Домовленість між двома чи більше особами, якою встановлюється зобов’язання зробити щось або утриматись від чогось; договір; контракт. Слово берı́т трапляється в Єврейських Писаннях більш ніж 280 разів (з них понад 80 разів — у п’яти книгах Мойсея); його походження точно не відоме. Основне значення цього слова — «угода; договір», і воно відповідає сучасному юридичному терміну. Це підтверджують клинописні таблиці, знайдені 1927 р. у Катні, стародавньому неізраїльському місті на Пд. Сх. від Хамата. «Зміст цих двох [з 15 знайдених] таблиць простий. Таблиця А містить список імен... Таблиця Б — опис харчового пайка... Тож таблиця А є договором, згідно з яким вказані особи... погодились піти до когось на службу або виконати деякі зобов’язання. Список на таблиці Б, написаний тим самим писарем, пояснює суть договору: за свої послуги люди мали отримати певні продукти... Ізраїльське поняття беріт, тобто “угода”, було одним з центральних понять у ягвістській теології. Це перший небіблійний доказ вживання цього слова на письмі, який датується не пізніше ніж першою третиною XIV ст. до Р. Х.» (Bulletin of the American Schools of Oriental Research. February 1951. P. 22).

У Грецьких Писаннях вживається слово діате́ке, яке в різних перекладах передається як «угода», «завіт» чи «заповіт». Однак в енциклопедії Мак-Клінтока і Стронга у статті «Угода» сказано: «Очевидно, немає потреби вводити ще якесь слово [окрім «угода»], яке передавало б іншу думку. У Септ[уагінті] слово [берı́т] (яке ніколи не значить заповіт або завіт, а лише угода чи домовленість) послідовно передається [словом діате́ке] у цілому С[тарому] З[авіті]. Тож можна припустити, що письменники Н[ового] З[авіту], вживаючи те саме слово, хотіли донести ту саму думку до читачів, більшість з яких були добре обізнані зі С[тарим] З[авітом] грецькою мовою. Крім того, в більшості випадків у Н[овому] З[авіті] мається на увазі те саме, що С[тарий] З[авіт] називає “угодою” (берı́т) (наприклад, 2 Кор. 3:14; Євр. 7, 9; Об’яв. 11:19); все ж те саме грецьке слово і поняття, вжите в тому ж контексті, англійською [у перекладі KJ] іноді перекладається як “угода”, а іноді — як “завіт” (Євр. 7:22; 8:8—13; 9:15)» (M’Clintock J., Strong J. Cyclopaedia of Biblical, Theological and Ecclesiastical Literature. 1891. Vol. II. P. 543, 544). (Див. також додатки у NW, с. 1584, 1585.)

У Листі до євреїв (Єв 7:22; 8:6, 8—10; 9:4, 15—17, 20) автор неодноразово вживає слово діате́ке, безперечно, маючи на увазі угоду в тому розумінні, яке мали стародавні євреї; він навіть цитує Єремії 31:31—34, а також згадує про «ковчег угоди». Перекладаючи ці вірші з книги Єремії, укладачі грецької Септуагінти передали давньоєврейське берı́т («угода») словом діате́ке. Крім того, у Євреїв 9:20 цитуються слова з Вихід 24:6—8, де йдеться саме про угоду.

Вживання слова. Угоди завжди укладалися між двома чи більше сторонами. Вони були односторонніми (коли за умовами угоди зобов’язання бере на себе лише одна сторона) чи двосторонніми (коли зобов’язання мають обидві сторони). Окрім угод, котрі укладав Бог, Біблія також розповідає про угоди між окремими людьми, групами осіб, племенами чи народами. Порушення угоди було тяжким гріхом (Єз 17:11—20; Рм 1:31, 32).

