Божа оселя, священне місце, святиня,— буквальна або духовна,— яка використовується для поклоніння. Єврейське слово геха́л, «храм», може також означати «палац». Грецькі слова гіеро́н і нао́с перекладаються як «храм» і можуть стосуватися самої будівлі храму або цілого храмового комплексу; нао́с (озн. «святиня; Божа оселя») іноді стосується священних внутрішніх кімнат храму. (Див. СВЯТЕ МІСЦЕ.)

Храм Соломона. Цар Давид дуже хотів побудувати для Єгови дім, де зберігався б ковчег угоди, який на той час стояв у наметі. Єгові був до вподоби цей задум, але оскільки Давид пролив багато крові на війнах, Бог сказав, що честь побудувати храм дістанеться його сину, Соломону. Звісно, Єгова схвалював Давидові війни, адже той воював від його імені і за його народ. Усе ж храм мав бути збудований у мирний час і мирною людиною (2См 7:1—16; 1Цр 5:3—5; 8:17; 1Хр 17:1—14; 22:6—10).

Вартість. Давид купив тік євусеянина Орнана (Аравни) на горі Морія, де згодом побудували храм (2См 24:24, 25; 1Хр 21:24, 25). Також він назбирав 100 000 талантів золота, 1 000 000 талантів срібла і дуже багато міді та заліза, а з власних статків пожертвував 3000 талантів золота і 7000 талантів срібла. Князі пожертвували 5000 талантів золота, 10 000 золотих дариків, 10 000 талантів срібла і багато заліза й міді (1Хр 22:14; 29:3—7). Усі ці пожертви — 108 000 талантів золота, 10 000 золотих дариків і 1 017 000 талантів срібла — у перерахунку на сучасні гроші дорівнюють 48 337 047 000 дол. Син Давида, Соломон, не витратив усього цього на будівництво храму; те, що залишилося, поклали в храмову скарбницю (1Цр 7:51; 2Хр 5:1).

Робітники. Цар Соломон почав будувати храм для Єгови у четвертий рік свого правління (1034 р. до н. е.), у другому місяці, зіві. Він побудував його згідно з планом, який Давид отримав під натхненням від Бога (1Цр 6:1; 1Хр 28:11—19). Робота тривала сім років (1Цр 6:37, 38). Тирський цар Хірам в обмін на пшеницю, ячмінь, олію та вино постачав Соломонові деревину з Лівану, а також посилав робітників, які вміли працювати з камінням і деревом. Серед них був умілий майстер, якого теж звали Хірамом. Його батько був тирянином, а мати — ізраїльтянкою з племені Нефталима. Хірам мав досвід у роботі з золотом, сріблом, міддю, залізом, камінням, деревом і тканиною (1Цр 5:8—11, 18; 7:13, 14, 40, 45; 2Хр 2:13—16).

З-поміж ізраїльтян Соломон набрав 30 000 робітників і розділив їх на три зміни по 10 000 осіб. Кожна зміна один місяць працювала на Лівані, а два місяці проводила вдома (1Цр 5:13, 14). З-поміж «чоловіків, які були чужинцями» він набрав 70 000 різноробів і 80 000 каменярів (1Цр 5:15; 9:20, 21; 2Хр 2:2). Нагляд над роботами Соломон доручив 550 начальникам, а 3300 урядників, очевидно, призначив їхніми помічниками (1Цр 5:16; 9:22, 23). Схоже, що 250 з цих наглядачів були ізраїльтянами, а 3600 — чужинцями (2Хр 2:17, 18).

Довжина «ліктя». За основу розрахунків розмірів трьох зі згаданих у цій статті храмів — храму Соломона, Зоровавеля та Ірода — взято лікоть, довжина якого становила 44,5 см. Однак у ті часи могли використовувати і довший лікоть, який дорівнював приблизно 51,8 см. (Пор. 2Хр 3:3 [де під «старими ліктями», можливо, мається на увазі довша одиниця виміру, ніж загальноприйнятий лікоть] і Єз 40:5; див. ЛІКОТЬ.)

План і матеріали. Храм був величною спорудою. Своєю побудовою він загалом нагадував святий намет, однак внутрішні розміри Святого і Найсвятішого в ньому були більші, ніж у наметі. Святе мало 40 ліктів (17,8 м) завдовжки, 20 ліктів (8,9 м) завширшки і, очевидно, 30 ліктів (13,4 м) заввишки (1Цр 6:2, 17). Найсвятіше являло собою куб зі стороною 20 ліктів (1Цр 6:20; 2Хр 3:8). Над Найсвятішим були верхні кімнати приблизно 10 ліктів (4,5 м) заввишки (1Хр 28:11). Уздовж трьох сторін храму йшла прибудова, в якій розташовувалися складські та інші приміщення (1Цр 6:4—6, 10).

