Єврейське слово заке́н і грецьке слово пресбı́терос (обидва означають «старший чоловік» або «старійшина») можуть стосуватися людини похилого віку (Бт 18:11; Пв 28:50; 1См 2:22; 1Тм 5:1, 2), того, хто є старшим за когось (Лк 15:25), або людини, наділеної владою та відповідальністю в громаді чи народі. І в Єврейських, і в Грецьких Писаннях ці слова найчастіше вживаються в останньому з наведених значень.

З давніх-давен до старших чоловіків прийнято виявляти особливу шану з огляду на їхній досвід і знання, а також мудрість і розсудливість, які зазвичай приходять з роками. У багатьох народах люди корилися настановам старших — або старших представників роду, або тих, хто вирізнявся особливими знаннями й мудрістю. Внаслідок цього вислів «старший чоловік» набув подвійного значення: він міг вказувати на вік людини або ж на її становище. У висловах «старійшини [«вельможі», Турк.] єгипетського краю» та «старійшини Моаву і старійшини Мідіяну» єврейське зекенı́м (мн. від заке́н) перекладене як «старійшини», оскільки йдеться не про всіх чоловіків похилого віку, які були в тих народах, а про раду, яка керувала державними справами; це були «князі [євр. сарı́м; «можновладці», Ог.]» тих народів (Бт 50:7; Чс 22:4, 7, 8, 13—15; Пс 105:17, 21, 22).

Так само це єврейське слово перекладене і в таких висловах, як «старійшини Ізраїля», «старійшини громади», «старійшини мого народу» і «старійшини того краю»; воно вказує на становище деяких ізраїльтян і не стосується всіх чоловіків похилого віку (Чс 16:25; Лв 4:15; 1См 15:30; 1Цр 20:7, 8). У доволі рідкісних випадках, коли слово зекенı́м вживається без уточнення, визначити, чого воно стосується — віку чи становища, допомагає контекст.

Старійшини Ізраїля. Ще до виходу з Єгипту серед ізраїльтян були старійшини, які повідомляли народ про важливі справи, виступали як його представники і приймали певні рішення. Повернувшись до Єгипту, Мойсей мав розповісти цим старійшинам про доручення, яке він отримав від Бога. Ці чоловіки (або принаймні найвизначніші з них) пішли разом з Мойсеєм до фараона (Вх 3:16, 18).

Коли Єгова через свого представника, Мойсея, укладав з ізраїльтянами Закон-угоду, старійшини представляли весь народ (Вх 19:3—8). Згодом, коли ізраїльтяни почали нарікати на умови життя в пустелі і для Мойсея керувати народом стало справжнім тягарем, він розповів про свої переживання Єгові. Тоді Бог наказав йому: «Вибери з-посеред старійшин Ізраїля 70 чоловіків, яких ти знаєш як старійшин і начальників народу... Я візьму частину духу, що на тобі, і дам їм; вони допомагатимуть тобі нести цей тягар» (Чс 11:16, 17). Ці чоловіки були призначені теократичним шляхом (Чс 11:24, 25). Єгова вибрав їх, щоб вони допомагали Мойсею керувати народом та вирішувати різні справи.

Через якийсь час ізраїльтяни завоювали Обіцяний край і почали вести осілий спосіб життя, як колись у Єгипті,— вони оселилися в містах і мали свої домівки. Відтоді старійшини стали відповідальними за окремі міста. Ці чоловіки утворювали раду старійшин міста і виконували обов’язки суддів та начальників; вони чинили правосуддя, підтримували мир і порядок та дбали про духовний добробут людей (Пв 16:18—20; 25:7—9; ІсН 20:4; Рт 4:1—12).

Коли в Біблії говориться про «усіх ізраїльтян, їхніх старійшин, голів, суддів та начальників» (ІсН 23:2; 24:1), а також про «старійшин Ізраїля, всіх голів племен і провідників Ізраїлевих родів» (2Хр 5:2), це не означає, що «голови», «судді», «начальники» та «провідники родів» не були «старійшинами». Всі вони належали до ради старійшин, але виконували різні обов’язки. (Пор. 2Цр 19:2, де вислів «старші священики» можна також перекласти як «старійшини зі священиків»; Мр 15:1.)

