У 1906 році гебраїст Рудольф Кіттель (1853—1929) опублікував у Німеччині його перше видання «Biblia Hebraica» (BHK) — друкований текст Єврейських Писань єврейською мовою. Латинська назва «Biblia Hebraica» (означає «Єврейська Біблія») почала використовуватись у назвах критичних видань Єврейських Писань. (Див. МАСОРЕТСЬКИЙ ТЕКСТ; КРИТИЧНІ ВИДАННЯ.)

Єврейський текст першого і другого видань праці Кіттеля (друге видання було опубліковане в 1909—1913 рр.) ґрунтувався на Другій рабинській Біблії за редакцією Якова Бен Хаїма, яку видав Даніель Бомберг у Венеції (Італія) у 1524—1525 роках. Але в третьому виданні «Biblia Hebraica» Кіттеля (BHK3, завершеному в 1937 р. співпрацівниками Кіттеля) основний текст ґрунтувався на значно давнішому єврейському тексті, який міститься в Ленінградському кодексі (B 19^A) і датується 1008—1009 роками н. е. Ленінградський кодекс — це найдавніший повний рукопис Єврейських Писань. (Див. ЛЕНІНГРАДСЬКИЙ КОДЕКС.) Пізніші видання «Biblia Hebraica» (1951—1955) містили текст з рукописів Мертвого моря. Коли готувалися «Єврейські Писання. Переклад нового світу» (1953—1960), саме ці видання були взяті за основу цього перекладу.

Потім з’явилися наступні видання — «Biblia Hebraica Stuttgartensia» (BHS, видана в 1967—1977 рр.) і «Biblia Hebraica Quinta» (BHQ, яка видається з 2004 року). В цих обидвох виданнях було враховано результати новіших досліджень рукописів Мертвого моря та інших стародавніх рукописів. Головний текст цих критичних видань — це текст з Ленінградського кодексу, а в примітках для порівняння подаються варіанти з інших джерел, таких як самарійське П’ятикнижжя, грецька Септуагінта, арамейські таргуми, латинська Вульгата і сирійська Пешітта. Саме ці новіші видання «Biblia Hebraica» використовувалися при підготовці переглянутих видань «Перекладу нового світу» 1984 і 2013 років. (Див. додаток A3.)