Храм був побудований здебільшого з каменю і дерева. Підлогу храму покрили ялівцевими дошками; стіни зсередини храму мали кедрову обшивку, на якій вирізьбили херувимів, пальми і розпущені квіти; стелю і стіни повністю вкрили золотом (1Цр 6:15, 18, 21, 22, 29). Двері Святого (тобто вхід у храм) були зроблені з ялівцю, покриті шаром золота і прикрашені вирізьбленими зображеннями (1Цр 6:34, 35). Між Святим і Найсвятішим стояли двері з соснового дерева, які теж були різьблені і вкриті золотом. Невідомо, де саме розташовувалися ці двері, але в будь-якому разі вони не замінили завісу, яка була у святому наметі. (Пор. 2Хр 3:14.) У Найсвятішому стояли два великих херувими із соснового дерева, вкриті золотом. Під їхніми крилами поставили ковчег угоди (1Цр 6:23—28, 31—33; 8:6; див. ХЕРУВИМИ).

Усе, що було у Святому, виготовили з золота: жертовник для спалювання фіміаму, 10 столів для хлібів представлення, 10 свічників та різний посуд і приладдя. Біля входу у Святе — перше приміщення храму — стояли два мідні стовпи, «Яхін» і «Боаз» (1Цр 7:15—22, 48—50; 1Хр 28:16; 2Хр 4:8; див. БОАЗ [стовп]). Довкола храму було зведено стіну з тесаного каміння і кедрових брусів, і так утворилося внутрішнє подвір’я (1Цр 6:36). Жертовник, «море, вилите з металу», 10 візків для умивальниць та різне приладдя, яке використовувалось на подвір’ї храму, було виготовлене з міді (1Цр 7:23—47). По периметру подвір’я зробили їдальні (1Хр 28:12).

Храм був особливий тим, що його будували з каменів, які обтісували в каменоломні, так що вони ідеально пасували один до одного. Тому «під час будівництва дому не було чути ні молотка, ні сокири, ні іншого залізного знаряддя» (1Цр 6:7). Загалом робота тривала сім з половиною років: почалася навесні 1034 р. до н. е. і завершилася восени 1027 р. до н. е., у восьмому місяці, місяці бу́лі (1Цр 6:1, 38).

Присвячення. У сьомому місяці, етанімі, очевидно 12-го року свого царювання (1026 р. до н. е.), Соломон зібрав ізраїльтян у Єрусалимі, щоб провести присвячення храму і відзначити Свято наметів. Священики і левіти принесли святий намет і всі святі речі, які були в ньому; ковчег угоди занесли в Найсвятіше. (Див. НАЙСВЯТІШЕ.) Тоді хмара Єгови наповнила храм. Після цього Соломон поблагословив Єгову та весь Ізраїлів збір і, стоячи на спеціальному помості перед мідним жертовником (див. ЖЕРТОВНИК), промовив довгу молитву, в якій прославив Єгову і попросив, щоб він виявляв віддану любов і милосердя до тих, хто боїться Його і служить Йому — чи то ізраїльтян, чи чужинців. Після цього було принесено дуже багато жертв: 22 000 биків і 120 000 овець. Присвячення храму тривало 7 днів, і ще 7 днів тривало Свято наметів, після чого, у 23-й день місяця, Соломон відпустив людей додому. Вони раділи і дякували Єгові за його великодушність і щедрість (1Цр 8; 2Хр 5:1—7:10; див. СОЛОМОН, Присвячення храму).

Історія. Цей храм проіснував до 607 р. до н. е. і був зруйнований вавилонським військом за наказом царя Навуходоносора (2Цр 25:9; 2Хр 36:19; Єр 52:13). У різні періоди ізраїльтяни втягувалися у фальшиве поклоніння, тому Бог дозволяв народам нападати на Юду та Єрусалим і в деяких випадках грабувати храм. Часами храм був занедбаний. Приблизно через 33 роки після присвячення, за днів Соломонового сина Реговоама, єгипетський цар Шішак пограбував храм і забрав його скарби (993 р. до н. е.) (1Цр 14:25, 26; 2Хр 12:9). Цар Аса (977—937 рр. до н. е.) шанував дім Єгови, але, намагаючись захистити Єрусалим, повівся нерозумно і віддав сирійському царю Бен-Гададу I срібні й золоті скарби храму, щоб той скасував свою угоду з ізраїльським царем Баашею (1Цр 15:18, 19; 2Хр 15:17, 18; 16:2, 3).

