Додаток

Кров: чий вибір і чиє сумління?

Лікар Дж. Лоуелл Діксон

Передруковано з дозволу «Медичного журналу штату Нью-Йорк» («New York State Journal of Medicine»), 1988; 88:​463-464, авторське право зберігається за Медичним товариством штату Нью-Йорк. Нижче подано переклад на українську мову.

ЛІКАРІ зобов’язані використовувати свої знання, здібності й досвід у боротьбі з хворобами та смертю. Однак що робити, коли хворий відмовляється від запропонованого лікування? Ймовірно, так станеться, якщо хворим є Свідок Єгови і йому пропонують переливання цільної крові, еритроцитної маси, плазми або тромбоцитів.

Коли мова йде про застосування крові, лікар може думати, що вибір хворого — лікування без крові — зв’язує руки відданому персоналу лікарні. Однак не слід забувати, що інші пацієнти, які не є Свідками Єгови, також не завжди погоджувалися на рекомендоване лікування. За словами Аппельбаума і Рота ¹, у лікарнях медінститутів 19% хворих принаймні раз відмовилися від якогось методу лікування або процедури, попри те що 15% таких відмов «були потенційно небезпечними для життя».

Через загальноприйнятий погляд, що «лікар знає ліпше», більшість пацієнтів цілковито покладаються на знання і вміння лікаря. Але як було б небезпечно, коли б лікар вважав цей погляд незаперечним науковим фактом і відповідно до нього поводився і лікував. Безумовно, завдяки нашій медичній освіті, уповноваженням і досвіду ми маємо значні переваги в питаннях медицини. Проте наші пацієнти мають права. А як ми знаємо, закон (і навіть Конституція) більшого значення надає правам.

Майже у всіх лікарнях можна побачити на стіні стенд «Права хворого». Одне з цих прав — інформована згода, яку точніше можна назвати вибором на основі повної інформації. Коли хворому повідомлять про можливі наслідки різних методів лікування (або наслідки відмови від цих методів), він має право зробити власний вибір. У лікарні імені Альберта Ейнштейна в Бронксі (Нью-Йорк) стосовно переливання крові і Свідків Єгови дотримуються такого принципу: «Кожен дорослий пацієнт, не позбавлений дієздатності, має право відмовитися від лікування, хоч би якої шкоди ця відмова могла завдати його здоров’ю»².

Незважаючи на те що лікарів може хвилювати питання етики або професійної відповідальності, суди наголошують, що перевагу слід надавати праву пацієнта робити особистий вибір ³. Апеляційний суд Нью-Йорка заявив: «Право пацієнта вибирати лікування є найважливішим... Лікаря неможливо звинувачувати у порушенні юридичних чи професійних обов’язків, якщо він вшанував право поінформованого дорослого пацієнта відмовитися від лікування»⁴. Той суд також зазначив, що, «хоча лікарська етика важлива, вона не може мати преваги над вищезгаданими основними правами людини. Найважливішими є потреби й бажання людини, а не вимоги інституції»⁵.

Коли Свідок відмовляється від переливання крові, лікарів може мучити сумління, бо вони вважають, що не будуть у стані застосувати всіх доступних методів лікування. Але Свідок просить сумлінних лікарів надати йому найліпшу допомогу, тільки без переливання крові. Нам часто доводиться змінювати метод лікування через несприятливі чинники, наприклад гіпертонію, сильну алергію на антибіотики або відсутність у лікарні дорогого устаткування. Пацієнти-Свідки просять, щоб їх лікували або оперували згідно з їхнім вибором і сумлінням, їхнім морально-релігійним рішенням стримуватись від крові.

Численні повідомлення про складні операції, зроблені Свідкам, виявляють, що багатьом лікарям вдається успішно і з чистим сумлінням прислухатися до прохання не переливати крові. Наприклад, 1981 року д-р Кулі проаналізував результати 1026 серцево-судинних операцій, з яких 22% були зроблені неповнолітнім. Він дійшов висновку, «що ризик під час оперування Свідків Єгови не є значно вищим, ніж при оперуванні інших пацієнтів»⁶. Камбуріс ⁷ повідомив про складні операції, зроблені Свідкам, котрим «відмовили в невідкладному хірургічному втручанні тому, що вони не погоджувались на переливання крові». Він сказав: «Перед хірургічним втручанням ми запевнювали усіх пацієнтів: хоч би що сталося в операційній кімнаті, їхні релігійні переконання будуть вшановані. Такий підхід не приніс жодних негативних наслідків».

Коли пацієнт — Свідок Єгови, до уваги треба брати не лише право вибору,  але й сумління. І то не тільки сумління лікаря. Що говорить сумління пацієнта? Свідки Єгови вважають життя даром від Бога, представленим кров’ю. Вони вірять, що, згідно з біблійним наказом, християни повинні «стримуватися від... крови» (Дії 15:28, 29)⁸. Отже, коли б лікар з найліпших спонук діяв всупереч глибоко вкоріненим релігійним переконанням пацієнта, наслідки могли б бути трагічними. Папа Іван Павло II сказав, що змушувати людину чинити всупереч своєму сумлінню — це «найболісніший удар по людській гідності. У певному значенні це навіть гірше, ніж фізична смерть, тобто вбивство»⁹.

