Життя

ВІДТВОРИТИ

Життя

Існування всього живого; період чийогось існування; стан живого організму. Живі створіння на землі зазвичай мають здатність рости, підтримувати обмін речовин, реагувати на зовнішні подразники і розмножуватися. У Біблії поняття «життя» передається єврейським словом хаййı́м і грецьким зое́. Єврейське не́феш і грецьке псіхе́, які перекладаються як «душа», теж можуть означати життя, але не в загальному розумінні цього слова, а життя окремої живої істоти — людини або тварини. (Порівняйте, як слова «душа» [див. прим.] і «життя» вживаються в Йв 10:1; Пс 66:9; Пр 3:22.) Життя присутнє і в рослинах, проте їх не назвеш душами. Якщо говорити про розумних істот, вони почнуть жити в повному розумінні цього слова, коли їм буде дароване досконале життя і повернене право на нього.

Бог Єгова — Джерело життя. Життя існувало завжди, адже його Джерелом є Єгова — живий Бог, який не має ні початку, ні кінця (Єр 10:10; Дн 6:20, 26; Ів 6:57; 2Кр 3:3; 6:16; 1Фс 1:9; 1Тм 1:17; Пс 36:9; Єр 17:13). Він наділив життям своє перше створіння — свого єдинородного Сина, Слово (Ів 1:1—3; Кл 1:15). Через нього Бог створив інших своїх синів, ангелів (Йв 38:4—7; Кл 1:16, 17). Пізніше з’явився фізичний усесвіт (Бт 1:1, 2), а на третій «день» творення землі виникли перші форми фізичного життя: трава, плодові дерева та інші рослини. На п’ятий день були створені морські й летючі істоти, а на шостий — тварини, що живуть на суші, і, врешті, люди (Бт 1:11—13, 20—31; Дії 17:25; див. ДЕНЬ; ТВОРЕННЯ).

Тож поява життя на землі не залежала від випадкового поєднання хімічних елементів, яке мало відбуватися у чітко визначених умовах. Такого явища ніхто ніколи не спостерігав. Більш того, воно неможливе. Життя на землі з’явилося тому, що Бог Єгова, Джерело життя, дав для цього прямий наказ, а його Син виконав цей наказ. Лише життя може породити життя. У біблійній оповіді кожного разу говориться, що створені істоти давали потомство за своєю подобою, або «за їхнім родом» (Бт 1:12, 21, 25; 5:3). Науковці виявили, що між різними «родами» і справді існує величезна прірва. Цей факт, якщо не враховувати самого питання виникнення життя, є головною проблемою теорії еволюції. (Див. РІД.)

Життєва сила і дихання. Земні створіння, або «душі», мають життєву силу, тобто «дух», що оживляє їх, і дихання, яке підтримує цю силу. І дух (життєва сила), і дихання є даром від Бога, і він може знищити життя, забравши їх (Пс 104:29; Іс 42:5). У Потопі люди і тварини потонули; їхнє дихання припинилося, а життєва сила згасла. Всі вони померли. «На суші померло все, в чиїх ніздрях було дихання життя [або «дихання духу життя», прим.]» (Бт 7:22; пор. Гижа; див. ДУХ).

Організм. Кожна жива істота — чи то духовна, чи фізична — має організм, або тіло. Життя саме по собі є чимось безособовим і нематеріальним, це просто форма існування. Пишучи про те, які тіла будуть у воскреслих, апостол Павло пояснює, що істоти, створені для різних середовищ, мають різні тіла. Про земних істот він каже: «Не всі тіла однакові: в людей одне тіло, в худоби інше, в птахів інше і в риби інше». Також Павло зазначає: «Є тіла небесні, і є тіла земні, проте в небесних тіл слава одна, а в земних — інша» (1Кр 15:39, 40).

Стосовно різниці між тілами земних істот у «Британській енциклопедії» говориться: «Ще одна особливість — повсюдна неповторність хімічного складу, адже кожен вид організму, судячи з усього, відрізняється своїми особливими білками та інтенсивністю обміну речовин. Щодо цього постійного, безперервного обміну речовин можна зазначити три факти: 1) замість білків, які розпалися, утворюються нові; 2) ці білки перебувають у колоїдному стані і 3) їхні види відрізняються один від одного» (Encyclopædia Britannica. 1942. Vol. 14. Р. 42, курсив наш).