Після неспокійних часів, протягом яких храм був у занедбаному стані, юдейський цар Єгоаш (898—859 рр. до н. е.) організував його ремонт (2Цр 12:4—12; 2Хр 24:4—14). За днів Єгоашевого сина Амації ізраїльський цар, якого теж звали Єгоаш, пограбував храм (2Цр 14:13, 14). Цар Йотам (777—762 рр. до н. е.) провів на території храму деякі будівельні роботи: він збудував «верхню браму» (2Цр 15:32, 35; 2Хр 27:1, 3). Юдейський цар Ахаз (761—746 рр. до н. е.) відіслав храмові скарби ассирійському цареві Тіглатпаласару III, щоб підкупити його, та ще й занечистив храм, замінивши мідний жертовник іншим, зробленим на зразок того, що був у Дамаску (2Цр 16:5—16). Зрештою він закрив двері дому Єгови (2Хр 28:24).

Цар Єзекія (745—717 рр. до н. е.) зробив усе можливе, щоб виправити зло, яке вчинив його батько Ахаз. Вже на початку свого правління він відкрив двері храму і наказав очистити його (2Хр 29:3, 15, 16). Але згодом, боячись ассирійського царя Сінаххеріба, він зняв двері храму та одвірки, які свого часу наказав покрити золотом, і відіслав це золото Сінаххерібу (2Цр 18:15, 16).

Після смерті Єзекії протягом півстоліття храм був занечищений і запущений. Син Єзекії, Манасія (716—662 рр. до н. е.), робив більше зла, ніж усі попередні царі Юди. «На двох подвір’ях дому Єгови Манасія збудував жертовники для всього небесного війська» (2Цр 21:1—5; 2Хр 33:1—4). На початку царювання його внука, Йосії (659—629 рр. до н. е.), споруда, яка колись вражала своєю величчю, була в плачевному стані. Очевидно, в храмі панував безлад, бо, коли первосвященик Хілкія знайшов книгу Закону (імовірно, оригінальний сувій, написаний самим Мойсеєм), це було несподіваною і радісною знахідкою (2Цр 22:3—13; 2Хр 34:8—21). Після того як храм відремонтували та очистили, народ відзначив таку Пасху, якої не було від днів пророка Самуїла (2Цр 23:21—23; 2Хр 35:17—19). Це сталося в часи, коли служив пророк Єремія (Єр 1:1—3). Відтоді і до самого знищення храм залишався відкритим і в ньому служили священики, хоча багато з них були неправедними.

Храм, побудований Зоровавелем. Як передрікав пророк Ісая, Єгова підняв перського царя Кіра, щоб той визволив Ізраїль з-під влади Вавилону (Іс 45:1). Також Бог спонукав свій народ повернутися в Єрусалим під проводом Зоровавеля з племені Юди. У 537 р. до н. е., після 70 років передреченого Єремією спустошення, ізраїльтяни повернулися на батьківщину, щоб відбудувати храм (Езд 1:1—6; 2:1, 2; Єр 29:10). Нова будівля і близько не була такою величною, як храм Соломона, але простояла довше за нього — приблизно 500 років, з 515 р. до н. е. до самого кінця I ст. до н. е. (Храм, побудований Соломоном, проіснував 420 років, з 1027 р. до н. е. до 607 р. до н. е.)

Цар Кір видав такий указ: «Хай кожному юдею, що живе як чужинець, хоч би де він був, допоможуть його сусіди, давши йому срібло, золото, майно і худобу, а також добровільні приношення для дому правдивого Бога — дому, який був у Єрусалимі» (Езд 1:1—4). Також Кір повернув 5400 срібних і золотих посудин, які Навуходоносор забрав із Соломонового храму (Езд 1:7—11).

У сьомому місяці (етанімі, або тішрі) 537 р. до н. е. було встановлено жертовник, а наступного року закладено фундамент нового храму. Як свого часу Соломон, будівельники найняли сидонян і тирян, щоб ті доставляли кедрові колоди з Лівану (Езд 3:7). Противники, особливо самаряни, підривали дух юдеїв і приблизно через 15 років навіть вмовили перського царя заборонити будівельні роботи (Езд 4).

Зрештою юдеї перестали будувати храм і почали займатися іншими справами. Тому другого року правління Дарія I (520 р. до н. е.) Єгова послав пророків Огія і Захарія, щоб вони заохотили народ відновити будівництво. Після цього Дарій видав указ, який підтверджував розпорядження Кіра, і наказав надати кошти з царської скарбниці, аби забезпечити будівельників і священиків усім необхідним (Езд 5:1, 2; 6:1—12). Роботи продовжились, і третього дня місяця адара, у шостий рік правління Дарія (можливо, 6 березня 515 р. до н. е.), дім Єгови був збудований. Тоді юдеї присвятили його і відзначили Пасху (Езд 6:13—22).

Про архітектурний план другого храму відомо дуже мало. В указі Кіра зазначалося: «Будівля має бути 60 ліктів заввишки [бл. 27 м] і 60 ліктів завширшки. Стіни хай будуть викладені з трьох рядів величезного каміння і одного ряду брусів». Довжина дому не згадується (Езд 6:3, 4). У храмі були їдальні, комори (Не 13:4, 5) і, скоріш за все, верхні кімнати. Можливо, комплекс включав також інші споруди, подібно як це було з храмом Соломона.

