(озн. «ось син!»).

1. Перший з 12 синів Якова. Матір’ю Рувима була Лія — дружина Якова, яку він любив менше, ніж свою іншу дружину. Вона назвала хлопчика Рувимом, сказавши: «Єгова зглянувся над моїм нещастям, і тепер мій чоловік полюбить мене» (Бт 29:30—32; 35:23; 46:8; Вх 1:1, 2; 1Хр 2:1). Оскільки Єгова прихильно ставився до матері Рувима, від нього і п’яти його рідних братів (Симеона, Левія, Юди, Іссахара і Завулона) пішла половина племен Ізраїля; інші шестеро братів (Йосип, Веніямин, Дан, Нефталим, Гад, Асир) були йому рідними лише по батькові (Бт 35:23—26).

Рувим проявив себе з позитивного боку, коли дев’ять його братів хотіли вбити Йосипа, але він вмовив їх не робити цього. Натомість Рувим запропонував кинути Йосипа у висохлий колодязь, сподіваючись потім таємно повернутися і врятувати його (Бт 37:18—30). Через понад 20 років, коли в Єгипті тих братів обвинуватили у шпигунстві, вони почали говорити, що це кара за лихо, яке вони заподіяли Йосипу. Тоді Рувим нагадав їм, що не змовлявся з ними проти Йосипа (Бт 42:9—14, 21, 22). І, коли Яків відмовився відпускати Веніямина з іншими своїми синами у другу подорож до Єгипту, саме Рувим поручився за нього, сказавши: «Можеш убити двох моїх синів, якщо я не приведу [Веніямина] назад» (Бт 42:37).

Рувим був первістком Якова і тому мав права первонародженого сина в сім’ї. Наприклад, він мав право на подвійну частку у спадщині, яку залишав батько. Коли незадовго до своєї смерті Яків благословляв синів, постало питання: чи отримає Рувим те, що зазвичай отримував первісток? Крім того, варто зазначити, що, як голова сім’ї, патріарх Яків виконував у ній обов’язки священика Єгови. Він приносив жертви на родинному жертовнику, звертався до Бога в молитві від імені всіх своїх домашніх і давав їм духовні настанови. Також, як батько, він мав владу в родині та розпоряджався слугами, худобою і майном. Чи перейдуть ці повноваження до Рувима?

Благословляючи синів, Яків почав з Рувима: «Рувиме, ти мій первісток, моя міць і початок моєї сили, вершина величі й могутності. Ти нестримний, мов бурхливі води, ти не будеш вищий, бо піднявся на батькове ложе. Тоді ти опоганив його. Він піднявся на моє ложе!» (Бт 49:3, 4).

Яків згадав проступок Рувима, який вплинув на його майбутні права та обов’язки. Рувим зганьбив свого батька. Він був винен у кровозмішанні, бо мав статеві стосунки з Білгою — наложницею Якова і служницею його улюбленої дружини Рахілі. Це сталося невдовзі після того, як Рахіль померла, народивши Веніямина. Біблія не говорить, чому Рувим це зробив: можливо, він боявся, що Білга займе місце Рахілі і Яків полюбить її більше, ніж його матір Лію, або ж ним керувала виключно пристрасть до Білги. У Біблії лише говориться: «Одного разу, коли Ізраїль перебував у тому краю, Рувим пішов і ліг з Білгою, наложницею свого батька. А Ізраїль дізнався про це» (Бт 35:22). У Септуагінті — перекладі Єврейських Писань грецькою — додається: «Це було злом у його очах» (Бт 35:21; LXX, Thomson).

Яків не відрікся від Рувима і не вигнав його з родини. Минули роки, і лише тоді, коли Яків благословляв своїх синів, під Божим натхненням він сказав Рувиму: «Ти не будеш вищий». Так Рувим був позбавлений особливих прав, які міг би мати як первісток. Усе це сталося тому, що він був «нестримний, мов бурхливі води». Рувим був непостійним, наче вода, що не може зберігати форму, або нестримним і невгамовним, наче води, що проривають дамбу чи стрімко течуть долиною. Йому слід було зберігати самовладання. Рувим мав поважати гідність свого батька і двох синів Білги, батькової наложниці.

2. Ім’ям Рувима називали також плем’я Рувимових нащадків і землю, яку вони отримали у спадок. Плем’я Рувима походило від чотирьох його синів: Ханоха, Паллу, Хецрона і Кармі. Вони були головами родів рувимівців (Бт 46:8, 9; Вх 6:14; 1Хр 5:3).

Через рік після виходу з Єгипту Еліцур, син Шедеура, був призначений провідником, що представляв ціле плем’я Рувима (Чс 1:1, 4, 5; 10:18). За чисельністю це плем’я завжди було одним з найменших серед 12 племен. Згідно з переписом, проведеним другого року подорожі пустелею, з-поміж рувимівців налічувалось 46 500 чоловіків, придатних для військової служби, віком 20 років і більше. Приблизно через 39 років число воїнів у племені трохи зменшилось і було вже 43 730 (Чс 1:2, 3, 20, 21; 26:5—7).

В ізраїльському таборі рувимівці розташовувалися на Пд. від святого намету, по обидва боки від них були нащадки Симеона та Гада. Коли народ вирушав у дорогу, ці три племені на чолі з племенем Рувима йшли слідом за іншою групою з трьох племен: Юди, Іссахара і Завулона (Чс 2:10—16; 10:14—20). У такому ж порядку племена склали приношення під час присвячення святого намету (Чс 7:1, 2, 10—47).