Про старійшин, які були провідниками всього народу, говориться як про «старійшин Ізраїля» (1См 8:4), «старійшин... краю» (1Цр 20:7), «старійшин громади» (Сд 21:16), а після поділу ізраїльського царства — як про «старійшин Юди та Єрусалима» (в південному царстві) (2Цр 23:1).

Подібно до багатьох ізраїльських царів та священиків, старійшини — люди зрілого віку — як група виявилися невірними і не виконали своїх обов’язків перед Богом і народом (1Цр 21:8—14; Єз 7:26; 14:1—3). Оскільки ізраїльтяни втратили Божу підтримку, «їхніми князями» стали «хлопчики» і «зневажений погорд[жував] шанованим» (Іс 3:1—5). Тож Єврейські Писання підкреслюють, що вік не є найважливішим, адже «сивина — це гарна корона» лише тоді, коли «знаходять її на шляху праведності» (Пр 16:31). «Сам лише вік не робить людину мудрою, і не тільки старі розуміють, що правильно» — по-справжньому мудрим є той, хто не просто має життєвий досвід, а керується Божим духом і глибоко розуміє Боже Слово (Йв 32:8, 9; Пс 119:100; Пр 3:5—7; Ек 4:13).

Старійшини продовжували давати провід Ізраїлю протягом всієї історії народу, навіть під час вавилонського вигнання та після повернення в край Юди (Єр 29:1; Езд 6:7; 10:7, 8, 14). Коли Ісус був на землі, старійшини (грец. пресбı́терой) брали активну участь в житті окремих міст (Лк 7:3—5) і всього народу. «Громада старійшин» (грец. пресбіте́ріон) в Єрусалимі запекло протидіяла Ісусові та його учням (Лк 22:66; Дії 22:5).

Старійшини в християнському зборі. Враховуючи все вищесказане, не важко зрозуміти, ким були «старійшини» (грец. пресбı́терой) в християнському зборі. Як і в буквальному Ізраїлі, в духовному Ізраїлі старійшини надавали збору керівництво.

У день П’ятидесятниці апостоли діяли як єдиний орган, а їхнім речником виступив Петро, який перебував під дією вилитого в той день Божого духу (Дії 2:14, 37—42). В духовному сенсі вони були «старшими чоловіками», бо довше і ближче за інших знали Ісуса та особисто від нього отримали наказ навчати людей (Мт 28:18—20; Еф 4:11, 12; пор. Дії 2:42). Вчинки нових учнів показують, що вони визнавали право апостолів давати керівництво в новоутвореному народі, що підкорявся Христу (Дії 2:42; 4:32—37; 5:1—11). Також вони визнавали їхнє право доручати іншим різні обов’язки в служінні, діючи прямо або через представників, одним з яких був апостол Павло (Дії 6:1—6; 14:19—23). Коли виникло питання щодо обрізання, старійшини разом з апостолами зібралися, щоб розглянути його. Їхнє рішення було передане всім зборам, і ті беззастережно з ним погодилися (Дії 15:1—31; 16:1—5). Тож, подібно як у буквальному Ізраїлі старійшини вирішували справи цілого народу, згадані старійшини разом з апостолами утворювали керівний орган для цілого християнського збору на землі. Одного разу Павло прийшов у Єрусалим і зустрівся з Яковом та «усіма старійшинами», щоб розповісти їм про результати своєї праці та порадитись щодо певних питань (Дії 21:15—26).