У цьому другому храмі не було ковчега угоди; імовірно, він зник ще до того, як Навуходоносор завоював і пограбував Соломонів храм у 607 р. до н. е. Згідно з апокрифічною книгою 1 Маккавеїв (1:20—24, 54; 4:38, 44—51, Хом.), у храмі Зоровавеля був тільки один світильник, а не десять, як у храмі Соломона. Також у книзі згадуються золотий жертовник, стіл з хлібами представлення, посудини і жертовник для цілопалень, який, на відміну від жертовника в храмі Соломона, був не мідний, а кам’яний. Після того як цар Антіох Епіфан у 168 р. до н. е. опоганив цей кам’яний жертовник, Юда Маккавей наказав збудувати його наново.

Храм, відбудований Іродом. Біблія не описує, як виглядав цей храм. Найбільше про нього розповідається у працях «Юдейська війна» і «Юдейські старожитності», написаних Йосифом Флавієм, який особисто бачив цю будівлю. Деяку інформацію можна почерпнути з Мішни та археологічних знахідок. Поданий далі опис ґрунтується на цих джерелах, хоча не всі відомості з них вважаються достовірними (ІЛЮСТРАЦІЯ, т. 2, с. 543).

У «Юдейській війні» (I. 21. 1) Йосиф Флавій каже, що Ірод відбудував храм 15-го року свого царювання, а в «Юдейських старожитностях» (XV. 11. 1) вказує 18-й рік. Вчені схиляються до другої дати, хоча точно не відомо, коли Ірод почав правити і на чому ґрунтувалися підрахунки Флавія. Саму святиню будували півтора року, а над подвір’ями та різними спорудами працювали вісім років. Коли в 30 р. н. е. юдеї сказали Ісусу Христу: «Цей храм будували 46 років» (Ів 2:20), то, очевидно, мали на увазі роботи, які все ще велися на подвір’ях і в деяких будівлях. Ці роботи завершились приблизно за шість років до знищення храму в 70 р. н. е.

Юдеї ненавиділи Ірода і не довіряли йому, тому відреагували негативно, коли він заявив, що хоче відбудувати храм. Вони були проти цього задуму, аж поки Ірод не підготував усього необхідного для будівництва. Через своє ставлення до Ірода юдеї вважали цей комплекс не новим, третім, храмом, а лише перебудованим і говорили тільки про перший і другий храми (Соломона і Зоровавеля).

Про виміри, зазначені Йосифом Флавієм, в одній праці говориться: «Його горизонтальні виміри настільки точні, що складається враження, ніби, пишучи, він мав перед собою якісь креслення, підготовлені у штабі генерал-квартирмейстера армії Тита. Дивно, але з вертикальними вимірами ситуація протилежна: майже всі вони значно перебільшені, зазвичай подвоєні. Оскільки під час облоги всі споруди знищили, було неможливо довести йому, що наведені ним вертикальні виміри помилкові» (Smith W. A Dictionary of the Bible. 1889. Vol. IV. P. 3203).

Колонади і брами. Флавій пише, що Ірод збільшив територію храму вдвічі, звівши на схилах гори Морія величезні кам’яні стіни і вирівнявши ділянку на вершині гори (Иудейская война. I. 21. 1; Иудейские древности. XV. 11. 3). У Мішні (Міддот 2:1) говориться, що Храмова гора являла собою ділянку у формі квадрата зі стороною 500 ліктів (223 м). По її краях розташовувалися колонади. Храм був звернений на схід, як і попередні. З цього ж, східного, боку розташовувалася Соломонова колонада, в якій було два проходи з рядами мармурових колон. Саме тут якось узимку до Ісуса підійшли юдеї і запитали, чи він Христос (Ів 10:22—24). На Пн. і Зх. теж були колонади, які виглядали зовсім невеликими у порівнянні з Царською колонадою на Пд. Вона складалася з чотирьох рядів коринфських колон (всього 162 колони), що утворювали три проходи. Ця колонада була значно вищою, ніж інші, і її колони були дуже широкими: щоб обхопити одну з них, знадобилося б три людини.

Ввійти на територію храму можна було через брами, яких, очевидно, налічувалося вісім: чотири на зх. боці, дві на пд. і по одній на сх. і пн. (Див. БРАМИ, Храмові брами.) Перехожим було зручніше скоротити шлях, пройшовши через ці брами, а не обходити весь комплекс, тому перше подвір’я — подвір’я язичників — нагадувало пожвавлену вулицю.

Подвір’я язичників. Колонади оточували велику ділянку, яку називали подвір’ям язичників, оскільки їм дозволялося туди входити. Саме звідти Ісус двічі (на початку і в кінці свого земного служіння) повиганяв людей, які перетворили дім його Батька на дім торгівлі (Ів 2:13—17; Мт 21:12, 13; Мр 11:15—18).