Слово «угода» вживали стосовно постанов, обов’язкових для виконання, як-от наказу щодо хлібів представлення (Лв 24:8), або стосовно непорушних законів, яким підкоряється Боже твориво, скажімо зміни дня і ночі (Єр 33:20); також воно могло мати переносне значення, як-от у вислові «угода зі смертю» (Іс 28:18). Крім того, Біблія згадує про угоду Єгови з дикими звірами (Ос 2:18). Угодою також названо шлюбні узи (Мл 2:14). У Буття 14:13 словом «союзники» перекладено вислів, що буквально означає «власники [господарі] угоди».

По суті, будь-яка обіцянка Єгови є угодою; всі його обіцянки неодмінно сповняються, на них можна покладатися і бути впевненим у їхньому здійсненні (Єв 6:18). Угода залишається в силі, поки діють її умови і одна чи обидві сторони зобов’язані їх виконувати. Наслідки угоди або отримані завдяки їй благословення можуть тривати і після завершення її дії, навіть вічно.

Як затверджувалися угоди. Укладаючи угоду, люди часто закликали Бога стати свідком (Бт 31:50; 1См 20:8; Єз 17:13, 19). Також угода затверджувалась клятвою (Бт 31:53; 2Цр 11:4; Пс 110:4; Єв 7:21). Іноді люди використовували знаки або свідчення, наприклад дарували подарунок (Бт 21:30), ставили пам’ятник, робили насип з каміння (Бт 31:44—54) або давали місцю, де укладалась угода, відповідну назву (Бт 21:31). Одного разу Єгова використав веселку (Бт 9:12—16). Існував ще один метод: сторони угоди вбивали і розрізали тварин, а тоді проходили між їхніми частинами; звідси походить єврейський вираз «розрубати угоду» (Бт 15:9—11, 17, 18, NW, прим.; Єр 34:18, NW, прим.; 34:19). Іноді, укладаючи союз, люди влаштовували бенкет (Бт 26:28, 30) або спільно споживали їжу, як це було під час укладання Закон-угоди (Ов 7; Вх 24:5, 11). Той, хто мав вище становище, міг віддати щось зі свого одягу або зброї (1См 18:3, 4). У деяких язичницьких народах був звичай пити кров одне одного або вино, змішане з кров’ю (це було порушенням Божого наказу, даного всім людям [Бт 9:4]; подібна заборона була також дана ізраїльтянам у Законі), а на адресу того, хто порушив би угоду, промовляли найстрашніші прокляття.

Вислів «угода солі» вживається в Біблії, щоб підкреслити непорушність і незмінність угоди (Чс 18:19, прим.; 2Хр 13:5, прим.; Лв 2:13). У стародавніх народах на знак дружби було прийнято разом їсти сіль, це означало вірність і відданість; споживання мирної жертви з сіллю символізувало відданість навіки.

Письмові документи. Десять заповідей були записані на камені «Божою рукою» (Вх 31:18; 32:16); Єремія письмово склав угоду про купівлю, скріпив її печаткою і покликав свідків (Єр 32:9—15). Також було знайдено глиняні таблички стародавніх народів, на яких записано умови договорів. Багато з тих табличок зберігалися у глиняних «конвертах».

Обіцянка, дана в Едемі. У Буття 3:15 Бог Єгова розкрив свій намір, проголосивши пророцтво перед Адамом, Євою та «змієм».

Кого стосується ця пророча обіцянка? Видіння, яке бачив апостол Іван (Об 12:9), показує, що «змієм» є Сатана Диявол. Судячи з усього, «потомство» «жінки», якого так довго чекали праведні люди,— це «потомство» Авраама, тобто Ісус Христос (Гл 3:16; Мт 1:1). Змій мав поранити це «потомство» в п’яту: Ісуса Христа вбили, але ця «рана» була тимчасовою, адже Бог воскресив його з мертвих. У відповідь «потомство» має розчавити змієві голову, знищивши його назавжди.

