1—4. а) Що відбувається, коли Ісуса виводять до розлюченого натовпу перед палацом Пилата? б) Як Ісус поводиться, коли його принижують і завдають йому страждань, і які важливі запитання виникають з огляду на це?

 «ПОДИВІТЬСЯ, оце — чоловік!» Такі слова промовляє римський намісник Понтій Пилат, коли Ісуса виводять до розлюченого натовпу, що зібрався біля палацу намісника у свято Пасхи 33 року н. е. (Івана 19:5). Лише за кілька днів перед цим, коли Ісус тріумфально в’їжджав у Єрусалим, натовп людей вітав його як призначеного Богом Царя. Однак сьогодні розгнівана юрба по-іншому ставиться до нього.

² Ісуса нарядили в пурпурне вбрання, наче царя, а на голову йому надягли вінок. Це зробили для того, щоб посміятися над його царським становищем. Шати прикривають його пошматовану спину, а вінок, сплетений з терня, впивається колючками у скривавлену голову. Народ, підбурений старшими священиками, виступив проти цього побитого чоловіка. Священики кричать: «На стовп його! На стовп!» Люди, прагнучи смерті Ісуса, викрикують: «Він повинен померти» (Івана 19:1—7).

³ Не нарікаючи, Ісус гідно й сміливо зносить ці страждання і приниження a. Він готовий померти. Трохи  пізніше того ж дня він смиренно йде на страдницьку смерть, яку приймає на стовпі мук (Івана 19:17, 18, 30).

⁴ Віддавши своє життя, Ісус довів, що є справжнім другом для своїх послідовників. Він сказав: «Немає більшої любові від любові того, хто віддає за друзів свою душу» (Івана 15:13). З огляду на це виникають деякі важливі запитання: чи справді Ісусові було необхідно пройти через такі страждання і смерть? Чому він був готовий прийняти все це? Як ми, друзі й послідовники Ісуса, можемо наслідувати його приклад?

5. Звідки Ісус знав, які випробування йому доведеться знести?

⁵ Ісус, обіцяний Месія, усвідомлював, що́ на нього чекає. Він добре знав численні пророцтва з Єврейських Писань, котрі в подробицях описували, як Месія страждатиме і як помре (Ісаї 53:3—7, 12; Даниїла 9:26). Ісус не раз підготовляв своїх учнів до випробувань, які мав знести (Марка 8:31; 9:31). Коли Ісус і апостоли йшли до Єрусалима відзначати свою останню Пасху, він розповів їм: «Син людський буде відданий старшим священикам та книжникам. Вони засудять його на смерть і віддадуть людям з інших народів, і будуть з нього насміхатися, плювати на нього, бичуватимуть його, а потім вб’ють» (Марка 10:33, 34). Це не були пусті слова. Як ми побачили, з Ісуса справді насміхались, на нього плювали, його бичували і зрештою вбили.

6. Чому Ісусові було необхідно страждати і померти?

⁶ Тож чому Ісусові було необхідно страждати і померти? З кількох вагомих причин. По-перше, Ісус, зберігши вірність Богові, мав довести свою непорочність та обстояти верховну владу Єгови. Пригадаймо, що Сатана заявляв, ніби люди служать Богу лише з користі  (Йова 2:1—5). Залишившись вірним «аж до смерті... на стовпі мук», Ісус цілковито спростував безпідставний закид Сатани (Филип’ян 2:8; Приповістей 27:11). По-друге, страждання та смерть Месії мали звільнити людей від гріха (Ісаї 53:5, 10; Даниїла 9:24). Ісус дав «душу свою як викуп за багатьох», і завдяки цьому ми можемо мати близькі взаємини з Богом та його схвалення (Матвія 20:28). По-третє, зносячи різні труднощі й страждання, Ісус, «як і ми, був випробуваний у всьому». Тому він є чуйним Первосвящеником, котрий може «співчувати нашим слабкостям» (Євреїв 2:17, 18; 4:15).