Перш ніж увійти у святиню, людина мала пройти через кілька подвір’їв. Кожне наступне подвір’я вважалося святішим, ніж попереднє. Пройшовши через подвір’я язичників, людина впиралася в стіну 3 лікті (1,3 м) заввишки, в якій були проходи. Зверху в стіні були великі камені з написом грецькою і латинською. Згідно з одним перекладом, напис грецькою попереджав: «Нехай жоден чужинець не заходить за цю перегородку, огорожу довкола святині. Якщо когось піймають, він сам буде винен у своїй смерті» (The New Westminster Dictionary of the Bible / edited by H. Gehman. 1970. P. 932). Одного разу, коли Павло був у храмі, натовп схопив його, через те що юдеї пустили чутку, ніби він привів язичника на заборонену територію. Про стіну, яка була на подвір’ї язичників, нагадує образний вислів, вжитий Павлом у Листі до ефесян. Він писав, що Христос «зруйнував стіну», яка розділяла юдеїв та язичників (Еф 2:14, NW, прим.; Дії 21:20—32).

Подвір’я жінок. Подвір’я жінок розташовувалося на вищому рівні, і до нього вело 14 сходинок. На цьому подвір’ї жінки могли поклонятися Богові. Серед іншого тут були скриньки для дарів; сидячи біля однієї з них, Ісус побачив вдову, яка віддала все, що мала, і схвально відгукнувся про неї (Мр 12:41—44; Лк 21:1—4). Також на подвір’ї жінок стояло кілька будівель.

Подвір’я Ізраїля і подвір’я священиків. На подвір’я Ізраїля, куди могли ввійти церемоніально чисті чоловіки, вело 15 великих напівкруглих сходинок. До його зовнішньої стіни прилягали комори.

Далі йшло подвір’я священиків, яке відповідало подвір’ю святого намету. На ньому стояв жертовник з нетесаного каміння. Згідно з Мішною, його основа являла собою квадрат зі стороною 32 лікті (14,2 м) (Міддот 3:1). Йосиф Флавій вказує більші розміри (Иудейская война. V. 5. 6; див. ЖЕРТОВНИК, Після вавилонської неволі). Священики піднімалися до жертовника по пандусу. У Мішні також говориться, що на цьому подвір’ї був «умивальник» (Міддот 3:6). Довкола подвір’я стояли деякі споруди.

Будівля храму. Як і раніше, будівля храму складалася з двох відділів — Святого і Найсвятішого. Вона розташовувалася вище, ніж подвір’я священиків, і до неї вело 12 сходинок. Подібно як і в храмі Соломона, в цьому храмі була верхня кімната і кімнати, які йшли уздовж зовнішніх стін. На вході в храм стояли золоті двері; їхня висота становила 55 ліктів (24,5 м), а ширина кожної стулки — 16 ліктів (7,1 м). Передня частина будівлі була ширшою, ніж задня, і виступала на 20 ліктів (8,9 м) з кожного боку. Святе всередині було 40 ліктів (17,8 м) завдовжки і 20 ліктів завширшки. У цьому відділі стояли світильник, стіл для хлібів представлення і жертовник для спалювання фіміаму — все із золота.

На вході в Найсвятіше висіла гарно оздоблена масивна завіса. Коли Ісус помер, вона роздерлася надвоє, згори донизу, і стало видно, що в Найсвятішому немає ковчега угоди. Натомість там була кам’яна плита, яку первосвященик у День примирення кропив кров’ю (Мт 27:51; Єв 6:19; 10:20). Цей відділ був розміром 20 на 20 ліктів.

У 70 р. н. е., коли римляни тримали Єрусалим в облозі, храмовий комплекс служив для юдеїв фортецею. Вони самі підпалили його колонади, а римський воїн, всупереч волі свого полководця Тита, підпалив святиню, сповнивши цим Ісусові слова про будівлі храму: «Не залишиться тут каменя на камені, усе буде зруйновано» (Мт 24:2; Иудейская война, VI. 4. 5—7; VII. 1. 1).

Величний духовний храм Єгови. Святий намет, побудований Мойсеєм, і храми Соломона, Зоровавеля та Ірода були всього лише прообразами. Це видно зі слів апостола Павла, який написав, що святий намет (головні елементи якого були пізніше і в тих храмах) був «лише відображенням і тінню того, що в небі» (Єв 8:1—5; див. також 1Цр 8:27; Іс 66:1; Дії 7:48; 17:24). Грецькі Писання показують, що всі ті святині були прообразом значно величнішого, духовного, храму — «правдивого намету, який поставив Єгова, а не людина» (Єв 8:2). Різні його елементи вказують на те, що духовний храм — це символічне місце, в якому ті, хто вірить у викупну жертву Ісуса Христа, можуть поклонятися Єгові так, як йому до вподоби (Єв 9:2—10, 23).

