Коли ситуація в країні стабілізувалась, брати і сестри стали повертатися до своїх домівок, а точніше до того, що від них залишилося. Були відновлені зібрання, які в час війни, зокрема в східній частині Сьєрра-Леоне, майже не проводились. Ось що написали спеціальні піонери: «Наше перше зібрання відвідало 16 осіб, на наступне прийшло 36, ще на наступне — 56, а на Спомин — аж 77. Це нас дуже підбадьорило!» У той час сформували 9 нових зборів, тож у країні стало 24 збори. Також приїхали 10 місіонерів, які зробили значний внесок у проповідницьку працю. У 2004 році на Спомині було 7594 присутніх, це у п’ять разів більше, ніж вісників у цій країні. Такий же ріст відбувався і в Гвінеї.

Керівний орган відразу подбав і про матеріальну допомогу біженцям, надіславши їм необхідні кошти (Як. 2:15, 16). Групи добровольців переїжджали з місця на місце і відбудували або відремонтували 12 Залів Царства та Зал конгресів у Коінду. Крім того, добровольці звели 42 скромні глиняні помешкання для сімей, що втратили житло. Одна овдовіла сестра, котрій за 70, стояла біля свого нового дому з рифленим залізним дахом і крізь сльози радості повторювала: «Єгово, дякую тобі! Єгово, дякую тобі! Брати, дякую вам!»

Філіал почав будувати Зали Царства в Сьєрра-Леоне за кошти, виділені в рамках програми будівництва в країнах з обмеженими ресурсами. Ось що пригадує Сайду Джуана, який служить  старійшиною та піонером у зборі «Бо-Західний»: «Якось одна сестра сказала мені: “Якщо я дізнаюсь, що ми матимемо новий Зал Царства, то буду плескати руками і ногами”. Коли я оголосив, що в нас буде новий зал, вона зістрибнула з місця, почала аплодувати та танцювати. Вона справді плескала руками і ногами».

У 2010 році у Ватерлоо відбулося присвячення Залу Царства, з якого можна було зробити Зал конгресів на 800 місць. У той день, коли ми придбали ділянку, до її власниці звернувся інший клієнт і запропонував їй більшу суму. Проте вона відмовила йому, пояснивши: «Краще я віддам цю територію для релігійного центру, ніж для комерційної справи».

У рамках програми будівництва в країнах з обмеженими ресурсами у Сьєрра-Леоне звели 17 Залів Царства, а в Гвінеї — 6. З появою цих простих, але гарних місць поклоніння чимало людей почало відвідувати зібрання.

Оскільки праця проповідування набувала все більшого розмаху, філіал організував двомісячну кампанію проповідування у рідко опрацьовуваній території. Вісники розповсюдили майже 15 000 книжок і мали багато цікавих випадків. Дехто запитував, чи Свідки Єгови планують утворювати збори у їхній місцевості. І справді, з часом було організовано два нових збори. У певному віддаленому селі брати знайшли двох сестер-біженок, які через війну втратили контакт з організацією. Тож брати стали регулярно проводити у тому селі зібрання і розпочали кілька біблійних вивчень.

 У 2009 році філіал дізнався, що в одному глухому лісовому селі Гвінеї збирається група людей, яка називає себе Свідками Єгови. Туди послали братів, і з’ясувалося, що наш літній брат, вийшовши на пенсію, повернувся у рідне село. Він вивчав Біблію з кількома чоловіками, але потім помер. Один з його зацікавлених, маючи міцну віру в Єгову, ділився біблійними знаннями з односельчанами. Він також почав проводити зібрання на основі публікацій, що залишив наш брат. Перш ніж брати знайшли цю групу, вона вже 20 років поклонялась Єгові. Філіал негайно скерував туди Свідків. І в 2012 році Спомин Христової смерті відвідало в цьому селі аж 172 особи!

Останнім часом знайшлося чимало загублених овечок Єгови. Серед них і ті, хто сам відійшов від правди, і ті, кого виключили зі збору. Багато таких блудних синів і доньок навернулися та доклали зусиль, щоб знову бути активними в правді. Народ Єгови радо прийняв цих братів і сестер (Луки 15:11—24).