Передача життєвої сили. Єгова наділив життєвою силою перших представників кожного роду живих створінь (наприклад, першу людську пару). Відтоді ця сила у процесі розмноження передається від батьків до дітей. Дитинча ссавців до самого народження отримує кисень та поживні речовини від матері, а після народження починає дихати ніздрями, ссати материнське молоко і згодом їсти іншу їжу.

Створюючи Адама, Єгова спочатку сформував його тіло. Щоб це тіло ожило і продовжувало жити, потрібен був дух (життєва сила) і дихання. У Буття 2:7 говориться, що Бог «вдихнув [людині] у ніздрі дихання [форма слова нешама́] життя — і стала людина живим створінням». Під «диханням життя», скоріш за все, мається на увазі не просто рух повітря в легенях. Бог, очевидно, наділив Адама духом, або іскрою, життя і запустив процес дихання, щоб підтримувати це життя. Тоді Адам став живою людиною, яка мала свою особистість. Його мова та вчинки показували, що він перевершує тварин і є «сином Божим», створеним за образом і подобою Бога (Бт 1:27; Лк 3:38).

Життя людей і тварин залежить від життєвої сили, якою Бог наділив перших представників кожного роду, а також від дихання, що підтримує цю силу. Біологія підтверджує цей факт. Наприклад, деякі науковці поділяють процес вмирання на кілька стадій: клінічна смерть — зупинка дихання і кровообігу; смерть мозку, тобто повне і незворотне припинення всіх функцій мозку; біологічна смерть — поступове й цілковите припинення життєвих функцій усіх органів і тканин тіла. Тож навіть після того, як дихання, серцебиття і робота мозку зупиняються, життєва сила ще якийсь час залишається в тканинах тіла.

Старіння і смерть. Жодна форма рослинного чи тваринного життя не є вічною. Науковці віддавна намагаються зрозуміти процес старіння, зокрема шукають відповідь на запитання, чому людина старіє і вмирає.

Деякі вчені твердять, що тривалість життя кожної клітини визначена генетично. На доказ цього вони наводять результати експериментів, які показали, що клітини, вирощені в штучному середовищі, припиняють ділитися після 50 циклів. Однак інші науковці кажуть, що ці експерименти не пояснюють, чому старіє цілий організм. Існує ще багато різних поглядів, зокрема теорія про те, що мозок виробляє гормони, які значною мірою відповідальні за процес старіння і смерть. До таких теорій слід ставитися з обережністю, про що свідчать слова доктора медицини Роя Волфорда: «Не варто непокоїтися чи навіть дивуватися через те, що теорія Гейфліка [згідно з якою старіння закладене в генетичному коді клітини] може виявитися абсолютно неправильною або поступитися кращій, хоча теж абсолютно неправильній теорії. Кожна теорія є істинною у свій час» (Walford R. Maximum Life Span. 1983. P. 75).

Якщо говорити про відкриття і висновки вчених, то варто зауважити, що більшість із них не вірить в існування Творця. Вони сподіваються власними силами розкрити секрет старіння та смерті і зробити людське життя вічним. Вони нехтують тим, що сам Творець виніс першій людській парі смертний вирок і виконав його у спосіб, який людина не може повністю зрозуміти. І лише він може дати вічне життя тим, хто виявляє віру в його Сина (Бт 2:16, 17; 3:16—19; Ів 3:16).

Адам втратив своє життя і позбавив життя своїх нащадків. Коли Бог створив Адама, він виростив в Едемському саду «дерево життя» (Бт 2:9). Його плоди, очевидно, не мали життєдайних властивостей. Це дерево було лише символом того, що Бог гарантує вічне життя людині, якій він дозволить з’їсти його плід. Оскільки Бог виростив дерево життя з певною метою, він, безсумнівно, дозволив би Адаму з’їсти його плід, коли вважав би, що той вже достатньою мірою довів свою вірність. Згрішивши, Адам втратив можливість з’їсти плід з того дерева. Єгова сказав: «Щоб [людина] не простягнула руки і не взяла плоду з дерева життя, щоб не з’їла й не жила вічно...» Після цього Єгова почав діяти відповідно до своїх слів. Він би не дозволив людині, яка недостойна життя, залишатися в саду, створеному для праведних людей, і їсти плоди з дерева життя (Бт 3:22, 23).