З натхненого листа до євреїв видно, що Найсвятіше духовного храму — це «саме небо», місцеперебування Бога (Єв 9:24). Якщо «самим небом» є тільки Найсвятіше, значить, Святе і подвір’я священиків разом з усім, що там було, представляють щось земне, пов’язане із земним служінням Ісуса Христа і його послідовників, які мають «небесне покликання» (Єв 3:1).

Завіса, що відділяла Святе від Найсвятішого, у випадку Ісуса представляла «його тіло», яким він мав пожертвувати і від якого мав відмовитись назавжди, щоб увійти в небо, прообразом якого було Найсвятіше (Єв 10:20). Помазані християни теж мають покинути свої тіла — пройти через завісу, яка не дає їм стати перед Богом у небі. Отже, Святе представляє стан, у якому вони перебувають як народжені духом сини Бога, що чекають на небесну нагороду; вони отримають її, коли, померши, покинуть свої тіла (1Кр 15:50; Єв 2:10).

Перебуваючи у Святому духовного храму, помазані святим духом християни, які служать священиками під керівництвом Христа, бачать духовне світло (немовби від світильника), їдять духовну поживу (немовби зі столу з хлібами представлення); моляться до Бога, славлять його і служать йому (немовби спалюють фіміам на жертовнику). Люди, які перебували на подвір’ї храму, не могли бачити Святе; так само ті, хто не має помазання, не можуть повністю збагнути, звідки людина знає, що є помазаним сином Бога, і що вона при цьому відчуває (Об 14:3).

На подвір’ї стародавнього храму стояв жертовник. Це було прообразом волі Єгови, тобто його готовності прийняти досконалу людську жертву як викуп за Адамове потомство (Єв 10:1—10; 13:10—12; Пс 40:6—8). Подвір’я духовного храму зображає стан, в якому особа перебуває у зв’язку з цією жертвою. Якщо говорити про стан Ісуса, то він був досконалою людиною, і завдяки цьому його жертва була прийнятною. Що ж до помазаних християн, то всі вони на підставі їхньої віри в Христову жертву визнані праведними, і, хоча вони ще живуть у тілі, Бог вважає їх безгрішними (Рм 3:24—26; 5:1, 9; 8:1).

У I ст. н. е. «правдивий намет», тобто Божий величний духовний храм, вже існував. На це вказують слова апостола Павла. Про святий намет, споруджений Мойсеєм, він написав: «Цей намет є наочним прикладом, який стосується теперішнього часу»; отже, намет був прикладом того, що вже існувало на момент написання Листа до євреїв (Єв 9:9). Духовний храм точно існував, коли Ісус віддав Єгові ціну своєї жертви у Найсвятішому цього храму — в самому небі. Тож, судячи з усього, духовний храм з’явився в 29 р. н. е., коли Ісуса було помазано святим духом для служіння великим Первосвящеником Єгови (Єв 4:14; 9:11, 12).

Ісус Христос пообіцяв народженим духом християнам, що переможця — того, хто залишиться вірним до кінця,— він зробить «стовпом у храмі [свого] Бога, і ніщо вже його звідти не усуне» (Об 3:12). Така особа буде удостоєна честі вічно перебувати в «самому небі», прообразом якого було Найсвятіше.

В Об’явлення 7:9—15 розповідається про «великий натовп» інших служителів Єгови, які беруть участь у чистому поклонінні в духовному храмі. Опис людей, які належать до «великого натовпу», не дозволяє ототожнити їх зі священиками. Усі члени «великого натовпу» «випрали свій одяг та вибілили його в крові Ягняти». Оскільки вони вірять у Христову жертву, їх визнано праведними, і завдяки цьому вони «пережи[ли]» велике лихо.

В Ісаї 2:1—4 і Михея 4:1—4 передрікається, що «наприкінці днів гора дому Єгови... піднесеться» і що до «дому Єгови» прийдуть люди з «усіх народів». Оскільки після 70 р. н. е. в Єрусалимі більше не було храму Єгови, зрозуміло, що ці слова не стосуються якоїсь буквальної споруди. Натомість вони означають, що «наприкінці днів» правдиве поклоніння Єгові займе особливе місце в житті Божих служителів і багато людей з усіх народів об’єднаються, щоб поклонятися Єгові у його величному духовному храмі.

Храм з Єзекіїлевого видіння. В книзі Єзекіїля, розділах 40—47, міститься детальний опис храму Єгови, але це не один з тих храмів, які були побудовані на горі Морія в Єрусалимі, він навіть не зміг би там поміститися. Це не буквальний храм, але і не величний духовний храм Єгови. У видінні особлива увага приділяється тому, як у цьому храмі організовано поклоніння Єгові, а також пов’язаним з ним благословенням і заходам, які вжито для того, щоб разом з поклонниками Єгови на подвір’я храму не зайшла жодна негідна людина.