Тимчасом як Свідки Єгови відмовляються від крові з релігійних причин, все більше й більше пацієнтів, що не є Свідками, уникають крові через ризик заразитися різними хворобами, як-от СНІД і гепатит, а також через імунологічні реакції. Можна пояснити їм, що такий ризик у порівнянні з позитивними наслідками незначний. Але як наголошує Американська медична асоціація, пацієнт «зрештою мусить сам вирішити, піти йому на ризик, погодившись на запропоноване лікування або операцію, чи ні. Це природне право людини, яке визнається законом»¹⁰.

У зв’язку з цим Маклін ¹¹, згадуючи усі плюси й мінуси, розповів про випадок Свідка, «який через велику крововтрату ризикував вмерти, бо відмовлявся від переливання крові». Один студент-медик сказав: «Пацієнт був при повному розумі. Що робити, коли релігійні переконання суперечать єдино можливому лікуванню?» Маклін відповів: «Ми можемо бути глибоко переконані, що людина робить помилку. Але Свідки Єгови вірять, що переливання крові... [може] довести до вічного засудження. Нас навчено зважувати в медицині всі за й проти, однак коли порівняти вічне засудження з рештою життя на землі, то справа виглядає зовсім інакше»¹¹.

Верчілло й Дюпрей ¹², щоб підкреслити важливість забезпечення опіки особам, які перебувають на утриманні, згадують у цьому номері журналу справу Осборна. Але як вона закінчилась? Справа стосувалася батька двох неповнолітніх дітей, який був серйозно травмований. Суд постановив, що коли батько помре, то родичі будуть матеріально й духовно піклуватися про його дітей. Отже, як і в інших недавніх випадках, суд не знайшов жодних суспільних інтересів, задля яких потрібно було б знехтувати вибором пацієнта і змусити його судовим рішенням до лікування, котре він вважав абсолютно неприйнятним ¹⁴. Після застосування альтернативного методу лікування пацієнт видужав і продовжує піклуватися про свою сім’ю.

Погодьмося, що в переважній більшості випадків, з якими лікарі мають чи матимуть справу, можна обійтися без крові. Те, чого ми навчились і що найліпше знаємо, стосується медичних проблем, але пацієнти — це живі люди, цінності й цілі яких не можна ігнорувати. Вони краще знають своє сумління, моральні принципи й пріоритети, які надають їхньому життю змісту.

Повага до релігійних засад Свідків Єгови, яких лікуємо, може стати випробуванням наших умінь. Але, шануючи їхні бажання, ми захищаємо цінні й дорогі для всіх нас свободи. Як влучно написав Джон Стюарт Мілль, «жодне суспільство, незалежно від уряду, не є вільне, якщо ці свободи шануються в ньому лише частково... Кожна людина є найліпшим охоронцем свого здоров’я — чи то фізичного, психічного, чи духовного. Суспільство досягне ліпших результатів, коли дозволятиме усім жити так, як вони вважають за правильне, аніж коли буде примушувати жити так, як вважає за потрібне загал»¹⁵.

[ПОСИЛАННЯ]

1. Appelbaum PS, Roth LH: Patients who refuse treatment in medical hospitals. JAMA 1983; 250:1296-1301.

2. Macklin R: The inner workings of an ethics committee: Latest battle over Jehovah’s Witnesses. Hastings Cent Rep 1988; 18(1):​15-20.

3. Bouvia v Superior Court, 179 Cal App 3d 1127, 225 Cal Rptr 297 (1986); In re Brown, 478 So 2d 1033 (Miss 1985).

4. In re Storar, 438 NYS 2d 266, 273, 420 NE 2d 64, 71 (NY 1981).

5. Rivers v Katz, 504 NYS 2d 74, 80 n 6, 495 NE 2d 337, 343 n 6 (NY 1986).

6. Dixon JL, Smalley MG: Jehovah’s Witnesses. The surgical/ethical challenge. JAMA 1981; 246:2471-2472.

7. Kambouris AA: Major abdominal operations on Jehovah’s Witnesses. Am Surg 1987; 53:​350-356.

8. Jehovah’s Witnesses and the Question of Blood. Brooklyn, NY, Watchtower Bible and Tract Society, 1977, pp 1-64.

9. Pope denounces Polish crackdown. NY Times, January 11, 1982, p A9.

10. Office of the General Counsel: Medicolegal Forms with Legal Analysis. Chicago, American Medical Association, 1973, p 24.

11. Kleiman D: Hospital philosopher confronts decisions of life. NY Times, January 23, 1984, pp B1, B3.

12. Vercillo AP, Duprey SV: Jehovah’s Witnesses and the transfusion of blood products. NY State J Med 1988; 88:​493-494.

13. Wons v Public Health Trust, 500 So 2d 679 (Fla Dist Ct App) (1987); Randolph v City of New York, 117 AD 2d 44, 501 NYS 2d 837 (1986); Taft v Taft, 383 Mass 331, 446 NE 2d 395 (1983).

14. In re Osborne, 294 A 2d 372 (DC Ct App 1972).

15. Mill JS: On liberty, in Adler MJ (ed): Great Books of the Western World. Chicago, Encyclopaedia Britannica, Inc, 1952, vol 43, p 273.