А хто така «жінка», згадана в тій угоді? Це не може бути Єва, адже вона стала Божим ворогом. Щоб знищити духовне створіння, Сатану Диявола, «потомство» жінки має бути не людиною, а духом (Єв 2:14). Ісус Христос народився як людський син Бога, але коли він охрестився, Бог визнав його своїм Сином, зливши на нього святий дух. У той момент Ісус став Божим Сином, що народжений духом (Мт 3:13—17; Ів 3:3—5). Пізніше, коли Ісус воскрес, він був «оживлений в дусі» (1Пт 3:18). Ким же була «матір» Ісуса — не людського немовляти, а Божого Сина, народженого духом? Апостол Павло говорить, що події, які відбувалися з Авраамом, Саррою, Ісаком, Агар та Ізмаїлом, мали символічне значення і що Ісак представляв людей з небесною надією, в тому числі самого Павла. Далі Павло зазначає, що їхньою «матір’ю» є «вишній Єрусалим». Ісус Христос називає їх своїми «братами», отже, в них одна матір (Єв 2:11). Це дає підстави ототожнити «жінку», згадану в Буття 3:15, з «вишнім Єрусалимом» (Гл 4:21—29).

Згідно з обіцянкою, змій мав породити своє «потомство» і між цим потомством та потомством жінки мала розвинутись ворожнеча, а це вимагало часу. Відтоді як пролунала ця обіцянка, минуло приблизно 6000 років. Незадовго до початку Тисячолітнього правління Христа «змій» буде вкинений у «безодню», що символізує стан бездіяльності, а коли 1000 років мине, буде знищений назавжди (Об 20:1—3, 7—10; Рм 16:20).

Угода з Ноєм. Укладаючи угоду з Ноєм (який представляв свою сім’ю), Бог Єгова проголосив, що має намір знищити тогочасний злий світ, але при цьому зберегти життя деяких людей і тварин (Бт 6:17—21; 2Пт 3:6). У Ноя народилися сини, коли йому було більше ніж 500 років (Бт 5:32). На момент, коли Бог розповів Ною про свій намір, вони вже були дорослими одруженими чоловіками. За умовами угоди, Ной мав побудувати ковчег і взяти в нього свою дружину, синів і невісток, а також тварин та їжу; Єгова ж пообіцяв зберегти на землі життя. Оскільки Ной слухався Бога і виконав свої зобов’язання, Єгова зберіг людський рід і тваринний світ. Угода була повністю виконана в 2369 р. до н. е., після Потопу, коли люди і тварини знову змогли жити на суходолі і розмножуватися (Бт 8:15—17).

Угода, на знак якої дано веселку. У 2369 р. до н. е. в горах Арарат Єгова уклав угоду з людьми й тваринами — «усіма живими створіннями», яких представляв Ной і його сім’я. Єгова сказав, що більше ніколи не знищить усього живого в потопі. На знак угоди він дав веселку. Ця угода буде дійсна, поки на землі житимуть люди, тобто вічно (Бт 9:8—17; Пс 37:29).

Угода з Авраамом. Очевидно, угода з Авраамом набула чинності, коли Аврам (Авраам) перейшов річку Євфрат, ідучи в Ханаан. Через 430 років була укладена Закон-угода (Гл 3:17). Коли Авраам жив у Месопотамії, в Урі халдейському, Єгова сказав йому піти до краю, який Він йому покаже (Дії 7:2, 3; Бт 11:31; 12:1—3). У Вихід 12:40, 41 (LXX) говориться, що «саме в той день», коли минуло 430 років перебування ізраїльтян у Ханаані та Єгипті, вони вийшли з єгипетського рабства. Це сталося 14 нісана 1513 р. до н. е., у день Пасхи (Вх 12:2, 6, 7). Тому можна зробити висновок, що Авраам перейшов річку Євфрат дорогою у Ханаан 14 нісана 1943 р. до н. е. Очевидно, саме тоді набула чинності угода між Єговою та Авраамом. Коли Авраам прийшов у Сихем, що в Ханаані, Єгова знову з’явився йому і розширив свою обіцянку, сказавши: «Я дам цей край твоєму потомству». Так Бог показав, що ця угода пов’язана з обіцянкою, даною в Едемі, і що «потомство» походитиме з людського роду (Бт 12:4—7). Пізніше Єгова доповнив угоду ще іншими подробицями (Бт 13:14—17; 15:18; 17:2—8, 19; 22:15—18).