У 593 р. до н. е., на 14-й рік після знищення Єрусалима і Соломонового храму, у видінні священик і пророк Єзекіїль був поставлений на дуже високій горі і побачив величний храм Єгови (Єз 40:1, 2). Єзекіїлю було наказано розповісти про все побачене «нащадкам Ізраїля», щоб засоромити вигнанців і спонукати їх до каяття, а також, без сумніву, потішити тих із них, хто зберіг вірність Богу (Єз 40:4; 43:10, 11). У видінні особлива увага приділялася різним вимірам. Одиницями виміру були «тростина» (довга тростина; 3,11 м) і «лікоть» (довгий лікоть; 51,8 см) (Єз 40:5, прим.). З огляду на те, наскільки детальні розміри подає Єзекіїль, дехто вважає, що храм з його видіння служив зразком для храму, який мав бути побудований Зоровавелем пізніше, після вавилонського вигнання. Проте вагомих підстав для такого висновку немає.

Територія храмового комплексу, очевидно, була квадратною і мала розміри 500 на 500 ліктів. Вона включала в себе зовнішнє подвір’я, внутрішнє подвір’я (яке розташовувалося на підвищенні), їдальні і будівлю позаду храму, на зх. боці. Щоб потрапити на подвір’я, потрібно було пройти через одну із шести величезних брам: три брами вели на внутрішнє подвір’я, і три — на зовнішнє. Брами розташовувалися на пн., сх. і пд. боках, причому кожна зовнішня брама стояла прямо навпроти внутрішньої (Єз 40:6, 20, 23, 24, 27). Уздовж зовнішньої стіни була викладена «нижня бруківка». Її ширина дорівнювала довжині проходу в брамі і становила 50 ліктів (25,9 м) (Єз 40:18, 21). На цій бруківці стояло 30 їдалень, імовірно, призначених для того, щоб люди їли в них свої мирні жертви (Єз 40:17). На чотирьох кутах зовнішнього подвір’я були ділянки, де священики готували для людей їхні частки з жертвоприношень, як того вимагав Закон; люди, очевидно, споживали ці частки в їдальнях (Єз 46:21—24). Ширина решти зовнішнього подвір’я, очевидно, становила 100 ліктів — такою була відстань від нижньої бруківки до брам внутрішнього подвір’я (Єз 40:19, 23, 27).

Священики мали окремі їдальні, які розташовувалися ближче до будівлі храму. Дві з них, а також дві їдальні для храмових співаків стояли на внутрішньому подвір’ї, поряд з масивними брамами (Єз 40:38, 44—46). Також священики мали їдальні біля самої святині — з пн. і пд. боків (Єз 42:1—12). У цих їдальнях священики не тільки їли, але й знімали свій лляний одяг, в якому виконували храмове служіння, бо виходити на зовнішнє подвір’я можна було, лише переодягнувшись (Єз 42:13, 14; 44:19). Позаду їдалень були ділянки, де священики варили і пекли жертвоприношення. Ці ділянки виконували таку ж функцію, що й подібні до них ділянки на зовнішньому подвір’ї, але призначалися виключно для священиків (Єз 46:19, 20).

Пройшовши через зовнішнє подвір’я і одну з внутрішніх брам, людина потрапляла на внутрішнє подвір’я. Від краю внутрішнього подвір’я до краю зовнішнього було 150 ліктів (77,7 м); це стосується сх., пн. і пд. боків. Ширина внутрішнього подвір’я становила 200 ліктів (103,6 м). (В Єз 40:47 говориться, що внутрішнє подвір’я було 100 ліктів завширшки і 100 завдовжки. Очевидно, тут ідеться про ділянку перед самим храмом, на яку вели внутрішні брами.) На внутрішньому подвір’ї стояв жертовник (Єз 43:13—17; див. ЖЕРТОВНИК, Жертовник з Єзекіїлевого храму).

Перша кімната святині була 40 ліктів (20,7 м) завдовжки і 20 ліктів (10,4 м) завширшки. На вході до неї стояло двоє дверей, що мали по дві стулки (Єз 41:23, 24). У тій кімнаті був дерев’яний жертовник — «стіл, який стоїть перед Єговою» (Єз 41:21, 22).

Уздовж зовнішніх стін святині (з зх., пн. і пд. боків) були бічні кімнати, кожна по 4 лікті завширшки (2 м). Вони розташовувалися в три поверхи, по 30 кімнат на поверсі (Єз 41:5, 6). З пн. і пд. боків на верхній поверх можна було піднятися звивистим переходом (мабуть, гвинтовими сходами) (Єз 41:7). Позаду храму «на західному боці... стояв будинок [євр. бінйа́н]», так званий «будинок на заході»; очевидно, він тягнувся з Пн. на Пд. (Єз 41:12). Деякі вчені ототожнюють його зі святинею, але книга Єзекіїля не дає жодних підстав для такого висновку. «Будинок на заході» відрізнявся від святині своїми розмірами та формою. Він, без сумніву, був якимсь чином пов’язаний зі служінням, яке здійснювалося у святині. Можливо, схожа будівля (або будівлі) стояла і біля Соломонового храму, на зх. боці. (Пор. 2Цр 23:11 і 1Хр 26:18.)

