Основне значення грецького слова бласфемı́а — образлива, наклепницька або зневажлива мова на адресу Бога чи людини. (Пор. Об 16:11; Мт 27:39.) Українське слово «богозневага» має вужче значення і стосується нешанобливих або зневажливих висловлювань про Бога чи щось святе. Богозневажні слова прямо протилежні шанобливим словам, які використовуються в поклонінні Богу. (Див. ЗНЕВАЖЛИВА МОВА.)

Оскільки перший противник Бога отримав ім’я Діа́болос (озн. «Диявол» або «Наклепник»), очевидно, що саме від нього походила перша богозневага. Хоча Сатана промовляв до Єви завуальовано і використовував натяки, він виставив Бога обманщиком (Бт 3:1—5). Сатана донині залишається головним ініціатором богозневаги (Ів 8:44—49).

Коли люди, що жили за днів Еноша, перед Потопом, «почали кликати ім’я Єгови», вони, ймовірно, робили це неналежно й недостойно, бо ще задовго до того Авель, безперечно, звертався до Бога на ім’я (Бт 4:26; Єв 11:4). Якщо, як стверджують деякі вчені, ті люди кликали Боже ім’я в тому розумінні, що вживали його недоречно або називали іменем Єгови людей чи ідолів, то це можна вважати богозневагою. (Див. ЕНОШ.)

Вірний Богові чоловік Йов переживав, щоб хтось з його дітей часом не «прокля[в] Бога у своєму серці», подумавши про щось грішне. А коли Йова спіткало одне лихо за іншим, він «не згрішив і не звинуватив Бога ні в чому поганому», хоча Противник всіляко намагався змусити його проклясти Бога прямо в лице (Йв 1:5, 11, 20—22; 2:5—10). Троє приятелів Йова, свідомо чи ні, представляли Єгову в неправильному світлі і робили його винним, але при цьому натякали, що це Йов зневажав Бога словами й ділами (Йв 15:6, 25; 32:3; 42:7, 8).

Богозневага за часу дії Закон-угоди. З Десяти заповідей перші три наголошували на тому, що Бог Єгова є Всевладним Правителем усесвіту і тільки він заслуговує поклоніння. Також вони застерігали: «Не вживай імені Єгови, твого Бога, нешанобливо, бо Єгова не залишить без кари того, хто вживає його ім’я нешанобливо» (Вх 34:28; 20:1—7). Закон забороняв проклинати Бога і провідника народу (Вх 22:28). Перший записаний у Біблії випадок богозневаги, що стався після укладення Закон-угоди,— це випадок, коли чоловік, батько якого походив з іншого народу, під час бійки з ізраїльтянином «став зневажати й проклинати Ім’я». Єгова постановив, щоб того чоловіка закидали камінням до смерті, і призначив цю міру покарання для всіх, хто в майбутньому «зневажатиме Боже ім’я» — чи то чужинець, чи корінний житель (Лв 24:10—16).

Невдовзі після того випадку майже всі ізраїльтяни стали винними у зневажливому наріканні на Єгову. За це Бог засудив їх до 40 років блукання пустелею, і ті, кому було більше ніж 20 років, мали там померти (Чс 14:1—4, 11, 23, 29; Пв 1:27, 28, 34—39). У своєму богозневажному мисленні вони зайшли так далеко, що навіть хотіли закидати камінням вірних Божих служителів (Чс 14:10). Корей, Датан і Авірон зневажливо висловлювалися про Божих представників, Мойсея та Аарона. Однак перш ніж Бог стратив цих бунтівників і їхніх домашніх перед їхніми наметами, Мойсей промовив до всіх присутніх: «Ви точно будете знати, що ці люди зневажили Єгову», адже вони виявили неповагу до призначених Богом чоловіків (Чс 16:1—3, 30—35).

Навіть якщо людина нічого не говорила проти Бога, але порушувала його закони, це, очевидно, теж вважалося богозневагою. Коли корінний ізраїльтянин або чужинець ненавмисно порушував Божий закон, до нього виявляли милосердя. Проте коли гріх був свідомий, то за це карали смертю, бо, порушивши заповідь Єгови і зневаживши його слово, людина зневажала самого Єгову (Чс 15:27—31; пор. Пв 31:20; Не 9:18, 26).