Коли левіт, на ім’я Корей, збунтувався проти Мойсея, троє рувимівців — Он, син Пелета, а також Датан і Авірон, сини Еліава,— приєдналися до бунту і заявили, що Мойсей не привів їх у «край, що тече молоком і медом», та ще й хоче «бути правителем» над ними. Немуїл, брат Датана і Авірона, очевидно, не брав участі в бунті (Чс 16:1, 12—14; 26:8, 9). Єгова показав, що цей бунт був неповагою до нього самого: він зробив так, що земля розкрилася і поглинула живими бунтарів та їхніх домашніх, а також усе їхнє майно (Чс 16:23—33; Пв 11:6; див. АВІРОН № 1).

Розподіл території. Перед тим як Ізраїль увійшов в Обіцяний край, племена Рувима і Гада попросили дати їм територію на Сх. від Йордану. Цю землю ізраїльтяни завоювали, здобувши перемогу над двома царями, Сигоном та Огом. Рувимівці й гадівці пояснили, що вона підходить їм найбільше, бо в них багато великої та дрібної худоби. Мойсей задовольнив їхнє прохання (а також прохання половини племені Манасії) за умови, що їхні війська перейдуть Йордан разом з іншими племенами і допоможуть їм завоювати Ханаан. Рувимівці, гадівці і половина племені Манасії охоче виконали цю умову (Чс 32:1—38; ІсН 1:12—18; 4:12, 13; 12:6; 13:8—10).

Отже, рувимівці отримали спадковий наділ ще до того, як ізраїльський народ перейшов Йордан: Мойсей дав цьому племені пд. частину завойованого царства Сигона. Ця територія простягалася від долини Арнон (природного кордону, що відділяв її від моавського краю на Пд.) на північ від Мертвого моря. Землю, що лежала на Пн. від Рувима, було віддано гадівцям (Чс 34:13—15; Пв 3:12, 16; 29:8; ІсН 13:15—23; 18:7). На Сх. наділ Рувима межував з територією аммонітян, а на Зх. кордоном служили Мертве море та річка Йордан (ІсН 15:1, 6; 18:11, 17). На території Рувима розташовувалось одне із шести міст-сховищ, Бецер. Бецер і ще деякі міста рувимівців були відділені для левітів (Пв 4:41—43; ІсН 20:8; 21:7, 36; 1Хр 6:63, 78, 79).

Мойсей наказав, щоб, коли ізраїльтяни дійдуть до центральної частини Ханаану, представники племен Рувима, а також Гада, Асира, Завулона, Дана і Нефталима стали на горі Евал і виголосили прокляття, а представники решти племен стали на горі Геризім і виголосили благословення (Пв 27:11—13). Віддавши ці розпорядження, Мойсей поблагословив Рувима й інші племена. Рувимівцям він сказав: «Нехай Рувим живе і не вмирає, хай він завжди буде численний» (Пв 33:1, 6).

Закінчивши завоювання Ханаану, Ісус Навин скликав воїнів з племен Рувима, Гада і половини племені Манасії. Він похвалив їх за те, що вони дотрималися обіцянок, які дали Мойсею, і, поблагословивши, відпустив додому (ІсН 22:1—8). Коли вони дійшли до Йордану, то побудували на його зх. березі великий жертовник. Інші племена спершу неправильно зрозуміли їхній вчинок, і це мало не призвело до конфлікту та навіть громадянської війни. Але з’ясувалося, що цей жертовник побудували не для жертвоприношень, а для того, щоб він свідчив про єдність між племенами по обидва боки Йордану. Тоді жертовнику дали назву (очевидно, «Свідок»), сказавши: «Це свідок для нас, що Єгова — правдивий Бог» (ІсН 22:9—34).

Пізніші події. У пісні перемоги, яку через багато років співали Девора і Барак, вони згадали про те, що рувимівці не приєдналися до них у битві з Сісерою. «Серця людей з Рувимових родів були нерішучими» (Сд 5:15, 16). За днів Саула рувимівці, об’єднавшись із сусідами, здобули велику перемогу над гагрянами і їхніми союзниками. Біблія говорить: «Вони просили в Бога допомоги і покладались на нього, тому Бог почув їхні благання та віддав ворогів у їхню руку» (1Хр 5:10, 18—22). Тоді рувимівці отримали землі на території гагрян і володіли ними, очевидно, до VIII ст. до н. е., коли ассирійці завоювали Ізраїль (рувимівці були забрані в полон одними з перших) (1Хр 5:6, 22б, 26). Як окремі рувимівці, так і ціле плем’я згадуються в розповідях про життя Давида — до того, як він став царем, і під час його царювання (1Хр 11:26, 42; 12:37, 38; 26:32; 27:16).

У пророцтвах. Вартим уваги є те, яке місце займає Рувим у переліках племен, поданих у книгах Єзекіїля і Об’явлення, що містять багато символічних образів. Наприклад, у видінні Єзекіїль побачив посеред наділів племен «святий дар» — територію, на якій були храм Єгови, місто за назвою «Єгова там» і ділянки для священиків, левітів та провідника. До цієї території на Пн. прилягав наділ Юди, а одразу за ним лежав наділ Рувима (Єз 48:6—22, 35). Крім того, на Пн. святого міста поряд з брамою Юди була брама Рувима (Єз 48:31). Подібно в Івановому видінні про 12 племен духовного Ізраїля, які отримали печатку, плем’я Рувима згадується другим, одразу після племені Юди (Об 7:4, 5).