Обіцянки, пов’язані з цією угодою, перейшли нащадкам Авраама по лінії Ісака (Бт 26:2—4) та Якова (Бт 28:13—15; 35:11, 12). Апостол Павло зазначив, що Христос (головна частина потомства) і ті, хто в єдності з ним, є справжнім «потомством» (Гл 3:16, 28, 29).

Бог виявив, для чого уклав угоду з Авраамом і чого буде досягнуто за допомогою неї: через Авраама прийде обіцяне потомство; це потомство заволодіє брамами своїх ворогів; нащадків Авраама, які народяться від Ісака, буде дуже багато (людина того часу не змогла б їх порахувати); Авраамове ім’я буде звеличене; його потомство успадкує Обіцяний край; усі народи землі отримають благословення через це потомство. (Див. уривки з Буття, наведені вище.) Буквальне сповнення цих пророцтв було прообразом величнішого сповнення через Христа. Апостол Павло розкрив ще деякі подробиці щодо символічного та пророчого змісту умов цієї угоди, пояснивши, що події, які відбулися з Авраамом, Саррою, Ісаком, Агар та Ізмаїлом, мали символічне значення (Гл 4:21—31).

Угода з Авраамом є «вічною угодою». Згідно з її умовами, вона діятиме доти, доки не будуть знищені всі Божі вороги і доки всі народи землі не отримають благословення (Бт 17:7; 1Кр 15:23—26).

Порівнюючи угоду, яку Єгова уклав з Авраамом, і Закон-угоду, Павло наводить принцип: «Там, де є тільки одна сторона, посередника не треба,— і додає: — А Бог лише один» (Гл 3:20; див. ПОСЕРЕДНИК). Угода з Авраамом була односторонньою. По суті, це була обіцянка, і Єгова не встановив жодних умов, яких Авраам мав би дотримуватися, щоб вона сповнилась (Гл 3:18). Тому посередник був не потрібен. А от Закон-угода була двосторонньою. Її сторонами були Єгова та ізраїльський народ, а Мойсей був посередником. Ізраїльтяни погодились з умовами угоди, урочисто пообіцявши дотримуватись Закону (Вх 24:3—8). При цьому Закон-угода не скасувала угоду з Авраамом (Гл 3:17, 19).

Угода про обрізання. У 1919 р. до н. е., коли Авраамові було 99 років, Єгова уклав з ним і з його буквальними нащадками угоду про обрізання. Усі чоловіки в його домі, в тому числі раби, мали обрізатися; якщо хтось відмовлявся це зробити, його слід було знищити з-посеред народу (Бт 17:9—14). Пізніше Бог сказав, що чужинець, який хотів їсти пасхальну жертву (а значить, хотів поклонятися Єгові разом з ізраїльтянами), мав обрізати всіх чоловіків у своєму домі (Вх 12:48, 49). Обрізання було наче «печатка праведності на основі віри» — віри, яку Авраам мав, ще коли був необрізаний; це був фізичний знак угоди між Єговою та нащадками Авраама по лінії Ісака (Рм 4:11, 12). Єгова вважав обрізання необхідним до 33 р. н. е., коли Закон-угода перестала діяти (Рм 2:25—28; 1Кр 7:19; Дії 15). Хоча Закон вимагав буквально обріза́ти крайню плоть, Єгова неодноразово наголошував, що для нього важливішим було символічне значення обрізання; він закликав ізраїльтян обрı́зати «крайню плоть» своїх сердець (Пв 10:16, прим.; Лв 26:41; Єр 9:26; Дії 7:51).

