідок Агароні каже: «Слід завжди пам’ятати, що не всі дати абсолютно точні і що вони в тій чи іншій мірі підлягають сумніву», хоча, на його думку, сьогодні в порівнянні з минулим археологи можуть бути більш впевнені в результатах датування ¹⁹.

²⁹ У праці «Світ Старого Завіту» ставиться запитання: «Наскільки об’єктивним чи науковим  є метод археологічних досліджень?» Там же дається відповідь: «Археологи є більш об’єктивними, коли «розкопують» факти, ніж коли їх тлумачать. Однак притаманні людям упередження впливають і на методи проведення розкопок. Знімаючи шар за шаром ґрунт, вони неминуче нищать докази і тому ніколи не можуть повторити свій «експеримент», щоб перевірити його. Цим археологія вирізняється серед інших наук, і через це складання археологічних звітів — надзвичайно важке завдання, що криє у собі чимало пасток»²⁰.

30. Як дослідники Біблії ставляться до археології?

³⁰ Отже, археологія може бути дуже корисна, проте вона, як і будь-яке людське починання, не є непомильною. Хоча теорії археологів викликають інтерес, ми не повинні сприймати їх як незаперечну істину. Якщо археологи трактують свої знахідки так, що це суперечить Біблії, не слід відразу робити висновок, ніби вони мають рацію, а Біблія помиляється. Як відомо, їхні тлумачення нерідко змінюються.

31. Яке припущення було висунуте стосовно падіння Єрихона?

³¹ Варто згадати, що 1981 року професор Джон Бімсон почав нове дослідження історії Єрихона. Він уважно вивчив свідчення про пожежу, яка знищила Єрихон і яка, за словами Кетлін Кеньйон, відбулася в середині XVI століття до н. е. На його думку, не лише ця подія відповідає біблійній оповіді про знищення міста Ісусом Навином, але й археологічна картина Ханаану в цілому чудово узгоджується з біблійним описом  цього краю в часи вторгнення ізраїльтян. Тож він припускає, що археологічне датування є неточним і що це знищення насправді відбулось у середині XV століття до н. е., за часів Ісуса Навина ²¹.

У Біблії викладено правдиву історію

32. Яка тенденція спостерігається серед деяких вчених?

³² Сказане вище показує, що часто археологи мають різні погляди. Тож не дивно, що одні погоджуються з Біблією, а інші ні. І все ж деякі вчені починають поважати Біблію, оскільки, з їхнього погляду, вона в цілому, якщо не в усіх подробицях, історично точна. Вільям Фоксвел Олбрайт висловив думку певної групи вчених, коли написав: «Точність релігійної історії Ізраїлю знову починають широко визнавати як у цілому, так і в окремих деталях. (...) Отже, ми знову можемо вважати, що вся Біблія від початку і до кінця є достовірним документом, який описує релігійну історію»²².

33, 34. Як самі Єврейські Писання засвідчують свою історичну точність?

³³ Зрештою сама Біблія містить ознаки історичної точності. Події в ній прив’язуються до конкретних епох і дат, на відміну від більшості стародавніх міфів і легенд. Багато описаних у Біблії подій підтверджені написами, які датуються тими ж часами. Якщо ж між Біблією і деякими  стародавніми написами існують розбіжності, то це часто можна пояснити тим, що тогочасні правителі не хотіли писати про свої поразки, а прагнули перебільшити власні успіхи.

³⁴ Багато з тих стародавніх написів не стільки історія, скільки офіційна пропаганда. Натомість люди, які писали Біблію, були винятково відвертими. Такі видатні особи давнини, як Мойсей та Аарон, зображаються з усіма їхніми достоїнствами і недоліками. Чесно розповідається навіть про серйозні помилки великого царя Давида. Неодноразово викриваються гріхи цілого народу. Така відвертість свідчить, що Єврейські Писання правдиві і вірогідні. Вона надає ваги словам Ісуса, який в молитві до Бога сказав: «Твоє слово — це правда» (Івана 17:17).

35. Чого не змогли зробити раціоналісти і в чому дослідники Біблії вбачають переконливий доказ того, що вона натхнена Богом?

³⁵ Далі Олбрайт сказав: «У будь-якому разі своїм змістом Біблія перевершує всю ранню релігійну літературу, а простотою звістки і всеосяжністю свого звернення до людей усіх країв і часів вона значно перевершує також усі пізніші літературні твори»²³. Як ми побачимо в подальших розділах, саме унікальний зміст Біблії, а не свідчення вчених доводить, що вона натхнена Богом. Зауважмо: сучасні раціоналісти не змогли спростувати, що Єврейські Писання містять правдиву історію, тимчасом як самі писання яскраво свідчать про свою точність. Чи можна сказати те саме про Християнські Грецькі Писання (Новий Завіт)? Це питання ми обговоримо в наступному розділі.

[Примітки]

[Запитання для вивчення]

[Вставка на сторінці 53]

На відміну від стародавніх світських літописів, Біблія відверто розповідає про людські слабкості шанованих осіб, таких, як Мойсей і Давид.

[Рамка на сторінці 44]

Цінність археології

«Завдяки археології стали доступними зразки стародавніх знарядь праці і посуду, зброї та прикрас, а також фрагменти мурів та будівель. Більшість з них можна хронологічно систематизувати і точно ідентифікувати на підставі біблійних описів і контексту. Щодо цього, то Біблія докладно описує особливості тогочасного культурного середовища. Деталі біблійних історій — це не плід багатої уяви автора, а реальне відображення світу, в якому відбувались записані події, як буденні, так і чудесні» («The Archaeological Encyclopedia of the Holy Land»).

[Рамка на сторінці 50]

Що може і чого не може археологія

«Археологія не підтверджує і не заперечує вірогідності Біблії остаточно, проте вона виконує інші важливі функції. По-перше, вона певною мірою відкриває матеріальний світ, описаний у Біблії. Скажімо, знання про те, з якого матеріалу був побудований дім або як виглядали «пагірки», значно поглиблює розуміння тексту. По-друге, археологія доповнює історичні дані. Наприклад, Моавський камінь допомагає з іншого боку побачити історію, викладену в 2 Царів 3:4 і подальших віршах. (...) По-третє, вона проливає світло на життя і погляди сусідів стародавнього Ізраїлю, що само по собі є дуже цікавим, а також дає уявлення про світогляд людей, під впливом якого формувалось мислення тогочасних ізраїльтян» («Ebla​—A Revelation in Archaeology»).

[Ілюстрація на сторінці 41]

Мільтон писав різними стилями, а не лише одним. Чи вважають прихильники «вищої» критики, що його твори вийшли з-під пера кількох авторів?

[Ілюстрація на сторінці 45]

У «Поемі Набоніда» говориться, що Набонід довірив царство своєму первородному синові.

[Ілюстрація на сторінці 46]

Моавський камінь містить версію царя Меші про війну між Моавом та Ізраїлем.

[Ілюстрація на сторінці 47]

Офіційні вавилонські документи підтверджують біблійну розповідь про падіння Єрусалима.