Адам уже не міг насолоджуватися досконалим життям, оскільки воно залежало від послуху Єгові (Бт 2:17; Пв 32:4). У ньому почав діяти гріх, який призвів до смерті. Попри це він мав ще багато життєвої сили. Навіть у своєму плачевному стані, відрізаний від Бога та справжньої духовності, Адам прожив аж 930 років. За цей час він передав життя своїм нащадкам, але воно не було досконалим. Усе ж багато з них прожили 700—900 років (Бт 5:3—32). Те, що сталося з Адамом, влучно описав Ісусів єдиноутробний брат Яків: «Кожен випробовується, коли його захоплює та зваблює власне прагнення. Тоді прагнення, ставши здатним родити, породжує гріх, а вчинений гріх несе смерть» (Як 1:14, 15).

Тривалість людського життя. Початковий намір Бога полягав у тому, щоб люди жили вічно. Адам, перша людина, був досконалим і міг насолоджуватися безконечним життям, якби залишався слухняним Богові (Бт 2:15—17). Але через непослух Адам втратив таку можливість, і всі люди успадкували від нього гріх та смерть (Рм 5:12).

У часи патріархів. До Потопу тривалість людського життя становила майже тисячу років (Бт 5:5—29). Тоді люди були ближче до первісної досконалості і жили довше, ніж наступні покоління. Згідно з Біблією, найдовше з усіх жив Метушалах — 969 років. Після Потопу тривалість людського життя різко скоротилася.

Дехто вважає, що до Потопу рік тривав лише один місяць. Однак такий погляд не ґрунтується на Біблії. Якби рік дорівнював місяцю з 30 днів, то це означало б, що Енош став батьком у вісім років, а інші, як-от Кенан, Магалалель та Енох,— коли їм не було й шести (Бт 5:9, 12, 15, 21). Якщо порівняти Буття 7:11 і Буття 8:3, 4, то видно, що 150 днів дорівнювали п’ятьом місяцям. Також Біблія згадує в одному і тому ж році 10-й місяць, потім 40-денний період і, зрештою, два відрізки по 7 днів, а це показує, що рік тривав 12 місяців (Бт 8:5, 6, 10, 12—14).

Від днів Мойсея. Близько 3500 років тому Мойсей написав про тривалість життя: «Життя наше триває 70 років, а при більшій силі — 80. Але воно повне горя і страждання» (Пс 90:10). Відтоді ситуація істотно не змінилась.

Упродовж століть люди намагалися збільшити тривалість свого життя, але їхні зусилля були марними. А втім, у багатьох куточках землі середня тривалість життя зросла. Джеймс Фрайс та Лоренс Крапо зазначають: «На початку [XX] століття у США середня тривалість життя становила приблизно 47 років, а сьогодні [у 1980-х] вона становить понад 73 роки — тобто показник зріс більш ніж на 25 років... Однак якщо ретельніше проаналізувати ці дані, то бачимо, що очікувана тривалість життя зросла завдяки зменшенню кількості передчасних смертей, а не завдяки збільшенню природної тривалості життя» (Fries J., Crapo L. Vitality and Aging. 1981. P. 74, 75).

Майже 2000 років тому Ісус Христос говорив, що ніхто не «може продовжити собі життя хоча б на лікоть» (Лк 12:25). Водночас він казав: «Те, що неможливо для людей, для Бога можливо» (Лк 18:27). Через пророка Ісаю Бог проголосив: «Дні мого народу стануть мов дні дерева» (Іс 65:22). А в Ісаї 25:8 передрікається, що «Всевладний Господь Єгова знищить смерть назавжди, він зітре сльози з облич усіх людей». Ця обіцянка повторюється в останній книзі Біблії: «[Бог] витре кожну сльозу з їхніх очей, і вже не буде ні смерті, ні жалоби, ні голосіння, ні болю. Колишнє минуло» (Об 21:4).

Від чого залежить людське життя. Більшість науковців ігнорує справжню причину людської смерті, але ще гіршим є те, що вони не визнають, від чого насамперед залежить вічне життя. Людина повинна дихати, пити і їсти, щоб живити своє тіло та відновлювати сили, проте для життя їй потрібне щось значно важливіше. Бог сказав: «Не хлібом самим живе людина, а кожним словом, що виходить з уст Єгови» (Пв 8:3). Цю думку повторив також Ісус Христос. Крім того, він сказав: «Моя їжа — виконувати волю того, хто мене послав, і завершити його працю» (Ів 4:34; Мт 4:4). Іншого разу він промовив: «Як живий Батько послав мене і я живу завдяки Батькові, так само і той, хто їсть моє тіло, завдяки мені буде жити» (Ів 6:57).