7. Що Ісус охоче залишив, прийшовши на землю?

⁷ Щоб ліпше зрозуміти, на що Ісус був готовий, слід задуматись над таким запитанням: чи хтось з людей погодився б залишити свою родину й дім та переїхати до іншої країни, якби знав, що більшість тамтешніх мешканців поставиться до нього вороже, його будуть принижувати, над ним знущатимуться і зрештою вб’ють? А тепер розгляньмо, на що пішов Ісус. Перед тим як прийти на землю, Божий Син мав унікальне становище в небі, біля свого Батька. Все ж він охоче залишив свій небесний дім і прийшов на землю як людина. Він погодився на це, знаючи, що більшість людей поставиться до нього вороже, його будуть жорстоко принижувати, мучити та зрештою заподіють йому страшну смерть (Филип’ян 2:5—7). Що спонукало Ісуса піти на такі жертви?

8, 9. Що спонукало Ісуса віддати своє життя?

⁸ Ісус був готовий прийняти страждання і смерть перш за все тому, що сильно любив свого Батька. Доказом цієї любові була його витривалість. Саме з любові  до Єгови Ісус дбав про його прославлення і про освячення його імені (Матвія 6:9; Івана 17:1—6, 26). Понад усе Ісус прагнув зняти докір, який було стягнуто на ім’я Бога. Тому Ісус вважав за честь постраждати заради праведності, знаючи, що його вірність посприяє освяченню величного імені Єгови (1 Хронік 29:13).

⁹ Ісус віддав своє життя ще з однієї причини — він любив людей. Ця любов у нього розвинулася ще на зорі людської історії. У Біблії описано, що відчував Ісус задовго до приходу на землю: «Радість моя була з синами людськими» (Приповістей 8:30, 31, Дерк.). Протягом Ісусового перебування на землі можна було чітко побачити, наскільки сильна його любов. У трьох попередніх розділах цієї книжки ми вже розглянули, як Ісус виявляв любов до всіх людей і зокрема до своїх послідовників. А 14 нісана 33 року н. е. він з готовністю віддав за нас свою душу (Івана 10:11). Немає сумніву, що це найбільший вияв любові до нас. Чи повинні ми наслідувати в цьому приклад Ісуса? Безперечно. Ми отримали наказ виявляти таку ж любов.

10, 11. Яку нову заповідь Ісус дав своїм послідовникам, що вона означає і чому важливо дотримуватись її?

¹⁰ У вечір перед своєю смертю Ісус сказав своїм найближчим учням: «Даю вам нову заповідь: любіть одні одних. Як я вас полюбив, так любіть одні одних і ви. По тому всі розпізнають, що ви мої учні, коли між вами буде любов» (Івана 13:34, 35). Але чому наказ любити один одного названо «новою заповіддю»? Уже в Мойсеєвому Законі говорилося: «Будеш любити ближнього свого» (Левит 19:18). Але нова заповідь вимагає більшої любові — любові, яка б спонукувала нас навіть  віддати своє життя за інших. Ісус пояснив: «Даю вам заповідь: любіть одні одних, як я вас полюбив. Немає більшої любові від любові того, хто віддає за друзів свою душу» (Івана 15:12, 13). Отже, у новій заповіді фактично говориться: «Люби інших не так, як себе, а більше, ніж себе». Своїм життям і смертю Ісус показав, у чому виявляється така любов.

¹¹ Чому нам важливо слухатися цієї нової заповіді? Ісус сказав: «По тому [по саможертовній любові] всі розпізнають, що ви мої учні». Отже, правдиві християни розпізнаються по саможертовній любові. Цю любов можна порівняти до плакетки. Делегати, які відвідують щорічні обласні конгреси Свідків Єгови, носять плакетки. На плакетці вказано ім’я делегата і збір, до якого він належить. Таким чином по ній можна легко розпізнати делегата конгресу. Саможертовна любов є теж свого роду плакеткою, по якій розпізнають правдивих християн. Інакше кажучи, любов між нами мусить бути помітною, немов розпізнавальний знак, або плакетка, і має показувати всім, що ми правдиві послідовники Христа. Тому кожному з нас важливо запитати себе: «Чи моя саможертовна любов помітна для всіх, немов плакетка?»

