Ісус далі перебуває в храмі і продовжує викривати книжників та фарисеїв, прямо називаючи їх лицемірами. Він використовує образні вислови, кажучи: «Ви очищаєте келих і миску ззовні, але всередині вони сповнені жадібності й прагнення потурати власним бажанням. Сліпий фарисею, очисть спершу келих і миску зсередини, тоді вони стануть чистими і ззовні» (Матвія 23:25, 26). Хоча фарисеї надають величезного значення церемоніальній чистоті і зовнішньому вигляду, їх зовсім не хвилює внутрішня особистість і вони не очищають своїх символічних сердець.

Їхнє лицемірство також виявляється в тому, що вони будують гробниці пророкам і прикрашають їх. Але, як говорить Ісус, вони «є синами тих, хто вбивав пророків» (Матвія 23:31). Про це свідчать їхні намагання вбити Ісуса (Івана 5:18; 7:1, 25).

Далі Ісус показує, що́ чекає цих релігійних провідників, якщо вони не покаються: «Змії, роде гадючий, як ви утечете від засудження до геєни?!» (Матвія 23:33). Слово «геєна» буквально означає «долина Гіннома». Ця долина — місце, де спалюють сміття,— яскравий образ вічного знищення, яке чекає на лихих книжників і фарисеїв.

Учні Ісуса будуть його представниками — «пророками, мудрецями і наставниками». Якого ставлення вони зазна́ють? Звертаючись до релігійних провідників, Ісус говорить: «Декотрих з [моїх учнів] ви погубите і стратите на стовпі, а декотрих будете бичувати у своїх синагогах та переслідувати від міста до міста. Тож на вас спаде вина за кров усіх праведників, що була пролита на землі,— від крові праведного Авеля до крові Захарія... якого ви вбили». Ісус попереджає: «Правду кажу вам: все це прийде на це покоління» (Матвія 23:34—36). Саме так і стається у 70 році н. е., коли римські війська знищують Єрусалим і вбивають сотні тисяч євреїв.

Роздуми про ці трагічні події завдають Ісусові болю. Він з сумом каже: «Єрусалиме, Єрусалиме, ти вбиваєш пророків і каменуєш посланих до тебе! Скільки разів я хотів зібрати твоїх дітей, як квочка збирає курчат під крила свої! Але ви не захотіли. Ось ваш дім покинутий на вас» (Матвія 23:37, 38). Слухачів Ісуса, мабуть, цікавить, який «дім» він має на увазі. Невже він говорить про величний Єрусалимський храм, який, на їхню думку, перебуває під Божим захистом?

Ісус додає: «Кажу вам, віднині ви вже не побачите мене, аж поки не скажете: “Благословенний той, хто йде в ім’я Єгови!”» (Матвія 23:39). Він цитує пророчі слова з Псалма 118:26: «Благословенний той, хто йде в ім’я Єгови! Благословляємо вас з дому Єгови». Дійсно, коли Єрусалимський храм буде зруйновано, вже ніхто не прийде туди в Боже ім’я.

Після того Ісус іде у скарбницю — частину храму, де стоять скриньки для дарів. Ці скриньки мають невеликі отвори вгорі, в які люди кидають свої пожертви. Ісус спостерігає за різними людьми і бачить, що заможні жертвують «багато монет». Потім він зауважує бідну вдову, яка кидає в скриньку «дві монетки, які... майже нічого не варті» (Марка 12:41, 42). Ісус, без сумніву, знає, наскільки Бог цінує її дар.

Тож він кличе своїх учнів і говорить: «Правду кажу вам: ця бідна вдова вкинула більше, ніж усі люди, які кидали гроші в скриньки». Чому він так каже? Ісус пояснює:  «Вони кидали через те, що мають надмір, а вона, хоча й живе в нужді, вкинула все, що мала,— весь свій прожиток» (Марка 12:43, 44). Як же мислення і вчинки цієї вдови відрізняються від мислення і вчинків релігійних провідників!

Одинадцяте нісана добігає кінця. Ісус виходить з храму і більше сюди не вертається. Один з його учнів вигукує: «Учителю, поглянь! Яке чудове каміння і будівлі!» (Марка 13:1). Справді, деякі камені в мурах храму вражають своїми розмірами, тому здається, що вся ця споруда дуже міцна і стоятиме вічно. Тож наступні слова Ісуса, безумовно, звучать дивно: «Бачиш ці великі будівлі? Не залишиться тут каменя на камені, усе буде зруйновано» (Марка 13:2).

Після цього Ісус та його апостоли переходять долину Кедрон і піднімаються на Оливкову гору. Звідси він разом з чотирма апостолами — Петром, Андрієм, Яковом та Іваном — дивиться вниз на цей величний храм.