Бог створив людину за своїм образом і подобою (Бт 1:26, 27). Звичайно, йдеться не про зовнішність, адже Бог є Дух, а людина — істота тілесна (Бт 6:3; Ів 4:24). На відміну від «нерозумних тварин» (2Пт 2:12), людина наділена здатністю мислити і має такі ж риси, як Бог, наприклад любов, почуття справедливості, мудрість і силу. (Пор. Кл 3:10). Адам міг розуміти, в чому полягав сенс його існування і з яким наміром Творець дав йому життя. Тому він, на противагу тваринам, мав здатність цінувати духовне: відчувати вдячність своєму Творцю і поклонятися йому. Все це породило в Адамові потребу — потребу не лише в буквальній їжі, але й у духовній поживі. Від духовності залежало його психічне і фізичне благополуччя.

Отож, без Бога Єгови і його духовних дарів вічне життя не можливе. Ісус сказав: «Мати вічне життя означає добре знати тебе, єдиного правдивого Бога, і посланого тобою Ісуса Христа» (Ів 17:3).

Відновлення. Щоб люди знову стали досконалими і могли жити вічно, Єгова дав правду — «слово життя» (Ів 17:17; Флп 2:16). Пізнаючи правду, людина дізнається, що Бог послав Ісуса Христа, аби той віддав себе як «викуп за багатьох» (Мт 20:28). Лише завдяки викупу можна повернутися до духовної і фізичної досконалості (Дії 4:12; 1Кр 1:30; 15:23—26; 2Кр 5:21; див. ВИКУП).

Через Ісуса Христа стало можливим відновлення справжнього життя. Його названо «останнім Адамом», «життєдайним духом» (1Кр 15:45). У пророцтвах говориться, що Ісус є «Вічним батьком» (Іс 9:6), що «він пішов на смерть» і віддав своє життя «як приношення за провину». Будучи «Вічним батьком», він може дати життя слухняним людям, які вірять y його жертву (Іс 53:10—12).

Надія чоловіків давнини. Вірні чоловіки давнини мали надію на вічне життя. На це звертає увагу апостол Павло. Пишучи про нащадків Авраама, які жили до появи Закону, апостол говорить про себе, єврея, ніби він теж жив у той час, оскільки, так би мовити, був у стегнах своїх прабатьків. Павло каже: «У минулому, коли не було закону, я був живий. Але коли з’явилась заповідь, гріх ожив, а я помер. І я побачив, що заповідь, яка мала б принести життя, вела до смерті» (Рм 7:9, 10; пор. Єв 7:9, 10, прим.). Такі чоловіки, як Авель, Енох, Ной і Авраам, надіялися на Бога. Вони вірили, що з’явиться «потомство», яке розчавить голову змія і так принесе визволення (Бт 3:15; 22:16—18). Ті чоловіки з нетерпінням чекали Божого Царства, «міста зі справжнім фундаментом». Вони вірили у воскресіння — повернення мертвих до життя (Єв 11:10, 16, 35).

Коли Єгова дав Закон, він сказав: «Дотримуйтесь моїх постанов і присудів. Кожен, хто виконує їх, завдяки їм житиме» (Лв 18:5). Безумовно, ізраїльтяни радо прийняли Закон, вважаючи, що він дає їм надію на життя. Закон був святий та праведний, і той, хто зміг би повністю виконати його, вважався б цілковито праведним (Рм 7:12). Але замість того, щоб дати життя, Закон показав, що всі ізраїльтяни — а також людство загалом — недосконалі і грішні. Крім того, він засуджував євреїв на смерть (Гл 3:19; 1Тм 1:8—10). Тому Павло цілком доречно сказав: «Коли з’явилась заповідь, гріх ожив, а я помер». Отже, життя не можна було отримати завдяки Закону.

Апостол аргументує: «Якби був даний закон, котрий міг би дарувати життя, то праведності, по суті, досягали б саме завдяки закону» (Гл 3:21). Тож, крім того що ізраїльтяни були грішниками, бо походили від Адама, вони також були прокляті, оскільки порушували закон. Саме тому Христос помер на стовпі мук, як говорить Павло: «Христос же викупив нас і звільнив від прокляття Закону, оскільки став прокляттям замість нас, адже написано: “Про́клятий кожен, хто висить на стовпі”» (Гл 3:13). Звільнивши євреїв від прокляття, яке спало на них за порушення Закону, Ісус Христос усунув перешкоду на їхньому шляху до життя. З його викупної жертви отримують користь також інші люди.