12, 13. а) На які жертви ми повинні охоче йти з любові до інших? б) Що означає бути саможертовним?

¹² Будучи послідовниками Ісуса, ми маємо любити один одного так, як він любив людей. Це означає, що нам слід охоче йти на жертви заради співвіруючих. На які саме жертви? У Біблії сказано: «Ми зрозуміли, якою насправді є любов, завдяки тому що він віддав за нас свою душу. Тож і на нас лежить обов’язок віддавати свої душі за братів» (1 Івана 3:16). Подібно до Ісуса,  нам треба бути готовими, якщо необхідно, віддати життя за брата чи сестру. У часи переслідувань ми швидше пожертвуємо власним життям, ніж зрадимо наших християнських братів, стягнувши на них небезпеку. У країнах, де відбуваються расові чи етнічні конфлікти, ми будемо готові ризикувати своїм життям, щоб захистити співвіруючих, незалежно від їхнього расового чи етнічного походження. Коли спалахує війна, ми ніколи не беремо в руки зброю і не йдемо вбивати співхристиян чи будь-яких інших людей навіть під загрозою ув’язнення чи смерті (Івана 17:14, 16; 1 Івана 3:10—12).

¹³ Але саможертовна любов виявляється не лише в готовності віддати життя за братів. Зрештою, більшості з нас навряд чи доведеться йти на такі великі жертви. Якщо ж ми з любові до братів готові померти за них, то хіба ця любов не спонукуватиме нас іти на менші жертви і вже сьогодні допомагати їм? Бути саможертовним означає поступатися своїми інтересами заради інших. Ми ставимо благополуччя і потреби інших вище, ніж власні, навіть тоді, коли нам це не зовсім зручно (1 Коринфян 10:24). А як ми можемо виявляти саможертовну любов у повсякденному житті?

14. а) На які жертви йдуть старійшини? б) Що ти думаєш про старанну працю старійшин у твоєму зборі?

¹⁴ Старійшини збору йдуть на численні жертви, щоб пасти доручену їм отару (1 Петра 5:2, 3). Вони не лише дбають про свої сім’ї, але й виділяють час вечорами або у вихідні для справ збору: готують програму зібрань, роблять пастирські візити та розглядають судові справи. Багато старійшин виявляє саможертовність, трудячись над організацією обласних і районних конгресів,  співпрацюючи з комітетами зв’язку з лікарнями, групами відвідування хворих чи регіональними будівельними комітетами. Старійшини, ніколи не забувайте, що коли ви служите з охочим духом — присвячуєте свій час, сили та засоби пастирській праці,— то цим виявляєте саможертовну любов (2 Коринфян 12:15). Вашу несамолюбну працю цінує не лише Єгова, але й збір, у якому ви служите (Филип’ян 2:29; Євреїв 6:10).

15. а) На які жертви йдуть дружини старійшин? б) Що ти думаєш про дружин, які дають можливість своїм чоловікам дбати про збір?

¹⁵ А що сказати про дружин старійшин? Вони підтримують своїх чоловіків, даючи їм можливість дбати про отару. Хіба це не вияв саможертовності? Безсумнівно, дружини старійшин ідуть на жертви, коли їхні чоловіки присвячують збору той час, який могли б провести з сім’єю. Подумаймо також про дружин районних та обласних наглядачів. Вони теж ідуть на жертви, коли супроводжують своїх чоловіків у роз’їзній праці. Відмовившись від можливості мати власний дім, вони часто змушені щотижня спати на новому місці. Дружини, котрі охоче ставлять інтереси братів і сестер вище власних, заслуговують похвали за свою саможертовну любов (Филип’ян 2:3, 4).