Закон-угода. Єгова уклав Закон-угоду з ізраїльтянами в 1513 р. до н. е., третього місяця після їхнього виходу з Єгипту (Вх 19:1). Ця угода була укладена з цілим народом. Кожен ізраїльтянин з народження був учасником Закон-угоди і мав особливі взаємини з Богом. Закон являв собою кодекс — упорядкований звід заповідей. Він був переданий «через ангелів рукою посередника», Мойсея, і набув чинності, коли на горі Сінай принесли в жертву тварин, які замінили Мойсея — «посередника при укладанні угоди» (Гл 3:19; Єв 2:2; 9:16, прим.; 9:17—20). Тоді Мойсей взяв половину крові принесених в жертву тварин і покропив нею жертовник; після цього він прочитав народу книгу угоди; народ пообіцяв, що буде слухатись, і тоді Мойсей покропив рештою крові книгу й народ (Вх 24:3—8). Згідно з Законом, священицьке служіння було доручене роду Аарона, що походив із сім’ї Кегата з племені Левія (Чс 3:1—3, 10). Обов’язки первосвященика передавалися у спадок нащадкам Аарона: від Аарона Елеазару, від Елеазара Пінхасу і т. д. (Чс 20:25—28; ІсН 24:33; Сд 20:27, 28).

Якби ізраїльтяни дотримувались Закон-угоди, вони стали б народом для імені Єгови, царством священиків та народом святим, і мали б Боже благословення (Вх 19:5, 6; Пв 28:1—14); але якби вони порушили угоду, то були б про́кляті (Пв 28:15—68). Закон-угода мала кілька цілей: виявляти переступи (Гл 3:19); привести юдеїв до Христа (Гл 3:24); бути тінню прийдешніх благ (Єв 10:1; Кл 2:17); захистити юдеїв від фальшивих релігій язичницьких народів і зберегти чисте поклоніння Єгові; захистити рід, з якого мало вийти обіцяне потомство. Закон-угода, додана до угоди з Авраамом (Гл 3:17—19), об’єднувала нащадків Авраама (по лінії Ісака та Якова) в один народ.

Чужинці теж могли отримувати користь від Закон-угоди; обрізавшись, вони могли стати прозелітами і користуватися багатьма благами Закону (Вх 12:48, 49).

Як Закон-угода стала «застарілою»?

Однак Закон-угода стала в певному сенсі «застарілою», коли Єгова через пророка Єремію оголосив, що з’явиться нова угода (Єр 31:31—34; Єв 8:13). У 33 р. н. е. на підставі Христової смерті на стовпі мук Закон-угода стала недійсною (Кл 2:14), її замінила нова угода (Єв 7:12; 9:15; Дії 2:1—4).

Угода з племенем Левія. Єгова уклав угоду з племенем Левія, згідно з якою все плем’я мало бути відокремлене для служіння при святому наметі, в тому числі для священицького служіння. Ця угода була укладена в Сінайській пустелі у 1512 р. до н. е. (Вх 40:2, 12—16; Мл 2:4). Аарон і його сини — нащадки Кегата — мали бути священиками, а решта родин з племені Левія виконували інші обов’язки, як-от встановлення та перенесення святого намету (Чс 3:6—13; розд. 4). Згодом їм було доручене подібне служіння у храмі (1Хр, розд. 23). Посвячення священиків відбувалося в період з 1 по 7 нісана 1512 р. до н. е., а 8 нісана вони почали своє служіння (Лв, розд. 8, 9). Левіти не мали спадщини у своєму краю, вони отримували десятину від інших племен; для проживання їм були виділені окремі міста (Чс 18:23, 24; ІсН 21:41). Коли Пінхас виявив неабияку ревність і цілковиту відданість Єгові, Бог уклав з ним «угоду про мир» — «угоду про священство для нього і його нащадків» на віки (Чс 25:10—13). Угода з Левієм діяла до скасування Закон-угоди (Єв 7:12).

Угода з Ізраїлем у моавському краю. Незадовго до того, як у 1473 р. до н. е. ізраїльтяни увійшли в Обіцяний край, Єгова уклав з ними угоду в моавському краю (Пв 29:1; 1:3). Там Мойсей повторив і пояснив велику частину Закону. Метою цієї угоди було заохотити ізраїльтян залишатись вірними Єгові, а також внести зміни в деякі закони і додати нові, оскільки подорож народу добігала кінця і він мав оселитися в Обіцяному краю (Пв 5:1, 2, 32, 33; 6:1; пор. Лв 17:3—5 з Пв 12:15, 21). Ця угода перестала діяти одночасно з Закон-угодою, адже була її частиною.