Найсвятіше, як і в храмі Соломона, було квадратне — 20 ліктів завдовжки і 20 завширшки. У видінні Єзекіїль побачив славу Єгови, яка «йшла зі сходу» і наповнювала храм. Єгова сказав про храм: «Це — місце мого престолу» (Єз 43:1—7).

Єзекіїль пише, що храм був оточений муром, який утворював квадрат зі стороною 500 тростин (1555 м). Існують різні думки щодо цього муру, але деякі вчені вважають, що він розташовувався на відстані приблизно 600 м від подвір’я і оточував його, щоб відділити «те, що святе, від того, що для звичайного вжитку» (Єз 42:16—20).

Також Єзекіїль побачив потік, який витікав «з-під порога храму» і оминав жертовник з пд. боку. Протікаючи в сх. напрямку через Араву до пн. узбережжя Солоного моря, цей потік ставав чимраз глибшим і могутнішим. Він зцілив солоні морські води, і в них з’явилося багато риби (Єз 47:1—12).

Помазані християни — духовний храм. У Біблії використовуються різні порівняння щодо помазаних християн, які живуть на землі; зокрема вони порівнюються з храмом. Це порівняння є доречним, адже у зборі помазанців перебуває Божий дух. Ефеським християнам, які були «в єдності з Христом Ісусом» і «отримали печатку», Павло написав: «Ви збудовані на фундаменті апостолів та пророків, і наріжним каменем цього фундаменту є сам Христос Ісус. У єдності з ним ціла будівля, всі частини якої гармонійно з’єднані, виростає у святий храм для Єгови. У єдності з ним також і з вас будується дім, де Бог перебуватиме своїм духом» (Еф 1:1, 13; 2:20—22). Тих, що збудовані на Христі й «отримали печатку», всього налічується 144 000 (Об 7:4; 14:1). Апостол Петро називає їх «живим камінням» і каже, що з них «будується духовний дім, щоб [вони] стали святим священством» (1Пт 2:5).

Оскільки ці священики є «Божою будівлею», духовним храмом, Бог не допустить, щоб він був опоганений. Павло наголошує на святості цього храму і застерігає, що кожен, хто спробує опоганити його, зазна́є лиха. Він пише: «Хіба ви не знаєте, що ви — Божий храм і що у вас перебуває дух Бога? Хто знищить Божий храм, того знищить Бог, оскільки Божий храм святий, а цей храм — ви» (1Кр 3:9, 16, 17; див. також 2Кр 6:16).

«Його храм — Єгова Бог... а також Ягня». Побачивши Новий Єрусалим, що сходив з неба, Іван зазначив: «Храму в ньому я не бачив, бо його храм — Єгова Бог, Всемогутній, а також Ягня» (Об 21:2, 22). Ті, з кого складається Новий Єрусалим, матимуть можливість бачити обличчя самого Єгови, тому для того, щоб наближатися до Бога, їм не потрібен храм (1Ів 3:2; Об 22:3, 4). Вони служитимуть Богові під безпосереднім проводом первосвященика, Ягняти, Ісуса Христа. Тому Ягня, так само як і Єгова, є храмом Нового Єрусалима.

Самозванець. Попереджаючи про наближення відступництва, апостол Павло написав про «беззаконника», який «сяде в Божому храмі, видаючи себе за бога» (2Фс 2:3, 4). Цей «беззаконник» є відступником, лжевчителем, тож, хоча він і називає місце, на яке сів, Божим храмом, насправді воно ним не є. (Див. БЕЗЗАКОННИК.)

Образне значення. Одного разу, коли юдеї вимагали від Ісуса знаку, він відповів: «Зруйнуйте цей храм, і я за три дні його відбудую». Юдеї подумали, що він має на увазі Єрусалимський храм, але апостол Іван пояснив: «Говорячи про храм, він мав на увазі своє тіло». Єгова воскресив Ісуса на третій день після його смерті, і тоді учні пригадали ці слова та повірили в них (Ів 2:18—22; Мт 27:40). Він воскрес не у фізичному тілі — його він віддав як викупну жертву. А втім, це фізичне тіло не зазнало тління; Бог зробив так, що воно зникло, подібно як зникали жертви, які згоряли на жертовнику. Коли Ісус воскрес, він був тією самою особою, тією самою особистістю, але вже в новому тілі, створеному для його нового місця перебування, духовних небес (Лк 24:1—7; 1Пт 3:18; Мт 20:28; Дії 2:31; Єв 13:8).