Апостол Павло, проповідуючи добру новину, «став усім для усіляких людей» (1 Кор. 9:22, 23). Подібно й вісники у Сьєрра-Леоне та Гвінеї стараються знаходити підхід до різних людей. Ось приклад того, як вісники проповідують мусульманам — представникам найбільшої релігії у цих країнах.

Сайду Джуана, який раніше був мусульманином, пояснює: «Мусульмани вірять, що Адам був створений з пороху, але спочатку жив на небі в раю. Щоб спонукати їх до роздумів, я не раз питав:

 — А де є порох?

— На землі,— відповідали вони.

— То де був створений Адам? — продовжував я.

— На землі.

Аби підвести їх до правильного висновку, я зачитував Буття 1:27, 28 і питав:

— Чи могли небесні істоти мати дітей?

— Ні, бо серед ангелів немає ні чоловіків, ні жінок.

— Тоді де жили Адам і Єва, коли Бог сказав їм народжувати дітей?

— На землі.

— То де ж буде Рай, коли Бог його відновить?

— Тут, на землі,— відповідали вони.

Такі запитання допомагали щирим мусульманам приймати біблійну правду».

А ось інший приклад. Власник магазину, на ім’я Момо, мріяв стати імамом (духовним главою мусульман). Він почав спілкуватися зі Свідками-місіонерами на біблійні теми, які дуже зацікавили його. Одного разу він послухав частину районного конгресу і був приємно вражений почутим. Через чотири дні він разом з дружиною Рамату, а також п’ятьма дітьми прийшов на Спомин. Відтоді Момо наполегливо вивчав Біблію зі Свідками. Після кількох вивчень він припинив продавати цигарки, пояснюючи покупцям, що куріння шкодить здоров’ю і не подобається Богові. Він теж проводив сімейне поклоніння зі своєю дружиною та дітьми в магазині. Коли в той час приходили покупці, він просив їх сісти та зачекати, кажучи, що вивчення Біблії дуже  важливе для його сім’ї. Згодом Момо з Рамату зареєстрували свої стосунки, за що зазнали опору від рідних. Але це не злякало Момо з дружиною, і вони сміливо проповідували своїм родичам, які згодом стали поважати їх за добру поведінку. Момо охрестився в 2008 році, а Рамату — в 2011-му.

Народ Єгови сміливо обстоює Божі моральні принципи, зокрема погляд на кров (Дії 15:29). Така непохитна позиція Свідків викликає повагу у щораз більшої кількості медиків у Сьєрра-Леоне та Гвінеї.

У 1978 році брати у Сьєрра-Леоне розповсюджували брошуру «Свідки Єгови та питання  крові» серед медичного персоналу, юристів та суддів. Невдовзі після цього в місцевої сестри під час пологів сталася внутрішня кровотеча і лікарі відмовилися лікувати її без застосування крові. Проте один з лікарів погодився допомогти, оскільки йому сподобалась логічно викладена інформація у вищезгаданій брошурі. На щастя, сестра народила здорового хлопчика і повністю одужала.

Приблизно в 1991 році Башіру Корома, хірург з Кенеми, прочитав брошуру «Як кров може врятувати ваше життя?». Його настільки вразила ця публікація, що він почав вивчати Біблію та ходити на християнські зібрання. Коли в одного дев’ятилітнього Свідка внаслідок нещасного випадку розірвалася селезінка, лікарі не захотіли оперувати хлопчика без крові. Вони сказали батькам: «Забирайте свою дитину додому, нехай помирає». Батьки звернулися до лікаря Короми, і він успішно прооперував хлопця.

За деякий час цей лікар став нашим братом і зайняв стійку позицію стосовно безкровної медицини. І, хоча інші лікарі гостро засуджували позицію Короми, його пацієнти швидко одужували. Проте невдовзі дехто з колег вже консультувався з ним стосовно складних операцій.

У 1994 році відділ лікарняної довідки в Бетелі Фрітауна почав організовувати у Сьєрра-Леоне та Гвінеї комітети зв’язку з лікарнями. Завдяки наполегливій праці цих комітетів чимало хворих Свідків відчувають любов і підтримку, а десятки медиків прихильно ставляться до безкровного лікування.