Вічне життя — нагорода від Бога. З Біблії чітко видно, що служителі Єгови в усі часи мали надію отримати від Бога вічне життя. Ця надія допомагала їм залишатись вірними. Але їх не можна назвати корисливими. Апостол Павло написав: «По суті, без віри неможливо догодити Богові, бо кожен, хто наближається до Бога, повинен вірити, що він є, а також винагороджує тих, хто його наполегливо шукає» (Єв 11:6). Так, наш Бог любить винагороджувати, і це одна з причин, чому він гідний цілковитої відданості.

Безсмертя, нетління, Божа природа. Біблія каже, що Єгова безсмертний і нетлінний (1Тм 1:17). Першим, кого він також наділив безсмертям і нетлінням, був його Син. На момент, коли апостол Павло писав свого листа до Тимофія, Христос був єдиним, хто отримав безсмертя (1Тм 6:16). Однак Біблія обіцяє, що цей дар отримають і духовні брати Христа (Рм 2:7; 1Кр 15:53, 54). Крім того, вони прилучаться до «Божої природи», будуть прославлені разом з Христом (2Пт 1:4). Ангели є духовними істотами, але вони не безсмертні, адже ті з них, які стали демонами, приречені на знищення (Мт 25:41; Лк 4:33, 34; Об 20:10, 14; див. БЕЗСМЕРТЯ; НЕТЛІННЯ).

Земне життя без тління. А що сказати про тих людей, які не отримають небесного життя? Апостол Іван цитує Ісусові слова: «Адже Бог настільки любить світ, що віддав свого єдинородного Сина, аби кожен, хто виявляє, що вірить у нього, не загинув, а отримав вічне життя» (Ів 3:16). У своєму прикладі про овець і козлів Ісус сказав, що «вівці» — люди з різних народів, яких він поставить праворуч від себе,— «отримають вічне життя» (Мт 25:46). Пишучи про «синів Бога» і «співспадкоємців з Христом», Павло зазначає, що «все створіння з нетерпінням чекає на виявлення Божих синів». Далі він додає, що й «саме́ створіння стане вільним від неволі тління та отримає славну свободу дітей Божих» (Рм 8:14—23). Адам був створений досконалим і називався «сином [або «дитиною»] Божим» (Лк 3:38). Пророче видіння, описане в Об’явлення 21:1—4, вказує на час, коли буде «нове небо» та «нова земля», і містить обіцянку, що тоді «вже не буде ні смерті, ні жалоби, ні голосіння, ні болю». Ця обіцянка дана не духовним істотам, а людям. Тож вона запевняє, що ті, хто належатиме до нового земного суспільства й житиме під керівництвом «нового неба», стануть цілковито здоровими і розумово, і фізично. Вони отримають вічне життя як земні «діти Божі».

З даного Богом наказу видно, що якби Адам виявив послух, то ніколи не помер би (Бт 2:17). Тож, коли смерть, останній ворог людства, буде знищена і всі люди будуть слухняні Богові, гріха, який діяв би у їхніх тілах і призводив до смерті, вже не існуватиме. Вони зможуть жити вічно (1Кр 15:26). Смерть буде знищена в кінці Христового царювання, яке, згідно з книгою Об’явлення, триватиме 1000 років. Про тих осіб, які будуть царями і священиками разом з Христом, у цій книзі говориться: «Вони ожили і царювали з Христом 1000 років». «Решта померлих», яка «не ожила, поки не закінчилась 1000 років»,— це, очевидно, всі люди, які житимуть, коли закінчиться 1000 років, перед тим як Сатана буде звільнений з безодні. В кінці 1000 років люди на землі досягнуть досконалості, яку мали Адам і Єва до гріхопадіння. Вони нарешті заживуть справжнім, досконалим життям. А коли Сатану на короткий час буде звільнено з безодні, ці люди пройдуть остаточне випробування, і ті, хто витримає його, матимуть можливість насолоджуватися досконалим життям повік (Об 20:4—10).

Дорога до життя. Єгова, Джерело життя, послуговуючись своїм Словом правди, вказав людству дорогу до життя. Господь Ісус Христос «за допомогою доброї новини пролив світло на життя й нетлінність» (2Тм 1:10). Він сказав своїм послідовникам: «Життя можна отримати завдяки духу, а від тіла користі жодної. І слова, які я вам говорив, духовні; вони дають життя». Трохи пізніше він запитав апостолів, чи вони хочуть піти від нього, як це зробили інші. Петро відповів: «Господи, до кого ми підемо? У тебе слова вічного життя» (Ів 6:63, 66—68). Апостол Іван назвав Ісуса «словом життя» і сказав: «Тим, що з’явилося через нього, було життя» (1Ів 1:1, 2; Ів 1:3, 4).