Угода з царем Давидом. Угода з Давидом була укладена під час його царювання в Єрусалимі (1070—1038 рр. до н. е.); її сторонами були Єгова і Давид, який представляв свій рід (2См 7:11—16). Згідно з цією угодою, чоловік з Давидового роду мав навіки успадкувати трон і побудувати дім для імені Єгови. Бог уклав цю угоду для того, щоб створити в Ізраїлі царську династію; крім того, Бог хотів, щоб в Ісуса, Давидового спадкоємця, було законне право на трон Давида, тобто «трон Єгови» (1Хр 29:23; Лк 1:32), і щоб народ міг розпізнати в Ісусі Месію (Єз 21:25—27; Мт 1:6—16; Лк 3:23—31). Угода з Давидом не була пов’язана зі священством. Священики-левіти співпрацювали з царями з роду Давида, але священство і царська влада чітко відокремлювались Законом. Угода з Давидом діятиме вічно, адже Єгова вічно визнаватиме цю царську владу і її досягнення (Іс 9:7; 2Пт 1:11).

Угода про священство, подібне до Мелхиседекового. Про цю угоду сказано у Псалмі 110:4, і автор Листа до євреїв пов’язує її з Христом (Єв 7:1—3, 15—17). Єгова уклав цю угоду лише з Ісусом Христом. Очевидно, Ісус згадав саме її, коли укладав угоду про царство зі своїми учнями (Лк 22:29). Згідно з клятвою Єгови, Ісус Христос, небесний Син Бога, мав стати священиком, подібним до Мелхиседека. Мелхиседек був земним царем і священиком Бога. Ісус Христос теж мав служити і Царем, і Первосвящеником, але не на землі, а на небі. Він назавжди посів таке становище вже після того, як вознісся на небо (Єв 6:20; 7:26, 28; 8:1). Дія цієї угоди ніколи не припиниться, адже Ісус вічно діятиме як Цар і Первосвященик під керівництвом Єгови (Єв 7:3).

Нова угода. У VII ст. до н. е. Єгова через пророка Єремію передрік нову угоду, що мала бути не такою, як Закон-угода, котру Ізраїль порушив (Єр 31:31—34). 14 нісана 33 р. н. е., у вечір перед своєю смертю, Ісус започаткував відзначення Господньої вечері та повідомив про нову угоду, яка набула чинності завдяки його жертві (Лк 22:20). На 50-й день після свого воскресіння, тобто через 10 днів після вознесіння до Батька, Ісус вилив святий дух, який отримав від Єгови, на учнів, що зібралися у горішній кімнаті в Єрусалимі (Дії 2:1—4, 17, 33; 2Кр 3:6, 8, 9; Єв 2:3, 4).

Учасниками нової угоди є Єгова та «Ізраїль Божий» — помазані духом християни, які перебувають в єдності з Христом і утворюють його тіло, тобто збір (Єв 8:10; 12:22—24; Гл 6:15, 16; 3:26—28; Рм 2:28, 29). Нова угода стала чинною завдяки пролитій крові Ісуса Христа (тобто завдяки тому, що Ісус віддав у жертву своє людське життя). Цінність своєї пролитої крові він представив Єгові після вознесіння на небо (Мт 26:28). Той, кому Єгова дає небесне покликання (Єв 3:1), стає учасником цієї угоди на основі жертви Христа (Пс 50:5; Єв 9:14, 15, 26). Ісус Христос є Посередником нової угоди (Єв 8:6; 9:15) і головною частиною Авраамового потомства (Гл 3:16). Як Посередник, він допомагає учасникам угоди отримати прощення гріхів і стати частиною справжнього потомства Авраама (Єв 2:16; Гл 3:29). Єгова визнає́ їх праведними (Рм 5:1, 2; 8:33; Єв 10:16, 17).