16. На які жертви йдуть християнські батьки заради своїх дітей?

¹⁶ А як виявляти саможертовну любов у колі сім’ї? Батьки, ви багато чим жертвуєте, щоб дбати про своїх дітей і виховувати їх, «використовуючи ті виховні заходи, які радить Єгова» (Ефесян 6:4). Можливо, вам доводиться багато й важко працювати, щоб ваші діти мали їжу, одяг і дах над головою. Ви навіть готові обмежувати себе в чомусь, аби лиш дітям не бракувало необхідного. Крім того, ви докладаєте чимало зусиль, щоб проводити вивчення зі своїми дітьми, ходити з ними на християнські зібрання і в проповідницьке служіння  (Повторення Закону 6:6, 7). Своєю саможертовною любов’ю ви приносите радість Засновнику сімейного устрою і сприяєте тому, щоб ваші діти отримали вічне життя (Приповістей 22:6; Ефесян 3:14, 15).

17. Як християнські чоловіки можуть наслідувати безкорисливість Ісуса?

¹⁷ Чоловіки, як ви можете наслідувати Ісусову саможертовну любов? Біблія відповідає: «Чоловіки, не переставайте любити своїх дружин, подібно як Христос полюбив збір настільки, що навіть віддав себе за нього» (Ефесян 5:25). Як ми вже обговорювали, Ісус настільки любив своїх послідовників, що помер за них. Християнський чоловік наслідує безкорисливість Ісуса, який «не догоджав собі» (Римлян 15:3). Такий чоловік готовий ставити інтереси і потреби дружини вище від власних. Він не наполягає тільки на своєму, а охоче поступається, коли не порушуються біблійні принципи. Виявляючи саможертовну любов, чоловік здобуває схвалення Єгови, а також любов і повагу своєї дружини й дітей.

18. Що нас спонукує дотримуватися нової заповіді любити один одного?

¹⁸ Дотримуватися нової заповіді любити один одного нелегко. Але що нас спонукує виявляти таку любов? Апостол Павло написав: «Спонукує нас Христова любов, бо ми собі вирішили так: якщо один помер за всіх, то й усі померли. А помер він за всіх, аби всі, хто живе, жили вже не для себе, а для того, хто за них помер і воскрес» (2 Коринфян 5:14, 15). Оскільки Ісус помер за нас, то хіба ми не відчуваємо спонуки жити для нього? Ми покажемо, що живемо для Ісуса, якщо будемо наслідувати його приклад саможертовної любові.

19, 20. Який дорогоцінний дар нам дав Єгова і як ми покажемо, що приймаємо його?

 ¹⁹ Ісус не перебільшував, коли сказав такі слова: «Немає більшої любові від любові того, хто віддає за друзів свою душу» (Івана 15:13). Ісусова готовність віддати за нас своє життя була найбільшим виявом його любові. А втім, є Особа, яка виявила ще більшу любов. Ісус пояснив: «Бог так полюбив світ, що віддав свого єдинородного Сина, аби кожен, хто виявляє, що вірить у нього, не був знищений, а отримав життя вічне» (Івана 3:16). Єгова настільки сильно любить нас, що віддав свого Сина як викуп, який уможливлює звільнення від гріха й смерті (Ефесян 1:7). Цей викуп є дорогоцінним даром від Бога, але Бог нікого не змушує приймати його.

²⁰ Ми з власної волі приймаємо цей дар від Єгови. Як саме? Тим, що виявляємо віру в його Сина. Однак про нашу віру свідчать не тільки слова. Доказом цієї віри є вчинки та спосіб життя (Якова 2:26). Ми доводимо свою віру в Ісуса Христа, коли день за днем ідемо його слідами. І, як ми побачимо з наступного розділу, це приноситиме нам рясні благословення і сьогодні, і в майбутньому.