З Ісусових слів чітко видно, що людські спроби досягнути вічного життя марні. Не варто також вірити, що певна дієта або спосіб життя можуть врятувати від смерті. Все це в найкращому випадку на якийсь час поліпшить здоров’я людини. Дорога до життя лише одна, і йти нею — означає слухатися доброї новини, «слова життя» (Флп 2:16). Щоб отримати вічне життя, треба зосереджуватися «на тому, що вгорі, а не на земному» (Кл 3:1, 2). Ісус сказав своїм слухачам: «Хто чує мій голос та вірить у того, хто мене послав, той має вічне життя, і він не підлягає судові, а перейшов від смерті до життя» (Ів 5:24; 6:40). Така людина більше не є засудженим грішником, що прямує дорогою смерті. Апостол Павло написав: «Отже, ті, хто живе в єдності з Христом Ісусом, не підлягають осуду. Бо закон духу, завдяки якому можна жити в єдності з Христом Ісусом, визволяє тебе від закону гріха і смерті» (Рм 8:1, 2). За словами Івана, християни знають, що «перейшли від смерті до життя», якщо люблять своїх братів (1Ів 3:14).

Той, хто шукає життя, має йти за Христом, «адже з-поміж усіх людей під небом Бог більше нікому не дав такого імені, завдяки якому можна було б отримати спасіння» (Дії 4:12). Ісус казав, що потрібно усвідомлювати свої духовні потреби і бути голодним та спраглим праведності (Мт 5:3, 6). Важливо не лише слухати добру новину, але й виявляти віру в Ісуса Христа і через нього кликати ім’я Єгови (Рм 10:13—15). Наслідуючи Ісусів приклад, людина має охреститися у воді (Мт 3:13—15; Еф 4:5). Після цього їй слід і далі шукати Царства та Божої праведності (Мт 6:33).

Потрібно оберігати своє серце. Людині, яка стала послідовником Ісуса Христа, важливо не сходити з дороги життя. Біблія застерігає: «Той, хто думає, що стоїть, нехай стережеться, аби не впасти» (1Кр 10:12). Також вона радить: «Понад усе оберігай своє серце, бо з нього б’ють джерела життя» (Пр 4:23). Ісус вчив, що саме з серця походять грішні думки, які породжують вбивства, перелюб та подібне. Все це веде до смерті (Мт 15:19, 20). Щоб оберегти своє серце від таких думок, треба споживати життєдайну духовну їжу — правду, яка походить з чистого Джерела життя. Завдяки цьому людина не дозволить своєму серцю звести її з дороги, що веде до вічного життя (Рм 8:6; див. СЕРЦЕ).

Щоб не втратити життя, потрібно не лише оберігати своє серце, але й пильнувати за язиком. «Смерть і життя — у владі язика, і хто любить його, той споживає його плід» (Пр 18:21). Зміст цих слів розкрив Ісус, сказавши: «Те, що виходить з уст, походить із серця, і саме це опоганює людину» (Мт 15:18; Як 3:5—10). Коли ж людина належно використовує свій язик і прославляє Бога, то залишається на дорозі життя (Пс 34:12—14; 63:3; Пр 15:4).

Теперішнє життя. Цар Соломон, спробувавши все, що може запропонувати теперішнє життя, як-от багатство, доми, сади та різні розваги, дійшов такого висновку: «Я зненавидів життя, бо все, що робиться під сонцем, видалося мені безрадісним, все марне, все — гонитва за вітром» (Ек 2:17). Соломон не відчував ненависті до самого життя, адже це «добрий дар... досконалий дарунок» згори (Як 1:17). Він зненавидів безрадісне і марне життя, на яке людина приречена в сьогоднішньому світі, підкореному марноті (Рм 8:20). У кінці своєї книги Соломон закликає боятися правдивого Бога і дотримуватися його заповідей, бо це веде до справжнього життя (Ек 12:13, 14; 1Тм 6:19). Говорячи про себе та інших християн, які попри переслідування ревно проповідували й свідчили про Христа і воскресіння, апостол Павло сказав: «Якщо ми надіємось на Христа тільки в цьому житті, то ми найнещасніші з усіх людей». Чому? Тому що їхня надія виявилася б марною. «Однак,— продовжує Павло,— Христос дійсно воскрес з мертвих». Він підсумовує: «Отже, мої улюблені брати, будьте стійкими, непохитними, завжди зайнятими в Господній праці і знайте, що ваш труд у служінні Господу не марний» (1Кр 15:19, 20, 58).