Ці народжені духом помазані брати Христа стають священиками, які служать під керівництвом Первосвященика, і утворюють «священство царське» (1Пт 2:9; Об 5:9, 10; 20:6). Вони виконують обов’язки священиків, «святе служіння» (Флп 2:17), і їх названо «служителями нової угоди» (2Кр 3:6). Ті, кого покликано, мають до самої смерті вірно і точно йти слідами Христа; тоді Єгова зробить їх царством священиків, прилучить до Божої природи і обдарує безсмертям та нетлінням як небесних співспадкоємців Христа (1Пт 2:21; Рм 6:3, 4; 1Кр 15:53; 1Пт 1:4; 2Пт 1:4). Мета нової угоди — вибрати народ для імені Єгови, який би став частиною Авраамового потомства (Дії 15:14). Ці люди стають «нареченою» Христа, він долучає їх до угоди про Царство, щоб вони правили з ним (Ів 3:29; 2Кр 11:2; Об 21:9; Лк 22:29; Об 1:4—6; 5:9, 10; 20:6). Мета нової угоди вказує на те, що ця угода діятиме, поки весь «Ізраїль Божий» не воскресне до безсмертного життя в небі. Благословення, які принесе ця угода, будуть вічними, тому її названо «вічною угодою» (Єв 13:20).

Угода про Царство між Ісусом і його учнями. Вночі 14 нісана 33 р. н. е., після відзначення Господньої вечері, Ісус уклав угоду з 11 своїми вірними апостолами. Він пообіцяв їм, що вони будуть сидіти на престолах (Лк 22:28—30; пор. 2Тм 2:12). Пізніше він показав, що ця обіцянка стосується усіх народжених духом «переможців» (Об 3:21; див. також Об 1:4—6; 5:9, 10; 20:6). У день П’ятидесятниці він ввів цю угоду в дію, помазавши святим духом учнів, які на той момент були в горішній кімнаті в Єрусалимі (Дії 2:1—4, 33). Ті, хто розділив з ним його страждання і помер такою ж смертю, як він (Флп 3:10; Кл 1:24), мають правити разом з ним у Царстві. Ця угода між Ісусом Христом і його співцарями діятиме вічно (Об 22:5).

Інші угоди. а) Угода між провідниками Ізраїля на чолі з Ісусом Навином та мешканцями міста Гівон про те, що гівонітянам буде збережено життя. Хоча ці люди були про́клятими ханаанцями, яких ізраїльтяни мали знищити, угода вважалася настільки важливою, що гівонітян залишили живими. Все ж вони не уникнули прокляття: їх змусили рубати дрова і носити воду для ізраїльської громади (ІсН 9:15, 16, 23—27). б) Угода між Ісусом Навином та Ізраїлем про те, щоб служити Єгові (ІсН 24:25, 26). в) Угода, укладена в Міцпі, між гілеадськими старійшинами та Їфтахом про те, що Їфтах стане провідником мешканців Гілеаду, якщо Єгова дасть йому перемогу над аммонітянами (Сд 11:8—11). г) Угода між Йонатаном і Давидом (1См 18:3; 23:18). д) Угода між священиком Єгоядою та начальниками карійських охоронців і вартових палацу (2Цр 11:4; 2Хр 23:1—3). е) Угода між Ізраїлем і Єговою, згідно з якою ізраїльтяни мали випровадити дружин-чужинок (Езд 10:3). є) Обіцянка Єгови про те, що його служитель стане угодою між Богом і людьми (Іс 42:6; 49:8). ж) Угода між Давидом і старійшинами Ізраїля, укладена в Хевроні (1Хр 11:3). з) Угода, укладена за часу правління Аси, згідно з якою народ пообіцяв шукати Єгову всім серцем і всією душею (2Хр 15:12). и) Угода між царем Йосією та Єговою про те, що Йосія буде дотримуватись Божих заповідей відповідно до Закону (2Хр 34:31). і) «Хвальки», які правили в Єрусалимі, помилково думали, що перебувають у безпеці, бо уклали «угоду зі смертю» (Іс 28:14, 15, 18).