Іноді слово пресбı́терой вказує не на тих, хто займає відповідальне становище в зборі, а на чоловіків старшого віку; в таких випадках разом з ними згадуються молоді чоловіки або старші жінки (Дії 2:17, 18; 1Тм 5:1, 2). Також це слово передається як «люди в давні часи» (Єв 11:2). Проте найчастіше слово пресбı́терой в Грецьких Писаннях стосується тих, хто бере провід у зборі. В деяких віршах «старійшини» (грец. пресбı́терой) названі «наглядачами» (грец. епı́скопой; «єпископи», Ог.). Павло вжив слово епı́скопой, коли звертався до старійшин ефеського збору, а також коли писав про старійшин у Листі до Тита (Дії 20:17, 28; Тит 1:5, 7). Отже, обидва слова вказують на одне й те саме становище. Різниця в тому, що пресбı́терос підкреслює духовну зрілість чоловіка, а епı́скопос — обов’язки, пов’язані з його становищем.

Про грецьке слово пресбı́терос в одній праці зазначається: «У більшості випадків точним перекладом цього слова, яке вживається в елліністичних текстах, що збереглися до наших днів, є старший чоловік у значенні зрілий чоловік. Воно насамперед містить думку про зрілість суджень та вміння давати керівництво... Незалежно від того, вжито це слово в термінологічному чи загальному значенні, в елліністичному та єврейському світі воно означало не кволого старця, а зрілого чоловіка, який завдяки досвіду і розсудливості здатен керувати своєю сім’єю або народом» (Guerra y Gomez M. Episcopos y Presbyteros. Burgos, Spain, 1962. P. 117, 257).

Цілком очевидно, що в стародавньому Ізраїлі вік впливав на те, чи міг чоловік бути старійшиною (1Цр 12:6—13). У християнському зборі старійшинами, або наглядачами, теж не призначали дуже молодих чоловіків. Це підтверджують слова апостола Павла про те, що старійшини мали дружин і дітей (Тит 1:5, 6; 1Тм 3:2, 4, 5). Але, як видно з переліку вимог для старійшин, вік не був єдиною чи вирішальною вимогою (1Тм 3:2—7; Тит 1:6—9); крім того, Біблія не вказує віку, з якого можна служити старійшиною. Тимофій, який, очевидно, отримав завдання призначати старійшин, звісно ж, і сам служив старійшиною, хоча був досить молодим (1Тм 4:12).

Для того щоб стати старійшиною в християнському зборі, чоловік мусив мати зразкову поведінку і бути духовною людиною. Вміння навчати, заохочувати і докоряти також були важливою вимогою (1Тм 3:2; Тит 1:9). Павло дав Тимофію такий наказ: «Проповідуй слово, роби це невідкладно як у сприятливий, так і у важкий час, докоряй, напучуй, настійно заохочуй і при цьому повною мірою виявляй терпеливість та послуговуйся мистецтвом навчати» (2Тм 4:2). Старійшини — це пастирі, на яких лежить відповідальність годувати овець, піклуватись про духовно хворих і захищати отару від «вовків» (Дії 20:28—35; Як 5:14, 15; 1Пт 5:2—4). Крім того, Павло, який сам з ревністю навчав «привселюдно та від дому до дому», нагадав Тимофію про його обов’язок займатися «працею проповідника доброї новини» і заохотив «старанно викону[вати] своє служіння» (Дії 20:20; 2Тм 4:5).

У кожному християнському зборі, наприклад в Єрусалимі (Дії 11:30; 15:4, 6; 21:18), Ефесі (Дії 20:17, 28) та Філіппах (Флп 1:1), була рада старійшин, або наглядачів, про яких завжди говориться в множині. У Біблії згадується, що «рада старійшин» (грец. пресбіте́ріон) поклала руки на Тимофія (1Тм 4:14). Оскільки старійшини були наглядачами збору, вони головували над своїми братами (Рм 12:8; 1Фс 5:12—15; 1Тм 3:4, 5; 5:17).

Павло і Петро, як старійшини, які мали апостольську владу, іноді здійснювали нагляд над старійшинами в інших зборах (пор. 1Кр 4:18—21; 5:1—5, 9—13; Флп 1:1; 2:12; 1Пт 1:1; 5:1—5), те саме можна сказати і про апостола Івана та учнів Якова і Юду — всі вони писали зборам листи. Павло доручив Тимофію і Титу бути його представниками в деяких місцях (1Кр 4:17; Флп 2:19, 20; 1Тм 1:3, 4; 5:1—21; Тит 1:5). Часто ці чоловіки допомагали новосформованим зборам. Наприклад, Титу було сказано, щоб він «виправив недоліки [«те, чого бракує», прим.]» у зборах на Криті.