В Єврейських Писаннях також згадується, що Єгову зневажали сини священика Ілія (1См 3:12, 13) та равшак — ассирійський вельможа, який був язичником (2Цр 19:4—6, 22, 23). Ні в чому не винного Навота звинуватили в богозневазі і стратили на підставі фальшивих свідчень (1Цр 21:10—13). Бог засудив лжепророків, які влещували вуха тим, хто його зневажав (Єр 23:16, 17). Він прямо попередив людей, які ганьбили його, що відплатить їм «повною мірою» (Іс 65:6, 7; пор. Пс 10:13; Іс 8:20—22). Через те що ізраїльтяни відступали від Єгови, його ім’я зневажалося серед народів (Іс 52:4, 5; Єз 36:20, 21).

З часом через рабинські вчення поширився хибний погляд, ніби слова з Левіт 24:10—23 означають, що вимовляти ім’я Єгови — це богозневага. Крім того, згідно з талмудичною традицією, коли релігійні судді чули, як свідки промовляють богозневажні слова (які, за їхнім свідченням, належали обвинуваченому), вони мали роздерти свій одяг, наслідуючи приклад з 2 Царів 18:37; 19:1—4 (The Jewish Encyclopedia. 1976. Vol. III. P. 237; пор. Мт 26:65).

«Богозневага» в Грецьких Писаннях. Слова Павла з Римлян 2:24 допомагають зрозуміти основне значення грецького слова бласфемı́а, адже в цьому вірші він вжив споріднене дієслово бласфеме́о, цитуючи Ісаї 52:5 та Єзекіїля 36:20, 21, які згадувалися в цій статті вище.

Серед учинків, які можна назвати богозневагою, є приписування собі чи комусь або чомусь іншому рис і повноважень Бога. (Пор. Дії 12:21, 22.) Юдейські релігійні провідники звинувачували Христа в богозневазі, оскільки він казав деяким людям, що їхні гріхи прощено (Мт 9:2, 3; Мр 2:5—7; Лк 5:20, 21); вони намагалися закидати його камінням як богозневажника за те, що він називав себе Божим Сином (Ів 10:33—36). Коли перед Синедріоном Ісус повідомив, який у Бога намір стосовно нього і яке високе становище Бог йому відвів, первосвященик роздер свій одяг і звинуватив Ісуса в богозневазі; Ісуса визнали винним і сказали, що він заслуговує смерті (Мт 26:63—66; Мр 14:61—64). Римський уряд не давав юдеям права застосовувати смертну кару, тому, привівши Ісуса до Пилата, вони вдалися до хитрощів і почали звинувачувати його вже не в богозневазі, а в заколоті (Ів 18:29—19:16).

Ісус був Сином і представником Бога, тому висловлювання проти нього теж можна назвати богозневагою (Лк 22:65). Оскільки святий дух (Божа діюча сила) походить від Бога і нерозривно з ним пов’язаний, Ісус говорив про «зневажливі слова [грец. бласфемı́а] проти духу»; такі висловлювання є непростимим гріхом (Мт 12:31; Мр 3:28, 29; Лк 12:10). Біблія показує, що зневажливі слова походять із серця (Мт 15:19; Мр 7:21, 22); тож свідомо зневажати святий дух буде лише людина, серце якої лихе. Випадок, який передував словам Ісуса про непростимість такого гріха, вказує на те, що він мав на увазі опір дії Божого духу. Такий опір людина чинить свідомо та умисно, а не через людську слабкість, недосконалість або тому, що її ввели в оману. Фарисеї на власні очі бачили, як Ісус чинить добро за допомогою Божого духу, але, керуючись егоїстичними прагненнями, приписували цю силу Вельзевулу, Сатані Дияволу, а отже, зневажали Божий святий дух (Мт 12:22—32; пор. Єв 6:4—6; 10:26, 27).

Подібно до Ісуса, Степана теж стратили за обвинуваченням у богозневазі (Дії 6:11—13; 7:56—58). Павло, або Савл, був богозневажником і намагався примусити християн «зректися своїх переконань» (букв. «зневажити Бога»). Проте коли він сам став християнином і проповідував юдеям, вони одного разу почали заперечували йому богозневажними словами, а в Ефесі дехто, можливо, вважав його вчення зневагою до богині Артеміди (Дії 13:45; 19:37; 26:11; 1Тм 1:13). Виключивши Гіменея та Олександра зі збору, Павло «передав [їх] Сатані, аби через покарання вони навчилися не зневажати Бога» (1Тм 1:20; пор. 2Тм 2:16—18). Яків згадав, що багаті люди загалом мали схильність «говор[ити] зневажливо про добре ім’я», яке носили учні (Як 2:6, 7; пор. Ів 17:6; Дії 15:14). Павло писав, що в «останні дні» люди будуть «сповненими зневаги» (2Тм 3:1, 2); про це також передрікалося в книзі Об’явлення як прямою, так і символічною мовою (Об 13:1—6; 16:9—11, 21; 17:3).