Дерева життя. Окрім вищезгаданого дерева життя, що росло в Едемі (Бт 2:9), в Біблії говориться й про інші «дерева життя», однак завжди в образному, або символічному, значенні. У книзі Прислів’я про мудрість сказано, що «для тих, хто її тримається, вона — дерево життя», тобто завдяки мудрості людина може не лише вести щасливе життя вже тепер, але й отримати вічне життя. Адже мудрість допомагає людині набувати знань про Бога та розвивати проникливість і розсудливість, які спонукуватимуть її дотримуватися Божих заповідей (Пр 3:18; 16:22).

«Плід праведного — дерево життя, і той, хто здобуває душі,— мудрий» (Пр 11:30). Своєю мовою та вчинками праведна людина здобуває душі, іншими словами, вона допомагає тим, хто її слухає, зростати духовно, служити Богу й отримати від нього життя. Ще одне прислів’я каже: «Лагідна мова — дерево життя, а перекручені слова доводять до відчаю» (Пр 15:4). Лагідна мова мудрої людини відсвіжає тих, хто її слухає, і спонукує їх розвивати хороші риси й триматися дороги життя. А от перекручені слова подібні до гнилих плодів; вони шкідливі, бо породжують тривогу й смуток.

У Прислів’я 13:12 сказано: «Сподівання, яке довго не здійснюється,— недуга для серця, а бажання, що сповнюється,— дерево життя». Коли стається щось довгоочікуване, це зміцнює, відсвіжає і відновлює сили.

Прославлений Ісус Христос, звертаючись до християн, пообіцяв, що переможцеві він дасть можливість їсти плоди «з дерева життя, яке в Божому раю» (Об 2:7). Також в останніх віршах книги Об’явлення написано: «Коли ж хтось забере якісь слова з пророцтва в цьому сувої, Бог забере його частку в усьому, про що написано в цьому сувої,— не дозволить споживати плоди з дерев життя і не впустить до святого міста» (Об 22:19). Як показує контекст цих двох віршів, Ісус Христос звертається до переможців, яким «друга смерть не завдасть жодної шкоди» (Об 2:11), які отримають «владу над народами» (Об 2:26), стануть образними стовпами у храмі Бога (Об 3:12) і сидітимуть з Христом на його небесному престолі (Об 3:21). Тож мова не може йти про буквальні дерева, бо переможці, які їстимуть їхні плоди,— це ті, хто отримав небесне покликання (Єв 3:1), ті, для кого приготоване місце на небесах (Ів 14:2, 3; 2Пт 1:3, 4). Тому дерева життя символізують Божий дар — вічне життя; для вірних християн, які здобудуть перемогу з Христом, це буде безсмертне життя на небі.

«Дерева життя» згадуються і в іншому контексті в Об’явлення 22:1, 2. Тут говориться, що їхнє листя служить для зцілення народів. Дерева ростуть по обидва береги річки, що тече від престолу Бога. Ця сцена описується після слів про встановлення нового неба та нової землі і після згадки про «намет Бога з людьми» (Об 21:1—3, 22, 24). Тож дерева життя представляють цілющі, життєдайні дари, завдяки яким людство зможе жити вічно. Ці дари походять від царського престолу Бога та Ягняти, Ісуса Христа.

У Біблії кілька разів згадується «сувій життя» або Божа «книга». Очевидно, там містяться імена всіх, хто завдяки своїй вірі отримає вічне життя — в небі чи на землі. Це імена служителів Єгови, які жили «починаючи від заснування світу», тобто світу, на який поширюється викуп. Тож праведний Авель, безсумнівно, є першим, чиє ім’я записане в «сувої» (Об 17:8; Мт 23:35; Лк 11:50, 51).

В якому розумінні чиєсь ім’я може бути записане в Божій «книзі» або «сувої життя»?

Те, що ім’я людини записане в «книзі життя», не означає, що вона обов’язково отримає вічне життя. Щоб її ім’я не було стерте з цієї книги, вона мусить слухатися Бога. Мойсей, благаючи Єгову за ізраїльтян, сказав: «Якби ти тільки простив їхній гріх... Якщо ж ні, то, прошу, зітри мене з книги, яку ти написав». Єгова відповів: «Хто згрішив проти мене, того і зітру з книги» (Вх 32:32, 33). Це виявляє, що список імен у «книзі життя» може змінюватися, адже імена непокірних будуть стерті або викреслені з неї (Об 3:5).