Відомо, що Павло, Варнава, Тит і, очевидно, Тимофій брали участь у призначенні старійшин в зборах (Дії 14:21—23; 1Тм 5:22; Тит 1:5). Біблія не згадує, що збори призначали старійшин самостійно. У Дії 14:23 в розповіді про повторний візит Павла і Варнави в Лістру, Іконію та Антіохію сказано, що вони «призначили [грец. хейротоне́сантес] в кожному зборі старійшин» («настановили їм по церквах старших», Хом.; «призначали старійшин у кожній церкві», СМ). Стосовно значення грецького дієслова хейротоне́о в одній книзі написано: «Хоча за своєю етимологією слово хейротоне́о означало “голосувати за когось підняттям руки”, згодом його стали вживати в значенні “вибирати”, “призначати”; пор. те саме слово з префіксом про- [озн. “заздалегідь”] в [Дії] 10:41» (Bruce F. F. The Acts of the Apostles. 1970. P. 286). В одному грецько-англійському словнику наводяться основні значення слова хейротоне́о, а потім говориться, що воно «пізніше стало вживатися в значенні призначати... призначати на певне становище в Церкві» (Liddell H., Scott R. A Greek-English Lexicon / revised by Jones H. Oxford, 1968. Р. 1986). Подібна думка міститься в іншому словнику: «В поєднанні з наступним словом у знахідному відмінку означає призначати або призначати на посаду, хоч і без голосування» (Parkhurst J. A Greek and English Lexicon to the New Testament. London, 1845. P. 673). Отже, старійшин у християнських зборах призначали без голосування, без підняття рук.

Павло написав Тимофію: «Старійшини, які добре головують, гідні подвійної шани, особливо ті, що наполегливо працюють у слові й навчанні» (1Тм 5:17). З огляду на наступний (18), а також попередні (3—16) вірші, в яких говориться про те, що потрібно виявляти пошану й увагу до вдів, дбаючи про них матеріально, «подвійна шана», очевидно, включала в себе і матеріальну допомогу.

Хто такі «24 старійшини», які сидять на небесних престолах?

У книзі Об’явлення слово пресбı́терой вживається 12 разів і стосується духовних істот. Визначити, хто це такі, можна на основі того, де вони перебувають, у що одягнуті і що роблять.

У видінні апостол Іван побачив престол Єгови в небесах, а навколо нього 24 менших престоли. На них сиділи 24 старійшини, які були одягнуті в біле вбрання, а на головах мали золоті корони (Об 4:1—4). Далі у видінні Іван бачив, як 24 старійшини неодноразово падали на коліна перед престолом Єгови і брали участь у деяких подіях (Об 4:9—11; 5:4—14; 7:9—17; 14:3; 19:4). Особливо вартим уваги є те, що старійшини приєдналися до проголошення про Царство, говорячи, що Єгова взяв у свої руки велику владу і почав царювати (Об 11:15—18).

У стародавні часи «старійшини Ізраїля» були представниками і речниками цілого народу (Вх 3:16; 19:7). Так само «старійшини» можуть представляти цілий збір духовного Ізраїля. Отже, 24 старійшини, що сидять на престолах навколо Божого престолу, цілком імовірно, представляють усіх помазаних християн, які, залишившись вірними до смерті, отримали обіцяну нагороду — воскресли в небі і сіли на престоли поруч з Єговою (Об 3:21). Значення також має число 24: на таку кількість груп цар Давид поділив священиків для служіння при Єрусалимському храмі. Помазані християни мають стати «священством царським» (1Пт 2:9; 1Хр 24:1—19; Лк 1:5—23, 57—66; Об 20:6; див. НАГЛЯДАЧ).