Згідно з описом суду, який міститься в Об’явлення 20:11—15, під час Тисячолітнього правління Христа буде розгорнено «сувій життя» і в нього потраплять нові імена. Також будуть розгорнуті ще інші сувої, в яких міститимуться нові вказівки. Якщо ті, хто оживе під час «воскресіння... неправедних», слухняно дотримуватимуться цих вказівок, їхні імена будуть записані в «сувої життя» (Дії 24:15). Що ж до вірних служителів Бога, які повернуться до життя під час «воскресіння праведних», то їхні імена, звісно, вже будуть в «сувої життя». Але вони теж муситимуть віддано виконувати Божі вказівки, щоб їхні імена не зникли з того сувою.

Що людина має робити, аби її ім’я завжди залишалося в «книзі життя»? Той, у кого небесна надія, повинен перемогти світ, зберігши віру, і так довести, що він «вірний до смерті» (Об 2:10; 3:5). А тому, хто має надію отримати вічне життя на землі, треба буде довести свою вірність Єгові під час остаточного випробування, яке відбудеться після закінчення Тисячолітнього правління Христа (Об 20:7, 8). Якщо людина доведе свою непорочність у цьому випробуванні, то її ім’я назавжди залишиться в «книзі життя». Це свідчитиме, що Єгова визнає́ таку людину цілковито праведною і гідною вічного життя на землі (Рм 8:33).

«Сувій життя, який належить Ягняті». У Біблії згадується ще один сувій — «сувій життя, який належить заколеному Ягняті». У ньому, очевидно, записані імена лише співцарів Ягняти, Ісуса Христа, в тому числі імена осіб, які ще живуть на землі і чекають своєї небесної нагороди (Об 13:8; пор. Об 14:1, 4). Про тих, хто є в сувої Ягняти, говориться, що вони ввійдуть у святе місто, Новий Єрусалим, і стануть частиною небесного Месіанського Царства (Об 21:2, 22—27). Їхні імена записані і в сувої Ягняти, і в Божій «книзі життя» (Флп 4:3; Об 3:5).

«Ріка води життя». У видінні, описаному в книзі Об’явлення, Іван побачив «ріку води життя, чисту, як кришталь. Вона текла від престолу Бога та Ягняти посеред головної вулиці» святого міста, Нового Єрусалима (Об 22:1, 2; 21:2). Вода необхідна для життя. Видіння починає сповнятися під час «Господнього дня», невдовзі після встановлення Божого Царства (Об 1:10). У цей період члени групи, представленої як наречена, ще живуть на землі й особисто запрошують «кожного спраглого» пити воду життя даром (Об 22:17). Після знищення цієї системи, в новому світі, ріка й далі буде текти і стане ще повноводнішою. У видінні також показано дерева, що ростуть по обидва береги ріки і приносять плоди. Листя цих дерев служить для зцілення народів. Тож життєдайні води символізують заходи, які Єгова впроваджує через Ягня, Ісуса Христа, щоб люди на землі отримали вічне життя.

«Життєва волога». У Псалмі 32:1—5 Давид розповідає про щастя, яке відчуває людина після прощення. Але він також згадує про почуття вини, яке мучило його, поки він не зізнався Єгові у своєму переступі і не отримав його прощення. Коли Давид намагався приховати свій гріх, йому докоряло сумління. Він каже: «Моя сила висохла [або «моя життєва волога змінилася», прим.], як вода у літню спеку». Через муки сумління псалмоспівець був виснажений. Він втратив сили, як дерево втрачає вологу через посуху або літню спеку. Давидові слова, здається, вказують на те, що він страждав і емоційно, і фізично, або принаймні втратив радість, бо не зізнався у гріху. Отримати прощення і полегшення можна було, лише визнавши свій гріх перед Єговою (Пр 28:13).

Життя наче дорогоцінності, сховані в торбині. Коли Авігаїл просила Давида не мститися Навалу і стримувала його від пролиття крові, вона сказала: «Коли хтось стане переслідувати тебе і посягне на твоє життя, то Єгова, твій Бог, збереже тобі життя, як оберігають дорогоцінності, сховавши їх у торбину. Але життя твоїх ворогів він викине, наче каміння з пращі» (1См 25:29—33). Подібно як люди ховають у торбину цінні речі, щоб не втратити їх, живий Бог оберігав життя Давида від ворогів, поки той не намагався рятувати себе власними силами, а покладався на нього. А от життя Давидових ворогів Бог мав викинути.

ТРИВАЛІСТЬ ЖИТТЯ ПАТРІАРХІВ

Ім’я

Буття

Тривалість життя

Адам

5:5

930

Сиф

5:8

912

Енош

5:11